МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА

Підказка до книжкового челенджу: книжки з 1930-х років

Пункт № 2: книжка, написана в 1930-х роках

Нагадаємо, що ми оголосили жовтень Місяцем українського модернізму й запрошуємо разом відкривати для себе, читати й обговорювати тексти вітчизняних модерністів. А також пропонуємо всім охочим взяти участь у книжковому челенджі та прочитати цього місяця п’ять книжок.

Умови та шаблони зображень для поширення в соцмережах шукайте за посиланням. Щоб полегшити вам вибір книжок, ми підготували за лінками добірки-підказки: до пункту №1, до пункту №3, до №4 — ось, а до №5 — тут.

В. Домонтович «Романи Куліша» (1930), «Комора», 2020 (роман — частина збірки)

«Романи Куліша» — белетризована біографія Пантелеймона Куліша, що ілюструє, як у його епоху розвивалися любовні стосунки. Значна частина описаних тут любовних історій відбувається не у реальному житті, а у фантазіях людей, які активно листуються. Це абстрактні, вигадані, деформовані, ідеалістичні романи. Це історії захоплень і зречень, поривів і стриманості, палкої пристрасті й німотного мовчання.

Борис Антоненко-Давидович «Землею українською», «Маса», 1930, 254 сторінки

Збірка літературних репортажів українського письменника й перекладача Бориса Антоненка-Давидовича вийшла друком 1930 року та скоро була заборонена через початок репресій над автором. У виданні представлено репортажі з поїздок автора місцями колишньої Січі, через Дніпрові пороги, до могили Шевченка, в Умань, Коростень, а також нарис із тогочасного літературного життя. Обкладинку прикрашає дереворит українського графіка Олександра Рубана.

Кость Котко «Останній полон», «Пролетарий», 1930, 131 сторінка

Творчість українського письменника-сатирика й журналіста Костя Котка, добре знаного серед читачів у 1920–1930-х роках, зараз мало відома. Впродовж кількох десятиліть його ім’я було викреслене з історії української літератури, а твори заборонені. Збірку гумористичних творів Костя Котка «Останній полон», що вийшла друком 1930 року, вважають однією з найкращих його книжок.

Іван Ковтун «Азіятський аероліт», «Молодий більшовик», 1931, 152 сторінки

Науково-фантастичний, корпоративно-шпигунський роман, присвячений таємниці Тунгуського метеорита (аеролітами на початку XX століття якраз і називали метеорити). На думку літературних критиків 1930-х років, роман не має жодної інформативної та науково-популярної цінності, а показує події лише з точки зору мрій лежачого обивателя. Але сучасні читачі оцінять і джаз, і пристрасті, і мрійливість, яких повний цей текст.

Софія Яблонська «Чар Марока» (1932), «Родовід», 2018, 192 сторінки

«Чар Марока» – дебютний подорожній роман української мандрівниці, письменниці та фотографки Софії Яблонської, уперше виданий у Львові у 1932 році. Авторка прожила у Марокко чотири місяці, протягом яких досліджувала й описувала арабську Африку. Репортаж письменниці глибоко особистісний, її неупереджений погляд на цю країну позбавлений французького впливу та усталених жанрових традицій екзотичного роману.

Софія Яблонська мандрує пустелею, відстрілюється від бедуїнів, досліджує гареми й не втомлюється пояснювати як марокканцям, так і французам, що Україна — це не росія, а жінка — теж людина.

Микола Куліш «Маклена Ґраса» (1933), «Фоліо», 2007 (п’єса — частина збірки)

Маклена Ґраса — філософська трагікомедія-метафора. Найвизначніше у Куліша — люди і типи, вміння відтворювати людську природу, драму становлення Людини. Серед героїв нема переможців, вони в будь-якому випадку постають як жертви соціальних катаклізмів.

У замаскованій під панську Польщу драмі «Маклена Ґраса» в образі музиканта-філософа Ігнаціо Падура, котрий у знак протесту проти диктатури тримав духовне голодування та заліз у собачу буду, однак не підкорився, не став навколішки перед диктатором, не втратив честі, можна прочитати тогочасного представника інтелігенції на кшталт Леся Курбаса чи Майка Йогансена.

Валер’ян Підмогильний «Повість без назви» (1933–1934), «Знання», 2016 (повість — частина збірки)

«Повість без назви» — останній і найдивовижніший твір Валер’яна Підмогильного. Головний герой розшукує у величезному місті чарівну незнайомку, котру мимохідь побачив серед вуличного натовпу і в яку пристрасно закохався. Ця жінка стає його мрією, спонукає переосмислити все своє життя, переоцінити власні ідеали, заново осягнути себе і цінність людського існування.

Богдан-Ігор Антонич «Три перстені» (1934), «Літопис», 2008, 128 сторінок

Друга прижиттєва поетична збірка Богдана-Ігоря Антонича, що побачила світ у Львові 1934 року після попередніх публікацій окремих творів у періодиці. Збірку передруковували у всіх пізніших зібраннях творів Антонича, однак окремою книжкою (після оригінального видання) вона вийшла тільки 2008 року, у художньому оформленні Романи Романишин і Андрія Лесіва.

Ірина Вільде «Метелики на шпильках» (1935), «Відродження», 2007 (повість — частина збірки)

Цикл, до якого належать повісті Ірини Вільде «Метелики на шпильках», «Б’є восьма» і «Повнолітні діти», свого часу став етапним явищем у розвитку модерного стилю в українській літературі. Це був свіжий струмінь психологізму, легкої грайливості слова, химерності образу, а заразом маніфест нової жіночності. Цикл є своєрідним «епосом Юності», художнім міфом про Чернівці, віконцем у ментальний світ західноукраїнської молоді міжвоєнної доби.

Володимир Свідзінський «Медобір» (1926–1936), «Сучасність», 1975, 204 сторінки

Підготований до друку рукопис «Медобору» — загалом 96 текстів на 104 аркушах — зберіг і вивіз із України Олекса Веретенченко, друг трагічно загиблого автора. Імовірно, тільки завдяки цьому ми зараз маємо нагоду читати вишукані пізні вірші Володимира Свідзінського — «неповторного, своєрідного, тонкого» поета, який мав здатність сплітати у своїх рядках природу з культурою, історію з позачасовістю, побут із міфами, модерн із фольклором.

Рубрика: Добірка, Полиця
Facebook
Telegram
Twitter