fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
/
День українського кіно: дивимось 10 важливих українських фільмів

День українського кіно: дивимось 10 важливих українських фільмів

Щорічно з 1996 року у другу суботу вересня відзначаємо День українського кіно
felipe bustillo 4vdrconuve0 unsplash - День українського кіно: дивимось 10 важливих українських фільмів
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

З цієї нагоди Тиктор медіа підготувало добірку нових українських кінострічок різних жанрів, як то кажуть — до кольору, до вибору. Рекомендуємо переглядати, попередньо ознайомившись із синопсисом, оскільки окремі фільми мають епізоди, які можуть травмувати.

«Погані дороги», 2021 

Режисерка: Наталка Ворожбит

Жанр: воєнна драма

Фільм «Погані дороги» створено на основі однойменної п’єси Наталки Ворожбит. Саме основу фільму становить словесна драматургія замість візуальної, а все тому, що у стрічці переплітаються п’ять історій абсолютно різних людей, які опинилися на поганій дорозі: чи то буквально на розбитій дорозі, чи метафорично — на манівцях життя.

Директор школи, який залишив на холодильнику свій паспорт. Три неповнолітні гопниці у прифронтовій зоні, які крутять романи з військовими. Дівчина, яка горнеться з любов’ю до озвірілого сепара, щоби захиститися від насильства. Двоє військових: чоловік і жінка, які застрягли на машині серед нічної дороги з тілом загиблого побратима в багажнику. Містянка, яка, проїжджаючи по розбитій дорозі села, переїхала курку та вирішила якось компенсувати господарям втрату. Ці історії шокують і виймають душу.

«Стоп-Земля», 2021

Режисерка: Катерина Горностай

Жанр: драма, підлітковий

«Стоп-Земля» — про дорослішання учнів 11-А класу однієї з київських шкіл. Трійця друзів Маша, Сєня та Соня дещо відсторонені від решти, але мають глибокий зв’язок і розуміння одне з одним. Маша закохана в однокласника Сашу, а той не лише не помічає уваги дівчини, а й ігнорує проблеми у стосунках із матір’ю.

Фільм Катерини Горностай говорить про проблеми, з якими віч-на-віч стикаються підлітки: про бажану й руйнівну закоханість, спілкування з батьками, часом сповнене взаєморозуміння і відкритості, як у сім’ї Маші, або відчужене і холодне, як у Саші, і зрештою, — про неозоре майбутнє, яке майорить попереду блідою плямою невизначеності. Окрім сюжету про життя підлітків з 11-А, є ще епізоди, у яких герої відповідають на запитання на камеру. Таке режисерське рішення створює ефект документальності й начебто виводить героїв за межі ігрового кіно.

Під час роботи над стрічкою створили спеціальну лабораторію для непрофесійних акторів — вони вчилися бути справжніми на камеру, а ще покращували свою українську, щоб звучати органічно і жваво.

«Земля блакитна, ніби апельсин», 2020

Режисерка: Ірина Цілик

Жанр: документалістика

Історія розгортається довкола сім’ї Гладких-Трофимчук. 36-річна Ганна й четверо дітей, серед яких двоє дівчат-підлітків і двоє хлопчиків, ось уже шостий рік мешкають у прифронтовому містечку Красногорівка. Вони знімають фільм про життя в «червоній зоні» бойових дій. Режисерка фільму Ірина Цілик розповідала, що познайомилася з майбутніми героями завдяки волонтерському проєкту «Жовтий автобус», у межах якого кінематографісти навчали знімати власне кіно дітей, які живуть біля лінії фронту.

Фільм просякнуто сюрреалізмом. Доки на Донеччині триває війна, у Києві люди продовжують жити мирно — Ганні та старшій доньці Мирославі щастить вловити мить мирного життя і поблукати столицею. Назва фільму «Земля блакитна, ніби апельсин» відсилає глядача до однойменного вірша французького поета-сюрреаліста Поля Елюара. Дисонанс та абсурдність відчуваються і в звуковій партитурі: тиша чергується зі звуками воєнного побуту, вибухами неподалік і мелодіями музичних інструментів, на яких грають талановиті діти родини.

«Війна — це порожнеча», — каже найстарша донька, а наймолодший син сподівається, що от-от вона закінчиться і не доведеться ховатися в підвалі чи коридорі.

«Додому», 2019

Режисер: Наріман Алієв

Жанр: драма

У київському морзі татарин Мустафа забирає тіло свого старшого сина Назіма, який загинув під час війни на сході України. Разом із молодшим сином Алімом вони вирушають у Крим, щоб поховати тіло за мусульманськими традиціями. Авторитарний Мустафа ставить ультиматум Алімові: покинути Київ, повернутися на рідну землю. Батько чіпляється за сина, бо переконаний, що треба триматися разом, адже «Кому ми будемо потрібні, якщо не потрібні один одному?».

«Додому» — правдивий фільм про стосунки українців і кримських татар, відсторонення рідних людей, пам’ять і про те, як окрема людина й увесь народ втрачає базове право на життєвий простір і власну землю. Зрештою, кожен повинен мати можливість повернутися додому — живий чи мертвий.

«Атлантида», 2019

Режисер: Валентин Васянович

Жанр: постапокаліптичний фільм, драма

2025 рік. Минув рік відтоді, як Україна перемогла. На сході — пустка. Безліч людей працюють чи волонтерять, щоби подолати наслідки війни. Колишні військові Сергій та Іван намагаються знайти собі місце в мирному житті. Вони працюють на металургійному заводі й щодень борються зі зливою емоцій і ПТСР. Іван не витримує. Завод закривають на реконструкцію, сотні робітників втрачають роботу.

Сергій знайомиться з волонтерською групою «Чорний тюльпан», яка розшукує загиблих у місцях бойових дій. Місія групи: повернути людей додому, до рідних. Проте реальність безжально натуралістична: їм доводиться випорпувати рештки понівечених тіл із землі та протоколювати їх одразу на місці. Гнітючі індустріальні пейзажі й погані дороги підсилюють атмосферу. Іскорка оптимізму жевріє у фіналі, у якому дивимося через тепловізор. Якщо на початку спостерігали, як людське тепло згасає, то наприкінці воно росте і дарує надію.

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», 2019

Режисерка: Надія Парфан

Жанр: документалістика, музична трагікомедія

Документальний фільм про роботу комунального підприємства Івано-Франківськтеплокомуненерго. Голова профспілки Іван Васильович організовує з працівниками ІФТКЕ хор «Чорнобривці». Епізоди брудної та невдячної роботи бухгалтерів, диспетчерів і слюсарів перемежовані репетиціями хору, на які сумлінно скликає трудовий колектив відданий справі Іван Васильович.

З одного боку, діяльність хору — це спадок радянщини з формальними ритуалами і добровільно-примусовими заходами, а з іншого, — це те, що об’єднує і зігріває людей, які попри жахливі умови праці й низькі зарплати, дбають про тепло в наших домівках. У фільмі є над чим посміятися і посумувати: абсурдно-кумедні святкові заходи і конкурси, сум навіюють ситуації, у яких нібито співи нікому не потрібні. (Спойлер!) Остаточний відхід старих цінностей передбачає фінальний епізод зі зборів комунальників, у якому Іван Васильович самоіронічно оголошує, що йде: «Приходе час, коли людина має вже йти, щоби її не випроваджували і не виносили».

«Мої думки тихі», 2019

Режисер: Антоніо Лукіч

Жанр: трагікомедія

25-річний фрилансер Вадим вирушає на Закарпаття, щоб записати звуки, які видають саме українські тварини, для комп’ютерної гри «Ноїв ковчег». А взагалі хлопець мріє заробити грошей і емігрувати до Канади. У подорожі його супроводжує темпераментна мама Галина, тож глядачу випадає нагода заглибитися в розладнані стосунки героїв одне з одним і з собою. Матір і син намагаються влаштувати собі нормальне життя, в одному з діалогів Галини і Вадима розпізнаємо розгубленість обох: «Ти можеш жити нормальне життя? / А яке це нормальне життя?». Галина страждає від самотності, а у виняткові миті поруч із сином намагається прив’язати його до себе, стати ближчою. Вадим відкараскується від своєї надмірної залученості в материне життя і її в його, бо впевнений, що їй варто шукати чоловіка для спільної старості.

На дебютний повний метр Антоніо Лукіча вплинули «Твін Пікс», американський режисер Джим Джармуш і радянське «кіно виховання». Фільм окупився у прокаті: касові збори перевищили бюджет на виробництво на понад 700 тисяч гривень.

«Дике поле», 2018

Режисер: Ярослав Лодигін

Жанр: пригодницька драматична комедія, істерн

Український істерн «Дике поле» — перша екранізація прози Жадана, роману «Ворошиловград», і водночас режисерський дебют Ярослава Лодигіна. Події розгортаються у Старобільську на Луганщині. Головний герой Герман приїжджає до міста, щоб вирішити справи брата, який кудись зник, залишивши без керівництва бензоколонку. Гера хоче спекатися братових справ, повернутися до свого спокійного життя і роботи незалежним експертом, аж доки в гості не навідуються місцеві «авторитети». Відтепер найважливіше — захистити своє. За законами ініціації, чоловік проходить шлях, у якому знайомиться з ворогами кількох рівнів, знаходить друзів, а врешті й жінку, про яку хоче дбати.

Пригодницький екшн про рейдерство і життя Луганщини є ще й досить іронічним, тому що Гера кидає виклик «справжнім цінностям» супротивників: визнаючи, що він слабак, стає сміливцем і отримує все. Текст Жадана у стрічці цитують дослівно за кадром, є він і в репліках героїв, а часом здається, ніби то письменник сам розповідає нам цю історію життєвих перипетій: відчуваються жаданівські стиль та інтонації. Глядачі також отримають задоволення від доброї операторської роботи, фантастичних степових пейзажів, влучної музики і камео з живим класиком.

«Кіборги. Герої не вмирають», 2017

Режисер: Ахтем Сеїтаблаєв

Жанр: воєнний, екшн

Стрічка про захисників Донецького аеропорту заснована на реальних подіях. Вересень 2014 року. Група новобранців не без перешкод приїжджає до аеропорту в Донецьку, де точаться запеклі бої. Командир із позивним «Серпень» запитує в підлеглих, чому вони пішли на фронт, і зауважує: «… на цій війні треба думати, любити, відчувати несправедливість», — тільки так варто воювати. У «Кіборгах» спостерігаємо нечесність боротьби з боку росіян, тож нашим героям доводиться робити складні вибори, щоб оборонятися від ворога всупереч Мінським домовленостям. Однак здебільшого найзапекліша боротьба точиться на рівні ідей. Герої роздумують про те, що стало причиною війни, намагаються проаналізувати помилки минулого.

Фільм супроводжують народна пісня та кобзареве слово. В одному епізоді бійці в засідці підчікують ворогів і заливаються співом — чуємо «Гуцулку Ксеню», а перед вирішальним боєм читають речитативом Шевченків «Заповіт». Кінострічка Ахтема Сеїтаблаєва стала однією з найкасовіших в українському прокаті, зібравши 23,2 мільйона гривень. У виробництво вклали 48 млн гривень.

«Поводир», 2014

Режисер: Олесь Санін

Жанр: історична драма

1930-ті. Американський інженер Майкл Шемрок разом із сином приїжджає до Харкова допомогти розбудувати соціалізм, закохується в акторку і трагічно гине. Від переслідувачів інженерового сина рятує сліпий кобзар. Хлопчик стає поводирем. Сповнена пригод подорож відбувається на тлі бурхливих історичних перипетій: свавілля радянської влади та Голодомору. «Поводир» — це історична драма про сміливість, вірність, кохання і дружбу. Знятий на основі реальних фактів і свідчень.

У березні 2022 року стрічка вийшла у прокат у Сполучених Штатах у понад 600 американських кінотеатрах. Виручені кошти передали на гуманітарну допомогу українцям.

Наталія Колегіна

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
felipe bustillo 4vdrconuve0 unsplash 150x150 - День українського кіно: дивимось 10 важливих українських фільмів
День українського кіно: дивимось 10 важливих українських фільмів
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter