МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА

«Нам немає чого рівнятися до російських перекладачів — їхні переклади здебільшого недосконалі, поверхневі та прісні»: Наталя Іваничук у проєкті «Антитеза»

Про роботу нішевого видавництва «Човен», розвиток книжкового ринку, вплив медіа в умовах війни та стан української системи освіти

Про переклад та викладання, українську перекладацьку школу й те, що українці можуть запозичити з норвезької культури

Тиктор медіа законспектувало десяту зустріч «Антитези». Гостею випуску стала  перекладачка з норвезької, німецької та шведської мов Наталя Іваничук. Постійний ведучий програми — журналіст і письменник Іван Ципердюк.

Що робив би знаний прозаїк Роман Іваничук під час війни

Вік би не дозволив йому що-небудь робити. Однак він би писав, як робив до останнього дня життя. На його столі лишався чистий папір, бо він мав якийсь дуже добрий задум, із якого вийшла б надзвичайна книжка. І, напевно, створив би новий том спогадів з урахуванням наших реалій. 

Не знаю, як би він сприйняв цю війну, вона надто жорстока. Хоча він ще застав її у 2014 році (помер у 2016-му, — ред.), а це та сама війна. Напевно, він був би в розпачі й не знав, як на неї реагувати. Іноді думаю: добре, що не дожив. У 2014-му він казав: «Якби не мій вік — я б уже був там» (на фронті, — ред.). Внутрішньо він рвався до реальної участі.

Про вибір перекладати зі скандинавських мов

Усе зіткане із випадковостей. Як усі діти письменників, я росла серед татових колег, що пишуть, і мені теж хотілось писати. Тато швидко пригасив цю іде. Він прочитав кілька моїх спроб і сказав: «Ти мусиш писати або ліпше, ніж я, або не пиши зовсім. Ліпше, ніж я, ти писати не будеш». Я відреагувала спокійно.  Мала схильність до вивчення мов — до третього курсу вивчила вісім мов, і потроху ними розмовляла. Оскільки мова набута, без практики вона швидко зникає. Так, французька й іспанська зникли безслідно, а залишилися скандинавські.

Тато постійно підштовхував до читання. У дитинстві чи підлітковому віці він пропонував часто заскладні книжки для мого віку. Так само він запропонував спробувати себе в перекладі. Спершу перекладала з німецької, але ті проби десь розгубилися, та й не призначалися для публікації.

Друга татова дружина, тоді ще товаришка, Ніна Бічуя порадила шукати іншу мову й запропонувала скандинавістику. Я хотіла розпочати зі шведської, тому що вона у скандинавському світі була домінантною. Але випадково до рук попався радянський самовчитель із норвезької. Його штудіювала упродовж двох років. 

Наприкінці 70-тих, коли у Львові проходили європейські змагання з кульової стрільби, я навчалася на «ін’язі» і нас послали туди перекладати. Я потрапила в групу спортсменів ФРН, але так кортіло поспілкуватися з норвежцями. Підійшла до них, але з першої розмови нічого не розуміла й геть засмутилася. Та вже за 10 днів змагань навчилася говорити, ще й з нормальним норвезьким акцентом. На прощальній вечірці ми активно спілкувалися. Тоді помітила кадебешників, які добре володіли іноземними мовами, але не розуміли норвезької. Але ж я тоді була малим і дурним дівчиськом — так запишалася собою, прийшла додому і розповідаю татові. У нього аж руки опустилися: «Боже, доню, що ти наробила». З дня на день ми чекали виклику в КДБ, але обійшлося.

Про добір книжок для перекладу

Загалом на сьогодні я переклала 120 книжок. Буває по-різному: замовляють видавництва, з якими співпрацюю давно. Це — «Нора-Друк», «Видавництво Старого Лева», «Видавництво Анетти Антоненко», «Книги ХХІ». Деяким пропоную сама. Коли вибираю самостійно, то дивлюся на зв’язки й контакти зі скандинавськими й іншими фундаціями, які популяризують свою літературу за кордоном. У Норвегії це фундація NORLA. Щоквартально отримую їхні каталоги, спілкуюся з письменниками, яких раніше перекладала. Використовую фейсбук як інструмент взаємодії з колегами. Звідти отримую найсвіжішу інформацію про книжкові новинки, там пишу видавництвам, щоб надали екземпляр для прочитання. Багато книжок відсіюю, бо вони не всі з них добрі чи відповідають моєму смаку. Книжки, які я перекладаю, — читають і люблять. 

Перекладати — це велика праця, своєрідне входження у кожний текст. Та це улюблена робота, яка врятувала мене в цю війну від страху й зневіри.

23 лютого я віддала Анетті Антоненко перекладений рукопис. На наступний день відчула розгубленість: «Що мені тепер робити? Почалася війна, і тепер не до книжок». Далі страх витіснив усе, паралізував. У фейсбуці була мертва тиша. Але для мене переклад — спосіб життя, існування. Я мушу перекладати, а зробити перерву чи відпустку на тиждень мені дуже важко. Мене підбадьорила Анетта Антоненко, яка не збиралася згортати видавництво й буквально за два місяці видала ту книжку — «Янгол, скинутий з небес» Пера Улофа Енквіста.

За назвою ніби любовний роман, а насправді в ній закладено дуже багато життєвих, філософських, екзистенційних моментів, які потребують глибокого вчитування.

Анетта — така собі perpetuum mobile (вічний двигун, — ред.) у видавничій справі. Тож я вирішила продовжувати роботу і перекладати наступну книжку, вже на замовлення «Видавництва Старого Лева». Редакторка сказала відкласти роботу. Врятували норвежці, які швидко включилися у допомогу Україні. Вони завжди ігнорували українську літературу й перекладачів. 

Ми завжди були після російських, але цього разу Фундація NORLA взялася видавати книжки в Норвегії для дітей-біженців. Започаткувала проєкт, за яким книжки українською, перекладені в Україні й видані в Норвегії, мали роздати притулкам і бібліотекам. Я розпочала перекладати, працювала над сайтом для підтримки українців з інструкціями, як адаптуватися, піти на мовні курси, знайти роботу й облаштуватися. Оскільки я перекладаю художню літературу, то це була важка робота. Згодом запропонували перекласти три дитячі книжки.

У перші місяці війни робота врятувала мене від стресу. Читати художні книжки не могла, але перекладала. Моя робота — не тільки покликання, не тільки любов, але ще й спосіб вижити.

Що можна запозичити українцям із норвезької культури

Ми вже маємо все, що треба, та навіть більше. У Норвегії є свої мінуси. Ми хочемо медичної реформи, як за кордоном, але вона буде викликом для нас. У Норвегії лікарі майже не лікують. Якщо прийти в лікарню з важким станом — температурою чи отруєнням, потрапиш у швидку допомогу й отримаєш огляд. Але, можливо, доведеться чекати 7‒8 годин. Лікар скаже, що треба відпочити вдома і не пропише антибіотиків, як ми звикли.

Страшенно люблю Норвегію: мову, країну й людей. Хоч і з ними всяке буває. Вони доволі замкнуті, неохоче впускають чужинців. Та якщо пустили, то вже навіки дружитимете. Загалом, можемо щось переймати не на державному рівні, а на людському. Маємо їздити, бачити на власні очі, як живе країна зсередини. Коли протягом трьох років я працювала аташе з питань культури в українському посольстві у Фінляндії, жила в їхньому середовищі й бачила країну та фінів зсередини. Уся культура була в моєму віддані. Знайомилась на виставках із художниками, письменниками й видавцями. Це був чудовий шанс для мене

Маємо користатися найменшою можливістю пізнати й відчути інші країни зсередини. Так зможемо зрозуміти якими є Швеція і Норвегія. Бо зовні існує тільки вивіска. 

Про переклад «Мумі-тролів» зі шведської мови

Ми працювали з Мар’яною Савкою над періодикою при академії наук. З нашими жвавими характерами там було нудно й сіро. Якось у 1990-ті, коли було страшне безгрошів’я, не було зарплат, не вистачало грошей на проїзд і доводилося всіляко виживати, ми говорили про котлети із квасолі, і Мар’яна сказала: «От коли я буду мати своє видавництво, то перше, що видам — “Мумі-тролів”, а ти будеш перекладати». Начебто й жарт, але так воно і вийшло.

Цікаво, що в російському перекладі збереглися оригінальні імена героїв — уже не пригадаю, які саме. Мені часто закидали, мовляв, а чому ви перейменували персонажів, от у російському виданні було отак, ми вже звикли до того. Якщо хочеться, то читайте російські переклади. Якби я тоді не була на батьківщині авторки, у Фінляндії, я б, напевно, теж пропустила цей момент. Важливо, що всі імена героїв асоціативні. Наприклад, Нюхмумрик — це створіннячко, яке часто принюхується. Мумі-тролі — це Хропусь і Хропся, як запропонувала Мар’яна Савка. 

За рік по смерті Туве Янссон я поспілкувалася з її партнеркою, бо ж Янссон була лесбійкою. У книжці була героїня Вітрогонка, в оригіналі — «Туліппа» — дослівно це поєднання жіночого фінського імені зі словом «вітрогонка». Виявилося, що її прототипом стала партнерка Туве, яка мала такий характер. Якщо дослідити контексти зсередини, з’являються нові кути, з якими можна інакше подивитися на текст. Тобто я зрозуміла багато всього завдяки тому, що поспілкувалася з людьми, дотичними до світу Туве Янссон.

У письменниці невелика літературна спадщина, однак я переклала майже все — повісті, романи для дорослих і  дітей, «Літню книжку», новели.

 Найприкріше те, що вибрані твори Туве Янссон вийшли у видавництві «Літопис» маленьким накладом, книжка розійшлася швидко, зайняла свою нішу на полиці перекладної української літератури, але її не перевидають. У мене залишився один-єдиний примірник. 

Про викладацьку діяльність і навчання перекладу

Викладаю на кафедрі іноземних мов факультету міжнародних відносин. У нас є норвезька і шведська, це такі собі привілейовані мови на факультеті. Шведську викладають двоє — український викладач і гість від Шведського інституту, культурологічної установи у Стокгольмі. Норвезьку викладаю тільки я, а допомагають мені здібні студенти. До нас непросто потрапити, бо я навчаю тільки мотивованих студентів, які хочуть вивчити мову й мають якісь плани в майбутньому. 

П’ятеро моїх колишніх студентів працюють із перекладом. Я заохочувала, а вони відчули смак й активно перекладають. Допомогла достукатись до видавництв й опублікувати власні переклади. Не всім перекладачам-початківцям так щастить. Один студент п’ятого курсу — здібний хлопчисько — ще на третьому курсі видав свою першу книжку. У нього тепер є три переклади, з першими двома я допомагала, а третій він довів до ладу сам. 

Найперший мій «перекладацький проєкт» — це Іра Сабат, яка тепер живе та працює в Норвегії. Інша студентка, Софія Волковецька, довго працювала, щоб стати першокласною перекладачкою зі шведської та норвезької мов. Ще одна учениця, Наталя Іліщук, вийшла заміж у Фінляндії та покинула переклад. Тобто всі вони вже мають свій доробок. Пишаюся, що виховала сама п’ять перекладачів. Нібито супроводила молодих і юних фахівців у світ перекладацтва. 

Мене свого часу туди не пускали, — мовляв, у геніальних батьків діти-бездари. Говорили навіть, що то тато перекладає. А він жодної іноземної не знав, лиш побутову англійську.

Першим моїм потужним перекладом стала книжка «Світ Софії» Юстейна Гордера, яку відредагувала близька мені Ніна Бічуя. Вже потім я впевненіше співпрацювала з іншими редакторами. Люблю, коли мої тексти редагують конструктивно, так розумію, де схибила, або ж навпаки. Та не терплю редакторів, які переписують мій переклад на власний смак.

Про потужну перекладацьку школу в Україні

Вона вже сформована, і, як на мене, українська школа перекладацтва сильніша, ніж російська. Серед них є знакові перекладачі, але багато з них — посередні. Коли мені трапляються «складні» моменти в оригінальному тексті, звертаюся до помічників у Норвегії, але якщо цього не достатньо, тоді шукаю німецький, польський чи й російський переклад. Часто отаке «важке» місце в російському перекладі пропущено зовсім або зроблено дуже погано. Як це називають — «фальшиві друзі перекладача». Ті самі слова чи вирази в норвезькій чи шведській мовах можуть означати абсолютно різні речі. Так, слово vinden — це вітер або горище. Тобто в тексті, скажімо, дослівно — герой пішов на горище, а в російському перекладі — «пішов до вітру».

Тому російські переклади здебільшого недосконалі, поверхневі та прісні, нам немає чого до них рівнятися чи з ними конкурувати.

Фото надані Souspilnist Foundation

Висловлювання героїні можуть не збігатися з поглядами редакції

Facebook
Telegram
Twitter
Схожі статті