fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Розслідувачі Bellingcat: знайти докази на видноті. Огляд книжки Еліота Гіґґінза

Розслідувачі Bellingcat: знайти докази на видноті. Огляд книжки Еліота Гіґґінза

«Ховаючись на видноті: війна Путіна в Україні» — найвідоміше розслідування ініціативи Bellingcat. Хто ці люди, які першими з’ясували, хто збив пасажирський літак над небом України?
bellingcat cover - Розслідувачі Bellingcat: знайти докази на видноті. Огляд книжки Еліота Гіґґінза
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Нещодавно у видавництві «Наш Формат» вийшла друком книжка засновника ініціативи Еліота Гіґґінза «Ми — Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційна війна з Росією». Вона містить спеціальну передмову, яку автор написав у квітні 2022 року, коли світ побачив страхітливі кадри зі звільненої Бучі.

 

 

Арабська весна, яка стала зимою

 

Bellingcat почалась із пристрасті, з бажання зрозуміти, що відбувається, відкинувши перекручення. Еліот Гіґґінз згадує, як збирав розрізнені дані, не займаючи жодну з позицій. Таким принципом він керується й зараз, відстежуючи, хто бреше, а хто не прикрашає реальність. Він спостерігав за Арабською весною, відтворюючи локалізацію, вивчаючи моделі озброєнь, ведучи хронологію подій з відео на ютуб, твітів та повідомлень у ЗМІ. Форуми, коментарі, потім власний блог… Гіґґінз зовсім не знав арабської, але зображення таки брешуть менше, ніж слова.

«Я просто захопився пошуком цікавих подробиць. Їх було безліч, але більшість — фальшиві. Я зосередився на достовірній інформації. Я чітко зазначав усі джерела і завжди усі джерела і завжди усвідомлював межі своїх знань. Цей підхід згодом стане провідним принципом Bellingcat: боротися проти інформаційного хаосу потрібно за допомогою прозорості».

Конфлікт ставав все кривавішим, а незалежних журналістів там було все менше, адже позначка PRESS перестала захищати. Журналістів розстрілювали, брали в полон, страчували. Алеппо — місто з тисячолітньою історією — стирали з землі загрозливими темпами. (Тепер ми знаємо, що це не межа, адже на Маріуполь скинули більше снарядів за лічені дні, ніж там за роки, але для тих часів це була досі небачена жорстокість). Бомбардування, які нищили все: бочкові бомби, зарин, хлор… Страждання тисяч людей. І тисячі фейків, які мали заронити зерна сумніву, що не все так однозначно.

«Після смерті Марі Колвін ще менше західних журналістів наважувалося працювати в Сирії. Без них війна стала ще жорстокішою. Якби не інтернет, що там діялося, було би приховане від світової спільноти. У цій війні соціальні медіа стали складовою боротьби — вперше в історії воєнних конфліктів. І учасники бойових дій, і жертви вели хроніки бомбардувань, показували кількість озброєння й техніки на сотнях ютуб-каналів і в блогах, відчайдушно бажаючи привернути якомога більше спостерігачів на свій бік».

Еліот Гіґґінз знаходив однодумців, обростав читачами та нарощував експертність, не відходячи від власного комп’ютера. Традиційне висвітлення подій із Сирії стало надто небезпечним, та й навіть наддосвідчений репортер мав би змогу охопити не так багато, постійно ризикуючи стати якщо не жертвою авіанальоту, то полоненим. Еліот Гіґґінз помітив певний патерн, та ще не уявляв, до чого йдеться.

«Тоді я бачив перші ознаки майбутньої інформаційної війни, хоча ще цього не усвідомлював. Репресивні держави, тривалий час негативно висвітлювані в іноземній пресі, тепер могли безпосередньо поширювати свою пропаганду за кордоном — в обхід незалежних журналістів. Дезінформація стала ключовим важелем зовнішньої політики».

 

Читайте також: Ґаель Фай про війну в Бурунді та геноцид у Руанді

 

Інформаційна війна вбиває

 

Навіть якщо просто погортати цю книжку, не надто вчитуючись, можна одразу натрапити на руку Кремля. Отруєння «Новічком» Скрипалів, ледве вижилий Навальний, сотні загиблих на борту MH17. Здавалося, чому стільки уваги Кремлю? Еліот Гіґґінз пояснює це дуже просто: завдання Bellingcat — вишукувати брехню, а зараз у номінації «Найбрехливіша влада» впевнено перемагає верхівка російської федерації.

Наративи з кремлівських методичок впевнено виліплюють з українців недонацію, яка може існувати тільки в російському полі та впливі, і вкладають в уста французького президента тези про те, що путіну якось треба зберегти обличчя (ні, про це у книжці немає, але принцип зрозумілий).

«Експерт із дезінформації Бен Німмо назвав тактики Кремля 4D-підходом: заперечити, спотворити, відволікти, залякати (dismiss, distort, distract, dismay). 

Спершу російські чиновники агресивно заперечують незручні для них факти і принижують джерела, які їх оприлюднили, тавруючи як русофобів і підсадних качок від недоброзичливих держав. 

Потім спотворюють правду до невпізнання, доводять її до абсурду. Приміром, десь відбувся невеликий мітинг, а це подають як «країна охоплена бунтами». Або просто вигадують факти, як у статті російської державної агенції ІТАР-ТАСС у день катастрофи MH17, де нібито очевидець стверджував, що збили український Ан-26, чого насправді не було. 

Третя тактика — відвернути увагу від головної теми. Для цього використовують теорії змови і відбивають звинувачення в стилі “сам дурень”: “Ви кажете, що сепаратисти збили літак в Україні, а як щодо тисяч мирних жителів, які загинули в іракській війні?”. Такі закиди породжують світосприйняття, означене моральною розгубленістю: нікому не можна вірити, ніде не знайти правди. 

Четверта тактика — залякування, погрози жахливими наслідками для тих, хто не підтримує лінію Кремля».

Крім того, російська пропаганда (і не тільки вона, до речі) підігріває цікавість Контрфактуальної спільноти (якщо просто, то це — шанувальники всілякого інформаційного шлаку, серед них прихильники конспірології, псевдонаук, маргінальних політичних течій…). Вона ж готова споживати навіть зовсім відірваний від реальності контент, аби тільки він хоч якось чіплявся за її систему координат. Є серед цих людей нешкідливі марновіри, а є потенційно вкрай небезпечні персони. І так — вони пряма протилежність шукачам правди з Bellingcat.

«Гаслом Контрфактуальної спільноти могло б стати “Вір, наполягай, ігноруй”. Зазвичай вони починають із висновків, нехтують перевіркою достовірності й прагнуть заслужити ті факти, що їх не влаштовують. Ми прочісуємо інтернет у пошуках доказів, а вони шукають собі підтвердження. Хоча Контрфактуальна спільнота ховається по політичних узбіччях, не варто нею легковажити: її схиблені наративи дрейфують у суспільний дискурс».

 

Принципи роботи Bellingcat

 

Bellingcat працює з відкритими джерелами, тому їхні знахідки може перевірити кожен. Звісно, бували моменти, коли розслідувачі зверталися по допомогу до конфіденційних баз, але тільки за виняткових обставин. Не буду детально зупинятися на інструментах, які використовують Bellingcat, але чимало з них знайомі кожному, як, наприклад, сервіс Google Earth та зворотний пошук за зображеннями.

«Чимало політиків, чиновників і високопосадовців, які ухвалюють рішення про воєнні дії, знають про сирійський конфлікт набагато менше, ніж дізнався я, просто переглядаючи відкриті джерела. Я виявив прогалину в інформаційній системі — і щодня працював над тим, щоб її заповнити».

Все почалося із вишукування фактів однією людиною, та зараз Bellingcat — величенька спільнота, яка має і штатних працівників, і безліч прихильників-волонтерів по всьому світу. Це команда, яка вчить працювати з відкритими даними і знаходити те, що інші не помітили.

 

«Гаслом нової платформи стало: “Виявляй, перевіряй, поширюй”:

Виявляй онлайн-теми — і резонансні, і ще не відомі.

Перевіряй усі дані, не допускай спекуляцій.

Поширюй наші знахідки, у такий спосіб розширюючи поле нашої діяльності».

 

Яке ж завдання Bellingcat? Зробити цей світ хоча б трохи безпечнішим, покаравши агресора. Вони збирають докази, не випускаючи нічого з уваги, щоб катюзі дісталося по заслузі. Саме вони знайшли, звідки взявся той сумнозвісний ЗРК Бук, який вбив усіх пасажирів та персонал рейсу MH17, розбивши аргументи російської пропаганди.

Інтернет дає нескінченні можливості для поширення ненависті та брехні, але ці потужності можна використовувати й на добро.

«Неможливо “полагодити” інтернет, як неможливо “полагодити” світ. Утім, це не привід складати руки і впадати в песимізм. Інтернет дав нам нові безмежні можливості: час поставити їх собі на службу», — резюмує Еліот Гіґґінз.

 

Дивіться також: Фільми про російсько-українську війну — повний та короткий метр

 

Несподівані поради для воєнного часу

 

Наприкінці цієї книжки автор розмірковує про те, що боротьба за справедливість не обходиться без жертв і з боку беллінґкетівців, яким доводиться пропускати через себе безліч зображень насильства. Робота з відкритими джерелами (навіть із цензурованими) боляче б’є по психіці. Українцям на фронті та в тилу, які щодня мають справу з жахливими новинами, важко постійно триматися, адже весь цей біль вони приміряють на себе. Тут важливо зрозуміти: невразливих не буває.

«Побіжний контакт із травматичними зображеннями може спричинити лише короткочасний стрес. Серйозні проблеми виникають від багаторазового повторення — поволі накопичуються, крапля за краплею. 

Більшість штатних розслідувачів Bellingcat змушені годинами роздивлятися відірвані частини тіл, і ми навчились відмежовуватися, відділяти страшні картини від власного існування. Але згадаймо Карвіна: на позір все було гаразд, а тоді він зламався. Ти думаєш, що даєш собі раду, — аж раптом втрачаєш контроль. Не можеш забути побачене й почути. 

Найдужче вражають матеріали, які застають тебе зненацька, непідготовленим. Коли я переглядаю кадри конфлікту, то очікую побачити поранення й смерті, морально готуюся. Але, вивчаючи фото уламків MH17, я помітив іграшку — точно таку, як у моєї доньки. Це мене потрясло».

Бачите, навіть далеких спостерігачів плавить від сцен насильства, а те, з чим мають справу українці, — зовсім поруч. Кожен удар, який завдають російські війська: чи то дальнобійною артилерією, чи авіанальотами, чи у ближньому бою — це колективний біль всієї нації. Bellingcat тримає голову холодною, тому що не включається у процес.

«Ханна Елліс відзначила, що особисті асоціації з матеріалом посилюють емоційну реакцію: скажімо, жертва нагадує когось із твоїх знайомих або події відбуваються у регіоні, з яким ти пов’язаний. Тобто глибоке знання предмета, яке й робить тебе експертом, робить тебе вразливим. У роки розслідування катастрофи MH17 я уникав будь-яких контактів із родичами жертв. Тепер я усвідомлюю чому: це була інстинктивна потреба блокувати емоційний зв’язок з кадрами, які я вивчав. Щоб виконати роботу, я мав сприймати об’єкти як докази, не переймаючись їхнім емоційним значенням».

 

Чи побачимо ми падіння імперії?

 

Спільнота Bellingcat не робить прогнозів, а працює з тим, що вже відбулося, вишукуючи докази брехні та відтворюючи хронологію подій. Хочеться вірити, що одного дня їхніх доказів вистачить для тривалого і болісного для росії Гаазького трибуналу (можливо, їх уже досить). Безпосередніх виконавців вбивства пасажирів та персоналу MH17 таки засудили, зокрема й завдяки свідченням Bellingcat. Адже вони повністю відтворили переміщення того самого Бука і знайшли, де він базувався (все детально розписане у книжці).

Кремль давно купається в крові, якої вже так багато, що от-от почне тонути. Що ж, Bellingcat буде мати, що підкинути в цей пекельний казан.

 

Читайте також: Свіжі книжки українських видавництв
Юлія Дутка

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
bellingcat cover 150x150 - Розслідувачі Bellingcat: знайти докази на видноті. Огляд книжки Еліота Гіґґінза
Розслідувачі Bellingcat: знайти докази на видноті. Огляд книжки Еліота Гіґґінза
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter