fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Григорій Семенчук: «Скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман»

Григорій Семенчук: «Скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман»

Григорій Семенчук — поет, лідер електронного гіп-гоп проєкту BRAT, голова ГО «Мистецька рада “Діалог”». У 2021 році у видавництві «Люта справа» вийшла його третя поетична збірка «Згідно з оригіналом»
brat foto by maryna serbynovich 1 - Григорій Семенчук: «Скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман»
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Тиктор медіа поспілкувалося із Григорієм про його стосунки з часом, зміни у світогляді і творчості, громадську діяльність та бюрократичну поезію.

Цього року тобі стукнуло 30. Які в тебе стосунки з віком та часом? Можливо, є відчуття, що ти щось не встигаєш або навпаки — випереджаєш?

 

Звичайно, будь-яка кругла дата починає на тебе тиснути, і 30 тисне більше, ніж 20. Бо у 20 людина перебуває в непереривному дофаміновому шоці та досить оптимістичних поглядах на світ. Ближче до 30 люди стають реалістами і починають тверезо оцінювати своє життя, обдумувати те, що не вдалося. З іншого боку, все, що я на цю тему досліджував, каже, що у 30 життя тільки починається. Тому я впевнений, що «кожен фініш — це, по суті, старт».

Взагалі, я прихильник теорії, що за свій вік кожен переживає кілька різних життів. Раз на сім років у людині відбуваються суттєві зміни, тому можна вважати, що я проживаю вже якесь четверте чи п’яте життя. Мені надзвичайно цікаво, що ж буде попереду.

 


Поезія іноді актуалізується набагато пізніше, ніж коли вона була написана.


 
Що змінилося з моменту виходу попередньої збірки?

 

Попередня збірка «MORE» вийшла у 2015 році, до речі, якраз сім років тому. На той час я ще працював на Форумі видавців, у мене ще не було музичного проєкту BRAT, я не був одруженим чоловіком — тепер я одружений. 2015 рік був теж важким в історії, після 2014-го відбулося військове загострення, і ми всі ще не розуміли, що буде далі і як.

Зараз абсолютно інше життя — осмисленіше й більш зрозуміле. Я вже маю свою громадську організацію, займаюсь власними незалежними проєктами. Поезія також повністю змінилась. Попередня збірка містила багато римованих віршів, зараз це все верлібри — зовсім інші тексти з іншою тематикою. Вони однозначно доросліші, виваженіші, продуманіші, ніж ті, які були у попередній книжці, до якої увійшла частина юнацьких віршів, написаних ще у 17–18 років. Тому загалом багато змінилося. Але я сподіваюсь, що все ж таки не все, що було в мені у 2015-му році, втратилось у новій книжці. Та воно обросло новою формою, новими барвами і новими сенсами.

brat by andriy polikovskiy 2 1 1024x683 - Григорій Семенчук: «Скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман»
Наскільки тобі важливо писати про те, що відбувається тут-і-зараз?

 

Я стараюся фіксувати актуальний час, бо для мене важливо, щоб він був проартикульований у нашій поезії, у нашому розумінні того, що навколо відбувається. Коли через 20–30 років я буду читати ці вірші, то, можливо, буду їх сприймати по-іншому. Бо так зазвичай із поезією і відбувається. Вона пишеться, а починає працювати через якийсь час, і тоді ти вже оцінюєш момент, в який відбувалося «тоді».

Поезія іноді актуалізується набагато пізніше, ніж коли вона була написана. Звичайно, я вдаюся також і до історичних алюзій, але мені важливо передати хоча б трохи із того, як я бачу світ у цей момент.

Є автори, які пишуть постійно, бо відчувають, що «не можуть не писати», і навіть якщо це межує із графоманією, вони продовжують це робити. Ти досить рідко випускаєш книжки, тож не виглядаєш залежним від письма. Яке місце написання поезії займає у твоєму житті?

 

Період, коли я зрозумів, що мені подобається писати, пов’язаний якраз-таки із сильною графоманією. Я почав писати вірші, коли мені було 15. І десь до 17 років їх вже було близько 150. Слава Богу, більшість із них ніхто ніколи не бачив, і я сподіваюся, що і не побачить. На початку це було дуже стимулюючим процесом — коли ти пишеш і відчуваєш, що тебе пре, і не можеш цього не написати. Тоді я про це вже замислювався і зрозумів, що хотів би цим і надалі займатися.

Потім, коли я вже активно виступав, активно друкувався і коли в мене вже вийшла перша книжка, я зрозумів, що це насправді не основне і не все, чим би я хотів займатися. Поезія — це важливо, але, крім поезії, є ще музика, є моя діяльність як менеджера культури, і все це мені насправді приносить подібне задоволення. Я не можу сказати, що щось для мене важить більше, ніж… можливо, музика, але це більш терапевтичний процес. А поезія для мене — таке заглиблене самокопання, яке насправді є не надто приємним процесом.

Коли я писав «Згідно з оригіналом», це теж був приступ графоманії. У 2018 році я подався на резиденцію в Кракові. Мене запросили на два місяці, і фактично моєю основною метою було писання. Дуже часто людям на таких резиденціях нічого написати не вдається, вони стараються якось максимально сачкувати. Я ж як людина відповідальна вирішив: раз я тут для писання — значить буду писати.

Перші два тижні було складно, а потім якось прорвало, ніби трубу вдома, і я написав 95–97 % текстів для цієї збірки. Такі приступи в мене теж трапляються, але вони не є регулярними. Я не з тих, хто «ні дня без строчки». В одному з віршів про «щасливого поета» я пишу, що взагалі хотів би бути щасливим без віршів. Але все ж таки вірші залишаються тією частиною мене, яка веде до отримання певної насолоди, дофаміну, і коли я пишу якийсь добрий вірш, відчуваю від цього задоволення.

semenchukpng - Григорій Семенчук: «Скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман»
Обкладинка: Віталій Шупляк, рисунки на обкладинці: Влодко Кауфман
Відчуваєш себе відповідальним? Тим, хто не підведе? Можеш покластися сам на себе?

 

Вся моя діяльність у громадському секторі пов’язана з командною роботою. Ми реалізовуємо чимало різних проєктів, у них залучено багато людей — цілі команди. Зазвичай той, хто керує такими процесами, адмініструє їх, повинен бути мотором, який усім роздає мотивацію. І я це відчуваю кожного дня, розумію, що повинен постійно то одного, то іншого трошки піднапрягти, щоб він щось зробив.

А коли я відчуваю, що сам чогось не встигаю, в моїй голові одразу виникає думка, що якщо і я буду щось не встигати, то як зможу вимагати від членів своєї команди. Значна частина моєї діяльності включає різноманітні зобов’язання у взаєминах із партнерами, грантерами та іншими гравцями, і я живу в цій відповідальності. Я не можу собі дозволити десь щось завалити — навпаки мушу бути тим, хто має показувати приклад і мотивувати, щоб усе відбувалось і бажано вчасно. Я розумію, що неідеальний і теж можу чогось недодивитись, забути, але завжди прагну іти до ідеалу і показувати приклад іншим, намагаюся собі довіряти.

by andriy polikovskiy 4 1024x683 - Григорій Семенчук: «Скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман»
Ти багато стикаєшся з бюрократією. На твою думку, Україна — все ще держава, зациклена на папірцях?

У нас є багато процесів, над удосконаленням яких треба працювати, і час від часу я дійсно стикаюсь з абсолютним абсурдом. Але водночас за останні десять років я бачу серйозні зрушення в напрямку зменшення бюрократії. Ті, хто хоч раз працював із європейськими, або ще гірше — американськими грантодавцями, знають, що бюрократія присутня всюди, і їхня бюрократія часом набагато сильніша і значно більше контролююча за нашу. Тому у нас насправді не все так погано. Звичайно, треба рухатись у бік цифровізації та автоматизації процесів, але я впевнений, що деякі структури ніколи до цих процесів не прийдуть. Як не крути, їх залишається багато.

Я жартую, що збірка «Згідно з оригіналом» не лише іронічна, а й бюрократична. В бюрократії теж є поезія. Складання офіційних листів, текстів, довідок — це, в певному роді, літературна діяльність. Це окремий епістолярний жанр, з яким треба дати собі раду, вміти обирати правильні звороти, оці всі «шановний», «вельмишановний» і тому подібне. Часом це вміння допомагає вирішити дуже багато питань. Коли людина здатна грамотно скласти лист-звернення, це корисно у багатьох процесах.

Не кажучи про те, що я як людина, долучена до бюрократичних процесів, дав за останній рік набагато більше автографів, ніж будь-який інший український письменник. Я в цьому впевнений, бо підписав мільйон різних документів, копій і т. д. Це все окремий мікрокосмос, але в порівнянні: я як артист час від часу стикаюсь із німецькою бюрократією під час підписання угод, пов’язаних з оплатою різної творчої праці. І це триває надзвичайно довго, складно, з купою перевірок і змін. Ми можемо багато нарікати, але в Україні з цим далеко не найгірша ситуація.

Я вважаю, що скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман. Люди пишуть купи заявок на свої проєкти. І досить часто ці заявки несуть у собі якісь абсолютно абсурдні ідеї. Мій товариш Юрко Вовкогон як людина, яка теж займається культурою (я його, може, трохи «спалю»), вже мені говорив, що мусить існувати якийсь роман або повість у вигляді заявки до УКФ. Я думаю, це би мало серйозний попит.

 


В бюрократії теж є поезія. Складання офіційних листів, текстів, довідок — це, в певному роді, літературна діяльність. Це окремий епістолярний жанр, з яким треба дати собі раду.


 
Не збираєшся покинути країну з огляду на останні події?

 

Я не планую нікуди тікати, ми знаходимось тут, у Львові. В моєму середовищі історії про людей, які планують кудись тікати, це скоріше винятки. З усіх моїх і київських, і харківських друзів ніхто нікуди не збирається їхати. Але буває різне. Коли кілька місяців нагнітається така хвиля паніки, складно зрозуміти і передбачити, в кого які це може викликати психічні проблеми, думки про те, що треба шукати якісь інші варіанти. Друзі з-за кордону, з Німеччини, пишуть, що помешкання для мене і для моїх близьких вже є, і хоч уже приїжджайте. Але я не бачу жодних об’єктивних факторів, щоб переїздити.

Як сказав мені один мій київський друг, «ми є на своїй землі, і за нами правда», що б не сталося. Я думаю, що допоки немає прямої фізичної загрози життю, ми всі повинні бути тут, разом, і розуміти, що ворогу вигідно, щоб усі розумні свідомі люди звідси звалили, а залишились ті 30 чи скільки там відсотків населення, які все ще позитивно ставляться до Російської Федерації.

 

Фото на головній: Марина Сербінович

Анаїд Агаджанова

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
brat foto by maryna serbynovich 1 150x150 - Григорій Семенчук: «Скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман»
Григорій Семенчук: «Скоро має з’явитись новий жанр — аплікаційний роман»
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter