Цей матеріал присвячений цікавинкам, які спіткали мене на шляху до укладання «Каталогу африканської літератури — 2022». Каталог створений для тих українців, які бажають більше дізнатися про літературу континенту. Він містить анотації та базову бібліографічну інформацію про 153 видання: українські переклади, неперекладені твори африканських авторів і книги про Африку, написані українцями. Також подається кілька ознайомчих статей про африканську літературу, її історію та проблеми її вивчення.
У запитанні про курку і яйце, мабуть, важливо не те, що з’явилося раніше, а те, що одне без іншого — неможливе. Так само неможливо визначити інше: спершу було моє бажання дослідити африканську літературу в українських перекладах чи першим сталося, власне, саме дослідження? Навіть постфактум я не можу напевно сказати, що було причиною, а що — наслідком.
Можливо, найщиріша відповідь — так склалися обставини, адже, з одного боку, я ніколи раніше не цікавився африканською літературою (тобто, навіть ніколи не думав про неї), а з другого — я ніколи не ставив собі за мету щось досліджувати. Просто із часом усвідомив, що вже цим займаюся і мені це подобається.
Називаючи минулі події простим збігом обставин, хочеться все ж повернутися до одного випадку, який став доленосним (якщо тут доречне таке гучне слово). Чотири роки тому мені закортіло почитати щось нове для себе, але заразом екзотичне, тож коротка розвідка показала, що азійських і південноамериканських лауреатів Нобелівської премії в нас не цураються перекладати, але африканських катастрофічно бракує.
Побіжний пошук теж подарував невтішні результати: складалося враження, ніби в Україні видали тільки 5‒6 творів, написаних африканськими письменниками.
Зрештою, перше враження було оманливим. Тепер я трохи орієнтуюсь у тому, що читають наші книжкові блогери (а їхній вибір можна обережно екстраполювати на всю читацьку аудиторії України), і можу сказати, що був сліпий до очевидного. Адже деякі з книжок свого часу були доволі популярними. Звісно, найчастіше це твори, надруковані великими видавництвами, що сприяє ширшому охопленню.
Згадайте «Безчестя» Кутзее — поки що єдиного нобеліанта, який виходив у нас окремими книжками. Популярними були «Мугикай, якщо не знаєш слів» Б’янки Мараїс і «Рибалки» Чіґозі Обіоми. Та сама «Люба Іджеавеле» Адічі вже має два наклади. А «Казки народів Африки» 1993 року досі активно перепродають — якщо можна виокремити одне легендарне видання, то це буде воно.
Для мене, однак, існує цілий список таких книжок. Після початкових, не надто плідних, пошуків мені здалося, що: по-перше, українських перекладів не так багато, тож не складе труднощів знайти всі; по-друге, навряд чи хтось читав усі, тож треба стати першим.
Не знаю, як із другим, але з першим, змушений визнати, я дуже помилявся. Проте це не віднадило мене від моєї мети. До того, як я створив свій, не існувало ще жодних каталогів африканської літератури в українському перекладі, тому пошуки вимагали багато зусиль, а знайдені видання обростали власними історіями.
Найпам’ятнішими, звісно, є ті книжки, котрі довелося шукати по бібліотеках. Одного разу я прийшов до бібліотеки Максимовича (це наукова бібліотека КНУ), лише щоб сфотографувати обкладинки перевидань Гордона й Абрамса. Працівниці довше шукали книжки, ніж я їх фотографував. Не знаю, що тоді про мене подумала бібліотекарка, проте іншого разу я принаймні додав барв у її рутинне сидіння годинами за комп’ютером, коли прийшов шукати Теймура.
Мова про книжку «Що бачать очі», яку видали в 1957 році. Тоді це був лише другий український переклад з африканської літератури, і не дивина, що старі видання непросто знайти. Історія пошуків саме цієї книжки виявилася найтривалішою. Про неї майже напевно я дізнався з «Української літературної енциклопедії» — це єдине джерело, яке хоч якось можна порівнювати з моїм каталогом за кількістю згаданих видань і взагалі спробою структурувати інформацію про наявні переклади. Пошук в електронних каталогах бібліотек не дав результатів, однак ґуґл підказав, що перекладачем книжки був Тауфік Кезма.
Звідси я мав три шляхи. По-перше, Кезма мешкав на Андріївському узвозі, а тому має вітрину в Музеї однієї вулиці. Якби там справді була книжка, мені навряд чи дали б почитати музейний експонат, тому це був запасний варіант. По-друге, я знайшов книжку в каталозі Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки. Оскільки це в іншому місті, цей варіант я теж відклав на потім. По-третє, Кезма викладав у КНУ, у якому також діє Єгипетський центр арабської мови та культури. Цілком імовірно, що Центр може зберігати труди колишніх викладачів свого університету, чи не так? Я часто відвідував бібліотеку КНУ, тому це здалося найближчим і найзручнішим варіантом.
Так от, якогось разу я прийшов до бібліотеки Максимовича справді щось почитати. В інтровертів так буває, що раз на рік ти не замкнений у собі, а справді маєш бажання з кимось поспілкуватися. І розповів я бібліотекарці, що шукаю ось таку книжку, але ніяк не можу отримати відповіді від Єгипетського центру. Мимохідь ми також пожалілися одне одному про стан справ в освіті під час ковідних обмежень (тоді це поки що було релевантно). Ця жінка мені допомогла: знайшла внутрішній номер Центру, дала їм мої контакти. Зрештою виявилося, що немає в них цієї книжки, а шкода.
Ще іншого разу я прийшов до бібліотеки — вже до бібліотеки Вернадського — і вирішив принагідно замовити примірник Теймура через службу міжбібліотечного абонемента. Мене ще перепитали, чи справді цього видання немає в них у каталозі. Однак, якби я сам його знайшов, я б інакше і не брав на себе цей квест.
Напередодні зимових свят, у гамірній залі, де працівниці метушилися у приготуванні, я, вдовольняючи вимоги невмирущої бюрократії, від руки писав заяву, щоб мені з Ужгорода в Київ надіслали книжку на — дайте перевірю — 56 сторінок. А наступного дня з того ж Відділу МБА подзвонили повідомити, що знайшли її в себе. Просто вона відсутня в електронному каталозі, де я її шукав, зате є в картковому. Згодом я пересвідчився, що так, вона справді є в картковому. Отже, не довіряйте всьому, що є в інтернеті — чи нема.
Був і зворотній випадок. Замовив я там само «Міфи давнього Єгипту». У каталозі вони є, а в пункті видачі сказали, що знайти не можуть. Потім мене занесло до Відділу образотворчих мистецтв бібліотеки, що розміщений в окремій будівлі, яка, за дивним збігом, знаходиться біля бібліотеки КНУ. Там ми із завідувачкою теж перерили весь каталог, сподіваючись, що, може, збірка зберігається саме там (оскільки це, по суті, розмальовка). Теж не знайшли, проте я знову переконався відданості бібліотекарів своєму фаху. Якщо у вас тільки негативний досвід спілкування з ними, я вам щиро співчуваю. Мені ж справді щастило.
На цій ноті, як на мене, варто написати про ті переклади, які мені не вдалося знайти. І, якщо в тебе, читачу, десь заховався примірник, будь ласка, не соромся запропонувати його мені. Я його прийматиму як скарб.
«Книга, глаголемая логика, сиречь словесница»
Цей переклад кінця XV століття є компіляцією середньовічних текстів арабських і єврейських філософів. Одним із них є Маймонід, який, хоч і народився на півдні Іспанії, у широкому сенсі належить до північноафриканської філософської традиції.
Саме для мене проблема полягає не в його походженні чи питанні приналежності до африканської літератури, а в тому, що існує кілька «Логік», складених у ту ж пору і з тією ж тематикою, але з різним змістом. Мені, нефахівцю, складно розібратися, до яких саме «Логік» є доступ в Україні, адже, здається, всі рукописи вивезені ще за імперської або радянської доби, а один існуючий передрук має іншу назву.
«Казки народів Африки»
Найперший переклад африканських творів, виданий у 1939 році в Одесі. Восени 2022 року хтось безуспішно намагався продати примірник за 12 тисяч рублів. Але також важливо те, що Григорій Пєтніков, перекладач цієї книжки, помер у місті Старий Крим, саме тому в Літературно-художньому музеї міста зберігається її примірник. Так, ніби не було інших причин туди поїхати.
«Ефіопські народні казки»
Сторінку із цим виданням 1966 року я знайшов на порталі Крафта. На жаль, за пару місяців до моєї знахідки книжку продали. Навіть не уявляю, кому вона могла знадобитися, крім мене.
Жозеф Брагім Сейд «Під зоряним небом Чаду»; «Сомалійські прислів’я мовою оригіналу та в перекладі українською»; Ат-Тайїб Саліх «Зейнове одруження»; Бай Т. Мур «Вбивство на маніоковому полі»
Ці книжки у 2020‒2021 роках лише в кількох примірниках видано зусиллями громадської організації «Українська ініціатива». Поспілкувавшись із головою організації, я дізнався, що вони передавали їх до бібліотеки Вернадського, проте я не зміг їх знайти ні в каталогах (цього разу, навчений, я перевіряв і картковий), ні у Відділі дарів (куди, це очевидно з назви, потрапляють книжки, подаровані з приватних колекцій). Решту примірників ГО також роздала, а прохання надіслати мені електронні версії проігнорували.
Проте, наприклад, «Зейнове одруження» — це передрук перекладу 1983 року з журналу «Всесвіт». Саме там я його прочитав і саме тому цю книжку можна викреслювати зі списку незнайденого. На сторінках журналу, до речі, чимало інших цікавих творів: як на мене, «Пшеничне зерно» Джеймса Нгугі й «Історії Латинської Америки» Ніколя Бонналя взагалі можна було видавати окремими книжками. Дивно, що умовне видавництво «Дніпро» не надрукувало Нгугі в себе — книжка написана майстерно і має ідеологічний, антиколонізаторський підтекст. Що ще їм було треба?
Варто врешті пояснити, що переклади африканських авторів не означають тільки переклади книжок. Мова також про окремі статті, вірші й навіть субтитри до TED-промов. Хай вони становлять надзвичайно малий відсоток творів, прочитаних у рамках проєкту, а все ж дозволяють краще зрозуміти персональні зацікавлення перекладачів на противагу тому, що бажають або погоджуються друкувати видавництва.
Такою була моя кількарічна пригода: багато пошуків, ще більше читання, формування багатотомної бібліотеки в голові, а не тільки на полицях. Чимало історій, пов’язаних із певними книжками. Мимоволі я зайняв становище, можливо, найбільшого фахівця з африканської літератури в Україні, і це, схоже, вимагає від мене бути її промоутером.
Тому наступного разу поговоримо про те, які ж книжки варті прочитання. Однак, разом із тим, є чимало тих, хто знає про певні українські переклади краще за мене, не із читацького погляду. І про це ми також поговоримо згодом.
