МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА
/
/
Рятуйся хто може. Фрагмент із книжки «Щось зі мною не так» Андрія Любки

Рятуйся хто може. Фрагмент із книжки «Щось зі мною не так» Андрія Любки

Андрій Любка «Щось зі мною не так», обкладинка: Матвій Вайсберг, Meridian Czernowitz, 2022

Спеціально до XIII Meridian Czernowitz в однойменному видавництві виходить збірка різносюжетних текстів Андрія Любки, написаних упродовж 2020–2021 років. Це книжка пригод і настроїв, реальних історій і автобіографічних вигадок, універсальний порадник і атлас туристичних маршрутів.

«Цю книжку я здав у видавництво ще в листопаді, тобто в іншому житті, — розповідає Андрій Любка. — Вийти вона мала у квітні, а перша презентація планувалася на “Книжковому Арсеналі” в Києві. Які прекрасні й водночас наївні були ці плани! Але мені все одно здається, що факт виходу художньої книги під час війни — це сам по собі акт спротиву. Маленьке диво. Можливе завдяки ЗСУ і моїм читачам. 

Ясна річ, сьогодні є значно нагальніші потреби за книжки, та я все ж маю нахабність вірити, що й книжка може підняти комусь настрій, додати втіхи, допомогти на кілька годин забутися і втекти від болісної реальності. Книга мала бути весела і трохи лірична, як і попередні збірки моєї короткої прози — “Спати з жінками” і “Саудаде”. Та не знаю, чи вийшла вона такою, бо щось зі мною не так…»

Публікуємо історію із книжки «Щось зі мною не так», надану видавництвом. 

 

Рятуйся хто може

 

Чесно кажучи, я збирався попрацювати. Ну як попрацювати: літак до Нью-Йорка летить достатньо часу, щоб сьорбнути трохи дармового віскі, поїсти, подрімати хвильку, а потім відкрити лептоп — і таки взятися за роботу. Але цього разу не вийшло, і було на це дві причини.

По-перше, літак належав до французьких авіаліній, а вони після зльоту замість аперитиву пропонують шампанське. Тож коли стюардеса підійшла до мене з пляшкою, я в силу вродженої тактовності і щойно тієї миті відкритої в собі латентної франкофілії не зміг їй відмовити. Через п’ятнадцять хвилин вона знову обійшла салон, люб’язно пропонуючи долити. Після першого келиха моя франкофілія значно зміцнилася, тому я радісно пристав на її пропозицію.

А після двох келихів шампанського людина раптом починає згадувати народні мудрості,

передусім — про роботу, яка не вовк. Зрештою, куди той вовк міг утекти від мене на такій висоті? Тож я увімкнув концерт класичної музики на бортовому комп’ютері і з нетерпінням очікував на ланч. До їжі пропонували біле й червоне вино, коньяк, а також соки і води, які, щоправда, навіть на землі мене не надто цікавлять. Поринувши з головою в цей гурманський шал, я й думати забув про роботу.

Нагадали мені про неї сусіди, що зайняли місця поруч. Насолодившись учтою, вони раптом виявили неабияку охоту до спілкування, а в зоні досяжності перебувала єдина потенційна жертва: на жаль, нею виявився я. Оскільки ж на вигляд їм давно перевалило за восьмий десяток літ, відшити їх не випадало: а раптом це остання їхня розмова? Миле подружжя походило з Лівану, і скидалися вони на східних царів, що забули віддати дари Месії. Мали на собі стільки золота, що мимоволі закрадалася думка: ці люди перевозять весь золотовалютний резерв своєї близькосхідної батьківщини.

Ми попивали, прицмокуючи, коньяк і бавилися розмовою. З’ясувавши, звідки я, пані поцікавилися релігією в Україні. Щоб не вдаватися в подробиці про патріархати й різноманіття церков, я відповів ухильно, мовляв, християни. Тоді вона спитала, чи я знаю, як звати Бога. І так пильно глянула в очі, що я вмить усе зрозумів. Похоловши, я вигадував шляхи для відступу, а затишний літак тим часом почав мені нагадувати клітку, з якої неможливо втекти.

— Єгова, його звати Єгова, — з переможним виглядом сказала вона.

Я погодився, бо що ще міг зробити? Ясна річ, наступним було питання про силу моєї віри.

— Як то кажуть, у літаку, що падає, атеїстів немає, — невпевнено бубонів я. — Але оскільки наш літак ще не падає, то моя віра наразі не надто міцна.

Пара заклопотано переглянулася, ніби повідомляючи одне одному: тут у нас непочатий край роботи. Як ви вже, либонь, зрозуміли, їхня робота стала перешкодою моїй — і це друга й остання причина, чому я проґавив дедлайн.

— Чи хотіли б ви врятуватися? — по-діловому поцікавився пан, цмулячи наступну порцію коньяку.

«Як можна водночас любити випивку і бути свідком Єгови?» — крутилося у мене в голові. Та оскільки мої сусіди дипломатичністю не вирізнялися, то я й собі вирішив запитувати про все прямо.

— А чому ви думаєте, що свідкам Єгови не можна пити? Адже Єгова створив усе: і нас, і світ, і коньяк. Якби ви обрали шлях спасіння, то отримали б вічне життя, що було б сповнене насолод, які нам дарує Творець. Пий досхочу, радій і слав Єгову, ось і все, — продовжував агітувати мене старець.

Подумки я відзначив, що ця релігія, принаймні ліванська її інтерпретація, не позбавлена сенсу. Але вголос промовив:

— Не впевнений, що це буде рай: уже після другого дня «пий досхочу» мені не те що славити Творця, а й жити не хочеться.

— Це справа тренування й звички, — сказала пані й залилася сміхом.

Вони мені починали навіть подобатися. Доки з торби не виринула англомовна версія журналу «Пробудись», від якої мене одразу похилило на сон. Відтак я вдався до найкращої тактики: почав позіхати, замість відповідей лише кивав головою, а в якийсь момент вибачився, опустив трохи спинку крісла і заплющив очі. Досить швидко я й справді провалився в сон, а снилося мені, що після смерті всі люди потрапляють у бар. Бог — усміхнений бармен, який каже, що сьогодні заклад пригощає.

На вулиці під баром на відвідувачів чатують Свідки Єгови з журналами, тож виходити звідти зовсім не хочеться.

Уже на летовищі у Нью-Йорку, прощаючись, пані вручила мені стосик журналів і попросила поширити благу звістку між друзів.

— Врятуватися може кожен, так їм і передай, — підбадьорливо поплескала вона мене по плечу.

Передаю.

 

Перша презентація «Щось зі мною не так» відбудеться на XIII Міжнародних поетичних читаннях Meridian Czernowitz (2–4 вересня 2022) у Чернівцях. До 5 серпня триватиме передпродаж книжки за посиланням.

 

Читайте також про минулорічний міжнародний поетичний фестиваль очима зіркових учасників
інтерв’ю з директоркою Meridian Czernowitz Євгенією Лопатою
та рецензію на дебютну книжку Романа Малиновського «Солодке життя»
Facebook
Telegram
Twitter