Дефіляда Києвом: відвідуємо локації з першого сезону художнього подкасту

Підліткова редакція Teenside випустила за підтримки Українського Культурного Фонду перший сезон літературно-художнього подкасту «Дефіляда». Його присвятили київським письменникам та письменницям. Це 8 епізодів-містифікацій — вигаданих історій про героїв подкасту, які, втім, містять реальні факти з їхньої біографії.

«Дефіляда: Київ» проведе вас різним містом — імперським, радянським, Києвом приїжджих і Києвом місцевих, містом інтелектуалів, духовних мужів і молодих розбишак. Рушаймо.

Валер’ян Підмогильний

Перший епізод подкасту під назвою «Золоті ворота» розповідає про київські місця Валер’яна Підмогильного — найвідомішого урбаніста української літератури. Хоч у Києві він був немісцевим, та й прожив там недовго, але саме Києву присвячені кілька його текстів, серед них — романи «Місто» і «Невеличка драма».

Цей епізод є містифікованою аудіоекскурсією: слухач повинен прямувати за визначеним маршрутом. На ньому він відвідує, зокрема, вулицю Велику Житомирську, де Підмогильний мешкав разом із дружиною, Золоті ворота, Аскольдову могилу та Байкове кладовище.

Парк Аскольдова могила

Під час свого перебування в Києві Підмогильний постійно гуляє некрополем Аскольдової могили. Веде туди Юрія Смолича ще за ранніх часів їхньої дружби. Пізніше радянська влада знесла некрополь, зараз на його місці парк.

Байкове кладовище

Тіло Підмогильного поховане біля урочища Сандармох, де його розстріляли у 1937 році. Але могила його родини знаходиться на Байковому кладовищі, тут також розташований меморіальний пам’ятник Валер’янові Підмогильному та його синові Роману.

Олена Пчілка

Героїнею другого епізоду стала Олена Пчілка — письменниця, яку більшість уявляє собі як матріархиню української культури і точно не очікує почути її в образі зухвалої вихованки Київського інституту шляхетних дівчат. Після прослуховування епізоду «Пансіон» шаблони розірвуться: завдяки сміливій інтерпретації київського періоду Олени Пчілки. Тут вам і гучні вечірки, і підліткові хвилювання, і навіть сумніви, пов’язані з першими творчими спробами.

Зразковий пансіон шляхетних дівчат А. Нельговської

Пансіон пані Нельговської років навчання Ольги Драгоманової, за її словами, «уважався одним з найкрасших жіночих учебних закладів у Києві, курс науки був у єму однаковий з “інститутським”, а вчителями були «самі лучші професори з гімназій мужеських». Дівчата вивчали російську, французьку і німецьку мови й літератури, історію, географію, природознавство, педагогіку, чистописання, малювання та інші дисципліни. Крім того, класні дами навчали вихованок світських манер — танцям, музиці, рукоділлю.

Пансіон був напівзакритим навчальним закладом, тож учениці бували вдома на свята і канікули. Колишній будинок професора, одного із засновників медичного факультету Університету Св. Володимира Миколи Козлова, в якому облаштували пансіон А. Нельговської, розташовувався на розі теперішнього бульвару Тараса Шевченка, 16 і Володимирської вулиці.

Євген Плужник

Мабуть, найхимернішим у першому сезоні подкасту «Дефіляда» є третій епізод «Не село». В ньому доля зводить українського поета Євгена Плужника з інопланетянкою-науковицею у курортному поселенні Ворзель зразка 1926 року. Амбіційна персонажка проводить біологічні лабораторні експерименти, намагаючись винайти ліки, щоб вилікувати Номер 14 (Євгена) та інших пацієнтів санаторію від туберкульозу.

Як відомо, Плужник став жертвою не тільки смертоносного туберкульозу, але й сталінських репресій. І померти йому судилося не в Києві, й навіть не у Ворзелі, а на Соловках.

Ворзель, Уварівський дім

Євген Плужник регулярно їздив до містечка Ворзель, що за 40 км від Києва, лікуватися від сухот. У 1926 році поета привезли сюди, коли в нього стався серйозний приступ хвороби, який міг привести до трагічних наслідків.

Головна історична пам’ятка Ворзеля — будинок у колишній садибі графині Уварової, або ж так званий Уварівський дім. Сьогодні тут Ворзельський музей історії і культури.

Coordinates of this location not found

вул. Прорізна, 18/1

Основним київським місцем Євгена Плужника в 1923–1934 роках була квартира № 42 на вулиці Прорізній, 18/1, де він жив після одруження. До цього його дружина Галина Коваленко винаймала там із двоюрідною сестрою кімнату. Письменниця, авторка імпресіоністичної прози Марія Галич писала про квартиру:

У кімнаті платяна шафа, ліжко, полиці з книгами (уточню, не полиці з книгами, а книжкова шафа з повним зібранням енциклопедичного словника Брокґауза і Ефрона, томи якої полюбляв на дозвіллі гортати Євген Плужник. — О.Р.) і трельяж. Ще є залишена попередніми знатними власниками велетенська канапа і з того ж гарнітуру пуф. Він видає своєрідний звук, коли на нього сідають. Господар зве його «пфу». Над канапою — полтавський килим, портрет Тараса Шевченка і репродукція картини «Запорожці» Іллі Рєпіна. Посередині — круглий стіл та два стільці. Ще висить жирандоля-свічник. До неї прив’язаний білий ведмедик. Із ним Євген, буває, розмовляє, коли в кімнаті нікого нема.

Сьогодні на цьому будинку встановлена меморіальна таблиця поетові.

Григорій Сковорода

Епізод про Григорія Сковороду вийшов провокативним, та ще й самого героя в ньому ми не почуємо. Так, «Поділ» зробив із нас не просто слухачів, а підслуховувачів: про Сковороду пліткують його найкращий друг Михайло Ковалинський і таємничий чоловік, особу якого авторки подкасту «Дефіляда» так і не розкрили. Гарна спроба піддати сумнівам традиційні погляди на життя мандрівного філософа.

Київські місця невловимого для світу Сковороди — Києво-Могилянська академія, де він навчався в юності, та Києво-Печерська лавра, яку відвідував у 1764 році.

Києво-Печерська лавра

Григорій Сковорода відвідував Київську лавру під час свого перебування в Києві. У серпні вони з Михайлом Ковалинським поїхали до Києва, де у друкарні Києво-Печерської лаври служив двоюрідний брат Сковороди Іван (чернече «Юстин») Звіряка.

Києво-Могилянська академія

У серпні 1734 року Григорій Сковорода вступив до Києво-Могилянської академії. З перших академічних (ординарних) класів (аналогія, інфима) вивчали руську книжну, польську мови і поступово переходили на латину, яка ставала основною в подальших класах (граматика, синтаксима, поетика й риторика); також вивчали церковнослов’янську.

Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку. Крім того, в класах поетики й риторики за бажанням проходили класи грецької, гебрайської та німецької мов. Вчився дуже добре, багато часу проводив в академічній бібліотеці, опанувавши твори античних авторів.

Борис Грінченко

«Гадюка» — епізод магічний. Уявіть собі Бориса Грінченка, який бігає руїнами Києва й шукає, власне, гадюку, але не просту, а рогату. Можливо, то спогади про рідний Олексіївський ліс не дають йому спокою ні в сні, ні на яву. А може, причиною цієї тривоги стали непослух і упертий норов дочки Насті. В кожному разі, якщо героєві четвертого епізоду «Дефіляди» не допоможе чаклунка, до якої він прийшов, то хоч із Богом вдасться порозмовляти за її посередництвом.

Саме переїзд до Києва уможливив роботу Грінченка над головною працею його життя — першим словником української мови. Похований письменник теж у Києві, на Байковому кладовищі.

вул. Саксаганського, 95

Переїхавши до Києва на початку червня 1902 року, Грінченко зупинився у Миколи Лисенка, який винаймав другий поверх будинку. У цьому будинку він розпочав роботу над упорядкуванням славнозвісного словника української мови. Щодня Грінченко мав описати конкретну кількість слів і сидів у своєму кабінеті, повному книжок, доки не виконував план на день. Зараз у цьому будинку розташований Музей Миколи Лисенка.

вул. Бульварно-Кудрявська, 10

Перша адреса київського філіалу «Просвіти», організатором і очільником якої був Борис Грінченко. Серед учасників — О. Косач, Леся Українка, М. Старицька.

Павло Тичина

Не варто слухати шостий епізод подкасту, якщо ви боїтеся мишей. Але варто, якщо ви розумієте, що Павло Тичина — не тільки герой знущальних школярських віршиків кількох поколінь, а й справді непересічний поет. Доки історія ще не розставила усе на свої місця, Тичина залишається, мабуть, однією із найбільш неоднозначних постатей української літератури XX століття. А отже, точно заслуговує на окрему літературну мандрівку в цьому подкасті.

У Києві Павла Тичину чекала карколомна за сьогоднішніми мірками кар’єра науковця та політика. Його локації перебування в столиці пов’язані здебільшого з місцями його державної служби у різні роки.

вул. Терещенківська, 5

Після призначення у 1943 році Наркомом освіти УРСР, Тичині надали помешкання навпроти будинку наркомату — на нинішній вулиці Терещенківській, 5. Поет писав тоді дружині: «Помешкання сіре, непривітне».

Про цю квартиру збереглось багато спогадів гостей. Тут бували Іван Драч, Олесь Гончар, Катерина Білокур, Олекса Шовкуненко, Юрій Яновський, Дмитро Павличко. У стінах цього помешкання понад 40 років знаходиться Літературно-меморіальний музей-квартира П. Тичини. У інтер’єрах максимально зберегли автентичну прижиттєву обстановку.

Роліт

Павло Тичина був мешканцем першого письменницького будинку у Києві РОЛІТ («Кооператив “Робітник літератури”»). Навесні 1939 року тут заселилися провідні українські радянські письменники: Микола Бажан, Остап Вишня, Олесь Гончар, Михайло Стельмах та інші. На адресу «вулиця Б. Хмельницького, 68, РОЛІТ» Тичина перевіз свою бібліотеку, наукові картотеки й рояль. Після весілля жив тут із дружиною Лідією.

Проєкт будинку передбачав наявність прислуги: в кожній квартирі була спеціальна кімнатка для проживання хатньої робітниці, а з кухні обладнали чорний хід на подвір’я.

Вероніка Черняхівська

Художня інтерпретація на тему особистого щоденника Вероніки Черняхівської, молодої талановитої поетки й онуки славетного театрала Михайла Старицького, знайшла своє відображення в сьомому епізоді «Дефіляди». Вероніка і справді вела особисті записи в щоденнику. Сімнадцятирічною писала про себе:

Нарешті я зрозуміла себе, зрозуміла, що в мені живуть чорт і янгол. Янгола більше, і він перемагає, але біс сильний також. Вони не боряться, а спокійно уживаються один поруч з другим. Коли говорить один, другий цілком зникає і не перешкоджає тому господарювати, а потім з’являється другий… Один чорний і безсмислений, другий прозорий, ясний…

Зрештою, Черняхівську спіткала трагічна доля багатьох українських геніїв того часу — репресії та розстріл. Але в епізоді «Щоденник» ви не знайдете й натяку на них: він присвячений безтурботному періоду життя поетки — рокам навчання в гімназії.
На відміну від решти героїв подкасту, Київ — рідне місто Вероніки Черняхівської від народження. Втім, окрім домівки та гімназії, їй довелося зазнатися й з іншим боком Києва — відбути арешт у Лук’янівській в’язниці, де поетка й дочекалася смертного вироку.

вул. Саксаганського, 93

Черняхівські мешкали разом з родичами у великому будинку покійного діда, Михайла Старицького, на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській (нині П. Саксаганського) у Києві. Дитиною вона бачила Миколу Лисенка, Лесю Українку, Михайла Грушевського, Бориса Грінченка, Володимира Самійленка, Михайла Коцюбинського, Івана Франка.

Приватна українська гімназія імені Кирило-Мефодіївського братства

В останній клас Вероніка ходила в гімназію. Це була новітня школа — дівчата і хлопців навчалися разом. На той час секретарем у педраді був Микола Зеров. Рона займалась театральною справою, почала писати і перекладати. Вчилася добре й закінчила гімназію із золотою медаллю.

Марія Галич

Богемно-революційний, останній епізод київського сезону «Дефіляди» ближче познайомить вас із членкинею літогранізації «Ланка-МАРС» Марією Галич. Зокрема, завдяки її другові — Григорію Косинці, з яким вона й розмовляє за кавою в кафе про свою прозу та велике будівництво. Слухати одного письменника — це завжди цікаво, а двох — взагалі суцільне задоволення. Тож вважаємо, що восьмий епізод «Забудова» — для літературних гурманів.

Центральний залізничний вокзал

Перебування Марії Галич у Києві збіглося в часі з реалізацією перших масштабних будівельних проєктів радянської влади — зведенням будівлі Залізничного вокзалу (через війни його будівництво не завершувалося, два десятиліття там стояли дерев’яні бараки) та реконструкцією заводу «Більшовик» (перейшов від приватних власників радянській владі). Про них вона писала у своїх нарисах для радіо. Це були одні з перших будівельних проєктів СРСР, і Галич пишалася своєю участю у висвітленні цих подій.

Coordinates of this location not found