fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Бібрка очима Уляни Кравченко

Бібрка очима Уляни Кравченко

Так часто буває, що пізнаємо чуже, не знаючи свого. Нас манять заморські краї, а малі українські міста роками залишаються дрібними крапочками на невідкритих мапах. Нині розповім про край, де я виросла і неповторну атмосферу й особливі принади якого тільки тепер починаю розуміти.
suchasne misto - Бібрка очима Уляни Кравченко
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Бібрка (Prachnik, Boyberke, Bobrka) — невелике містечко, через яке проходить траса, що з’єднує два обласні центри — Львів та Івано-Франківськ. Таке географічне розташування сприяє розвитку туризму, хоч донедавна Бібрка була для багатьох лише транзитною зоною дороги в напрямку карпатського «Буковелю». Останнім часом значення міста на культурній мапі Львівщини поступово змінюється, зокрема, завдяки проєкту «Мережа туристичних маршрутів Бібреччиною #МандриСокільські».

Поліетнічна Бібрка вабить своєю історією. Містечко офіційно на 45 років давніше від Львова та на 25 років швидше за Київ отримало магдебурзьке право. Бібрка є перехрестям чотирьох етносів і культур: тут століттями перепліталися долі українців, поляків, євреїв та німців. Зовсім поруч розташовані греко-католицька церква, оборонний костел, руїни великої синагоги та місце, де колись була кірха.

Символічним образом Бібрки, окрім традиційної емблеми бобра на гербі міста, став «Сокіл» — історична будівля спортивного товариства «Сокіл» початку XX ст., що силами місцевої громади змінила статус на сучасний урбаністичний офіс гостинності. У радянські часи в ньому розташовувався однойменний кінотеатр. На території Бібреччини знаходиться також костел Святих Миколая та Анни (XVII ст.), колишня будівля магістрату (поч. XX ст.), ратуша (ХІХ ст.), лічниця «цісаря Франца Йосифа I» (поч. XX ст.), руїни графської садиби Чайковських і залишки парку (ХІХ ст.), «єврейська дільниця» — руїни великої синагоги (І пол. ХІХ ст.), територія єврейського кладовища (Окописько), кладовище з каплицею-усипальницею родини Чайковських (кін. ХІХ ст.), німецька колонія Ernsdorf (кін. XVIII ст.), цісарсько-королівський повітовий суд (кін. ХІХ — поч. XX ст.), вілла підприємця Леона Урбанського (поч. XX ст.), німецька колонія Rehfeld (кін. XVIII ст.) та ін.

Вражає і фармацевтична історія міста: у будівлі теперішнього магістрату до 1939 року була розташована аптека «Під чорним орлом». Свідченням цього є унікальна настінна фреска «Аптекарі», виконана у XVIII столітті і знайдена нещодавно.

Бібрку називали осередком гастрономічних та промислових інновацій. Тут працював підприємець Леон Урбанський — агромагнат, транспортний перевізник, власник найбільшого в Бібрецькому повіті млина та великої електровні. Ще до Першої світової війни він випікав популярні тоді «рогалики Урбанського», «тримав» автобус, що системно курсував за маршрутом Бібрка – Львів, та на початку 1930-х років забезпечив електрифікацію значної частини міста. Мріяв пустити трамвай від залізниці з Великих Глібович до Бібрки. І був би втілив цю мрію, якби у 1939 році радянська влада не конфіскувала все майно й не вивезла його з родиною до Сибіру.

 

stare misto 1024x657 - Бібрка очима Уляни Кравченко
Старе місто

 

Першу школу у Бібрці заснували ще 150 років тому. Тут діяли також кімнати-читальні, філія «Просвіти», гуртки «Сільського господаря» та спортивні секції патріотично-руханкового товариства «Сокіл». Саме у бібрській школі  наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. працювала перша українськомовна галицька поетка, педагогиня, діячка жіночого руху Уляна Кравченко. Сюди, у гості до письменниці, приїздив Іван Франко, вони виходили на гору Щеку, біля каплиці Святої Покрови, і милувалися панорамами Бібреччини. Витоки романтичної лавсторі поетки зламу століть Уляни Кравченко сягають у непрості колізії професійного становлення її як учительки. Бібрку можна назвати містом, де Юлія Шнайдер (таким є справжнє ім’я письменниці) ставала Уляною, а звичайна вчителька росла у письменницю-модерністку…

«Повільна подорож кіньми — це розкіш. Їдемо. Довкола тихенько, лише дубовий ліс часом зашумить, луг м’якою зеленню зазеленіє, на овиді часом зарисується село […] Бібрка, місто на полудневому сході від Львова. Саме місто в долині над Білим Потоком, але кругом — узгір’я та великі ліси… Узгір’я ті неначе переорані глибокими ярами потоків, що прямують на полуднє до Дністра. Любуюся, тішуся сонцем і гарним видом, дійсно наче швайцарським… і так бажається мені задержати сонце, щоби при його світлі побачити і саму Бібрку», — розповідає у «Спогадах учительки» Уляна Кравченко, отримавши наприкінці серпня 1881 року зі львівсько-заміської округи скерування на посаду провізоричної вчительки при мішаній повітовій школі. Роблячи подання аж у три округи, удостоїлася праці у повітовому місті, позаяк у рідному Миколаєві вакансії для неї, Юлії з роду Шнайдерів, не знайшлося. Тому й вирішила одна із кращих випускниць Львівської учительської семінарії шукати «непевної долі між чужими людьми та в чужій сторононьці».

kravchenko 222x300 - Бібрка очима Уляни Кравченко
Уляна Кравченко

Молода, завзята, натхненна, вона вирушає у край, про який не надто оптимістично відгукнулися «копачі», як їх — майже всіх по ремеслу посторонні люди називають, кажуть, що Бібрка між лісами, дебрами та озерами положена, болотнисте й негарне місто, де хіба вовкам — не людям — судилося жити». Пізніше дівчина переконається в тому, що вовчі закони діють і серед шкільного начальства, і серед її міщанського оточення. Шнайдер відчуватиме себе самотньою у просторі педагогічних інтриг, заздрісних колег, низьколобої юрби, серед якої вона змушена не лише боротися за кусник хліба, а й не втрачати своє «я». Але все це буде пізніше. Зараз вона в дорозі у нове життя, яке, як і «нові обов’язки краще зачинати серед нової обстанови». Все почнеться завтра, нині — дорога…

«Мені — мов пташці — не перелинути одинокій. Порадили нас міщани, що кіньми можна дістатися з Миколаєва до Бібрки вигідніше й дешевше. Залізниця від нас іде побіч і стація доволі далеко». Учителька, мандруючи галицькими полями, роздивляється живописні пейзажі, проводить останній серпневий день на підводі, узявши з дому найнеобхідніше: «лишаю вибір речей, які конче треба забрати, матусі; для себе хочу забрати тільки бібліотеку — цілу, крім наших старих книг, клясиків світової літератури, і нові книги до природничих наук. Ще й в’язанку цвітів із тутешніх нив і лісів, зірваних на останньому самітному проході, жмуток тих чабриків та диких гвоздиків остро-запашних, що тут цвітуть-виростають межами між ланами гречки». Замилування квітами у Шнайдер — то не розважливий експромт, а тягла еволюційна інспірація. Колись у неї буде окремий цикл «Мої цвіти», а найсумніші меланхолійні квіти, останні з останніх квіток року стануть символічним обрамленням автобіографічної повісті «Хризантеми». Вона робитиме дивовижні гербарії. Не забуде гілочку сухоцвіту вкласти до листа комусь дуже дорогому. За квітковим годинником Ліннея звірятиме свій час у Бібрці. Три роки. Саме стільки триватиме її вчителювання у заболоченому похмурому місті.

 

lystivka starostvo sud lichnytsia - Бібрка очима Уляни Кравченко
Листівка з зображенням Староства, суду й лічниці

 

А поки порипує віз, замріяна Шнайдер згадує рідний дім і своє любе піаніно, з яким попрощалася навіки, залишивши його в миколаївській оселі викладачки музики пані Марковської. А могла ж-бо Юлія стати видатною музиканткою, якби не… якби не вибір на користь освіти і просвіти, якби не віра в культурне місіонерство, якби не сковородинівське прагнення самопожертви заради учіння, якби не самопосвята у ряди львівських семінаристок. І шлях до світла пролягав крізь сутінь, бо воно, сонце, «заки ми з’їхали в долину, зайшло нам в селі Хлібовичах іще перед Білим Двором. Тіні і мряка окривали місто».

Перша зустріч із Бібркою для Юлії Шнайдер стала умовним епіграфом до її життєвих драм. Базарні плітки, непідтверджені чутки, доноси колег, лукаві погляди місцевого люду. Її тут не прийняли, не зрозуміли, цю античну Пенелопу в стильній чорній коронкованій сукні під «історичною» хусткою. Вона так і лишилася чужинкою серед цих заболочених стежок, затяжних дощів, вільготних стін, серед цих зимних осель. «Наскільки околиця чудова, настільки місто погане. На передмісті трапляються ще гарні домики міщан посеред лук та над потоком, але весь ринок, густо забудований, без симетрії, зі своїми старими, почорнілими каменицями, без ніякої зелені — не має ніякої принади. Я просила листом управителя школи, щоб найшов мені хату. На жаль, він вибрав її якраз у ринку, в першій, крайній камениці Бавмвальда, де, крім склепу з одягами та інших склепів, нічого не було, ніхто не мешкав. Камениця справді дуже близько школи. Два наймлені покої просторі, але через гамір ринковий і склеповий мешкання для мене зовсім невідповідне. Треба буде скоро самій оглянутися за іншим».

Саме у такому ринковому і склеповому гаморі перебувала тогочасна Бібрка. Торгове місто, місто купців і гендлю. Оте «торгування» — посадами, опініями, цінностями, людською гідністю — спричинило психоемоційну кризу молодої вчительки, її фізичне виснаження та внутрішнє спустошення. На офіційних шкільних виборах на посаду «сталої учительки» призначили іншу особу. Юлія Шнайдер за свою взірцеву педагогічну працю отримала… нічого. Точніше, нову дорогу — в сусіднє з Бібркою село Стоки, де не було школи. Була розвалена стара будівля без вікон і дверей, з обдертими стінами, без підлоги. Кілька осінньо-зимових місяців Шнайдер протрималася у цих непедагогічних умовах. А потім — вернулася до Львова. Де на неї теж ніхто не чекав…

Але чому цей «бібрецький період» в біографії Шнайдер настільки значимий? Чому саме в такі моменти найглибших сумнівів і найбільших розчарувань відбувається щось по-справжньому доленосне? Якби не вчителювання Юлії в одному з найменших повітових міст Галичини, у Бібрку так би й не завітав Франко. Якби не кілька поетичних рядків Юлії. Якби не уважність Івана Яковича, редактора «Зорі». Якби не слово. Спочатку було Слово. Чи таки любов? 

Роксолана Жаркова

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
suchasne misto 150x150 - Бібрка очима Уляни Кравченко
Бібрка очима Уляни Кравченко
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter