Журнал уже у продажу в газетних кіосках Рима та Мілана, а також на вокзалах та в аеропортах інших італійських міст й онлайн. Коштує 180-сторінковий випуск 15 євро.
Донедавна Україна асоціювалася для італійців із трьома образами: Чорнобильська трагедія, футболіст Андрій Шевченко — легенда ФК «Мілан» та титуловані боксери брати Клички.
Тим часом про росію говорили і знали значно більше, особливо зосереджуючись на літературі (достоєвський, пастернак та низка інших класиків добре продавались і були чи не в кожній бібліотеці), балеті, дешевому газі та заможних туристах, які їдуть туди на шопінг. І навіть зараз в італійських книгарнях не бракує антиукраїнської пропаганди, створеної на експорт. Саме тому спільний проєкт New York Times та Linkiesta такий важливий.
«Спеціальний, екстраординарний номер журналу Linkiesta, неможливо пропустити. Він створений, написаний, намальований, сфотографований українськими дизайнерами, інтелектуалами, письменниками, режисерами, ілюстраторами та фотографами. Ми почали з революційного та антифашистського ентузіазму Барселони 1930-х років, який Джордж Оруелл увіковічнив у “Вшануванні Каталонії”, тому що немає нічого більш схожого на це палке прагнення подолати фашизм, ніж спротив усього українського народу російським загарбникам. Слава Україні!» — йдеться у передмові до видання.
У журналі, який називається «Вшанування України», вміщені тексти письменниць Ярини Груші та Олени Стяжкіної, есеїстки Катерини Заремби, філософа Володимира Єрмоленка, режисера Нірамана Алієва, директора Українського інституту Володимира Шейка та інших.
Обкладинку створили Романа Романишин та Андрій Лесів (артстудія «Аграфка»). Також журналі є статті з проєкту New York Times Big Ideas, серед яких коментарі лідерів думок з Італії та усього світу, зокрема Джорджіо Армані, Такаші Муракамі та Ферран Адріа.
Читайте також: Українське Різдво: у Британії готують до друку книжку Надійки Гербіш та Ярослава Грицака
Філософ Володимир Єрмоленко на своїй фейсбук-сторінці поділився українським варіантом свого тексту «Корінням у реальність» для Linkiesta. Публікуємо фрагмент:
Росіяни ведуть війну не проти України. І навіть не проти Європи. Вони ведуть війну проти реальності.
Дезінформація і брехня стали середовищем їхнього мислення, повітрям, яким вони дихають. Одна з мешканок Москви, відповідаючи на питання журналіста, чого вона очікує від найближчого майбутнього — відповіла: «радості». 500-кілограмові бомби, які скидаються російськими літаками на українські міста і села; житлові будинки, які склалися, як карткові будиночки, поховавши всередині своїх мешканців; вбиті пострілами в потилицю в підвалах мирні мешканці — все це є для неї приводом для радості. Інший росіянин сказав, що він перестав спілкуватися зі своїми українськими родичами, бо вони читають «не ті телеграм-канали». Ми кричимо мовою вбитих людей і зруйнованих міст, які ми бачимо на свої очі, які приходять до нас уві сні і мучать нас по ночах. Вони нам кажуть: «ви читаєте не ті телеграм-канали».
Це абсурдно і дико, але це правда. Це теж російська «реальність», яка відчайдушно веде війну проти реальності. Проти фактів, проти правди, проти дійсності.
Що цьому можна протиставити? Повернення до життя. Торкання жорсткої поверхні реальності. Її матеріальної простоти. Її простої беззаперечності. Просто ти маєш усе бачити на свої очі. Маєш усе відчути і до всього доторкнутися. Ти маєш не дозволити собі формувати свій «світогляд» через «телеграм-канали» і веселі програми на ТБ. Ти маєш пірнати в річку простої грубої дійсності. Спускатися в неї, як в шахту.
Реальність ось тут, біля нас, під нами, над нами. Вона дуже часто жорстока, часом банальна, але беззаперечна. Реальність війни нагадує нам, що деякі люди можуть знову стати звірами. А ми всі можемо швидко померти. І наші діти теж. Але з цього є вихід. І є ті, хто нас захищають. Хто відтягують прихід смерті як тільки можуть. Часто ціною смерті самих себе.
Українці чіпляються за реальність. Реальність землі, реальність свого села, флористичну реальність своїх садів. Ми ніколи не хотіли звідси йти. Наша метафізика завжди була матеріальна, наша філософія — заплетена в літературу, наша абстракція виросла з народного мистецтва.
«Вбиті по коліна в землю вони у безтямній многости падали і здоймалися…», — писав понад сто років тому Василь Стефаник. «Земля стогнала під ударом їх серць».
«Вбиті по коліна в землю». В обіймах з землею, яка стогне «під ударом їх серць». Українці вросли у реальність. Вони пустили в неї коріння.
Можливо, саме тому їх так складно перемогти.
