МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА
/
/
The New York Times опублікувала есей Артема Чеха про війну

The New York Times опублікувала есей Артема Чеха про війну

Фото: Lynsey Addario, The New York Times

I’m a Ukrainian Soldier, and I’ve Accepted My Death («Я — український солдат, і я прийняв свою смерть») — потужний текст про біль українців, які щодня оплакують полеглих.

Автор «Точки нуль» короткими штрихами створює образки з життя України взірця 2022 року. Ця картина лякає і водночас захоплює силою духу.

Заголовок немовби створює сильний образ титана, який тримає на собі майбутнє України, титана, який вистоїть попри все. От тільки українські воїни — не титани, вони — надзвичайні люди, і їхнє життя крихке.

«Іванків, Україна. Нещодавно одна з рот нашого батальйону повернулася з бойового завдання на сході України. Коли ми бачилися з товаришами місяць тому, вони були усміхнені та веселі. Тепер навіть не розмовляють між собою, не знімають бронежилетів і не посміхаються. Їхні очі порожні й темні, як сухі колодязі. Ці бійці втратили третину особового складу, і один із них сказав, що краще б помер, бо тепер боїться жити», — починає розповідь Артем Чех.

Він бачив чимало смертей, адже брав участь у бойових діях у 2015‒2016 роках (саме про це його збірка «Точка нуль»), та не був готовий до таких масштабів, а тим паче звірств росіян, які відкрилися з деокупацією Київщини. А про скільки воєнних злочинів ми досі не знаємо, адже те, що відбувається на окупованих територіях, приховане.

«Це інша війна, і втрати, без перебільшення, катастрофічні. Ми вже не знаємо імен усіх загиблих: щодня їх десятки. Українці постійно оплакують загиблих; на центральних площах відносно спокійних міст країни стоять ряди закритих трун. Закриті труни — страшна реальність цієї жорстокої, кривавої і, здавалося б, нескінченної війни».

Особиста історія вплітається у колективний біль українського народу, який з допомогою The New York Times можуть розділити читачі з усього світу. Радимо ознайомитися з повним текстом публікації.

Дружина Артема Чеха режисерка Ірина Цілик стежить за відгуками читачів-іноземців і вибрала серед коментарів те, що її найбільше вразило:

«Хтось написав, що почав останнім часом цікавитися історією України і, зважаючи на події останніх десяти століть, дуже співчуває географічному розташуванню нашої країни. Хтось подякував NYT за те, що вони нарешті дають можливість українцям висловлюватися самим про Україну. Хтось написав, що роздрукував цей текст, аби дати прочитати своїм онукам. Дуже багато захвату українцями та українськими військовими загалом. А одна дописувачка написала таке: “Поєднайте це свідчення з книгами Тімоті Снайдера “Криваві землі” або “Чорна Земля”, і постане картина частини світу, настільки екзистенційної, що ви не можете відірвати погляду від неї. Сізіфова витривалість”. Ох. Ось наша гора, а ось наш камінь, українці. Та й таке», — написала Ірина Цілик на своїх сторінці у Facebook.

Рубрика: Новини
Facebook
Telegram
Twitter