До випуску традиційно увійшли чотири історії: «Щоденник у полоні» (автор Денис Борисюк, художник Євген Харук), «У темряві» (автор Е. Муар, художник Захар Поліщук), «Ти що, безсмертний?» (автор Володимир Кузнєцов, художник Андрій Данкович), «Я був в Оленівці» (автор Володимир Кузнєцов, художниця Наталія Тарасенко).
Епіграфом до випуску стала цитата з Женевської конвенції «Військовополонені за всіх обставин мають право на повагу до їхньої особи та честі» (стаття 14), яку так часто порушують росіяни.
Читайте також: Лампа. Оповідання Дениса Блощинського
Герої цих історій дуже різні: 16-річний школяр, священник, волонтер та колишній DJ, які раптово опиняються в окупації, в полоні. Все це — задокументовані воєнні злочини росії, розказані українцями, яким вдалося повернутися з полону.
«Однією з найстрашніших сторінок війни є полон, у якому нині перебуває багато українців. У полоні опиняються українці без якогось явного критерію чи певної ознаки: це можуть бути цивільні, вагітні жінки, діти, люди похилого віку. Всіх їх об’єднує лише одне — це сміливі та вірні батьківщині українці та українки, що прагнуть бути вільними та незалежними. Те, що росіяни роблять з людьми у полоні — не піддається жодним законам: ані міжнародним конвенціям, ані закону моралі та людяності. Тому цей випуск буде особливо непросто читати. Але описані у цьому випуску історії — не фентезі чи метафори, а страшні реалії, які треба поширювати світовій спільноті аби документувати ці злочини», — йдеться у передмові до випуску.
Редактор Inker Сергій Колесніков у листі до читачів розмірковує про те, як видозмінювалася російська пропаганда — від часів Другої світової (яка чомусь там вперто залишається великою вітчизняною), чеченських воєн… і нарешті до повномасштабного вторгнення в Україну: як там творять образ ворога, а головне брешуть про власних «визволителів».
«У німців була і є складна ситуація з прийняттям страждань своїх полонених — військових і цивільних. Жахи від ставлення переможців до переможених перекривалися почуттям провини за ту війну і страждання, принесені в Європу. Ця тема була і є не для широкого обговорення в Німеччині. З Ічкерією ситуація інша. Тих, хто відкрито говорив про звірства росіян, було або вбито, або їм швидко прикрили рота. Російська пропаганда у світі знову виявилася більш поліфонічною та привабливою за кілька слабких голосів вільної чеченської держави. На щастя, в українців немає проблеми ані з розумінням російських злочинів, ані з кількістю голосів, готових кричати про них на весь світ. Тому ми вже перемагаємо на інформаційному фронті», — резюмує Сергій Колесніков.
