Про фантастику на теренах сучасної України від давньої літератури до XX ст. читайте у попередньому матеріалі.
У 1920-х роках твориться новітня українська література, що пов’язано із суспільними змінами: соціальними, політичними, економічними. У 1922 році Україна як окрема республіка ввійшла до складу СРСР. Завдяки політиці українізації 1920-ті стали сприятливими для розвитку культури, зокрема літератури. Проте, як відомо, пізніше все закінчилося трагічно. Ніхто не міг передбачити, що більшовицька влада вдасться до терору і Голодомору.
Починаючи з 1923 року, в Україні виходило багато літературно-мистецьких журналів. Почалася ліквідація неписьменності — лікнеп. Наклади друкованої продукції неймовірно зросли, книжка була затребувана. Скажімо, протягом року одне тільки оповідання Миколи Хвильового вийшло в п’ятьох різних видавництвах, а тираж одного з них сягав 20 тисяч примірників. Книжки розподіляли по бібліотеках, хатах-читальнях, надходили в книгарні.
Завдяки підтримці держави, можливостям для творчості письменники та митці стали лідерами думок, і тому обернулися на загрозу для радянської влади. У кінці 1920-х років ситуація змінилася. 1933 рік — це рік Голодомору, перших масових арештів, самогубства Миколи Хвильового і Миколи Скрипника. Їхня смерть стала символом прийдешніх змін: наші 20-ті закінчилися.
1920-ті закінчуються не 1930-го і навіть не 1931 року, а саме 1933-го. Журнал «Нова генерація» припинив своє існування в грудні 1930-го, але ще найближчі два-три роки виходили друком книжки, анонсовані на сторінках журналу. У 1933 році вийшла остання поетична збірка Майка Йогансена, і аж до розстрілу 1937 року він зміг опублікувати в пресі лише чотири вірші.
Прикмета фантастики 20-х років — утопічні ідеї комунізму й соціалізму. Утопія як жанр фантастики описує мрію про щасливе, справедливе суспільство. Ідеї комунізму походять ще з «Держави» Платона, котрий докладно описав ідеальний і, як ми тепер розуміємо, недосяжний суспільний устрій, що його можна називати комуністичним. Хоча власне утопія як жанр у наших 20-х не була надто популярною.
Юрій Смолич у спогадах писав, що коли вони почали видавати «Універсальний журнал», то свідомо постановили розробляти жанри, яких, на їхню думку, бракувало для української літератури. Це були детектив, над яким працював Юрій Шовкопляс, репортаж, за який узявся Олександр Мар’ямов, а Смолич якраз відповідав за фантастику.
Фантастикою вважалися ті твори, що їх ми нині називаємо science fiction, тобто все, що пов’язано з винаходами і науково-технічним прогресом. Містика й демонологія фольклорного характеру, як-от Гоголь, під означення фантастики не підходили.
Тогочасна фантастика міцно забарвлена пригодництвом. Один із найкращих фантастичних романів наших 20-х — «Господарство доктора Гальванеску» Юрія Смолича — це добротна суміш фантастики й детективу.
Читайте також: 10 екранізованих мальописів: супергерої й не тільки
У 1923 році Ніколай Бухарін опублікував у «Правді» статтю із закликом до літераторів дати «червоного Пінкертона». Пригоди Ната Пінкертон — найпопулярніше кримінальне чтиво серед учнівської молоді. Щоб завоювати читацтво, треба було створити радянського Пінкертона. На цій хвилі й виникає фантастичний жанр, який спершу був пригодницько-фантастичним, а згодом пригодництво відокремилося і залишилася суто фантастика з її різними піджанрами. Наприклад, роман Володимира Владка «Ідуть роботарі» — це соціальна фантастика. Пізніше, у другій половині 30-х, з’явилася виробнича фантастика, як-от роман Марії Романівської «Загнуздані хмари».
Батьком української фантастики вважають Юрія Смолича, бо його роман «Останній Ейджевуд» 1926 року був першим у цьому жанрі. Одночасно Володимир Винниченко написав свою знамениту «Сонячну машину», але вона вийшла друком лише 1928 року, коли «Останній Ейджевуда» уже витримав друге видання, а Смолич написав наступний фантастичний роман.
І хоча популярність «Сонячної машини» та її художні якості не можна порівняти з першим учнівським романом Смолича, треба визнати, що Смолич швидко, як то кажуть, виписався. Його трилогія «Прекрасні катастрофи» пережила безліч перевидань і вже майже сто років користується незмінним інтересом у публіки.
Читайте також про пригоди й детективи Юрія Смолича
У 1934 році було створено централізовану Спілку письменників, а згодом проголошено і почався етап соцреалізму. Соцреалізм ґрунтувався на поняттях партійності й народності в літературі, що їх важко було сформулювати у творах фантастичного жанру. Та й передбачати майбутнє тепер було небезпечно.
У 1934 році вийшов роман Володимира Владка «Аероторпеди повертають назад» — про міжконтинентальну війну, де серед учасників і Німеччина. Проте Радянський Союз у цей час підписував дружні угоди з гітлерівською Німеччиною, а тому роман конфіскували і знищили. Власне, цей роман і завершував фантастику наших 20-х. Одні автори загинули в роки Великого терору, Смолич відійшов від фантастичного жанру. Лише Володимир Владко продовжував цю традицію української фантастики, навіть у складних суспільно-політичних і творчих умовах. Проте загалом спостерігався занепад жанру, головно через ідеологічні причини.
Перекладної фантастики в наших 20-х виходило небагато. Насамперед слід згадати Жуля Верна, а із сучасників — Герберта Велза і Карела Чапека.
У межах курсу «Історія української фантастики» відбудуться ще три онлайн-бесіди, стежте за розкладом трансляцій і приєднуйтесь до обговорення. Під час трансляцій організатори збирають кошти на потреби письменників, які перебувають у Збройних силах України.
Конспектувала розмову Ірина Килюшик
