Тиктор медіа поспілкувалося з її засновником Олександром Гнатюком та дізналося, як книголюбам вдалося назбирати понад 250 тисяч гривень на потреби ЗСУ.
Сьогодні «Враження UA» — найбільша спільнота такого кшталту в україномовному фейсбуці. Розкажіть, як виникла ідея створити таке середовище?
Свого часу я був підписаний на декілька читацьких спільнот вконтакті, і коли відбулася міграція із цієї соцмережі, обрав фейсбук. Він був для мене некомфортним, і щоб звикнути до фейсбука, я створив «Враження UA». Передумов саме книжкової спільноти було декілька.
По-перше, я хотів оточити себе книголюбами, бо тоді серед моїх друзів книжки майже ніхто не читав, а тягу до книжок маю з дитинства. По-друге, мені не подобався формат інших спільнот, адже там зазвичай розміщували фото і переказ книжки, а мене цікавили саме розлогі відгуки. По-третє, мені не хотілось вести свою приватну сторінку, натомість хотів бути частиною спільноти. І останнє: тоді я дописував роман, і хотів знайти для нього бета-читачів.
«Враження UA» кілька років тому і сьогодні — це майже різні спільноти. Група постійно росте і помітно змінюється.
Спільнота з плином часу справді змінювалась і, ніби морська мілина ближче до берега, ставала все чіткішою. За 4 місяці вона налічувала першу тисячу, за пів року — 3 тисячі. До кінця 2017 року містила 6,5 тисяч користувачів і з’явилися перші великі срачі. Тоді ми заборонили відгуки російською мовою, через місяць-два — відгуки на книжки російських авторів, у 2019 мова спілкування в дописах і навіть у коментарях стала винятково українською.
Коли група налічувала близько 20–25 тисяч читачів, багато хто поширював посилання на безплатні завантаження книжок, тоді ж я висловив чітку позицію про заборону піратського контенту.
З кінця 2017 року почав співпрацювати з видавництвами — вони давали книжку-дві-п’ять на розіграш. У 2019–2022 роках розіграші продовжувались, хоча винятково як приємний бонус для односпільнотників.
У 2020 році створив однойменний телеграм-канал, на ньому намагався виставляти завжди най-най: відгуки, новинки від видавництв та цікаві матеріали від різних медіа та каналів про читання. Хоча з початком повномасштабної війни матеріали на ньому з’являються рідше.
З часу заснування групи ми провели чотири читацькі конкурси: два з «Книголендом» та по одному з «Нашим Форматом» і Librarius. Учасники вигравали багато книжок і значні грошові призи, які могли витратити також на інші потреби. Конкурс із Librarius ще триває.
Та на початку 2021 року, на четвертий рік існування спільноти, я планував видалитися з телеграму та фейсбуку, щоб зосередитися на іншій діяльності. Якби так сталося, «Враження» б зникли.
Це було спричинено втомою чи вигоранням? Чому вирішили все ж продовжити?
Тоді прийшло не вигорання (бо воно стається щонайменше раз на пів року). Настав момент, коли для повноцінного ведення спільноти бракувало часу, а я займався цим, із перервами, з ранку до вечора і майже не монетизував. Коли озвучив це своє рішення, учасники «Вражень» згадали, що спільнота має Патреон.
На повноцінну зарплатню адміну цих коштів не вистачало, але вони стали моральним заохоченням не зупинятися. Така підтримка є маркером того, що спільнота є цікавою і важливою для її учасників. Тож я зрозумів, що варто продовжувати, особливо зважаючи на те, що завдяки «Враженням» я прагнув популяризувати україномовний контент.
Я не створював групу як бізнес-проєкт, але в майбутньому, можливо, вона переросте в щось подібне. Якщо, звісно, в читачів виникне бажання придбати горнятко, футболку чи кепку із «враженнєвим» написом.
Зрештою, щоб спільнота була такою, як вона є зараз, треба націонал-центричне мислення й банальну впертість, можливо, з крихтою креативного мислення. Головне — займатись тим, чим хочеш. Тоді це не вважатиметься роботою, а просто гобі. Хоча я б сказав — стиль життя.
Що найцікавіше траплялося у «Враженнях» за час їх існування?
За ці роки бувало дуже багато різного. Є немало людей, яким подобається спільнота, але вони ненавидять адміна. Тоді рано чи пізно стається те ж, що і в ніг рашиста з тілом — наші шляхи розходяться.
Забанив кількох українських авторів. Повністю ігноруємо відгуки на книжки одного з видавництв, яке неприховано співпрацювало з росіянами й некоректно відреагувало на справедливе зауваження. Ну і взагалі літературні срачі — це дуже прикольно, цікаво і вимагає багато часу. Але то вже після перемоги.
Смішне теж трапляється, і то доволі часто. Наприклад, коли в спільноту долучається людина й на питання «чи погоджуєтесь у спільноті спілкуватись винятково українською?» відповідає «да». Ще смішніше, коли пишуть «ні». Недавно відповіли «так, але не зовсім» — ця людина була «не зовсім схвалена» до спільноти. Бувають топові коментарі, їх заскрінюю й ділюся, затираючи дані користувачів.
Читайте також: Остап Сливинський: «З війни слова не виходять невинними»
«Враження UA» — це про український контент, ваша спільнота відома чіткою «мовною політикою». Ви згадували, як прийшли до такого рішення. А чи багато дописів тепер доводиться «відфільтровувати»?
Мені одразу муляло, коли траплялися російськомовні дописи. Але у 2017 році вважав, що це, може, якось неправильно. Зараз мене не… хвилює: українською — і крапка. Так, із певними рамками й обмеженнями, в спільноті панує відносний етичний порядок із життєво необхідною, але від цього не менш приємною, русофобією. Я не вважаю, що це якісь критичні обмеження — в україномовній спільноті правило спілкуватись українською апріорі не повинно вважатись строгим.
Отже, зрозуміло, що кількісні зміни у «Враженнях» завжди пов’язані з якісними.
Якби «Враження UA» била в кількість, то зараз мала б мінімум 200 тисяч учасників. Ми досі суворо фільтруємо контент — жодних «людоньки, порадьте книжку на ніч», «я в процесі читання цієї книжки» чи «ось мені приїхала така книжка». Бо інакше сторінку б переповнили віральні картинки й відгуки на псевдоісторичні книжки (у яких сотні репостів), де Ісус насправді франківчанин, українці — це монахи, а нашій планеті 8 тисяч років. А це точно не сприяє якісному збільшенню спільноти.
Десь до 50 тисяч учасників для мене була важлива кількість, але ж кількість — це не про якість. Тому я за гайповий контент і літературні срачі, але дозовано. До повномасштабної війни був зосереджений на відборі відгуків, бо тоді спільнота була на межі заморозки чи навіть видалення через те, що у відгуках проскакували вирази «смерть ворогам» чи «убити москаля».
Зараз спільнота поповнюється повільніше, ніж раніше, але в ній майже немає випадкових учасників. При вступі у групу є питання про згоду спілкуватися українською. І коли хтось відповідає на нього «да», то, як у назві книжки Сафрана Фоєра, — «Всьо ясно».
З усіх 73 тисяч учасників активних — десь 50 тисяч, і я думаю, що саме велика кількість однодумців і тримає в спільноті.
«Враження UA» — саме про якісний контент для читачів і тих, хто хотів би спробувати читати чи потроху переходити на українську. Таких прецедентів знаю чимало, а про скільки ще мені не відомо!
Зараз, коли аудиторія групи становить 70+ тисяч, скільки часу та зусиль займає робота з нею? Встигаєте сам чи вам хтось допомагає?
Півтора року тому з’явилися ще троє модераторів: Анатолій, Микола Стахнюк і Євген Магер. Вони в різний час також багато зробили для популяризації спільноти. Вони допомагають модерувати дописи й перевіряють заявки на вступ у спільноту.
Інколи робота зі спільнотою займала чи не увесь день, але саме зараз — значно менше. Разом із моїм давнім другом Сергієм Філіпповим (ще одним новим модератором) усю увагу приділяємо аукціонам. Це стосується також і телеграм-каналу.
З березня 2022 року ви проводите аукціони на підтримку ЗСУ. Як на мене, це чи не найцікавіша та найефективніша книжкова ініціативна зараз. По суті, win-win для всіх. Одні читачі звільняють місце в бібліотеках, передаючи свої книжки на торги, інші — отримують бажані лоти. А всі кошти від продажу йдуть на ЗСУ. Як з’явилася ця ідея?
Я хотів принести найбільшу користь, яку міг, тому одразу записався в ТрО. Але через проблему з коліном мене відправили в запас. Спочатку не знав, як прилаштувати себе, був в «інтернет-війську», де ми інформаційно тиснули на західні компанії та уряди. Тоді я постійно слідкував за новинами, і кілька днів усе думав, як же залучити кошти на допомогу армії й економіці з України та з-за кордону.
З’являлися різні книжкові ідеї, і тоді я скасував заборону продавати книжки, яка діяла в спільноті від початку створення. Але я не хотів перетворювати «Враження» на книжкову барахолку, бо їх і так достатньо в мережі. До того ж, якби кожен охочий виставляв свої книжки на продаж, це було б не впорядковано й дуже розрізнено. Тому вирішив проводити все «централізовано». Плюс у тому, що коли людина виграє в аукціоні кілька книжок, вони приїдуть до неї однією посилкою, а не кількома від різних людей. Коли в спільноті з’явився допис про це, я саме був у свого друга Сергія. Він і запропонував свою допомогу. Так у нього й оселився «склад» із книжковими лотами для трьох аукціонів. Книжки з четвертого аукціону вже «житимуть» у мене. І є Денис Гудзевич, мій друг із трьох років і «найактивніший» водій аукціону. Саме він перевіз на пошту найбільше книжок для відправки. Ще 10 людей також допомагали нам із перевезенням.
Про перебіг аукціону й усі цифри пишу на сторінці спільноти в фейсбуці та телеграмі. У понеділок саме закінчився третій аукціон, по ньому ще немає підсумків, але вже зараз можна сказати, що він найбільший — понад 1100 книжок. Це майже половина всіх лотів за три аукціони! А підсумок двох перших такий:
- понад 250 отриманих і 400 надісланих посилок,
- загалом зібрали 264 210 грн за близько 1450 книжок (зокрема 17320 грн перерахували без купівлі книжок),
- 50 книжок, які не продалися, поїхали у шпиталь у Миколаївській області.
За гроші з першого аукціону разом із «Пластом» ми придбали два тепловізори. А кошти з другого використали теж на тепловізори (57 тис. на один і ще доклали 15 тис. на купівлю другого), оптику (27 тис.), електричний дріт (20 тис.), 2 адреналінові ручки (5 тис.). Ще 15 тис. пішли на лікування письменниці Світлани Талан.
Слухайте також плейлист пісень війни: сила, віра та біль
На аукціонах було виставлено понад 2000 книжок, кількість і різноманіття вражає! Серед усіх цих видань були такі, що й ви б хотіли собі?
Були дуже цінні видання. Наприклад, «З української старовини», 1991 рік — це справжній шедевр! Думаю згодом купити для себе нове, менше, видання. Ще з цікавих лотів — книжки «Соловей» Крістін Генни та «В сталевих грозах» Ернста Юнґера. Стартова ціна — 100–150 грн, фінальна — 1000 і 840 грн. А одна книжка, «Жнива розпачу» Карела Беркгофа, поїхала у США. Читачка заплатила за неї 550 грн і ще більше за пересилку. Думаю, ця книжка варта того. Ще трапилося цікаве видання з неймовірними ілюстраціями — «Кабан дикий, хвіст великий» Івана Андрусяка.
Не тільки читачі надсилали свої книжки, до аукціону долучилися також видавництва з авторами. Дякую Юлії Святенко за книжки «Фабули», а Роману Крижанівському за книжки видавництва «ТУТ». Спасибі авторам і перекладачам Наті Гриценко, Ірен Роздобудько, Ірині Смолич, Павлу Дерев’янку й іншим. Окремо згадаю перекладача й редактора Миколу Климчука, який надіслав багато унікальних видань.
А «Мольфар-Комікс» узагалі надіслали 4 коробки абсолютно нових мальописів (у плівці!) приблизно на суму 21 тис. грн.
Уже маєте ідеї для майбутніх проєктів, замислювалися, як рухатиметеся далі?
Поки плани такі: аукціони. Подумати, що робити з летаргічно-сонним конкурсом Librarius. Просто адмінити спільноту, щоб вона працювала, як і до того. Нагадати про Патреон, бо зараз, на жаль, стало дещо скрутно. Ніяких надходжень, окрім нього, немає, а всі кошти на картці аукціонні, вони йдуть на допомогу ЗСУ.
Є відчуття великої відповідальності, тому що багато людей долучилися до цієї ідеї. Ми з Сергієм працюємо цілодобово й майже безперервно, страшно втомлюємося. Разом із тим це дуже підтримує морально й відволікає від новин. Знаємо, що це приносить користь, і не зупиняємося. А ще «Враженням» саме виповнюється 5 років — це справжній день народження й маленьке свято для мене.
Фото надані Олександром
