fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»

Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»

Ілюстратор розповів про діалог із класиками, виставки в різних містах України, про співпрацю з медіа і свої стосунки з Києвом
grekhov tm - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Про Олександра Грехова заговорили завдяки виставці «Квантовий стрибок Шевченка», яка відкрилася у лютому 2019 року на станції метро Тараса Шевченка у Києві. Тоді не всі пасажири метро сприйняли образи Кобзаря, перевтіленого в Дарта Вейдера, Девіда Бові, Айнштайна та інших історичних і вигаданих персонажів. Плакати знищили, а цей інцидент набув розголосу.  

Відтоді Олександр Грехов відкрив не одну виставку в різних містах України, створив портрети чималої кількості відомих митців та громадських діячів — минулого і сьогочасних, а також активно співпрацює зі ЗМІ, оголюючи у своїх ілюстраціях гострі соціальні питання. Про це й не тільки Тиктор медіа поспілкувалося з художником. 

 

Що стало поштовхом зображувати альтернативні портрети митців минулого? Можливо, свого часу на ваші роботи вплинули колеги з Pictoric із серією плакатів «Діячі України», яка запропонувала переосмислення шаблонних портретів зі шкільних підручників?

 

На мене більше вплинули зовнішні чинники (і тут рука Сороса), а не українські, які були, але за якими я тоді, зізнаюся, не особливо стежив. Жив у якийсь інший соціокультурній бульбашці, яка тільки трохи була дотичною до тієї, де перебуваю зараз.

Насамперед уплив американської культури, вони не бояться «гратися» зі своїми ключовими культурними та історичними особистостями. Те, чого у нас мало, оскільки маємо внутрішній блок на роботу зі своєю історією — як же так, він писав про незалежність країни сто років тому, а ми його зараз у костюм супермена, так не можна! Чому?

 

grekhov 17 tm 1024x738 - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
25 років фільму «Кримінальне чтиво». Леся х Ольга

 

Як складалися ваші стосунки з літературою в дитинстві, підлітковому віці? Чи перечитували тексти тих, чиї портрети зображали? Поділіться своїми відкриттями.

 

Читав багато. Крім усього, що було в шкільній програмі, ще багато і для душі. Обов’язкові книги практично не відклалися в голові, викладачі тоді не транслювали жодного інтересу до української класики, або я був не готовий її прийняти. Все зводилося до того, щоб прочитати і скласти іспити, не замислюючись про сюжети та не думаючи про авторів.

Не підозрював, що колись повернуся до цього. Але чотири роки тому почав малювати і не тільки повернувся до класиків, а й знайшов для себе багато авторів, про яких тоді не розповідали в школі: Івана Багряного, Богдана-Ігоря Антонича, Михайля Семенка та інших.

Наприклад, один із улюблених моїх проєктів — «Справа № 1842. Катерина», який я робив для київського Національного музею Тараса Шевченка за однойменною картиною і поемою класика. При підготовці цікаво було її перечитати, вже дорослим, і знайти для себе те, чого не помітив, бувши дитиною, і, звичайно ж, не маючи того життєвого досвіду, який вже є зараз.

 

grekhov shevchenko tm - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
Зображення для виставки «Квантовий стрибок Шевченка. Метро»

 

Після «Квантового стрибка Шевченка» ви стали, без перебільшення, зіркою. Як сприйняли тоді пошкодження робіт та їх активне обговорення громадськістю? Чи очікували такий спротив у сприйнятті?

 

Та якою зіркою, на вулиці не впізнають, в барах безкоштовно не наливають, є ще куди рости! Тоді відчув деяку розгубленість, ніхто не думав (проєкт курував музей Шевченка), що частина суспільства так відреагує. До цього, у 2018 році, виставка проходила в музеї, і після неї я малював нових Тарасів, і ніяких негативних коментарів у соцмережах не залишали, а тут ми вийшли на нову аудиторію — і понеслося.

 


Я тиха і спокійна людина, яка не любить зайвої уваги, а тут раптом на перших шпальтах преси. Цікавий досвід, але не впевнений, що хотів би знову пройти через цей «тиждень слави». 


 

Чи очікували на таку потужну підтримку прогресивної спільноти? Як переосмислили цей досвід з часом?

 

Це було максимально несподівано, коли в особисті повідомлення починають писати письменники, яких ти читаєш, політики, художники, бізнесмени й т. д. Всі питають, чим вони можуть допомогти. Я тиха і спокійна людина, яка не любить зайвої уваги, а тут раптом на перших шпальтах преси. Цікавий досвід, але не впевнений, що хотів би знову пройти через цей «тиждень слави». З усього цього виніс думки про те, куди б мені хотілося далі рухатися в кар’єрі та які теми підіймати.

 

Розкажіть про портрети інших митців — чому саме їх хотілося зобразити?

 

Тут можна повернутися до витоків, коли з’явилася перша серія ілюстрацій із людьми «На ручках», звідки вийшли Шевченко, Франко, Українка, і далі вже пішли відгалуження на інші маленькі серії, так з’явилися і художники. Більшість із них — ті, які мені подобаються, тому серед них і Фріда Кало з Ван Гогом, і Ройтбурд з Богомазовим.

 

У проєкті «Десять облич Лесі» ви пофантазували, як би зобразили Лесю Українку відомі митці минулого. Поділіться своїм досвідом «перевтілення» в інших художників.

 

Це вийшов один із тих проєктів, у якого дедлайн був «на вчора». День народження Лесі Українки — через кілька тижнів, а ідей жодних. Але прийшов на допомогу Шевченко — він, як супергерой, завжди поруч, коли треба. Згадав, що подібне, але з меншою кількістю ілюстрацій, робив із Тарасом, і переніс цей задум на Лесю. Досі дивуюся, що за кілька днів вдалося не тільки придумати, а й утілити все. Сам себе не похвалиш — ніхто не похвалить.

 

grekhov 5 zhytomyr tm 1024x683 - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
Олександр Грехов на виставці «Десять облич Лесі», Житомир

 

Раніше ви згадували, що завдяки таким перевтіленням митці будуть ближчими до нас, простими людьми. Для чого це потрібно сучасним споживачам? Чому, на вашу думку, їх не варто залишати «на п’єдесталі»?

 

Вони можуть залишатися на п’єдесталі, і при цьому спуститися з нього, вони можуть бути різними. Це одна з моїх ідей, які перетягую з однієї серії в іншу, — не треба консервувати людей у їхніх епохах. Якщо ми хочемо їх зрозуміти, то треба вести з ними діалог, як із живими людьми, а не як з ідолами.

 

Читайте також: Авторки подкасту «Дефіляда»: «хочемо струснути шкільний літературний канон»

 

Також ви озвучували, що Леся могла б бути зіркою інстаграму. Для чого потрібно аж так осучаснювати постаті минулого? Чому не працює сприйняття людини в контексті її часу?

 

Зірка інстаграму — це не тільки селфі на фоні заходу сонця, а також її творчість, якою зараз було б легко ділитися і розтиражовувати на мільйонну аудиторію. Сприйняття працює. Чомусь усі думають, що я хочу викреслити минуле і вписати всіх у наші дні, але це не так. Як уже говорив вище, відомі особистості можуть бути різними, і в бюстах, і в мемах — чому б і ні. Для всього є своя аудиторія і свій спосіб донесення до неї інформації.

 

grekhov 1 tm 1024x683 - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
Ілюстрація з виставки «Історія про те, як відсвяткували 150-річчя з дня народження Лесі Українки, а через тиждень про неї забули» у Луцьку

 

Як, на вашу думку, оновлене представлення, перегляд портретів впливає на переосмислення творчості митців? Як гадаєте, скільки глядачів, побачивши осучаснених класиків, візьмуться за перечитування їхніх текстів?

 

Впливає, оскільки може стати тим тригером, що людина захоче піти далі портретів — зайти на вікіпедію або навіть щось прочитати із творів автора. Фантастика, але таке теж буває. Що б я там не малював, а класиків насамперед треба читати, і ось цю, вже нову, інформацію переосмислювати, виходячи з сучасних реалій.

Мистецтво складно загнати в рамки математичної моделі й порахувати його вплив у відсотках. Але можу сказати, що люди мені постійно пишуть, як завдяки якомусь із моїх проєктів уперше зі шкільних років прочитали щось із Шевченка, Франка, Марка Вовчка, або вперше для себе дізналися про існування інших авторів. Це мотивує мене продовжувати.

 

З чиєї ініціативи відбувалися виставки в інших містах — Житомирі, Луцьку, Львові, Одесі? Наскільки зацікавлена публіка обласних центрів в порівнянні зі столичною?

 

90 % моїх виставкових проєктів — це мене запрошують. Часто не встигаю організувати виставки з ілюстраціями, які я сам хочу, тому що є багато сторонніх запитів. Щось малюється під замовлення, як ось дві виставки про Лесю Українку — в Житомирі й Луцьку, але переважно запрошують уже з моїми готовими роботами.

Мені складно порівнювати, не так часто виставляюся в Києві, але з того маленького досвіду, що є, можу сказати, що, виїжджаючи зі столиці, відразу відчуваєш, що ти комусь потрібен як художник. Глядачі приходять на виставки, більше уваги до робіт.

 

grekhov 4 tm 1024x684 - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
Олександр Грехов, фото: Євген Медовник

 

Чи знаєте, як реагують на провокативну назву виставки «Історія про те, як відсвяткували 150-річчя з дня народження Лесі Українки, а через тиждень про неї забули»? А на самі роботи?

 

Не сказав би, що вона провокативна, мені здається, що я взагалі не роблю нічого хайпового. Все, що малюю — це наше життя, те, що оточує нас кожен день. Бачив тільки один коментар у фейсбуці, що як же так, ми її не забуваємо. Більше нічого не потрапляло на очі.

На роботи дивляться і посміхаються, може, деякі знаходять і себе на цих ілюстраціях, адже виставка про корупцію, про ще радянські методички, ненаситність, що глибоко вкоренилися в нашому суспільстві.

 

grekhov 11 tm 1024x683 - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
Фото з виставки «Історія про те, як відсвяткували 150-річчя з дня народження Лесі Українки, а через тиждень про неї забули» у Луцьку

 

Ви згадували, що в Києві з виставками не так добре складається. Це через історію з Шевченком чи були й інші казуси? 

 

Історія з Шевченком ніяк не вплинула на мої виставкові київські проєкти, у пандемії вплив більший. Одну-дві за рік вдається провести, але зараз немає часу на Київ, та й частіше запрошують в інші міста, де не таке насичене культурне життя. Там не треба думати, що б таке зробити, щоб не загубитися на фоні ще 100 виставок, які відкриваються в цей же день.

 

Читайте також рецензію на дебютну книжку Романа Малиновського «Солодке життя»

 

Які у вас загалом стосунки з містом, у якому живете?

 

У деяких соцмережах можна ставити статуси, то в мене б із Києвом був: усе складно. Люблю його і не люблю одночасно, за останні роки він сильно змінився, і стає більше якихось негативних моментів — від знесення старовинних будівель у центрі, і заміна їх на офіси та торгові центри, до автомобільного колапсу на дорогах. Зазвичай кажу, що люблю людей, які тут живуть, а місто зараз «хворіє», але поки ще вірю, що добро переможе, я зі свого боку намагаюся ілюстраціями підсвічувати всі ці проблеми.

 

grekhov kyiv tm - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»

 

grekhov kyiv 3 - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»

 

Як почалася ваша співпраця з медіа — над проєктами «Творці рішень», «Фемінізм у деталях» та іншими?

 

Про роботу з медіа можна зробити окреме інтерв’ю — це великий пласт моєї роботи, і це те, що я на цей час люблю найбільше — переносити текст у картинки. Здається, що це мені добре вдається. Тут, як і з виставками, може, навіть відсоток більший — у 95 % випадків мені пишуть замовники. Роботу ніколи сам не шукав, і, сподіваюся, що так буде тривати й надалі, а то доведеться робити портфоліо, а я дуже ледачий для цього.

 

grekhov media 3 1024x736 - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»

 

 

З чого зародилася серія «Комплекс меншовартості»? Чи маєте власний рецепт — як українцям почати цінувати своє, не порівнюючи?

 

Досить довго, ще з літа, ходив з ідеєю, і тільки зараз з’явився вільний час. Зробив першу роботу, планую ще декілька, а далі, може, перейде у виставку, мені цікаво про це поговорити. Тут така ж історія, як із «євроремонтом»: нам соромно називати ремонт ремонтом, обов’язково треба підкреслити, що він — як на Заході, а значить хороший, не те, що в нас роблять. Так і все, що можна замаскувати, ми маскуємо чужими топонімами. Й українські Карпати перетворюються на «Швейцарські Альпи», а Київ стає «новим Берліном».

Можливо, це ще постколоніальний синдром, коли не можемо повірити, що в нас може бути щось своє гарне та самобутнє, і не обов’язково при цьому орієнтуватися на інші країни. Тут, як і з розставаннями, — треба час, щоб прийняти нову реальність, усвідомити, що країна така ж, як і всі інші, зі своїми недоліками й перевагами. Але це наші недоліки й переваги, і нам жити у ній, а не в Парижі або на Мальдівах.

 

grekhov 9 tm - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»

 

Читайте також: Фінський погляд на українську реальність: рецензія на «Собачий майданчик» Софі Оксанен

 

Усі фото й ілюстрації надані Олександром Греховим

Головне фото: Євген Медовник

Мар'яна Хемій

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
grekhov tm 150x150 - Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
Художник Олександр Грехов: «Не треба консервувати людей у їхніх епохах»
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter