Авторки подкасту «Дефіляда»: «хочемо струснути шкільний літературний канон»

Про перший сезон, присвячений Києву, розмовляємо з кураторкою подкасту Юлією Конопляною, його авторками Юлією Мурашовою і Катериною Кіщинською, а також з учасницею Teenside Софією Туранською

Підліткова редакція Teenside випустила за підтримки Українського Культурного Фонду перший сезон літературно-художнього подкасту «Дефіляда». Його присвятили київським письменникам та письменницям. Це 8 епізодів-містифікацій — вигаданих історій про героїв подкасту, які, втім, містять реальні факти з їхньої біографії.

Читайте у матеріалі, для чого створили подкаст, як обирали героїв, чому в розповідях про нього постійно виринає мікрофон і що очікувати в наступних сезонах.

Спілкуємося із Юлею Конопляною, кураторкою подкасту «Дефіляда»

З редакцією Teenside ти працюєш уже не перший рік. Які формати вам уже вдалося втілити раніше? Що з цього найцікавіше?

Ми переважно працюємо у текстовому форматі: підлітки пишуть про свій досвід, а також рецензії й художні тексти. Мені подобається серія публікацій «Допекло». Для неї обираємо проблемну тему, обговорюємо її всі разом і потім публікуємо текст на основі цієї спільної розмови про те, що турбує чи дратує.

Ще серед моїх улюблених публікацій — оповідання на основі переживань досвіду першого ковідного карантину. Наймасштабніший наш утілений проєкт — спеціальна підліткова програма для X Книжкового Арсеналу.

Команда редакції за цей час змінювалася?

Хоча через карантин новий набір до редакції ми оголосили вперше за два роки цієї осені, редакція змінювалася весь час. Нові люди приходили, хтось зі старих ішов, хтось не приживався. А ще підлітки ростуть і перестають бути підлітками.

Що тебе приваблює в роботі з ними? І чи це робота, чи все ж хобі? Що ти для себе отримуєш?

Я намагаюся зробити це своєю єдиною роботою, але вона все ще частково волонтерська, бо участь у редакції безкоштовна. З підлітками мені цікаво. Вони пластичніші за дорослих, не згрубілі, не сформовані остаточно. Цікаво спостерігати за процесом їхнього формування.

Багато хто потребує підтримки у цей період, і Teenside — передусім місце, де можна таку підтримку отримати як від однолітків, так і від дорослих. Тут ніхто не вважає ідеї та захоплення інших чимось несерйозним чи нежиттєздатним, тут ми допомагаємо розкривати індивідуальні здібності всіх, без правильних відповідей, оцінок й орієнтиру на якісь стандарти. Я теж у процесі багато чого вчуся.

Як працюєте із креативом? Хто є ініціатором ідей і проєктів? Яка твоя роль?

Ініціатором може бути будь-хто з учасників редакції, ми разом обговорюємо всі ідеї та їхню реалізацію. Я у цьому процесі радше кураторка й координаторка.

Як ви працювали з ідеєю подкасту? Наскільки вона змінилася від задумки до втілення? Чи задоволена ти результатом роботи команди?

Загалом реалізація цілком відповідає задуму. Звичайно, деталі коригувалася й змінювалися у процесі роботи, але основа збереглася. Результатом я задоволена. Було багато проблем під час роботи, бо ми фактично вчилися на практиці — це перший подкаст для всіх у команді. Є речі, які б я змінила чи покращила, але для першого разу, мені здається, це достойна робота.

Які твої відкриття за час роботи над проєктом?

Важливо, яким боком повернутий мікрофон 🙂 Насправді цей досвід — суцільне відкриття, бо багато чого сталося вперше. Найкраще відкриття, що озвучити щось виявилося мрією багатьох. Було приємно допомогти здійснити чиїсь маленькі мрії.

Чи віриш ти, що «Дефіляда» може змінити чиєсь упереджене ставлення до класики на щире зацікавлення?

Не знаю щодо класичної літератури взагалі, але до окремих постатей — так. Наприклад, Богдана Романцова на презентації у Києві сказала, що ми змогли зробити цікавим для неї Бориса Грінченка. Бета-слухачі також говорили, що після прослуховування епізодів цікаво почитати тексти їхніх персонажів.

Розповідають Катя Кіщинська і Юля Мурашова, авторки подкасту

Якими були ваші стосунки з читанням: це завжди було в задоволення чи любов до книжок з’явилася внаслідок якогось випадку?

Катя: У своїй любові до читання «звинувачую» серію книжок «Для тих, хто не любить читати» з дитячої бібліотеки у третьому класі. Книжки є чудовою частиною моєї роботи й дозвілля. Та читати в задоволення вдається, на жаль, все менше. Зараз потрібно читати здебільшого для університету та для роботи, й це, звісно, не завжди тексти, які подобаються. Але все ж роблю висновок, що найбільше люблю цікаві історії, які на повну використовують свій формат. Окрім книжок, це ще й подкасти, фільми, анімація, графічні романи й комікси.

Юля: Я в усьому «звинувачую» електронну книгу, яку мені подарували на мій восьмий день народження. Відтоді швидкість продирання через книжки шалено зросла, і дотепер я найшвидше читаю саме в такому форматі. Сумую за часом, коли знаходила якусь чудову історію і читала її, як тільки випадала вільна хвилина. Зараз читати для задоволення вдається в найкращому випадку раз на рік — філологія з людьми й не таке робить. Але я виправлю цю ситуацію тим, що прочитаю щось для задоволення, а потім напишу за цією книжкою диплом.

Чия ідея подкасту? Якої мети ви хотіли досягти?

Катя: Ідея подкасту виникла два роки тому, ми почали втілювати її втрьох — разом із редакторкою Teenside Юлею Конопляною. Основна дуже егоїстична мета на той момент була — зробити український художній подкаст, бо англомовні такого типу нам дуже подобалися. Потім, коли подкаст став набувати більш окресленої форми, зрозуміли, що хочемо за допомогою нього струснути шкільний літературний канон і дати в аудіоформаті альтернативу іконічним образам українських класиків.

Юля: Окрім грандіозної мети з деконструкцією образів, хотілося більше українського контенту. Добре, що простір подкастів починає набирати обертів, і ми можемо долучитися до цього дійства.

У Василя Кожелянка є роман «Дефіляда в Москві», його жанр — альтернативна історія. Фактично в подкастах ви теж його втілюєте. Це свідоме наслідування в назві?

Катя: Роман ми знаємо, але назву обирали з думкою, що слово має бути радісне, грайливе й дивне. Збіг із текстом Кожелянка — красивий, але ненавмисний.

Катя Кіщинська і Юля Мурашова, авторки подкасту

За якими критеріями обирали героїв для першого сезону?

Катя: Спочатку дивилися, хто з письменників і письменниць проживав у Києві. Потім потрібно було скоротити список до восьми особистостей. Залишали тих, для кого цей «київський період» був визначний, переломний або характерний, тобто добре відображав усе інше їхнє життя. Тоді дивилися, з ким нам персонально було б цікаво працювати, у яких героїв є потенціал бути близьким сучасному слухачеві. Або, може, чий образ у культурі видається далеким від фактичних біографічних матеріалів.

Першою до списку обрали Олену Пчілку, бо я дізналася, що підліткою вона навчалася у Києві в жіночій гімназії. Тут же й виступає цей дисонанс в образі: Пчілка — залізна леді української літератури, надзвичайно важлива і серйозна постать. А в молодості вона гуляє по танцях, пише «маменьке», щоб пожалітися на екзамени, і просить надіслати гроші на капелюшки.

Останнім, на диво, затвердили Валер’яна Підмогильного, який став героєм першого епізоду сезону. Микола Куліш, якого ми спочатку планували на цьому місці, виявляється, не жив у Києві, коли нам було треба. Підмогильний зі своїм статусом урбаніста і разом з тим приїжджого до Києва став добрим початком для «Дефіляди».

Розкажіть, хто і як писав тексти? Як обирали, в якій стилістиці розповісти про різних героїв?

Катя: Сценарії пишемо я і Юля. Наша редакторка Юля Конопляна також має сильний вплив на історії. Перш ніж писати, і сюжет, і формат епізоду ми обговорюємо втрьох, а потім або я, або Юля його пише. Коли він готовий, інші дві пропонують свої правки. Деякі сценарії потребували лише поверхневих правок, деякі повністю переписувалися по кілька разів.

Формат і стилістику обирали після того, як дослідили біографію і приблизно зрозуміли, про що має бути епізод. Усі елементи мають працювати на історію. Хоча іноді ми заздалегідь знали, що хочемо зробити якийсь конкретний формат, тож приміряли його на різних персонажів, поки не знаходили, що справді підходить. Так хворому Плужнику дістався аудіожурнал лабораторії інопланетянки.

Поділіться відкриттями про героїв, які сталися у вас під час роботи над подкастом.

Юля: Оскільки ми полізли докладно копатися у листуваннях, спогадах, біографіях і документах, то відкриттів було достатньо. Раніше ми взаємодіяли з цими постатями лише з академічного боку, тому і хотіли дорозкрити їх по-новому. Вони — теж люди, а значить, у них є особистість, а не просто підпис під текстом.

Із відкриттів — наприклад, Плужник, Галич та Підмогильний потрапили до списку героїв у різні часи, а потім виявилось, що вони разом були учасниками Ланки-МАРСу і впливали на життя і творчість одне одного. Плужник, наприклад, один раз на зачитаний текст Галич відреагував просто однією нотою на гармошці. Схоже на те, як зараз на питання «як робота / навчання?» можна просто видати якийсь тваринний стогін і передати цим цілий спектр людських емоцій.

Я працювала із щоденником Вероніки Черняхівської і страшенно її полюбила. У записах сторічної давності вона скаржиться, що в кіно нецікаво і що модний одяг дуже дорогий. Такі вічні підліткові речі, дуже людські. Особливо допомогло внутрішнє розуміння, що хоч і відома, важлива, але перед тобою все ж людина, і від того навіть легше гратися з інопланетянами і водити героїв до ворожки-психологині.

Читайте також: У Києві відкрили виставку українського футуризму ФУТУРОМАРЕННЯ

Розмовляємо з Софією Туранською, учасницею Teenside, «голосом» епізоду про Марію Галич

Що для вас читання?

Читати я любила завжди. В дитинстві батьки й родичі купували мені багато різних книжок — як художніх, так і нон-фікшн, я читала усе з великою цікавістю. Навіть була в початковій школі найкращою читачкою шкільної бібліотеки. Одним із найвдаліших подарунків на мій день народження я досі вважаю електронну книжку — нарешті я перестала брати з собою по сім книжок у табори, а обмежилась лише електронною.

Тепер я не читаю будь-що, а обираю більш ретельно, та й через підготовку до екзаменів приділяю цьому менше часу, хоча моя любов до книжок, певно, тільки зросла.

Чи цікавилися раніше українською класикою — поза шкільною програмою?

Я більше цікавилася і цікавлюся українською сучасною літературою — Дерешем, Малярчук, Жаданом. Якось прочитала «Тигроловів» Багряного, вони одразу вкрали моє серце, а пізніше виявилось, що твір є у шкільній програмі.

Чому приєдналися до проєкту? Що привабило в ньому?

Я в Teenside із самого початку, тут ми обговорюємо разом наші тексти, ідеї, проєкти, кожен пропонує і радить щось варте уваги. Крім того, всі з радістю діляться своїми думками, дають фідбек та готові допомогти. «Дефіляда» — не виняток. Учасниці Teenside (і я серед них також), одними з перших читали сценарії до епізодів, слухали їх, ділилися відгуками.

Коли мені запропонували озвучити одну з персонажок подкасту, я одразу ж погодилася, бо люблю все, що ми робимо.

Поділіться досвідом участі у проєкті — що у ньому було новим і що — найбільш несподіваним?

Teenside вперше займався створенням подкасту — це було новим і хвилюючим. Новою була для мене робота з озвучкою. Приємно усвідомлювати, що мій голос тепер належить персонажці подкасту, і я є частинкою цього проєкту.

А несподіваним — скільки всього ми не знаємо про письменників: якими людьми вони були, як поводилися, як спілкувалися. Тепер мрію отримати доступ до архівів і почитати купу тих листів і щоденників, що залишилися.

Чому вирішила озвучити саме епізод про Марію Галич? Хто вона, якщо коротко розповісти?

Якщо казати відверто, до подкасту я навіть не знала, хто така Марія Галич. З того, що я дізналася завдяки подкасту, — вона була феміністкою, доволі самокритичною людиною, читала нариси про залізничний вокзал і завод «Більшовик» на радіо, і мій улюблений факт — Галич замість «я звідти пішла» вживала «я ліквідувалася».

Коли мені зачитували невеликий уривок з її твору, стиль Галич мені настільки сподобався, що я вирішила обов’язково прочитати щось із її творчості.

Чи мала раніше акторський / дикторський досвід? Як це вплинуло на запис цього епізоду?

У минулі роки ми декілька разів влаштовували публічні читання власних текстів. Підготовка в нас була доволі ретельна — багато разів читали свої тексти вголос, відпрацьовували кожну паузу, коригували власні інтонації, наголоси, швидкість читання. Але не знаю, чи можна вважати це дикторським досвідом.

Думаю, ті наші репетиції мені допомогли, хоча я все одно сильно хвилювалася, іноді запиналася, плутала слова. Епізод ми записали швидко, і нас з колегами похвалили за хорошу роботу. Сподіваюся, вийшло справді добре.

На вашу думку, чи вдасться «Дефіляді» досягти поставленої мети — струснути шкільний канон?

Гадаю, «Дефіляді» вдасться навіть більше, ніж просто струснути канон. «Дефіляда» зображає письменників живими, справжніми людьми, робить їх ближчими до нас. До того ж у подкасті розповідають про ті сторони життя письменників, про які або зовсім не знаєш, або не очікуєш дізнатися. І це неймовірно цікаво.

Актор Ярослав Лисенко (озвучив епізоди «Поділ», «Музей», «Забудова») і Софія Туранська

Розповідають Катя Кіщинська і Юля Мурашова, авторки подкасту

Ви не боялися критики через вигадані сюжети? Чи провокація була свідомим, можливо навіть маркетинговим, кроком?

Юля: Ми не маємо на меті когось обурити чи свідомо провокувати. Хочемо розказувати історії, а не робити фокус на контроверсійних моментах чи навмисне їх вписувати. Досі відгуки від аудиторії та нашої групи бета-слухачів були позитивними і конструктивними. Будь-який із наших сюжетів чи епізодів може комусь не сподобатись, — у всіх різні смаки і бачення, і провокація теж може мати для різних слухачів різний вигляд.

Які несподівані труднощі траплялися у процесі підготовки? Бувало, що щось ішло не так?

Юля: Із класичних труднощів перше місце поділене між війнами з мікрофоном і сценаріями. Це радше поодинокі випадки, а не поле складнощів чи простоти роботи. От із професійністю чи спробою у професійність запису ми раніше не стикалися, і перші епізоди записані з неправильними налаштуваннями мікрофона. Іноді бувало, що треба в останній момент повністю перероблювати сценарій чи наново записувати деякі сцени, коли епізод був майже готовий.

Розкажіть про роботу зі звуковими ефектами.

Катя: У художніх подкастах чудово те, що формат дозволяє додати до історії новий вимір звуку. Тому на епізоди також впливає вибір звукових ефектів. Це один із тих типів роботи, з яким ми ніколи не стикалися до цього, він надзвичайно цікавий. В інтернеті можна знайти англомовні безкоштовні бібліотеки з музикою і звуками, тут треба навчитися ефективно знаходити, що тобі потрібно, і правильно використовувати, щоб не образити творців.

Ми прагнули, щоб звуковий елемент якнайкраще працював на історію. Тому в довших епізодах ви помітите звукову перебивку між сценами — щоб за потреби можна було поставити логічну паузу. У багатьох із них є фонові звуки чи музика, які допомагають задати атмосферу чи настрій. Також можете помітити, що за сюжетом є певна кількість елементів, які в реальному світі роблять звуки, але ми включили звукові ефекти лише для частини з них. Бо має бути баланс, достатньо акцентів, щоб періодично привертати увагу слухача, але не забагато, щоб не перевантажувати. З цими звуковими ефектами весело працювати, і вони необхідні для такого виду подкастів, але треба не забувати, що головний фокус має бути на оповідачі.

Перший сезон «Дефіляди» присвячений класикам укрліту. Чи будуть в наступних сезонах вигадки про сучасних письменників?

Юля: Ми розповідаємо про класиків, бо хочемо зробити їх ближчими до сучасних слухачів, і показати їх живими людьми, а не абзацом-довідкою в академічному тексті. У них були насичені життя, про які цікаво розповідати і вигадувати художні історії. А ще вони мертві, тому точно на нас не образяться.

Натомість сучасні письменники — живі і справжні люди, які мають змогу самостійно взаємодіяти зі своїми послідовниками й давати їм інформацію про себе. У них вже є встановлені парасоціальні стосунки з аудиторією, і вони самі цим опікуються. Писати вигадки про живих публічних фігур, які також мають доступ до інтернету і можуть це все побачити — неетично, байдуже — із добрими чи з лихими намірами це робити.