fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Археологія мови: рецензія на роман Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс»

Археологія мови: рецензія на роман Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс»

Олена Стяжкіна «Смерть лева Сесіла мала сенс», Видавництво Старого Лева, 2021, дизайн обкладинки: Іван Шкоропад
lev sesil tm - Археологія мови: рецензія на роман Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс»
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

«Смерть лева Сесіла мала сенс» — книжка про Схід України з елементами родинної саги й один із найсильніших цьогорічних українських романів. Книжка фігурує у ЗМІ як перша україномовна робота Олени Стяжкіної, проте формально вона не стовідсотково українська. Перша половина роману написана здебільшого російською, а тоді у книзі поступово з’являються вкраплення української і все більші шматки тексту нею. Здається, що таким чином авторка, як археологиня, зчищає з історії верхній насип радянської гомогенності. А за нею проявляються шари етнічного й мовного різноманіття, відкриваються кургани родинних травм і таємниць.

 

Роман розпочинається 1986 року в пологовому будинку Донецька, куди приходить чиновник і етнічний німець Фінк із пропозицією назвати когось із новонароджених на честь сторіччя від народження Ернеста Тельмана. Фінк стає хресною феєю народжених тої ночі, адже приходить з обіцянкою подарунків батькам — кольоровий телевізор, килим, візочки. Фінк зв’язує неспоріднені родини спільним фотознімком і спільною історією, яка триватиме подальших 30 років.

Якби герої народилися 24 серпня 1991 року, можна було б говорити про фатальну ніч у стилі «Опівнічних дітей» Салмана Рушді та епічний зачин історії. Але обрана дата початку роману не є епохальною, а книжка Стяжкіної не робить новонароджених головними героями. Ні, героями тут є всі, хто потрапив на фотографію (навіть ті, хто присутні там тільки як засвічений куточок).

 

Археологія знання

 

«Смерть лева Сесіла мала сенс» — це археологічна експедиція в нетрі одного донецького племені. Так, саме племені, адже всі герої пов’язані добросусідськими стосунками і є, по суті, однією великою родиною. До того ж у декого з них німецькі прізвища, за якими стоїть ще один глибокий шар історії.

Разом із замовчаними досвідами й таємницями цей роман викопує племінних духів-охоронців, Бабу і Шубіна. Духів, яким вистачає сил хіба засвітити фото в куточку, позначивши таким чином свою присутність. Баба і Шубін є активними учасниками роману, хоча їм бракує голосу попереджати про небезпеку і наставляти своїх підопічних. Вони, як старі американські боги Ніла Ґеймана, мають мало сил, бо ніхто не пам’ятає про них.

 

Слово «вата» через двадцять років не означатиме нічого. Залишаться такі собі динозаври, які ще пам’ятатимуть, як він сам пам’ятає добу, в якій беззмістовні слова видавалися смішними або образливими. «Економіка должна бить економной», «Лєнін і тєпєрь живєє всєх живих». Ці слова не можна перекласти німецькою, не вдаючись у довгі, нікому не потрібні пояснення. Вата німецькою буде Watte. І нічого більше. Ані одягу ув’язнених, прошитого бідністю й відчаєм, ані безголовості неістот, які жеруть і серуть, а більше нічого, ані безнадії, ані бруду, ані натовпу божевільних, готових укусити й розірвати за Сталіна, виритого з-під кремлівської стіни.

 

У книзі будуть трансформації, війна і зникнення. Продавчиня косметики стане снайперкою, нарешті позбувшись токсичного сорому за безглуздість своєї професії. 42-річна матір виховуватиме свою другу дочку чи не протилежно до того, як виховувала першу. Зміни, що ставатимуться з персонажами книжки, хочеться назвати метаморфозами, кинувши таким чином один місток до поеми Овідія, а інший — до фантастичних перетворень в романах про Схід Володимира Рафєєнка.

 

Читайте також: От би Медор поласував!
Огляд збірки есеїв Андрія Бондаря «Ласощі для Медора»

 

Вавилонське змішання мов

 

Що цікаво, два попередніх романи про Схід Володимира Рафєєнка, «Мондеґрін» і «Довгі часи», теж порушували питання мови й аналізували процеси міжмовного переходу. В «Мондеґріні» герой багато думає над тим, що означає переходити з російської на українську. І мова для нього виступає величезною територією спогадів, асоціацій та відсилань, такою собі позатериторіальною країною. Змінити мову означає змінити оптику бачення і сучасного світу, й історії.

Стяжкіна ретельно досліджує мову, якою говорять її персонажі. Мова стає археологічним об’єктом, адже в ній закарбувалися страхи, морально-етичні норми часу. Але більше ніж наявну мову, Стяжкіна досліджує лакуни в ній.

Один з героїв книжки, Лішке, намагається позбутися своєї ігрової залежності, він проводить кілька місяців у психіатричній лікарні. Ми як читачі знаємо про це, але для більшості людей, що ходять сторінками книжки, цього досвіду не існує. Для всіх своїх колег Лішке хворів на пневмонію. Бо пневмонія — це дозволений досвід, слово, яке є в щоденному мовленні, а залежність і психічні проблеми — ненормативна лексика. Не маючи змоги говорити про цей досвід, герой позбувається його, закопує глибоко в кургані власної пам’яті.

 

«Ватман, дитинко, грізно зиркаючи з-за спини Фінка, відповіла Христина, це не прізвище й не прізвисько. Це такий спеціальний папір, на якому раніше писали стінгазети».
«Стінгазети? Тобто мурали й графіті? У минулому житті таке теж було? здивувалася Діна. Бачите, існувало щось добре й у тому тисячолітті, де ви всі народились. А за що він ватман, коли такий корисний?»

 

За першу главу книжки Фінк не знаходить слів для того, як розповідати історію зробленої в 1986-му фотографії. Адже слова контекстуальні. Називаючи сьогодні те, що було 30 років тому, потрібно пояснювати значення слів. Що таке ватман, що таке стінгазета, хто такий Тельман, що таке народитися німцем у 1940-му році, що означає мати в паспорті позначку «росіянин». Фінк, який не встиг побути німцем, одразу ставши фашистом, не може зібрати докупи слів своєї історії. Стяжкіна бере кайло й видобуває з пам’яті Фінка образливу дражнилку — релікт дитячого сорому й одне з нечисленних свідчень про його дитинство.

А ще мова в книзі стає лінією розмежування, з-за якої вчителька й учениця стріляють одна в одну своїми словами. Коли Фінк приходить до Діни в київську школу, він стикається з тим, що говорить з її вчителькою різними мовами. Діна — онучка снайперки, її визначення слова «русня» — «це ті, хто пре на нашу землю, щоб усіх нас убити». Тоді як вчителька говорить мовою «Росія — наш сусід. Ми майже один народ». Тож мова — це набагато більше за лексику й фонетику. Це про приналежність до різних культурних та ідеологічних ландшафтів, до різних ворожих племен.

 

Цікавий факт

 

Лев Сесіл був мешканцем Національного парку «Хванге» в Зімбабве, якого вбив американський мисливець за трофеями. Вбивство Сесіла викликало неабиякий міжнародний резонанс.

У 2015 році Олена Стяжкіна побачила перелік найважливіших світових подій року, де була новина про смерть лева Сесіла, але не було про кіборгів. Така несправедливість обурила авторку, і з часом це обурення, як і лев Сесіл, стали ключем до розуміння її роману.

 

Читайте також: Фінський погляд на українську реальність:
рецензія на «Собачий майданчик» Софі Оксанен
Тетяна Петренко

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
lev sesil tm 150x150 - Археологія мови: рецензія на роман Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс»
Археологія мови: рецензія на роман Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс»
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter