МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА
/
/
«Першу книгарню відкрили в іншому місті за 600 км, другу — під час війни»: історія «Книжкового Лева»

«Першу книгарню відкрили в іншому місті за 600 км, другу — під час війни»: історія «Книжкового Лева»

Нещодавно львівській книгарні «Книжковий Лев» виповнилося 5 років

Команда підготувалася до ювілею нетривіально — анонсувала відкриття книгарні-кав’ярні в Києві. Цих відчайдухів не тільки не злякала війна, навпаки — у такому викликові вони вбачають нові можливості.

Ми зустрілись із трьома власниками майбутньої київської книгарні у її приміщенні й розпитали про шлях, який здолали двоє із них, Катерина Іванова та Олександр Рябчук, із моменту запуску першої книгарні у Львові. Та як об’єднали зусилля з Іванною Лішневець — для відкриття другої в Києві.

Із чого все почалося?

Катя із Сашею працювали разом у книжковій мережі. Та настав етап, коли захотілося відкрити свою книгарню. Вони надихнулися цією ідеєю й почали рухатися до її втілення.

«Правда, у Львові — щоб жодних легких рішень (як у Клінтон, її «Важкі рішення»). Першу книгарню відкрили в іншому місті за 600 км, другу — під час війни, щоб будувалася красива легенда», — напівжартома розповідає Катя.

У 2017 році відкрити книгарню у Львові їм посприяли обставини. Одну із книгарень мережі, у якій вони працювали, планували закрити. Катя із Сашею хотіли б, щоб книгарні взагалі не закривилася — тільки відкривалися. Так і з тією — їм було шкода, адже там, за словами книгарів, працювали класні люди й відвідували її чудові гості.

Насправді, щоб перевезти книгарню і щоб закрити — потрібні приблизно ті самі дії, масштаб і гроші. Тож Катя поїхала у Львів, щоб обрати приміщення, у яке б переїхала мережева книгарня. Хотіла, щоб воно було в центрі міста. 

Катерина Іванова

Вона придивилася приміщення, вони з директором його оглянули. Йому сподобалося, попросив два дні подумати. Та відчувалося, що він не вірить у цю справу (цієї мережі вже немає на ринку).

Катя подзвонила Саші й запропонувала йому залишити завдаток за приміщення. Ціна ризику становила 10 тис. грн — щоб засвідчити серйозність своїх намірів і не втратити можливість.

Через два дні, вже в Києві, директор сказав Каті, що все зважив і не хоче ризикувати, вони не переїжджатимуть. І вона озвучила йому намір відкрити власну книгарню. Запропонувала забрати стелажі, залишки книжок, техніку, смітники, калькулятори й інший дріб’язок, потрібний для старту роботи. Його це здивувало, але керівник погодився на пропозицію.

«Своїх грошей у нас не було. Та коли ти реально не розумієш, що може бути інакше — сліпо віриш у свою ідею. Я дві доби, не переодягаючись, ходила по квартирі в піжамі й телефонувала всім із проханням позичити грошей. І гроші позичили ті, від кого я взагалі не очікувала. Бюджет відкриття першої книгарні був дуже маленький — близько 8–10 тис. доларів», — поділилася книгарка.

Олександр Рябчук і Катерина Іванова

Як удалося налагодити роботу, живучи в Києві?

Керувати книгарнею дистанційно — ще той виклик. Здолати його допомогли співробітники «Лева».

Саша: Нам пощастило з командою, яка була сформована на час відкриття. Нам узагалі щастить із командою і з людьми. Бо знаходяться саме ті люди, які дійсно нам потрібні, і яким потрібні ми. Виходить крута співпраця на всіх фронтах. Львівські колеги забрали на себе значну частину роботи.

Четверо дівчат-співробітниць допомагали як із різними задачами на місці — перенести стелажі, розібрати стіл, пофарбувати стіну абощо, так і з пошуком підрядників. Вони також зуміли створити атмосферу, яка приваблює гостей у «Лев».

Катя: Книгарня — це більше, ніж продавати книжки. Якщо думати про книжки як про контент, то їх нема сенсу купувати. Адже контенту є чимало в інтернеті. Визначальним для гостей є саме місце. Воно має бути цікавим, таким, що надихає і навіть змінює людей. Ми прагнули, щоб люди заходили до нас в одному стані, а поспілкувавшись одне з одним і з консультантами, виходили в іншому.

Також книгарі прагнули, щоб гості «Лева» наповнювалися не лише від покупки книжки, а й отримували мультисенсорне задоволення. Водночас хотіли підтримати митців. Так простір став працювати і як галерея. Художники змогли організовувати виставки, а локація отримала розголос, про неї дізнавалися. Із часом постійних відвідувачів більшало, вони знали, що, крім книжки, отримають виставку, потраплять на музичну подію, «П’яну п’ятницю», лекцію чи щось інше цікаве.

Катя: Нас на початку часто питали, чи маємо у книгарні камери або детектор брехні, що так легко залишаємо співробітників без нагляду. Та ми розуміли: якщо взяли людей до себе в команду — тут чи там — ми готові з ними працювати. Чому тоді апріорі повинні думати, що вони хочуть «кинути» нас чи влаштовують вакханалію, як тільки ми виходимо за межі книгарні? Коли довіряєш своїй команді, люди це відчувають і працюють на цю довіру.

Саша: Ми ніколи не обмежуємо їх у чомусь. Підтримуємо ініціативи, у які вони вірять, якщо це не потребує якихось колосальних затрат і не заподіє шкоду.

Катя: Навіть ті, хто в нас зараз не працює, досі відчувають причетність, пропонують допомогу. І це класно. З усіма колегами ми залишаємося друзями.

Чим вирізнялися?

Про те, що на старті відрізняло «Лева» від інших книгарень, думки Каті й Саші дещо відмінні.

Катя: На початку відрізнялися тим, що ми просто свято вірили, що маємо бути найкращі.

Саша: Асортимент книжок у нас не був унікальним. Унікальним був досвід клієнта, який він отримає. Оскільки ті продавці-консультанти, які працювали в нас, були на декілька голів вищі, ніж будь-хто із книгарень-конкурентів.

Катя доповнює: Може, продавці інших магазинів не менш професійні. Але відрізняє їх мотивація: або ти хочеш робити вау-сервіс, або не хочеш, бо тобі не дозволили пофарбувати нігті синім.

Саша: Ми одразу поставили завдання, що для нас відвідувачі — це не просто клієнти, це наші друзі, які приходять поговорити з тобою. Гості, які заходять у книгарню, не обов’язково мають піти з неї з покупкою. Ми не ставимо такі вимоги до продажів. Гість має зрозуміти, що це саме його місце, і потім він сюди ще не раз повернеться. Тобто ми прагнемо створити атмосферу крутого, найкращого місця. Ось цим ми, напевно, і відрізняємося.

Катя: До роботи з книжками я працювала в сервісних компаніях — ресторани, флористика, декор. Там, де в принципі досить високі стандарти сервісу. Але не завжди цей сервіс був щирим і адекватним. А от зробити так, щоб це було органічно і люди поводилися так, ніби вони після супертренінгів, нам удалося. І це досі так, хоч люди в команді змінюються, але подібне притягує подібне.

Хто їхні гості?

За словами Каті, «їхні люди» здебільшого схожі за цінностями:

  • поважають себе;
  • хочуть, щоб їхній досвід покупців був приємним, відтак обирають сервіси й послуги вищого рівня;
  • поважають авторські права — купують підписку на Нетфлікс, не качають піратський контент;
  • цінують читацький досвід, бо паперова книжка естетична;
  • прагнуть отримати мультисенсорний досвід і задоволення від форми, запаху книжки;
  • готові розвиватися, вчитися, відкривати для себе щось нове.

Постійні покупці у «Книжковий Лев» приходять одразу із запитом — щоб порадили книжку за їхніми смаками. І вони готові заплатити не тільки за книжку, а й за ту експертність, якою володіють консультанти книгарні.

Катя: У нас також класні гості в інстаграмі — їх небагато, але є продажі, відправляємо замовлення і за кордон. Підписникам, які шукають для себе книжку, ми пропонуємо написати, який жанр вони шукають чи чого очікують від книжки. Тоді підбираємо 5–10 видань, кожне з яких може бути саме тим зараз. Навіть в онлайн-продажах важливий людський фактор, і це працює.

Як «Книжковий Лев» пережив локдауни?

Катя: Локдаун уже здається романтичною історією на фоні війни. Секрет, як нам вдалося вистояти, у тому, що закриватися — дуже дорого. Нам це було не по кишені.

Саша: У нас не було іншої книгарні, куди можна було б перевезти весь той товар, частину якого вже викупили. Тому довелося шукати шляхи.

Катя: Ми не «кинули» наших співробітників, виплатили не повну зарплату, але підтримали їх. У 2020-му півтора місяця не працювали взагалі, натомість оренду сплачували. Звісно, це було важко.

Ми пересиділи локдаун, а тоді побачили, що сусіди-фотографи з’їжджають зі свого офісу. Оренда в нас була висока і власники не пішли нам назустріч, не зважали на те, що форс-мажор і ми нічого не заробляємо. Ми дуже швидко все порахували і буквально за два-три дні вирішили зняти сусіднє маленьке приміщення. Стелі в ньому високі, тому там дуже атмосферно.

Нам було важко відпустити локацію у дворі, яку три роки до того розвивали, у неї стільки було вкладено. До відкриття там «Лева» це місце взагалі не мало в собі життя. Ми ж заселили туди енергію. Книгарня стала набагато меншою, але з’явився такий шарм, який у минулому приміщенні трохи розпорошувався. Зараз мені здається, що це було правильне рішення.

Окрім переїзду, локдаун подарував нам онлайн книжковий клуб з Ганною Улюрою. А також проєкт із виготовлення екслібрисів, адже треба було якось заробляти гроші. Зараз екслібриси займають чверть наших продажів за місяць. Їх виготовляють чотири художниці на замовлення клієнтів, з урахуванням їхніх побажань. Екслібриси йдуть у комплекті зі штемпельною подушкою та пляшечкою фарби й коштують зараз 1800 грн.

 

Читайте також цикл матеріалів Ганни Улюри «Писати війну»

Як наважилися на книгарню в Києві у час повномасштабної війни?

Катя: У мене маленька дитина, тож мені важко їздити до Львова. А книгарню відкриваєш, аби в ній працювати. За минулі два роки мені не вистачало своєї справи. Хочеться зранку відкривати книгарню, поправляти в ній квіти, книжки, зустрічати людей. Хочеться будувати, продавати книжки. Бути залученою, а не тільки дивитися, як це десь працює.

Нам із Сашею в Києві цього не вистачає. 5 років тому ми, звісно, не потягнули б фінансово. Весь цей час ми думали про книгарню, навіть приміщення дивилися. Але неактивно. Міркували, зважували, але нічого по суті не робили. А тут війна.

Я часто бувала на Подолі, проходила повз це кутове приміщення з думкою «така крута локація, я б тут книгарню відкрила». Це в стилі українців «тут би помідори посадити», а мені — «книгарню б відкрити».

Якось мій чоловік проходив тут, побачив, що кафе звідси з’їхало. Було відчинено, якась жіночка мила підлогу. Тож він зайшов і запитав, чи приміщення здають в оренду. Вона відповіла: «здають», дала номер рієлтора. Три тижні ми рахували, писали бізнес-плани, а тоді підписали договір оренди. Тобто були приміщення і розташування, і я уявляла собі, як воно буде жити: книжки, люди, розмови, музика.

Іванна: Кілька років тому я хотіла відкрити книжковий магазин у Києві, це моя дитяча мрія. Кажуть, людина щаслива, коли вона у зрілому віці реалізує свої дитячі мрії. Зараз у мене зрілий вік, і я хочу реалізовувати свої дитячі мрії.

Тоді в мене не склалося з об’єктивних причин — не змогла нічого підшукати через дорогу оренду. Придбати навіть невелике приміщення теж не вдалося. З Катею ми були весь цей час на зв’язку. І ось на початку червня вона написала мені, що знайшла приміщення.

Іванна Лішневець

Що потрібно, щоб відкрити книгарню в Києві?

Катя: Ми дуже економні, бюджет наразі — 1 млн 250 тис. грн. Із них бюджет відкриття — приблизно 700 тисяч (побудувати, купити, замовити). Решта 500+ тис. — на покриття касового розриву, поки в перші місяці зробимо свою справу і в нас вийдуть продажі.

Наразі маємо тільки бюджет на відкриття. Решту, 500 тисяч, шукаємо. Завела «банку» в Монобанку, маємо Патреон. Якось зранку прокинулася і відчула «треба завести банку». Це був той день, коли Притула оголосив — «цей день настав, ми збираємо на Байрактар». Нам уже задонатили 13 тисяч і ще поповнюють.

Катя розповіла, що в інстаграмі пише про все, як є (а соцмережі «Лева» веде вона), вони не намагаються відповідати якомусь образу. Поділилася в мережі, що вони підписали договір оренди, а грошей мають недостатньо. І кілька людей одразу відгукнулися у приват із пропозицією допомогти.

«Пише наш підписник, який іноді купує в нас книжки через інстаграм: “а скільки вам треба?”. Я відписала, скільки треба, він: “таких сум зараз нема, але в серпні можу вам позичити 3 тис. доларів”. І це людина, яку я особисто не знаю. Потім ще пише дівчина “скільки вам треба?”. І тоді “я порахую, можливо, 2 тис. доларів вам надішлю”», — ділиться Катя. 

На її думку, їх мотивує те, що зможуть прийти потім у це місце і розуміти, що воно з’явилося і працює завдяки і їм теж. А може, навіть не зайде, але подивиться інстаграм і подумає — «оця красивезна чашка втілилася з мого донату».

Як змінилися читацькі смаки гостей «Книжкового Лева»?

Зараз за допомогою книжок люди закривають інші потреби, ніж раніше.

  • Намагаються відкривати українських авторів.
  • Пробують читати українською, хоча не читали раніше.
  • Цікавляться історією, мілітарною літературою. Адже намагаються зрозуміти, що відбувається і як після цього жити.
  • Видання про Другу світову, Черчилля, політику — щоб розуміти, як усе це пережити і впевнитися, що після всього цього все одно буде життя.
  • Дитячі книжки читають завжди, бо дитинство в дитини одне.
  • Хто читає Славенку Дракуліч, закохується в неї і повертається за усіма її виданнями.

Київський «Лев» відкривається з такою концепцією асортименту на базі запитів зі львівської книгарні. А надалі гнучко реагуватиме на запит гостей.

 
Читайте також Що читати з історії України: від сьогодення до глибини віків

Що і коли чекати від київського «Лева»?

У серпні книгарня відкриється разом із першою виставкою — київської художниці Надії Харт.

Іванна: Передісторія цього проєкту така: коли Надія вийшла заміж і переїздила до чоловіка у квартиру, розбирала свою бібліотеку і виявила, що в неї дуже багато радянських серійних видань. Вони займали 70 % її бібліотеки. Коли переїхала до чоловіка, вона побачила те ж саме.

Тож почала цю тему осмислювати й шукати відповіді. Чому в неї, україномовної людини, яка читає багато і знає українську літературу, не тільки класичну, у домі багато таких видань. Так народилася ідея проєкту. Художниця почала малювати нові книжкові обкладинки для цих старих видань, із портретами українських митців. Героями проєкту стали письменники, музиканти, художники, різні культурні діячі.

Читайте також «Малювання дає сильний терапевтичний ефект»: ілюстраторки про творчість під час війни

 

І наостанок — про сервіс «Лева» не на словах, а на ділі. Команда має ексель-табличку із книжковими запитами гостей. Трапляються книжки, які складно дістати, — раритети, малий наклад або буває, що видавництва друкують якісні видання, але їхня мережа розповсюдження є вузькою. Книгарі фіксують запит, записують ім’я й контакт, за яким можна зв’язатися, і шукають ці книжки серед видавців і гуртовиків.

«Якщо ми можемо, то чому б цього це зробити? Адже знаємо, що ця людина повернеться з іншими своїми книжковими потребами. Ми будуємо довготривалі стосунки з людьми. Нам треба дружити роками — щоб жінки вийшли заміж, народили дітей і прийшли з дітьми до нас», — ділиться стратегією «Книжкового Лева» Катя.

 

Фото надані героями

Facebook
Telegram
Twitter