МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА

Понад 20 виставок за три місяці: як Pictoric розповідає світові про Україну

Із самого початку повномасштабної війни клуб ілюстраторів Pictoric організовує виставки по всьому світу та розповідає правду про російсько-українську війну за допомогою ілюстрації

Тиктор медіа розпитало співзасновника та куратора клубу Олега Грищенка про організацію виставок за кордоном, підтримку іноземних партнерів та силу ілюстрації під час війни.

Що таке Pictoric

Pictoric — спільнота українських ілюстраторів, що виникла у 2014 році. Основна мета клубу — висловлення українських авторів, а також збагачення та популяризація візуальної української культури. Кураторами клубу є Олег Грищенко, Анна Сарвіра й Олена Старанчук.

До повномасштабної війни Pictoric створював важливі історично-культурні, освітні та соціальні проєкти, щороку організовував міжнародні виставки ілюстрації в рамках фестивалю «Книжковий арсенал» та запрошував в Україну ілюстраторів з усього світу. До головних проєктів клубу належать «Діячі України», Yellow&Blue, «Довіряй, але перевіряй. Медіаграмотність в українському суспільстві», «Face to Face. Права людини в цифрову епоху», «НАДзвичайні», «Інфо 100 %».

Окрім того, клуб курує виставкові галереї ілюстрації в Києві: Orthodox. Coffee/Books/Illustrations, творчий простір «Сільпо» на Ярославській, а також разом з Люсією Бондар став упорядниками першої книжки про сучасну українську ілюстрацію Illustration in Ukraine.

За весь час спільнота Pictoric значно розширилася: тепер у їхніх проєктах у середньому беруть участь до 30 українських митців. Також клуб дає можливість розвиватися молодим ілюстраторам та залучає їх до своїх заходів.

Про підтримку іноземних партнерів та виставки по всьому світу

За 8 років існування клуб отримав багато досвіду та збагатився великою кількістю іноземних партнерів. Після 24 лютого вони не залишилися осторонь — спочатку написали та запитали, чи все ок у спільноти, потім запропонували допомогу. Хтось захотів намалювати щось від себе, хтось сказав, що може організувати у своїй країні виставку із роботами українців.

Закордонні друзі клубу почали дуже швидко діяти — шукали зали для проведення виставок, залучали фінансування для друку ілюстрацій та оренди приміщень, знаходили можливості для публікацій у міжнародних журналах та проведення вуличних заходів. За кілька місяців війни Pictoric разом із партнерами зумів організувати приблизно 20 офлайн-виставок. Олег уточнює: для Європи — це неймовірна швидкість. Стільки ж міжнародних заходів вони провели за увесь час існування клубу. 

Виставки проводились у Польщі, Угорщині, Румунії, Франції, Німеччині, Іспанії, Сполученому Королівстві, Японії, США. Деколи іноземці, які хочуть підтримати Україну, звертаються до клубу самостійно. Приміром, саме так Pictoric познайомився з іспанкою Бригітою Берзинськоюйте, яка організувала виставку українських художників у школі, де вона навчається.

Виставки українських ілюстраторів за кордоном мають не лише культурну та просвітницьку мету, а ще і благодійну. Кожен захід супроводжується збором коштів — люди можуть задонатити в будь-який вподобаний фонд із переліку на сайті. Окрім того, клуб організовує окремі благодійні продажі, на яких люди могли придбати друковані плакати з ілюстраціями українців. «Ми даємо людям багато варіантів, адже в кожного є свої вподобання — хтось хоче допомагати дітям, хтось тваринам, а хтось — армії», — розповідає Олег.

Зазвичай люди, які приходять на такі виставки, — уже мотивовані, мають активну життєву позицію та хочуть допомогти Україні. А от вуличний формат виставок є найбільш вдалим в інформаційній кампанії, адже може розповісти правду про події в Україні великій кількості людей. Ось такий вигляд мають роботи українців у Парижі:

Та у Варшаві:

Деколи реакції людей бувають негативними — це стосується, зокрема, соцмереж. Про це Олег розповів таку історію: «У нас є колеги, які організовують у Німеччині щорічний комікс-фестиваль. З початком війни вони захотіли допомогти, тож перепощували в себе на сторінках наші роботи та розповідали про наших ілюстраторів. У коментарі із критикою приходили “ватні” люди або боти, однак наші друзі захищали українські позиції та намагалися доносити своїм землякам правду.

У цьому прояв інформаційної війни, адже в Європі поширена російська пропаганда, яку дуже складно перебити. Однак зараз Україна має таку можливість. Я думаю, що ми вже перейшли Рубікон, і в цьому велика заслуга небайдужих іноземців».

Про зміну іміджу України на міжнародному рівні

Завдяки роботі клубу і таким іноземним виставкам, значно підвищився попит на українські роботи. Та найголовніше, що українці можуть задовольнити цей попит. Олегу разом із колегами навіть довелося швидко розробляти власну онлайн-платформу, на якій партнери могли б обрати ілюстрації, що, на їхню думку, зможуть якнайкраще повпливати на закордонну аудиторію.

«Маємо зараз величезну кількість робіт, хоча ми навіть не просили ілюстраторів малювати про війну. Вони самі почали висловлювати в малюнках свої відчуття та думки, вести такі собі графічні щоденники. Взагалі в графічному мистецтві ілюстратор — це метафоричний репортер, який реагує на події дуже влучно та швидко. У цьому його відмінність від сучасного або класичного мистецтва», — розповідає Олег.

Усі роботи учасників клубу зараз присвячені повномасштабній війні та російському вторгненню. Митці зображують нові будні українців, палаючу Україну, сміливість захисників та захисниць, боротьбу із ракетами та бомбами, тугу за домівками та страшного ворога. Наш герой розповідає, що багато європейців були здивовані, адже не знали, що в Україні є стільки майстерних ілюстраторів. Тепер же українці отримали можливість проявити себе та розказати про свою країну всьому світу.

«Раніше з українським контентом було складно пробитися на міжнародний ринок, адже це був майже ноунейм. Зараз же наші колеги працюють із відомими міжнародними виданнями. Український візуальний голос може бути почутий.

Однак для всіх нас це дуже гірке портфоліо. Мрія взяти участь у виставках у Берліні, Парижі чи Барселоні здійснилась, але ніхто не може отримати від цього задоволення. Твої роботи працюють, ти можеш додати їх до свого CV, але це буде дуже болюче CV», — ділиться Олег.

Щоби заявити про себе ще гучніше, команда Pictoric разом із партнерами готує вже не тільки бліцвиставки, а ще й складніші та більш багатошарові й осмисленіші проєкти. Олег впевнений: українські ілюстратори й далі триматимуть високу планку, а в майбутньому зможуть працювати з глобальними темами, показувати себе з кращого боку та формувати європейський образ замість образу країни-ноунейма.

Про силу ілюстрації під час війни

На початку повномасштабної війни команда клубу боялася, що ілюстрації про війну дуже швидко втомлять європейських друзів та партнерів, однак люди все ще зацікавлені роботами українців, а виставки розплановані на декілька місяців уперед.

Олега це дуже здивувало, та він підозрює, що секрет популярності ілюстрації полягає в самому жанрі. Багато українських ілюстраторів працюють із дитячою літературою та дуже яскравими і стилізованими образами. Зараз за допомогою виробленої роками стилістики вони говорять на дуже трагічні теми. Такі сполучення роблять роботи ще драматичнішими.

«Це має більший вплив на глядача, аніж звичайні фото або шокконтент. Мова ілюстрації не так втомлює, як жахи або відверте насильство. Іноземці проходитимуть вулицею, бачитимуть наклеєні на стіни роботи та пам’ятатимуть про війну в Україні. І це не буде відвертати, як пряме насильство.

Це дуже цікавий момент, який, на мою думку, треба розглядати навіть у наукових роботах. Такий ненабридливий ефект ілюстрації може працювати наперед, адже ми розуміємо, що перемога за нами, однак це не питання кількох днів», — коментує куратор.

Рубрика: Портрет, Long talk
Facebook
Telegram
Twitter
Схожі статті