«Цей номер ми присвятили суперсилі українців, яка не дає нам зламатися чи здатися. Це те, що змушує людей вірити у диво, навіть коли всі запевняють, що близька людина померла. Те, що допомагає пережити місяці полону та не втратити віру і надію. Цей випуск ми присвятили історіям кохання на війні. Зібрані історії викличуть повний спектр емоцій, адже це не завжди розповідь зі щасливим кінцем, а іноді вони й взагалі не мають кінця», — звертається сторінка Inker до читачів в Instagram.
Кохання, яке наснажує боротися з ворогом, любов, яка рятує життя, — щемкі оповідання про почуття, яким не змогла завадити війна. У цьому випуску історії: «Окоп для закоханих» (сценарій: Тарас Кунець, малюнок: Максим Солнцев), «Вціліла світлина» (сценарій: Тарас Кунець, малюнок: Захар Поліщук), «Три дні щастя» (сценарій: Денис Борисюк, малюнок: Максим Солнцев), «Зцілення коханням» (сценарій: Микита Янюк, малюнок: Наталія Тарасенко).
Випуск можна знайти за посиланням.
Читайте також: «Азовсталь»: третій випуск Inker виклали у вільний доступ
«Коли готували цей номер до виходу, у стрічці якоїсь із соцмереж натрапив на щемливе відео. Бахмут. Парамедики везуть пораненого бійця у шпиталь. Поранення важке. Кожен раз, коли машину підкидає на черговій груді, хлопець не може втримати крик болю. “Будь зі мною! Будь зі мною! Помирати наказу не було”, — кричить медик бійцю, тримаючи крапельницю. “А я помирати і не збираюсь, — раптом вичавлює із себе солдат. — Я одружився два місяці тому. Доньці місяць. Я їх люблю. Не можна помирати!” І на його змученому обличчі раптом з’являється посмішка.
Цю фразу стікаючого кров’ю воїна можна було б винести в епіграф цього номеру. Не знаю, що з ним сталося далі, але щось підказує, що хлопець дотримає слова і вже скоро обійматиме своїх дівчат», — пише у передмові до номера редактор Inker Сергій Колесніков.
Історія пари, яка вже давно разом і тепер ділить один окоп. Історія про коханих, які віднайшли одне одного, і тих, які зустрінуться на небесах. Історія про того, хто перестав боятися бути тим, ким є. Широка географія болю і кохання, яка не перестає. «Валерія, як і більшість з Азовсталі досі перебуває в полоні. Найстрашніше для близьких тих, хто потрапив у полон — це не знати, чи живі їхні рідні, надія — це те, з чим вони прокидаються щоранку».
Читайте також: Елла Євтушенко: «Ця війна йде зокрема й за культуру»
«Всі, абсолютно всі герої тих історій, яка вам тепер випав шанс прочитати, як мантру повторювали одну й ту саму фразу “Якби я не мав (-ла) її/його — вже давно з’їхав(-ла) з глузду”. Щирість цих слів не викликає сумніву. Кохання на війні можливе, кохання на війні рятує. Навіть коли твого коханого більше немає поряд.
Здавалося б, звідки взятися романтиці посеред бруду, смороду і крові?! Але розділити один окоп на двох, змайструвати обручку зі шматка фольги або розмовляти з фото коханої людини, коли стоїш на уламках її будинку — така вона фронтова романтика. Найпрекрасніше може народжуватися навіть там, де все зазнає руйнувань. Чотири історії, які починаються з наступної сторінки, найкращий цьому доказ», — додає Сергій Колесніков.
