fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
«Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць

«Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць

Тетяна Стрижевська, Юлія Стахівська, Надійка Гербіш, Слава Світова та Катерина Міхаліцина діляться досвідом — як це бути мамами під час війни
avtorky mamy - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Війна всюди. Про неї не можна забути ні на мить: із нами тепер постійно новини, розмови сусідів, стишені голоси, тривожні звуки сирен, реальні та фантомні звуки вибухів. Це стало нашою реальністю, і кожен, як уміє, відновлює власний емоційний стан, бо жити у війні, приймати нові обставини — потребує зусиль та сил. 

Не кожен дорослий може самотужки справитися з емоціями, а як щодо дітей? Тут варто говорити про їхніх батьків, що пояснюють і підтримують, відволікають і пізнають новий світ зі своїми синами та доньками.

Мами-письменниці поділилися з Тиктор медіа досвідом проживання війни. Ми поговорили з Тетяною Стрижевською, Юлією Стахівською, Надійкою Гербіш, Славою Світовою та Катериною Міхаліциною про те, як вони пояснюють дітям, що відбувається, що читають та що радять читати іншим.

Бути мамою під час війни

Тетяна Стрижевська:

У мене донька-першокласниця, Мирослава, їй 7 років. Перший клас — це безліч викликів навіть за сприятливих обставин, а коли і ковід, і війна — то й поготів. Дуже непростий рік. Зрештою, ковід «загартував» нас: ми вже вміли працювати в зумі, здавати роботи в ClassRoom тощо. Тож коли відновили дистанційне навчання під час війни — ні в мене, ні в доньки не було переляканих очей. Ми вже вміли працювати онлайн.

Нам пощастило — у нас активна та відповідальна вчителька, все працювало злагоджено та чітко. Та все ж на мамі однак велике навантаження. Бо ж вона мусить здавати роботи, слідкувати за розкладом, вчасно підключатися до уроків, заохочувати виконувати домашні завдання, а ще вгамовувати дитячі розбурхані емоції. Це все непросто.

tetiana stryzhevska 2 768x1151 - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
Тетяна Стрижевська, письменниця, авторка книжок «Ad libitum», «Файні тОвсті дівки, йо!», «Де ESC з моїх халеп?», «Лінія термінатора»

З початком війни я вимушена була відкласти всі творчі проєкти. Письменниця в мені змовкла. Я маю переосмислити весь цей страшний досвід, перш ніж сказати щось світові — і це щось має бути терапевтичним, обдуманим, об’ємним. Я проти поспіху в таких речах.

Війна розгойдала нам нерви, власне, як і всім українцям. Коли виє сирена, ти біжиш в укриття, потім сидиш там годину-другу — у цей час дитину треба чимось відволікати. З собою маю завжди не тільки воду, смаколики, документи, а й книжку — бодай на смартфоні, бо ж сховати треба не тільки фізичне тіло, а й розум і душу. Діти дуже вразливі, хоча нам, дорослим, іноді може здаватися, що вони легше сприймають всі події. Це вкрай оманливе враження! Просто подивіться, що наші діти малюють зараз! Війну і ще раз війну…

Звісно, я проти того, щоб приховувати реальність від дитини. Наше життя після 24 лютого дуже змінилося. Це не приховаєш. Разом із тим дорослим треба фільтрувати те, що вони говорять, не озвучувати всі підряд новини, щоб зменшити травматизацію.

slava svitova 768x976 - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
Слава Світова, письменниця, сторітелерка, мотиваційна спікерка, авторка книжок «Жменька слів для доброго настрою», «Жила-була я», «Великий космічний апчих», «Зараз щось як розкажу!»

Слава Світова:

Донька Поліна, їй 10 років, страшенно злякалася сирени. Коли вперше почула її, розплакалася, хоча я завчасно пояснила їй, що треба робити і як діяти, коли чуєш сирену. Спокійні розмови, багато обіймів і дотримання звичних ритуалів дуже нам допомагали: вона грала на піаніно під звуки вибухів, малювала карикатури на путіна у бомбосховищі, читала про Гаррі Поттера, піклувалася про свого кота, малювала крейдочками на асфальті, мріяла про морську свинку та мандрівки.

А ще ми багато говорили, про людей і про війну, про добро і зло, вигадували історії, розважалися дотепними словесними іграми, які самі для себе вигадували перед сном, співали гімн у ванній кімнаті під час тривоги.

Увесь час від 24 лютого ми з донькою провели в Києві, перебралися до моїх батьків із бабусею, і так трималися усі разом. Оце відчуття родини, сім’ї та дому дуже допомагало. Бути мамою і так не завжди просто, а як бути мамою під час війни? Я зрозуміла, що з усіх сил намагалася втримати для своєї дитини її дитячу реальність, де був би сміх і жарти, легкість, співи, спостереження за жуками, витівки і пустощі, маленькі приємності у вигляді бульбашок чи улюбленої шоколадки.

Пригадую, як сутужно нам було у перші місяці, коли книгарні не працювали, а Поліна страшенно захотіла нову книжку! В результаті виручила прекрасна колежанка і письменниця зі Львова, яка надіслала нам книжки поштою: одну для мене, а одну для Поліни. Бо навіть у війну хочеться мати цей особливий привілей — мати і читати книжки українською.

Юлія Стахівська:

У мене дочка Ярослава, 5 років. Я скажу чесно, оскільки поїхала з Бучі до 24 лютого, то усе це для Ясі виглядає на довгу подорож, а для мене в цілому суто організаційно нічого не змінилося. Я працюю, просто раніше, до війни, їздила в Київ на роботу (і тоді з нею був тато), а зараз дистанційно, і ми можемо балансувати разом.

Яся як не ходила в садок, так і не ходить. У нас був новий досвід — разом побували на письменницькій резиденції в Австрії, це в травні. Але я дуже вдячна дочці, що вона давала мені щось зробити окрім 24/7 бути тільки з нею. Послугами няні ми ніколи не користувалися. Про війну, нашу Бучу я пояснюю все як є, тільки не маю конкретної відповіді на її запитання коли ми назовсім повернемося додому.

iuliia stakhivska - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
Юлія Стахівська, письменниця, ілюстраторка, авторка поетичних книжок «Червоні чоловічки», «Verde», дитячих книжок «Таємниця Могилянки і зниклий ключ», «Місяць над Кінбурном»
kateryna mikhalitsyna 2 768x1026 - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
Катерина Міхаліцина, письменниця, перекладачка, редакторка, художниця, авторка кількох збірок поезії та 20 книжок для дітей: «Квіти біля четвертого», «Порохотяг», «Ясь та його машинки», «Яків і мокрий вечір», «Хто росте в саду/у парку/у лісі» та інших

Катерина Міхаліцина:

У нас із чоловіком троє дітей. Антон, якому майже 17, Яринка, якій 12, і Матвій, якому 5. Щиро кажучи, наразі я ще не осмислювала свій досвід материнства-у-війні. Я просто в ньому є. Та якщо раніше це було таким собі балансування між дітьми, роботою, часом на себе, коханого, друзів і на малювання, скажімо, то зараз до цього переліку додалася ще й війна у різних її проявах: новини, втрати, пошуки потрібного, виступи, збори коштів тощо.

Плюс величезна емоційна складова — тривалий фоновий стрес, необхідність бути підтримкою і самій цю підтримку десь для себе знаходити, щоб не опинитися на абсолютному нулі. Тепер це радше нагадує не просто балансування, а ще й перестрибування з каната на канат. Із постійним ризиком зірватися у прірву. І мені важко бути мамою, як ніколи важко. Але ми намагаємося якось собі порадити, всі дружно. І з песиками разом.

А щодо розмов із дітьми, то ця вразила чи не найбільше. Матвій після чергового знищення путіна українським роботом-трансформером підходить до мене і запитує: «Мам, а коли путін помре, то і війна зразу закінчиться, правда?». «Не впевнена, — відказую, — бо проти нас воює не лише сам путін, а й багато інших росіян, які стріляють, натискають кнопочки «пуск» на ракетах, тому знадобиться більше часу, щоб їх прогнати».

Матвій намотує кілька кіл кімнатою і підходить знову: «Мам, а як виглядають ті росіяни?» І я, розуміючи про що йому йдеться, аж завмираю на секунду: «Як звичайні люди» — відказую. Бачу, як змінюється його личко й уточнюю: «А ти їх як уявляв? Монстрами?» «Так», — киває малий, і я розумію, що в нього зламалася картинка світу й уявлення про монстрів також.

Надійка Гербіш:

Моїй доньці Богдані 8 років. Для мене було дуже важливо закорінити її в тиху щоденну радість, щоби війна не відібрала в неї базової довіри до світу. Ми ходили на довгі гірські прогулянки, розглядаючи птахів, сарн, зайців і вивірок у бінокль. Дануся займалася садівництвом і рукоділлям, допомагала мені готувати, майструвала модель Сонячної системи, літала зі мною у міжнародне відрядження, де я говорила про Україну.

Ми подивилися кілька добрих фільмів, а після обговорювали їх стільки, скільки хотіла донька. Водночас мені важливо було, щоби в неї формувалося відчуття причетності до спільноти та емпатія. Тож навіть у період, коли ми були у вимушеній еміграції, я не віддавала її в місцеву школу, щоби вона могла вчитися онлайн разом зі своєю українською вчителькою і однокласниками. І коли в них лунали сирени й урок переривався, вона розуміла, що відбувається, і молилася за них.

nadijka herbish 768x1023 - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
Надійка Гербіш, письменниця, перекладачка, авторка книжок «Ми живемо на краю вулкана», «Яблука війни», «Пуанти для Анни», серії «Мандрівки з чарівним атласом», «Мене звати Мар’ям» та інших

Зараз вона разом зі мною і своїм татом провідує кожну родину переселенців, яким ми допомагаємо. Їй подобається дбати про їхню радість. Ми говоримо з нею про війну. І ще ми говоримо про майбутнє і те, що ми можемо й мусимо зробити, щоби воно було добрим.

Інколи, коли вона просить морозиво чи іграшку, ми кажемо, що не можемо їй купити цього, бо хочемо пожертвувати гроші. І вона приймає це спокійно і навіть радісно.

Про читацькі звички

«Читати ми точно не перестали! У травні разом із донькою ми поїхали до Румунії, в місто Ясси. Я стала учасницею міжнародної письменницької резиденції, і ми провели півтора місяця у будинку із білою верандою, смугастими равликами на ґанку й деревами, де живуть птахи.

Пригадую, як Поліна пакувала валізу й плакала дрібними сльозами, бо я дозволила їй взяти з собою лише три улюблені книжки. Вона плакала, бо хотіла взяти значно більше!

У Румунії придбали кілька книжок англійською, тож донька потрошку звикала читати й іноземною мовою. Повернулися в Україну й знову купили купу книжок. Бо коли любиш читати, книжок ніколи не буває досить. У нас з донькою дуже велика й особлива любов до книжок, і де б ми не були, не жили, книжки завжди з нами», — каже Слава Світова.

polina 768x773 - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
Поліна

«На певний час читання взагалі випало з рутини, бо й сама рутина після 24 лютого перемінилася. Її потрібно було заново налагоджувати. Тепер же чоловік більше читає про тактику бою і такмед та всякі потрібні військовим речі.

Найстарший син переважно готується до загальноукраїнського тесту, бо бути випускником у часі активної фази війни ой як весело.

Донька читацьких уподобань наче й не змінила (книжки про стосунки, про дорослішання, манга й комікси), але читає менше. Адже багато “живе” в телефоні, як і чимало її однолітків. Це така її новочасна криївка, здається.

З наймолодшим ми майже не припиняли читання. Улюблене — чудові історії роботів Фіндуса й Петсона — Свена Нордквіста в перекладі Галини Кирпи; “Історія, яку розповіла Жука” Грасі Олійко, “Муся і бабуся” Галини Кирпи з Грасиними ілюстраціями, “Я і мій тато” Дмитра Кузьменка, “Історії старого дерева” Брижіт Лучані та Ев Тарле в перекладі Андрія Поритка, історії про дівчинку-зомбі на ім’я Мортіна від Барбари Кантіні.

Я ж спершу перечитувала давно улюблене, просто для заспокоєння. А потім повернулася до читання історій написаних через жіночу оптику, з жіночого кута зору. Наприклад, “Квітнева відьма” Майгуль Аксельссон у перекладі Софії Волковецької або “Сад відпливає” Іди Фінк у перекладі Наталки Римської.

Дуже добре спрацювала для мене “Зимівля” Кетрін Мей у перекладі Тетяни Кільчук. І біографії: Тетяни Яблонської, Хаяо Міядзакі, Туве Янссон», — розповіла Катерина Міхаліцина.

Що читати

«Мені страшенно пощастило, бо моя донька обожнює читати! Можна, звісно, думати, що цей дар передався їй генетично, але якщо озирнутися назад, то з пологового будинку Поліна чула казки та історії, і найперша книжечка була тканинна із забавлянками, а далі картонна з картинками, книжки з ілюстраціями і зараз вже без.

Читання для нас — це особливий, приємний досвід, як і похід до книжкової крамниці. Іноді, радію, що у мене тільки одна донька, якби дітей було більше, довелося б думати, як збільшувати бюджетний капітал на дитячі книжки!», — ділиться Слава Світова.

«Не радитиму якусь конкретну книжку людям, яких не знаю. Тому скажу так: прислухайтеся до себе і до дітей. Зараз це як ніколи важко, але важливо. І давайте вибір. Так само — і собі (читаю те, що хочеться, з чим відчуваю синхронність, до чого тягне — або не читаю, якщо цієї конкретної миті не відчуваю такої потреби, і не картаю себе за це), і дітям.

Їм можна запропонувати кілька книжок і дозволити обрати ту, яку хочеться саме зараз, або ж відмовитися від читання. Це не лише про повагу до смаку і вибору, а й про можливість дитині щось контролювати, на щось, бодай мінімальне, впливати у ситуації, де вони мало на що впливають.

А ритуал читання вголос — це, як на мене, одна з практик для створення точки певності, опертя в розхитаній нашій реальності, якщо, звісно, на це є ресурс і можливість», — вважає Катерина Міхаліцина.

Для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку

«Як читала Ясі казки, так і читаю. Купила книжки їй ось родом із мого дитинства, видавництва “Веселка”, 1991 рік: “Троє цуценят залишають Париж” — розкішні французькі віршики у перекладі Жупанського з передмовою Кочура, а ілюстрації!

Ми там багато впізнали із наших абабагаламагівських “Улюблених віршів”!», — ділиться Юлія Стахівська.

«Під час тривог дуже помічні книжки. Вони відволікають дитину, запрошують у чарівні світи, де добро завжди перемагає зло (правильна візуалізація, чи не так?).

Для дошкільнят та молодшого шкільного віку раджу смішні та добрі історії. Наприклад, “Крихітку Вінні” Лори Оуен. Колись придбала книжку про цю відьмочку англійською на книжковій барахолці, дуже вже мені сподобалися ті чорно-білі ілюстрації, і сама перекладала дитині. А зараз уже є переклад українською, видавництво “Школа” видало дві книжки.

Із фаворитів моєї доньки — всі книжки про Айседору Мун. Історії про особливу дівчинку — наполовину вампірку, наполовину фею, яка ходить в молодшу “людську” школу — дуже яскраві, я б сказала, “акуратно повчальні” та динамічні (діти терпіти ж не можуть нудьги!).

У час важких випробувань для читань дітям я раджу добрі історії без надмірно напруженого сюжету, щоб “відпочити душею” (для дорослих теж актуально!). Одразу спадають на думку пригоди Петсона та Фіндуса Свена Нордквіста, “Кролячі історії” Женев’єви Юр’є. Ми з донькою перечитували “Кротика” Зденека Мілера (там великі літери — добре для розчитування першокласників), а потім ще на “Чілдрен Кінофесті” передивлялися ретроспективу легендарного чеського мультика», — радить Тетяна Стрижевська.

«Із перших днів війни я читала доньці вголос Псалми. Ще — “Сильмариліон” і “Міо, мій Міо”. Дануся ж прочитала, перечитала (вдруге, втретє, вдесяте) або прослухала за воєнні місяці зо два добрих десятків прекрасних книжок — і “Таємничий сад”, і “Пеппі Довгапанчоха”, і “Усміхаки”, і “Казку про Старого Лева”, і “Поліанну”, і “Мене звати Мар’ям”. І ще багато, багато інших», — розповіла Надійка Гербіш.

Слава Світова

Ми з донькою страшенно любимо кумедні та смішні історії! Поліна любить читати і реготати, любить пригоди і перипетії, жарти і дивацтва, тому від себе можу порадити позитивно-реготливий список із 5 дитячих книжок, що забезпечують гарний настрій:

chudove chudovysko 1 - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць

Сашко Дерманський «Чудове Чудовисько», «А-ба-ба-га-ла-ма-га»

Любимо Сашкове Чудове Чудовисько Чу (Поліна прочитала дві — «Чудове Чудовисько» та «Чудове Чудовисько у Країні Жаховиськ» — й наразі почне читати третю, «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько»), дуже колоритна, смачна мова у Сашка, багато дотепів, читається легко, немов біжиш крізь пригоди разом із Чу.

Сашко Дерманський «Стонадцять халеп Остапа Квіточки», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2016

Одна з наших улюблених книжок Сашка Дерманського, пригадую, як читала її у маршрутці, і якась жінка подумала, що в мене напад, бо мною трусило! Я заспокоїла її, сміючись, і сказала, що це я просто дуже смішну дитячу книжку читаю! Поліна періодично перечитує про Остапа Квіточку, а іноді улюблені частинки цитує на пам’ять.

stonadtsiat khalep ostapa kvitochky - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
laruiu bratyka za pidpysku - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць

Саша Кочубей «Дарую братика за підписку», «Видавництво Старого Лева», 2021

Це та книжка, яку Поліна перечитала, мабуть, разів десять, настільки вона їй сподобалася! Більше того, саме після прочитання книжки, вона завела свій інстаграм-аккаунт і офіційно стала книжковою блогеркою @jollypolly.books і тепер, як і Зо, головна героїня книжки, збирає мільйон підписників!

Джеремі Стронґ «Гармидер у школі», переклад: Андрій Поритко, «Видавництво Старого Лева», 2007

Одна з найсмішніших книжок, які ми читали! Чудернацька, може, навіть трішки божевільна вчителька місіс Гармидер їздить на старій автівці швидкої допомоги й експериментує із нестандартним навчанням учнів, буркотливий директор містер Шрапнель, шкільна секретарка місіс Штурх та багато різних смішинок і дивацтв захоплюють у цілісінький вир реготань! Завжди тримаємо цю книжку під рукою на книжковій полиці як найкращий засіб проти хандри.

dzheremi strong - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
vy pohanets - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць

Енді Стентон «Ви поганець, пане Гам!», переклад: Орест Стадник, Оксана Луцишина, «Крокус», 2021

Це ще одна книжка-фаворит, яку Поліна починає читати заново, щойно закінчить. Енді Стентон приклад того шаленого й абсолютно вільного у своїй фантазії дитячого автора, який не повчає, а розважає, чудить і смішить до кольок у животі!

Його пан Гам ненавидить дітей, веселі ігри й кукурудзяні палички, капостить, як тільки може, але, зрештою, отримує на горіхи! «От послухай, послухай!» — казала мені Поліна і зачитувала свої улюблені уривки, і ми реготали удвох!

Слава Світова «Зараз щось як розкажу! Весела книжка чудес та історій», «Видавництво Старого Лева», 2022

Книжка уже вийшла друком, і ми з Полінкою чекали на неї невимовно довго й з великою любов’ю! Ще б пак, чи не всіх героїв ми вигадували з нею удвох! По суті кожну із дев’яти пригод-історій, які увійшли до цієї нашої збірки нестандартних казок, я вигадала для Поліни, й часом, вона працювала моєю Музою й підкидала цікавинок!

Відтак, маємо у книжці і люту феєчку, і лицаря, що постійно плакав, і корову Аврору, котра мріяла кататися на ковзанах, і Дракона, які мріяв про відпустку, самотнього Жирафа, який шукав свою половинку, дівчинку, яка категорично відмовлялася бути принцесою, бо хотіла стати пожежницею, насінину, що мріяла виростати баобабом, стару книгареньку з великим серцем і диваками, які люблять книжки. А також привидку, яку всього на світі боялася, доки не зустріла маленьку непосидючу й допитливу дівчинку…

Ілюстрації Олександра Шатохіна перетворили цю книжку на справжнісіньку мультиплікаційно-емоційну феєрію. Вже днями візьмемо книжку в руки і почнемо читати на папері, і це буде геть новий для нас, прекрасний досвід!

zaraz shchos iak rozkazhu - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць

Перед сном

«Війна не скасувала сімейну традицію — читати донечці перед сном. Для “читання на добраніч” обираю завжди серії, бо коли дитина звикла до героїв, полюбила їх усім серцем — то ні за що не хоче з ними прощатися!

Тож раджу хрестоматійну “Лісову школу” Нестайка, суперхіт Галини Вдовиченко “36 і 6 котів”, мальовничий “Ожиновий живопліт” Джилл Барклем, прекрасні історії про “Паддінгтона” Майкла Бонда. Все англійське зараз у нас у фавориті, бо англійці — наші великі друзі, і моя донька мріє колись відвідати Лондон і побачити королеву, а ще покататися на червоному даблдекері», — поділилася Тетяна Стрижевська.

Підліткам

«Підліткам, попри їхню любов до темного й жорсткого фентезі, все ж раджу не надто агресивні книжки. Агресії і так в реальності вистачає! Можна придивитися до серії “17″ Роуз Сноу, “Час магії” Єви Фьоллер, “Серце часу” Моніки Пец, Timeless Керстен Гір. Це захопливі історії, які непогано допомагають відволіктися. Принаймні мені допомагають, бо ж як підліткова авторка я багато читаю літератури для своєї цільової авдиторії», — каже Тетяна Стрижевська.

Олеся Богдан

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
avtorky mamy 150x150 - «Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
«Війна не скасувала сімейну традицію – читати донечці перед сном»: досвід мам-письменниць
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter