fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
/
Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити

Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити

У межах програми Фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage діє Літературний майданчик, куратором якого є літкритик Євгеній Стасіневич. Тиктор медіа законспектував дискусію, присвячену феномену нонфікшн видань в Україні.
bouquet cover 2 - Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Учасниками розмови стали Олександр Михед, письменник, автор та ведучий подкасту «Станція 451», Оля Дубчак, співзасновниця видавництва «Віхола» та Антон Мартинов, засновник видавництва «Лабораторія». Модерував дискусію літкритик Євгеній Стасіневич.

 

Український досвід

 

Антон Мартинов: Ми будуємо свій ринок і нарешті окреслили його контури, тому й з’явився нонфікшн. Досі сильно відстаємо від сусідніх Польщі та Чехії за кількістю виданих книжок і тайтлів. А для того, щоб збудувати сильний ринок, треба років 20 (і більше страждань, ніж насолоди), щоб наступні покоління могли пишатися. Водночас у нас з’являються десятки українських авторів, які продаються накладами, за яких і видавець, і автор можуть заробити.

Ми не маємо репрезентативної статистики. Цифри, які дає Книжкова палата України, для бізнесменів ні про що не говорять, тому що навіть категоризація не відповідає запитам бізнесу. За даними Книжкової палати ми входимо в 15–20 країн світу за кількістю виданих тайтлів, адже вона рахує не лише книжки.

 

Не заходити за межу спрощення

 

Оля Дубчак: Нонфікшн — про легкість, якої потребує читач. Нонфікшн — це ж необтяжливий наукпоп, трохи історії успіху, якісь стартапи, пояснення успішних дій, і це загальносвітова тенденція. Нонфікшн постійно набирає обертів, тому що читач хоче легкості у сприйманні інформації. І не треба боятися отримувати нову інформацію і читати, тому що її можуть подати у простій формі.

 

dubchak 1024x682 - Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити
Оля Дубчак

 

Читайте також фрагмент із книжки «За лаштунками імперії» Віри Агеєвої

 

Олександр Михед: Реальність навколо ускладнена, і її треба якось пояснити і знайти тверде опертя, авторитета, який пройшов певний шлях і може дати інформацію про це. А лонгрід чи інфографіка не допоможуть знайти відповіді на питання. Довкола настільки велика кількість ненадійних джерел, що є потреба у глибшій розмові. Коли в березні 2020 року почався карантин, люди опинилися в ситуації, де в них забрали майже все, і вони задумалися про самореалізацію. А це тягне за собою читання нонфікшн книжок. Нонфікшн, на який є попит, — про те, хто простіше його перепакує. В цій літературі є своя міна — може бути настільки спрощено, що вже неправильно.

 

Антон Мартинов: Ми намагаємося все спростити. Хвилею виносить TikTok, Instagram. Мені як видавцю очевидно, що книговидавництво програє іншим розважальним форматам. Але при цьому я за всі формати. TikTok показує, що є й інший бік медалі. Якщо ми будемо гнути свою лінію, не помічати запити людей, то вилетимо з ринку. Соціальні мережі — це природні явища, які рухають прогрес. Лабораторія є у TikTok, але аудиторія не конвертується і продажі не збільшуються, тому я не задоволений цим.

 

Оля Дубчак: Якщо занадто спростити подання нонфікшну, то є ризик, що справжнє може перейти в псевдо, коли ми аж настільки спрощуємо подачу інформації, що вона припиняє бути тою інформацією, яку, власне, потрібно зрозуміти. Прецедентів таких не пам’ятаю, але автор книги «Стіни в моїй голові» Володимир Станчишин сам казав, що може припускатися певних помилок, тому що в нього інакше бачення. І щоб цього не відбувалося, потрібна верифікація інформації.

 

Олександр Михед: Лідери думок стають авторами, і це добре, бо їхня аудиторія конвертується в читачів.

 

mykhed 2 1024x682 - Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити
Олександр Михед

 

Читайте також інтерв’ю з Богданом Горбаєм, координатором книжкових проєктів Ukraїner

 

Вибір видань для друку

 

Антон Мартинов: Американський ринок і контекст настільки потужний, що вони його нав’язали всьому світу. За ним іде ринок Китаю, який для нас усіх поки незрозумілий, але там потужні можливості для видавців. Країни, які не мають свого доробку, мусять грати за правилами великих видавців. Проте «Лабораторія» працює над різними книжками: ісландським, іспанським, німецьким нонфікшном, думаємо про фінський і італійський, адже розуміємо, що одним тільки американським контекстом ситі не будемо.

 

Оля Дубчак: В українському нонфікшні є такі напрямки, як і в американському, є такі напрямки, які продаються завжди. Якось вирішила почитати, що ж ми видаємо, і мені хотілося просто викинути у вікно цю книжку, тому що це не мало жодного стосунку до того, що у нас тут відбувається. Це суто американський вузький нонфікшн, який нам тут не цікавий.

А у «Віхоли» немає моделі. Коли засновували видавництво, нас взагалі навчали, що українського нонфікшну нема. А виявилося, що він є, а він буяє. Є певні напрямки, які планували розвивати,  як то наукпоп. Що цікаво, не все заплановане врешті збіглося з тим, що вистрелило і куди рухалися далі. Ми знаємо, що точно буде література із саморозвитку, це 100 %, наукпоп і мотиваційна література, вона продається, вона тримає на плаву видавництво.

 

Чого бракує у нонфікшні

 

Олександр Михед: Мені було складно, коли в Україні не було нонфікшну. Але була есеїстика. Ця есеїстика здебільшого про потік думки, а не про фактаж. Мені бракує зацікавлення українських авторів, які володіють словом, як, наприклад, у Любки із «У пошуках варварів». Мало зібраних книжок — багато збирають колонки.

 

Ризики у видавничій справі

 

Антон Мартинов: Видавничий бізнес — це інвестиційний проєкт, як і кожна книжка. Треба розуміти, куди інвестувати. У «Лабораторії» ризикованих проєктів — щоб ми не вмерли через рік — не може бути більше ніж 10 % портфелю. Ризиковані проєкти — це ті, де продасться хоча б 1500 примірників. Робити 500 примірників — взагалі крейзі. Робити бізнес із 500 примірниками не можна, а от займатися ремеслом — спокійно. Ви фактично купуєте собі відпочинок, але на цьому галузь не збудуєш.

Якби у нас був ресурс, наші книжки уже б видавали американці. Треба видавати оригінальний продукт, який зайде на закордонні ринки.

 

martynov 1024x683 - Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити
Антон Мартинов

 

Читайте також фрагмент із книжки «Нові стоїки. 52 уроки для наповненого життя»

 

Що б зробили, отримавши карт-бланш на всі проєкти

 

Антон Мартинов: Вийшов би за межі бізнесу. Це про те, щоб стати номером один на східноєвропейському куточку планети, тобто на Франкфуртській та Лондонській виставках. І поки ще існує можливість бути цвяхом в програмі Франкфуртського форуму, заявити про себе на рівні з голландцями, французами, португальцями, канадцями, іспанцями, — це те, що зможе переламати ситуацію.

А для того, щоб стати першим номером і показати свою культуру, нам треба не менше ніж 5, а то і 10 мільйонів доларів для розвитку. І тоді видавці інших країн зрозуміють, що вони будуть на п’єдесталі разом з нами, й у них з’явиться мотив видавати українського автора і буде стимул його промотувати, а вони це вміють. Треба зрозуміти, що це працює так, і спробувати вписати в цю парадигму українську культуру. Представляється повністю вся культура, це підвищує попит на туризм у країну. Інакше будемо видавати по 10–20 авторів іншими мовами і цим пишатися.

А мрія — зробити системний і впливовий на культуру бізнес, який би закривав потреби суспільства в розвитку і зростанні. Це буде «Лабораторія» і Librarius як діджитальний майданчик, для того щоб ми в Україні нарешті мали сучасні технології для читання електронних книжок.

 

Оля Дубчак: Переклад і просування українських авторів за кордон, не в Росію. Ми вдаємо, що російського ринку не існує, і нам нормально — на російський ринок я не бачу сенсу виходити, до поляків — так, до британців, в америку теж.

 

Олександр Михед: Свою мрію видати автобіографію Марини Абрамович втілив. Але хотілося б попрацювати з сюжетами, які працюють і з українським контекстом, і з кількома країнами, щоб українська історія була показана в ширшому контексті ідей, травм, а для цього треба працювати з тамтешніми архівами.

 

Шляхи до зростання ринку

 

Антон Мартинов: У нас був віддалений попит на україномовну літературу, плюс патріотичне піднесення — це те, що дозволило перевести на україномовні рейки частку російськомовних книжок. Зараз така епоха, що у світі знижується рівень читання книжок. Але нам треба більше знань, а для цього потрібна книжка, бо вона — фундаментальна річ в освіті.

 

Реальний вплив і прогнози

 

Олександр Михед: Є книга журналіста Дениса Казанського «Чорна лихоманка» про незаконний видобуток вугілля на Донбасі, яка б за інших обставин тягла купу судів і розслідувань. У цій книжці викриті десятки схем видобування вугілля, проте жоден із фігурантів не постраждав, а книга не досягла своєї мети.

Я думаю, що глобально з українським нонфікшном все добре, незалежно від того, що показує статистика. Якщо далі все так рухатиметься, то з українською культурою все буде гаразд. Українські автори є, і в історії української літератури є що копати, є про що говорити, нам є чим пишатися. Спалах української культури буде тривати, допоки почнеться професіоналізація.

 

Читайте також: Вийти з тіні: писати фантастику в Україні

 

Фото: Bouquet Kyiv Stage

Анна Федорчук

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
bouquet cover 2 150x150 - Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити
Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter