Ворожа ракета цілеспрямовано влучила в його будинок, забрала життя Вадатурського і його дружини. Незважаючи на небезпеку, бізнесмен принципово не їхав із Миколаєва — міста, де він жив і збудував кар’єру. Своєю присутністю він підтримував місто, заводи та робітників.
Про роль компанії «Нібулон» в економіці України та світу годі й говорити. У 2018‒2019 роках, за версією журналу HB й інвестиційної компанії Dragon Capital, вона увійшла до списку десяти найбільших агроекспортерів України. Також за версією британського видання Capital Finence International, «Нібулон» є найкращим інвестором у сільське господарство України. Окрім агропромислової діяльності, «Нібулон» займається суднобудуванням, річковими та морськими перевезеннями. Має власний завод, вантажний і пасажирський флот. У цій статті ми зупинимось на останньому — давній мрії Олексія Вадатурського відновити швидкісне сполучення річками України.
Чимало людей старшого покоління пам’ятають часи, коли річками й морями можна було пересуватись зручніше та швидше, ніж автотранспортом чи залізницею. Для них термін «ракета» асоціювався не зі знаряддям убивства чи польотів у космос, а із сімейством теплоходів на підводних крилах, які заполонили всі можливі водойми колишнього СРСР починаючи з 60-х років XX століття. І хоч кожна нова серія кораблів мала свою назву («Метеор», «Комета», «Восход», «Полісся», «Колхіда»), найбільше прижилось у народі ім’я найпершої — «Ракета».
Особисто для мене судно на підводних крилах (СПК) — це насамперед незабутні спогади дитинства, адже, підростаючи в містечку на Дніпрі, мав змогу дістатись столиці, милуючись мальовничими пейзажами, які бачив із відкритої палуби на швидкості понад 60 км/год! А ще ж неймовірний футуристичний дизайн — кожен теплохід був схожий на космічний корабель із фантастичного фільму. При цьому комфорт і сервіс на борту був рівня літаків дальнього сполучення.
«Ракетою» з Києва можна було дістатись до Чернігова, Прип’яті, Канева, Черкас, Кременчука, Дніпра, Запоріжжя. Зручна навігація була й на півдні — Херсон, Нова Каховка, Миколаїв, Вознесенськ, Гола Пристань — такі були сполучення завдяки СПК. Морем можна було подорожувати, наприклад, з Одеси до Євпаторії, чи з Ялти до Сочі. І це займало лічені години, порівняно з тихохідними кораблями.
Свого «золотого» часу швидкісне сполучення на українських водоймах досягло в 1970‒1980 роках. Пам’ятаю, як у Каневі ледь не кожні пів години пролітав крилатий теплохід, створюючи хвилі на радість пляжникам. Але розпад СРСР, подорожчання палива, зменшення державних дотацій швидко вдарили по крилатому флоту. Вже в 90-х побачити на ходу великого «Метеора» було справжньою вдачею. Через скрутне становище у країні їхня експлуатація стала дуже затратною.
Менший пасажиропотік, дорожнеча ремонтів змусила майже відмовитись від цього типу суден. Ті, що вичерпали свій ресурс, були списані та, у кращому разі, стали слугувати як кафе чи кінотеатри. Ходові теплоходи масово продавали за кордон. Основний пасажиропотік у цей непростий час взяли на себе менші теплоходи типу «Восход». Так вони прослужили до початку XXI століття, іноді припиняючи сполучення, здавалось, назавжди, а наступного року знову виходили в рейс.
Останні регулярні рейси з Канева до Києва були у 2002‒2003 роках. Потім ще певний період «Восходи» використовували для комерційних замовлень, поки їх остаточно не продали або ж списали та утилізували. Здавалось, на цьому все.
Але впродовж останніх п’яти років в Україні частково відновилось регулярне й туристичне сполучення завдяки окремим ентузіастам і компанії «Нібулон» Олексія Вадатурського.
У 2012‒2014 роках ентузіаст із Херсону власними коштами відновив одразу два теплоходи типу «Полісся» та пустив їх туристичними маршрутами. Першим був «Полісся-5», який стояв у Києві на території одного із заводів. Другий — теплохід «Полісся-1» у жалюгідному стані був у Чернігові. Його світлини до відновлення й нинішнього стану можна легко знайти в мережі. Власне вони й дадуть зрозуміти той нелегкий шлях, який пройшов теплохід, щоб знову стати «на крила».
Спочатку «Полісся-5» експлуатували за маршрутом Херсон–Гола Пристань, а пізніше приєднали до «Полісся-1» у Києві. «Найкасовіший» туристичний рейс, Київ-Межигір’я, збирав одночасно обидва повні теплоходи. Кілька разів на місяць вони «літали» до Канева та Сухолуччя, даючи змогу всім охочим поностальгувати та знову відчути ті незабутні емоції, коли знаходишся на верхній палубі й милуєшся пейзажами Дніпра. У вільний час теплоходи здійснювали прогулянкові рейси навколо Києва. Приватні туристичні фірми фрахтували обидва «Полісся» заради експериментальних маршрутів, наприклад, Київ–Трахтемирів чи Київ–Чорнобиль.
Читайте також: Тут був Лан. Тут жив Бруно Шульц
В Україні виготовленням пасажирських теплоходів на підводних крилах займався завод «Море» у Феодосії. У 2002 році нідерландська фірма Connexxion було замовила будівництво чотирьох теплоходів оновленого типу «Восход-2М FFF (Єврофойл)». Вони отримали власні імена Rosanna, Karla, Catharina-Amalia та Klaas Westdijk. До 2014 року «пташки» успішно «літали» між Амстердамом і Велзеном. Проте через нове законодавство та швидкісні обмеження на річках компанія змушена була припинити сполучення та виставити теплоходи на продаж.
У 2016 році компанія «Нібулон» купила в голландців «Росанну» та «Карлу» і повернула їх в Україну. Вже наступного року вони під іменами «Нібулон Експрес-1» та «Нібулон Експрес-2» відновили регулярні пасажирські перевезення на півдні України. Компанія дуже вдало відкрила новий маршрут Миколаїв–Кінбурнська Коса. Для цього на косі з боку Дніпра щорічно встановлювали понтонну пристань. Кожен охочий міг за адекватну ціну пролетіти на крилах над південним Бугом, Дніпром і покупатись у морі. Для зручності подорожі на косу зробили зранку, а назад — увечері. У проміжку теплоходи курсували між Кінбурном та Очаковом.
У 2017 році в «Нібулоні» зацікавились вищезгаданими «Поліссями» та згодом придбали їх. Обидва теплоходи під назвами «Нібулон Експрес-3» та «Нібулон Експрес-4» виконували регулярні рейси за маршрутами Миколаїв–Вознесенськ, Херсон–Гола Пристань і Херсон–Нова Каховка.
Епідемія Covid-19 негативно вплинула на весь пасажирський транспорт України — на декілька місяців він просто завмер. Але вже в липні 2020 року сполучення крилатими експресами відновилось. Мандрівники, відпочивальники знову мали змогу комфортно дістатись Кінбурнської коси. З наступного року запрацювали й маршрути Херсон–Гола Пристань і Херсон–Нова Каховка. У вересні 2021 року один із теплоходів відправився в Київ. У столиці він виконував прогулянкові рейси і тестував маршрут до Канева.
2022 рік обіцяв подальший розвиток швидкісного сполучення, усі ми з нетерпінням чекали відкриття сезону навігації. Однак 24 лютого світ змінився: повномасштабне вторгнення російських загарбників змусило Україну оборонятись, частина територій опинилась в окупації, зокрема Херсонщина. Миколаїв став прифронтовим містом, яке щодня обстрілюють. В умовах війни, коли після ракетних ударів деякі об’єкти інфраструктури вийшли з ладу, з’явилась необхідність додаткового транспортного зв’язку через Дністровський лиман на Одещині. У середині серпня один із крилатих теплоходів почав здійснювати регулярні пасажирські рейси з Овідіополя до Білгорода-Дністровського.
Навіть після смерті Олексія Вадатурського його справа живе та вселяє надію в майбутнє. Ми віримо в перемогу та дуже чекаємо повернення окупованих територій і відновлення того щасливого життя, яке мали до повномасштабної війни.
Усі фото Олександра Мальона
На чільній світлині — понтонна пристань на Кінбурнській косі
