fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Сотий травень Івана Чендея

Сотий травень Івана Чендея

Сотий травень, здається, такий самий, як і перший. З білизною яблунь у синіх небесах, з пташиними голосами, розгубленими серед гір.
chendej 100 cover 1 - Сотий травень Івана Чендея
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Все, як тоді, при народженні на світ: запах весни застрягає у легенях, поволі розливається в кров, нуртує венами, змішуючись зі швидкими водами Тересви. Дубове височіє дубами, а Ясенова усміхається ясенами із соснами впереміш. Усе, як вчора. Усе, як тоді. А минуло ж ціле століття, відколи його перші кроки лишили свої сліди серед цієї синьо-зеленої розкоші гордих і неприступних вершин. 

Колиска Чендея у Дубовому

Для Івана Чендея, письменника, новеліста, кіносценариста, лавреата Шевченківської премії, рідне закарпатське село Дубове було острівцем затишку і натхнення.

«Дубове, яке мене завжди повнить, наснажує, до якого моя любов велика і схвильована» (зі «Щоденників»).

Він захоплювався Хустом, де навчався у місцевій гімназії. Вдячно згадував романтичне Чинадієво, звідки родом його дружина Марія Іванівна Чендей (Пекар). Оселився у живописному Ужгороді, розділеному прудким Ужем на два береги, збудував тут хату, власне просторе гніздо на Високій. Але усюди у текстах автор виплескує, як тересвянські води, світлі дитячі спогади про матір, що несе бесаги, піднімаючись у Ясіня (гірське урочище, де родина мала земельний наділ для сінокосів), про батька, що готується до косовиці на полонині, про братів-сестер, що біжать босоніж росяними травами, густо всіяними чебрецями й ромашками. Таке не повториться більше, таке застигає у німому кадрі, перетворюючись на вічність…

Письменник хотів по смерті повернутися сюди — спочити у теплій дубівській землі, там, де мама й няньо лежать і дивляться на милу їхньому серцю Ясенову. А поховали Івана Чендея на ужгородській Кальварії. Майже дві сотні кілометрів розділяють найрідніших людей — тут, на землі, бо там, у засвітах, на щастя, нема жодних відстаней, жодних кордонів. Отак, «Птахи полишають гнізда» і не завжди повертаються. Якщо точніше: рідко повертаються. А хіба не вдома наші крила найсильніші?!

«Своїм корінням моя літературна творчість вросла в життя моїх земляків. Звідти вона пила снагу і брала силу» (зі «Щоденників»).

Письмо як випробування

Деяких митців доля постійно перевіряє, ще частіше — випробовує. На міцність нервів, твердість вдачі, стійкість больових порогів, певність власних переконань, силу віри у справжнє. Так сталося із його «Березневим снігом». Так сталося з ним після «Березневого снігу». Збірка не зникла безслідно у вирі тогочасних видань, як сподівано-несподіваний сніг на початку весни. Її прискіпливо аналізували й гостро критикували, а його — цькували і принижували, виключивши з лав КПРС.

Заблокований автор у заблокованій культурі, автор в опалі, автор, голосові якого враз забракло місця серед багатоголосся українського письменства. Розчарований письменник, якому література давно стала повітрям, раптово відчув задушливу безкисневість того часу й середовища, в якому змушений бути. І все ж, як визнавав митець, «Березневий сніг» є і залишиться ще надовго моєю кращою книгою» (зі «Щоденників»).

Повість «Іван» коштувала йому стільки сил і безсоння! «Криниця діда Василя» розповідала про духовне спустошення й обміління сучасних поколінь, які віддаляються від родових коренів, від витоків. «Пайочка» втілювала безцінний спогад, що не піддається будь-яким поясненням чи зовнішнім міркам.

«Калина під снігом» перетворилася на символічний ключ до розуміння філософії його життя: під снігом, як і під мовчанням, є щось таке, жевріюче болем й неспокоєм, що іноді важко помітити, аж поки не скуштуєш, не відчуєш… Поки не прочитаєш, до прикладу, його «Щоденники». Бо це не тільки документ доби, цілої епохи в історико-культурному розвитку Закарпаття (перший запис датований 1953 р., останній — 1996 р.), це радше метафізичний розтин душі письменника, який втішається письмом, розраджується літературою, дихає творчістю.

chendej shchodennyk 1 - Сотий травень Івана Чендея
chendej shchodennyk 2 - Сотий травень Івана Чендея
Читайте також колонку про Олега Лишегу «Людина з абрикосової кісточки»

Який ювілей без поїздки у Дубове?

20 травня, у день сторіччя митця, на родинній садибі Івана Чендея відбулася презентація двох (із трьох запланованих до друку) томів «Щоденників», рукописи яких розшифрувала й упорядкувала дочка письменника Марія Чендей-Трещак. Модерував розмову про документальні щоденникові матеріали Івана Чендея журналіст Павло Вольвач.

У рамках відзначення ювілею відбулося онлайн-оголошення лавреатів п’ятого Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея, поїздка у Дубове і традиційне вже сходження на гору Ясенову, а також закладання пам’ятного каменя поряд з літнім салашем родини Чендеїв.

«Дубове до мене — дубівчанина — було одним, після мене якісно стане зовсім-зовсім іншим! Бо вже як не було б, хто не був би по мені ще й ще, а якісну ознаку на лиці Дубового таки по собі залишу», — підкреслював автор.

У моменти урбаністичного відчаю і холодної зневіри зізнавався:

«Часто думаю про рідне Дубове в ущелині Тересви на Тячівщині. Тут моя рідна околиця з батьківською хатою, тут горизонти, у які я вдивлявся хлопчиком, тут чарівниця Тересва, студена в похмурості Апецька, мало привітна Кобила, тут зелений вінок гір довкола… Звідси мої дороги в світ і сюди мої повертання з вічним відчуттям, що їду не кудись, а додому»…

zobrazhennia viber 2022 05 28 19 32 03 797 - Сотий травень Івана Чендея

Філософія творчості у «Щоденниках»

1957

«Віднині писати і писати! Переді мною добрий шмат великої, важкої дороги. Щасти, доле, її несхибно пройти!».

1958

«Письменник повинен писати. Письменника красять книги, твори».

1959

«Основним недоліком моєї літературної діяльності було те, що я допускав великі розриви між написанням окремих творів».

1960

«У літературі немає легкого шляху, як немає легких шляхів у мистецтві в цілому. Є легка хода, легке ставлення до мистецтва. Отоді все легко, дуже легко й закінчується».

1961

«Талановиті люди завжди спокійні і впевнені у своїх силах. Бездари, що приплелися силоміць різними правдами і неправдами до мистецтва, суєтливі, метушливі, безпардонні і безцеремонні у виборі засобів, щоб показати себе».

1962

«Ліктями можна розштовхати публіку перед кафе, та не можна ліктями розштовхати, прокласти собі дороги в літературі».

1963

«Не все намальоване є картиною, не кожен, кого заперечують, є не художником, і не кожен, хто чує похвалу, є митцем! Митці народжуються, живуть, їх треба бачити і відрізняти від ремісників, яких в мистецтві ніколи не було менше, як справжніх митців!».

1964

«Письменник мусить відчувати ритм слова, мелодію слів у сполуках, темперамент і напругу письма. Він мусить відчувати пульс мови».

1965

«Талантам серед бездар і сірих посередностей завжди було тісно».

1966

«Перестанеш хвилюватися, пишучи, кидай перо!».

1967

«Про ріст письменника свідчать не лише його твори. Ріст його засвідчується і зростанням кількості ворогів».

1968

«Правда письменника — в його творах, в його героях».

1969

«А літературний рух не є можливим без волі на думку, без ризику, без сміливості».

1970

«А що далі, куди далі… Куди в літературі мені? В літературі, без якої не можу, яка стала мукою…».

1971

«Хвала тій славі, що приходить результатом мозоля, праці, труднощів творчих!».

1972

«А коли замість лопати, мотики, сокири, молота в моїх руках знову знаряддям стане перо, а полем — папір, я зможу реалізувати себе куди повнокровніше і радісніше, аніж я, літератор, в особі чорнороба».

1973

«Кожен літератор повинен прагнути якомога більшого, а в роботі мусить бути максимально вимогливим до себе».

1974

«Наші письменники розучилися чи майже розучилися писати про сучасність».

1975

«А все-таки добре, що в мистецтві слова оцінки виставляються не за кількість, а за якість написаного».

1976

«О, скільки у нас знавців літератури і цінителів її, які рівнем своїм всього нагадують тітку, уяви котрої про ліки не йдуть далі солоденьких таблеток з вмістом вітаміну С».

1978

«Істинна творчість не може бути просто працею, просто продукуванням чогось. Істинна творчість — це поява, це явлення».

1979

«Для того, аби зберегти себе в літературі для літератури, залишитися людиною, не загубити себе морально, фізично, я мусив вистояти-висидіти за письмовим столом, працюючи над творами в повну силу».

1980

«Хіба нам, літераторам, не належить забувати про все на білому світі тоді, коли сідаємо за письмовий стіл?».

1981

«Жалюгідними є ті літератори, що переживають свої твори. Щаслива доля тих творців, чиї твори переживають їх».

Фото авторки

 

Читайте також: Тут був Лан. Тут жив Бруно Шульц
Роксолана Жа...

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
chendej 100 cover 1 150x150 - Сотий травень Івана Чендея
Сотий травень Івана Чендея
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter