fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

У липні 2021 року містечко Новгородське на Донеччині повернуло собі свою історичну назву. 2–3 жовтня тут відбувся літературний фестиваль. Організаторками події стали львівська письменниця Вікторія Амеліна та журналістка і громадська діячка із Краматорська Олександра Папіна.
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter
njlf - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

На фестиваль з’їхалися близько двох десятків авторів зі всієї України. Тиктор медіа розпитало письменників і письменниць про їхні враження від поїздки на фестиваль і чому важливі такі події в місцях неподалік від війни.

 

 

amelina r tm 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Вікторія Амеліна: 

 

Вперше я приїхала у Нью-Йорк, коли мені було 19. Тоді мій майбутній чоловік показав мені місця свого дитинства, і я, зізнаюся, не знала, як реагувати. Він казав: «Тут був дитячий майданчик, тут був стадіон, а тут крутили кіно в Будинку культури, де зараз забиті вікна…». Тепер у колишньому Будинку культури магазин чи склад. І це велика метафора того, що в нас відбувається з культурою.

Як письменниця я їздила до прифронтових містечок і селищ, брала участь в інших проєктах, зокрема, тих, які робила Олександра ПапінаКоли у травні була на фестивалі «Кальміюс» (східноукраїнський літературно-мистецький фестиваль у Краматорську — ред.), запропонувала Олександрі поїхати в Нью-Йорк, познайомитися з ініціативною громадою. З цього все почалося.

Щоб фестиваль відбувся, треба було зробити багато базових речей. Натомість з програмою було легко — мої друзі й колеги-письменники радо відгукнулися, і разом ми сформували цікаву й насичену дорослу і дитячу програми. Також залучили крутих музикантів — як з інших міст України, так і місцевих.

Фокусною темою фестивалю була «Справжні імена. Справжні історії». Наступного хочу поговорити про «Нові світи» — і про майбутнє, і про минуле — ті нові світи, які люди бачили перед собою, скажімо, в ХІХ сторіччі, коли сюди приїхали німці, щоб знайти щастя в українському Нью-Йорку.

Є кілька варіантів походження назви «Нью-Йорк», але мені найбільше подобається той, який — про мрію. Мовляв, є там успішний Нью-Йорк — теж зі своїми складнощами, неідеальний, але він є центром і магнітом для світу. І от була, напевно, ця велика мрія, щоб так сталося і тут. 

 

 

vdovychenko tm r 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Галина Вдовиченко:

 

Коли я вперше приїхала в Краматорськ у 2016-му, звернула увагу, що чим ближче до лінії розмежування, тим частіше бачиш похмурі місця: посадку, яка постраждала від обстрілів, обгорілі дерева, вирви, що залишилися від розриву снарядів, згорілі будівлі — такі-от опіки на тілі землі. А зараз воно затягується, природа оновлюється, вже немає цих великих вирваних ділянок, покручених чорних дерев.

Найсильніше враження під час цієї поїздки у мене від знайомства із батьками Степана Чубенка (16-літнього мешканця Краматорська, воротаря футбольного клубу «Авангард», якого у 2014-му катували й розстріляли бойовики «ДНР» за проукраїнську позицію — ред.). Вони вразили мене тим, як оптимістично налаштовані, як сприймають усе, що відбувається, як вони самі змінилися — завдяки своєму молодшому синові. 

 

 

horikha zernia tm r 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Тамара Горіха Зерня: 

 

Разючі зміни я побачила в Краматорську — у порівнянні з тим, що ми бачили у 2014-2015 роках. Тоді це було сіре, депресивне й заросле місто, без ліхтарів, з вибоїнами на дорогах. Пам’ятаю, як ми шукали, де можна поїсти, і не могли знайти. А зараз я вражена, наскільки там багато красивих, цікавих локацій. І, звичайно, вражена тим, що бачимо у Нью-Йорку. По-перше, у 2014 році ніхто собі не міг уявити, що містечко стане Нью-Йорком. По-друге, що тут відбудеться літературний фестиваль, на який з’їдуться письменники з усієї України, і його згадуватимуть поряд із маріупольським, дніпровським, черкаським, львівським фестивалями.

Як на мене, цей фестиваль — амбітна заявка. Якщо Нью-Йорк асоціюватиметься з такими подіями, про нього чутимуть, він матиме перспективи. Чим більше його знатимуть, тим більше шансів, що люди захочуть тут залишитися, що сюди приїжджатимуть, що містечком будуть цікавитися, сюди вкладатимуть гроші. Те, що ми зробили на лінії розмежування, фактично у прифронтовій зоні, де ще недавно тривали обстріли, свідчить про величезну надію, що місто розвиватиметься й процвітатиме, і що тут буде Україна.

 

Читайте також: Можна все навпаки: другий фестивальний бум осені

 

 

huseinova r 2 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Олена Гусейнова:

 

Коли у 2014-му році почалася війна, я розуміла, що треба сюди приїхати. Але коли не маєш конкретної причини, страх перемагає. Вікторія Амеліна дуже швидко зреагувала на зміну назви: ми ще не звикли, що на мапі є український Нью-Йорк, як з’явився Нью-Йоркський літературний фестиваль. 

Не знаю, як би я почувалася за кілька кілометрів звідси, серед людей, які залишилися на окупованих територіях. Але маю одну історію, яку цієї весни мені привезла знайома з окупованого Донецька. Вона розповіла, що ті, хто чекали Росію, вже давно її не чекають і навіть більше — усвідомлюють, що сталося і відчувають себе обманутими. Й чекають повернення України. У донецьких СТО-шників є така фішечка: вони, коли ремонтують машини, десь там, куди може зазирнути тільки інший СТО-шник, нашкрябують «Слава Україні». Й інший СТО-шник, який пізніше ремонтує цю машину, бачить цю фразу і відповідає. Так вони невидимо передають один одному знак, що вони пам’ятають і чекають.

 

 

zhadam tm r 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Сергій Жадан:

 

Ми приїжджали сюди у 2005 році з нью-йоркською фотографинею Марґарет Нортон. Тоді багато де каталися по Донбасу, і коли проїжджали Нью-Йорк, вона щось тут фотографувала. Потім, з 2014 року, був тут ще кілька разів — приїжджали до військових.

За цей час змінився не тільки Нью-Йорк, змінилася Донеччина. З 2014 року на території, яку контролює Україна, багато всього відремонтовано, побудовано, прокладено доріг.

Тут я відчуваю себе вдома. А вдома, навіть якщо відчувається небезпека, вона легко долається, тому що знаєш — рідні стіни завжди допоможуть. Я б радив українцям їздити країною. Нам це необхідно, тому що ми мало знаємо одне одного. Темою дискусії, в якій я взяв участь, було оприявлення Донеччини на культурній мапі світу. Я б говорив про оприявлення України на карті України, в першу чергу, для самих українців. 

Багато українців приїхали сюди з 2014 року з інших регіонів України: хтось як волонтер, хтось з культурною місією, хтось, безперечно, як доброволець чи воїн Збройних сил України. І я бачу, що особистий контакт у багатьох випадках докорінно змінює стереотипні уявлення, упередження про Схід. Тому що багато хто сюди приїжджає, думаючи, що це якийсь дикий степ, що люди, які тут живуть, — антиукраїнськи налаштовані. Потім у багатьох випадках усе це розсіюється, змінюється, і людина вже пов’язує себе з Донеччиною, з Луганщиною — надовго і дуже глибоко.

 

Читайте також: Вірш Сергія Жадана «Плеєр» опублікували у The New York Times
У Харкові відбулася прем’єра опери «Вишиваний. Король України» на лібрето Жадана

 

 

kruk tm r 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Галина Крук:

 

Я буваю на Донбасі, починаючи з 2014 року і розумію, що звичка жити неподалік від війни й гострота відчуттів із часом притуплюється, людина звикає до всього, навіть до такого досвіду. Але водночас розумію, що є багато больових точок, в які можна ненароком потрапити, говорячи тут про війну.

Кожен може мати свій індивідуальний досвід: у когось там залишилася частина родини, з якою розірвані стосунки, в когось тут хтось воює. На прифронтових територіях, у сірій зоні, все завжди неоднозначно. Буває, що розрив відбувається по дуже живому.

Повернення Нью-Йорку його історичної назви — це, з одного боку, гарний медійний привід поговорити про містечко, з іншого — можливість повернутися до тих гілок історії, які залишилися у минулому, зрозуміти українську різноманітність. Коли розуміємо ці нашарування, починаємо розуміти набагато глибше і ставитися не так однозначно до всього, що є зараз.

Такі події — завжди про обмін. Якщо ми не їздимо, не зустрічаємося, цього обміну не відбувається — між нами легше будуються всілякі стіни, формуються стереотипні уявлення і поширюються сепаратистські ідеї. Для мене Україна існує у своїй повноті. 

 

Читайте також: Щоби порушувати правила, їх треба знати: чого навчали на «Прописах»

 

 

gorovyi tm r 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Руслан Горовий:

 

Вперше я потрапив у Нью-Йорк, коли він ще не був Нью-Йорком, у 2014 році. Ми часто сюди заїжджали, возили тоді допомогу. Коли їжджу сюди, часто проїжджаю повз знамениту заправку «Нью-Йорк», на якій всі фотографуються. Вона така кінематографічна — як заправка на околиці американського Нью-Йорка.

Для мене Донбас — це не картинки з виставки. У молодості я кілька років жив у Краматорську. Коли почалася війна, бачив людей, яких знав колись: як із нашого, так і з іншого боку. 

Повернення містечку назви «Нью-Йорк» — це круто, насамперед для громади. Є речі, на які ми не можемо вплинути, але все ж можемо вплинути на якість життя навіть у цих умовах. Хочеться, щоб ньюйоркці не втратили цей шанс.

 

 

stiazhkina tm 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Олена Стяжкіна:

 

Коли ми з колегами почали їздити у 2014 році на Схід, у Краматорську було сумно і депресивно. Але вже тоді тут був український дух, український азарт. Я їздила сюди із замиленим оком, вперше мене торкнуло аж десь у 2018-му, коли подивилася на Дружківку, Костянтинівку, Краматорськ і подумала: «Діти гуляють пізно ввечері, на вулицях світло, є де поїсти, хороший транспорт, прекрасні парки»

Містечку вчасно повернули його назву: старше покоління довго підтримувало цю пам’ять, а тепер вона продовжиться в офіційних назвах. У нашій родині вони всі зберігалися. Скажімо, моя бабуся ніколи не їздила у Жданов, завжди — в Маріуполь. Інші родичі, які були родом із часів Яру, ніколи не їздили в Артемівськ, а завжди — в Бахмут, не через Дзержинськ, а через Торецьк. 

Ідея Вікторії Амеліної була, серед іншого, і про те, що лінія фронту — це наше. Пам’ятаєте, як за Порошенка: звільнили сто метрів території, звільнили двісті… — «малими кроками». Те, що ми сюди приїхали, — історія про той малий крок у бік Горлівки. Так, він один, але в такий спосіб ми звільняємо нашу територію, це теж спосіб ведення війни. 

Біль, який з’явився в України, коли було втрачено Донецьк і Луганськ, притих, політична еліта воліє зайвий раз про це не згадувати. Але, з іншого боку, величезна кількість людей на різних фронтах б’ється за Донецьк. І в цьому контексті я точно можу сказати, що все залежить від нас: якщо я б’юся — Донецьк існує, якщо ви б’єтеся — модний Нью-Йорк постає на мапі як важливе містечко, і з нього ми будемо звільняти нашу Горлівку.

 

Читайте також: Археологія мови: рецензія на роман Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс»

 

 

povaliaieva tm r 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Світлана Поваляєва:

 

Мене вразила лекція Олени Стяжкіної, особливо — про момент перетину, якими шляхами можуть іти міста, серед них і наш Нью-Йорк. Вона показувала фотографії тих часів — коли розвивалися Бірмінґем, Лондон та інші міста Європи й Америки й водночас наш Донбас, та сама Юзівка. На фотографіях були люди, об’єкти, заводи, й Олена запитувала, які з них наші, а де — їхні. І люди плутали.

Якби не комуністичний терор Совєцького Союзу, з Голодомором, переселенням народів і людожерською системою, яка знищувала мільйони людей і їхню культуру, то, вочевидь, зараз Донецька й Луганська області були б Європою. Ми були б цілком нормальною, розвинутою європейською країною.

Як би це контроверсійно не звучало, але війна нарешті спричинила початок дифузії, де внутрішньоукраїнські ідентичності почали перетинатися. Тому що такої напливу мистецьких та культурних подій у Донецькій та Луганській областях не було ніколи. Ми ніби починаємо наново одне з одним знайомитися і розуміти, яка у нас прекрасна і єдина Україна, що наші внутрішні ідентичності надають їй шарму, а не роз’єднують. 

 

 

chupa tm 300x300 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю

Олексій Чупа:

 

Повернення Нью-Йорку старої назви — це акт суцільної справедливості. Я поспілкувався з місцевими — тут немає дискусії, всі ставляться до цього з розумінням. Для України це непересічна подія, тому що назва викликає певні асоціації. Як на мене, вона водночас створює величезний простір для креативу. Тут колоритно, сюди можна приїжджати пофотографуватися для інстаграму.

Якщо ви любите життя, приїжджайте в парк, на Алею письменників. А якщо любите депресняк — є соцмістечко, яке нагадує мій район у Макіївці. Я б тут зробив таку собі столицю донецької фотографії, центр вуличного фотомистецтва. Кожному фотографові, мабуть, хотілося б мати виставку в Нью-Йорку. Нехай би це був маленький крок для людини і чийогось творчого життя.

Розумію, що це химерна безпека, але таке відчуття, що радість і життя тут перемогли. Знаю, що час від часу сюди прилітає. Тут стався тектонічний зсув, і ньюйоркці, по-моєму, багато чого зрозуміли про життя і про смерть. Відчувається, що вони чітко знають, чию сторону обрали. 

 

Читайте також: «Meridian Czernowitz — це…»: міжнародний поетичний фестиваль очима зіркових учасників

 

Фото — з фейсбук-сторінок письменників

Головне фото — з фейсбук-сторінки фестивалю

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
njlf 150x150 - Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю
Вперше у Нью-Йорку: 10 голосів із Нью-Йоркського літературного фестивалю
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter