Фантастика в Україні — явище давно не з області фантастики. І хоча представники жанру досі виборюють собі місце на книжкових полицях, на українському ринку щороку з’являється все більше перекладних і вітчизняних авторів.
Чи вигідно продавати фантастику? А писати? Це щось дитяче чи цілком зважене та доросле? Пошукам відповідей на ці питання присвячена розмова з Фантастичними talk(s) — п’ятьма письменницями, що популяризують фантастичний жанр.
Комерційно (не)вигідно?
Світлана Тараторіна:
Якщо подивитися на звіт продажів у найбільшому книжковому магазині Amazon.com, то список жанрів, які «заробляють» найбільші гроші, має такий вигляд:
1) романтика та еротика ($1.44 млр),
2) детективи ($728.2 млн),
3) наукова фантастика та фентезі ($590.2 млн),
4) жахи ($79.6 млн).
Цифри свідчать про те, що це справді масові жанри, які видаються великими тиражами і приносять прибутки видавцям.
В Україні найбільші наклади мають Ліна Костенко, Сергій Жадан чи Василь Шкляр, — автори текстів з умовної «високої полиці». Хоча детективи чи мелодрами завдяки Андрію Кокотюсі чи Люко Дашвар теж впевнено долають стотисячні показники. Що ж не так з фантастикою в Україні?
Як на мене, до 2013 україномовну фантастику забивала російськомовна. Свідомо не кажу «українську», тому що творцями російськомовної фантастики до певного періоду були автори з України — Олді чи Дяченки. Багато авторів писали гарні фантастичні тексти російською у розрахунку на більший ринок та через зневіру в україномовного читача. Проте ситуація почала різко змінюватися із веденням обмежень на ввезення російської книги. Вітчизняні видавці побачили, що в Україні є гарні жанрові тексти. Так сталося з моїм «Лазарусом», який переміг на видавничому конкурсі, який організувала Видавнича група «КМ-Букс» в надії знайти нових українських авторів.
Для мене фантастика дуже органічна для української літератури. «Лісова пісня» Лесі Українки, за всіма ознаками, фентезі, як і «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського чи «Конотопська відьма» Квітки-Основ’яненка. У 1920-х фантастику писав Юрій Смолич, у другій половині XX ст. у нас була ціла школа химерної прози, якій дуже близька фантастична традиція. Інше питання, що розвиток української фантастики був перерваний соцреалізмом, а потім і російськомовною фантастикою. Як наслідок, ми тільки заповнюємо піджанрові ніші і привчаємо читача до того, що у нас є власна крута фантастика. І робимо це семимильними кроками. Звісно, не вистачає конвентів чи спеціалізованих премій. Тут можна лише із заздрістю згадати сусідню Польщу, де на приблизно таку саму кількість населення, як в Україні, існує близько сорока фантастичних фестивалів та кілька потужних профільних премій. Проте, переконана, що в у нас усе можливо. Найбільша загроза розвитку жанру на сьогодні — криза на видавничому ринку. А найбільший виклик, як для авторів, так і для видавців — популяризація читання та жанру.
На моє переконання, українська фантастика може стати тією точкою входу, з якою можна закохувати читача в сучасну українську книгу.
Читайте також інтерв’ю із засновниками видавництва «П’яний корабель»
Фантастично про серйозне: болючі теми, алюзії, справжнє в фантастиці
Ірина Грабовська:
Доводиться часто чути, що фентезі — це щось дитяче, неважливе, казки і подібне. Ще дехто каже, що фентезі — це дитяча література, на відміну від фантастики. По-перше, фентезі — це частина фантастики, по-друге, фантастика має чудовий інструментарій говорити про проблеми і теми, про які говорити «серйозно» люди часто уникають.
Багато хто якщо не ігнорує, то уникає теми війни, теми рівності прав, теми проживання певних історичних досвідів народу. Фантастика має можливість перенести людину у відносно безпечне середовище — вигаданий світ, в якому проговорення цих тем не буде настільки травматичним. Крім того, аудиторія фантастичних творів доволі широка, бо традиційно вона посідає одне з чільних місць за популярністю серед жанрової літератури. Таким чином фантастика може терапевтично впливати на цілі покоління, на цілі народи, діставати навіть туди, куди не може дістатися серйозний історичний роман, нонфікшн або «висока полиця». Сучасна фантастика давно перестала бути у першу чергу ескапізмом, вона говорить про серйозні речі і підіймає серйозні теми. І, на мій погляд, не помічати її щонайменше недалекоглядно.
Про янгедалт та ньюедалт, або чому Україна досі відстає від світових трендів
Наталія Матолінець:
Молодіжне фентезі вже не перший рік впевнено заповнює світовий книжковий ринок, здобуваючи і численні тиражі, й екранізації, і гарячий інтерес аудиторії. Для читачів 13+ років виділяють категорію янґедалт, а ньюедалт — для тих, кому 18 і більше. До речі, поняття «ньюедалт» з’явилося на книжковому ринку недавно — трохи більше як десять років тому. Та його виникнення закономірне: за статистикою, янґедалт вельми активно купують дорослі читачі, тож чому б не запропонувати їм історії, сповнені динаміки, пригод і яскравих емоцій, але додати туди нових тем, трохи більше відвертості й проблем, котрі релевантні для читача у проміжку між 20-ти та 30-річчям?..
На українському книгоринку донедавна було доволі мало книг у цих категоріях, та й саме слово «янґедалт» викликало радше нерозуміння. Тому книги регулярно опинялися у дитячих відділах книгарень і проходили повз увагу потенційних читачів. Але за останні роки сталися позитивні зрушення. І надалі, сподівано, що більше ринок наповнюватимуть такі книги, то більше буде уваги до них та розуміння, що це і для кого. Лінія між дитячими та молодіжними книгами зіграє на користь усім категоріям, адже потенційні читачі вже не будуть відкидати янґедалт зі словами «Ой, це ж дитяче!», а ті, хто купуватиме ньюедалт, не здивуються, наприклад, наявності розлогих інтимних сцен. Когось молодіжне фентезі приваблює проблематикою, комусь імпонує відвертість і щирість, а різноманіття голосів у цьому жанрі дозволяє кожному читачеві знайти собі щось до смаку.
Читайте також: Авторки подкасту «Дефіляда»: «хочемо струснути шкільний літературний канон»
Перспективи у мрійників-фантастів: звідки починати й куди рухатися
Дарія Піскозуб:
Між миттю, коли я схотіла стати письменницею, і тим, як видала першу книгу, минуло цілих десять років, на цей період припали з’яви великих мереж книгорозповсюдження, перші презентаційні тури українських авторів та Революція Гідності, яка значно підвищила інтерес до української книги. Таким чином з 2019 року, коли я дописала свою першу книжку, щороку з’являються нові імена, українські книжки мігрують із доволі загальної секції «українська проза» в секції «детективи», «фантастика», «історичні романи», і це не може не радувати.
У той час як колеги по цеху готували мене до сценарію, за яким мій роман ніколи не потрапить до редактора і його не розглянуть, все склалось якнайкраще і роман таки прийняли. Більше того, маємо й майданчики для обговорення новинок та навчання красному письменству. Маємо наш із дівчатами спільний проєкт «Фантастичні talk(s)», де обговорюємо тренди, авторів та новинки, де ділимось практичними порадами щодо письма та подачі видавцям тощо. Є Litosvita — школа літературної майстерності, що навчить основ ремесла, редагуванню, ілюстрації тощо.
Крім того, існують фантастичні об’єднання, де можна знайти однодумців: «Зоряна фортеця», «Бабай», «Літавиця», «Світ фентезі», «Аль Мор» та інші. Можна писати оповідання на конкурси, брати участь в обговореннях і видати свої найперші твори.
Видавці також стають відкритими до того, які тексти шукають читачі, і слухають, що аудиторія хотіла би перекласти, тож я вважаю, що початківці у 2022 році мають величезний набір інструментів для того, аби увійти на літературний ринок України.
Фантастичні talk(s): розмови про фантастику
Наталія Довгопол:
Наш проєкт починався не з великої ідеї чи місії. Ми втомилися без подій, Книжковий Арсенал знову перенесли, і переписки в коментарях на фейсбуку стали віддушиною. А тут ще й серіал за мотивами циклу Лі Бардуго вийшов на екрани. Навіщо обговорювати книжку в коментарях, якщо можна зібратися в зумі на вино? — подумали ми. А чому б не показати наше обговорення світові на ютубі? — вирішили потому.
Так і народився проєкт Фантастичні talk(s) — запланували щомісячні тематичні випуски, потім додали гостьові спецвипуски, а потім ще й ефіри у форматі майстер-класів. Для мене це захоплення, хобі, яке стало впевнено вибиватися в пріоритети. Цікаво розмотувати цей клубочок, із маленької ініціативи в інструмент популяризації читання. За ці пів року існування «Фантастичних», спілкуючись із колежанками-письменницями, гостями та редакторами видавництв, я сама прочитала вдвічі більше книг, поповнила свої знання із теорії літератури й виросла як авторка.
Часом я заздрю письменникам на Ірпінських дачах, які могли збиратися довгими зимовими вечорами, говорити про мистецтво й об’єднуватися у творчі колаборації. Але завдяки інтернету ми створюємо власний Ірпінь — десь між Львовом, Києвом та Афінами. Це наповнює й нагадує, що ми робимо важливу справу: ставимо фантастичну літературу під світло прожекторів, підтримуємо письменників-початківців і читачів.
Читайте також рецензію на дебютну книжку Романа Малиновського «Солодке життя»
Фантастичні talk(s) — проєкт, спрямований на популяризацію фантастики в Україні, підтримку авторів і розвиток книгочитання. Збираються на ютубі, щоб поговорити про новинки та класику, поділитися письменницьким досвідом і попити вина у прямому ефірі.
- Ірина Грабовська: стімпанк. Пише про дирижаблі й виховує кота.
- Світлана Тараторіна: фентезі, де багато історії, політики та вбивств. Справжня кримчанка.
- Наталія Матолінець: магічні світи. Заселяє чародіїв у Прагу і колекціонує вінтажні прикраси.
- Дарія Піскозуб: технофентезі. Грає в настільні ігри й танцює бачату.
- Наталія Довгопол: містичні світи. Варить суп із кропиви щочетверга.
Фото та колаж на головній надані проєктом
