Митці, інтелектуали та науковці з України, Польщі й усього світу вшановували пам’ять галицько-єврейського письменника: перша частина Фестивалю тривала з 7 по 10 липня в Любліні, а наступна — упродовж 12–17 липня у Дрогобичі.
Тиктор медіа поспілкувалося з Вірою Меньок, директоркою Фестивалю Бруно Шульца, літературознавицею та перекладачкою, і Ґжеґожем Юзефчуком, артдиректором фестивалю. А також узяло коментарі в учасників фестивалю — поета і музиканта Григорія Семенчука, актора і режисера Івана Шарана та художника й перформера Олександра Максимова.
У 2020-му, попри пандемію, IX Шульцфест відбувся. Цьогоріч, попри війну, ви також провели ювілейний X Шульцфест. Як вам вдалося подолати труднощі й організувати фестиваль?
Віра: Фестиваль мав відбутися на початку червня, однак вторгнення росії 24 лютого скасувало наші плани. Невдовзі вирішили відправити фестиваль «на еміграцію» до Любліна, виправдовуючи назву «Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца у Дрогобичі». Проводити подію у Дрогобичі було небезпечно, тож я зіткнулася з моральною дилемою: ризикувати чи відступати.
Я радилася з різними людьми, написала й Сергієві Жадану. Він сказав, що треба відкинути всі сумніви й робити. Зрештою, ми не мали права позбавити Шульца його «єдиного місця у світі» — рідного Дрогобича, його «республіки мрій» та мітологічного гнізда. Отже, вирішено: фестивалеві — бути, а культурний фронт має тривати!
У Шульцфесті завжди є елемент таємниче-містичного.
Віра: Цьогорічний фестиваль ми розпочали в день 130-річчя з уродин Бруно Шульца. Коли була розроблена люблінська частина фестивалю, яка тривала протягом 7—10 липня, стало очевидним, що дрогобицька частина мала розпочатися 12 липня. Тобто навіть тут відчуваємо присутність Шульцової містики: стались кілька цікавих збігів, які я не вмію пояснити — окремі учасники з’явилися самі, а інавґурація фестивалю відбулася у день народження митця.
Розкажіть, як змінилося сприйняття творчості «дрогобицького самітника»: від наукового осмислення на конференціях до вільної інтерпретації у мистецьких проєктах.
Віра: Фестиваль розпочинався з наукової конференції. Наукове осмислення Шульца входить до моїх академічних зацікавлень як літературознавиці, — досліджую творчість Шульца понад 20 років. У 2002 році відбулася міжнародна шульцознавча конференція. А вже у 2004-му ми з моїм покійним чоловіком Ігорем вирішили, що її варто розширити до фестивального формату.
Тож 2004 року відбувся перший скромний фестиваль. Він розпочинався 12 липня. Відтоді ми що два роки вшановуємо пам’ять про Бруно Шульца: збираються науковці, перекладачі, літературознавці та митці.
Ґжеґож: Спадок Бруно Шульца — це не просто запилюжена книжка на полиці домашньої бібліотеки. Навпаки — це книжка, до якої можна постійно повертатися і знаходити щось нове. Те, що дозволяє краще зрозуміти сучасність, наші надії та сумніви, мрії й невдачі. Те, що поширює людську особистість між часом і простором, приписуючи її малій батьківщині. Феномен Шульца полягає в тому, що сенс його оповідань можна трактувати в різний спосіб, довільно і творчо. Причому, окрім буквальної інтерпретації, отримуємо глибший, символічний зміст.
Творчість Шульца постійно надихає митців із різних сфер культури та мистецтва. Вона провокує їх вести полеміку чи відкривати таємниці сучасності, вирішувати загальнолюдські проблеми, зокрема й проблеми творчості. Шульц унікальний, бо дарує невпинну силу універсального натхнення. Оскільки мистецтво існує в діалозі з минулим і майбутнім, то із Шульцом, постаттю європейської та світової культури, нам судилося зустрічатися постійно.
Хто і як формував програму?
Віра: Уперше із часів заснування фестивалю програма вибудувалася в певному сенсі сама собою. З’являлися митці, які хотіли долучитися до фестивалю. Першим звернувся учасник гурту «Три кроки в ніч» Данило Ільницький.
Згодом — режисерка-постановниця з Києва Тетяна Авраменко. Натхненна літературною біографією Аґати Тушинської «Наречена Шульца» у моєму перекладі, Тетяна зробила моновиставу про Юзефіну Шелінську «Панна Ю. або Жінка, що стала світлиною». До речі, у 2018 році на Форумі видавців у Львові книжка здобула нагороду BookForum Best Book Award у номінації «Біографія».
Далі доєднався Антон Слєпаков, лідер гурту «Вагоновожаті». Цікаво, що три роки тому я хотіла запросити його до участі в Шульцфесті. Радилася із сином — він слухає гурт й активно відвідує музичні фестивалі «Західфест» та «Файне місто». Та він мене застеріг, мовляв, виконавець буде задорогий для скромного бюджету фестивалю. Я покинула цю ідею, аж раптом Антон запропонував музичний проєкт «warнякання». Це — лірична поезія документа, цикл із десяти березневих віршів про війну, який Антон виконав під електронний супровід Андрія Соколова.
Григорій Семенчук, поет, автор сольного хіп-хоп проєкту BRAT:
«У Дрогобичі я вже не вперше, і з кожним разом усе краще відчуваю місто. Воно вражає концентрацією музеїв, культурних центрів і спільнот. Я щиро тішуся нагоді долучитися до однієї з них — спільноти шульцоманів, хранителів духу Бруно Шульца, які дбають, щоби кожен відчув місто таким, як його бачив і відчував майстер.
Шульц точно випередив свій час: у текстах і графіці створив окремий світ, надто авангардний, унікальний, незрозумілий сучасникам. Він — співець “галицької Атлантиди”, світу на зламі епох, про який можемо лише здогадуватись, споглядаючи сучасну Галичину. Дрогобичу пощастило із Шульцом, а Шульцові — із Дрогобичем.
А ще ми живемо в моменті історії, подібному до того, у якому жив Шульц — війна, смерть, невизначеність майбутнього. Тому, можливо, саме зараз триває той момент історії, коли ми можемо зрозуміти і відчути його творчість якнайглибше».
Хто з письменників узяв участь у фестивалі?
Віра: Серед учасників — чільні українські письменники: Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Юрко Прохасько, Олександр Бойченко, Остап Сливинський, Юрій Винничук, Ія Ківа та інші. Інавґураційний есей фестивалю виголосив Сергій Жадан.
Співорганізатор Шульцфесту Павло Прухняк, польський професор гуманітарних наук, літературознавець, антрополог літератури, літературний критик, курував окремий поетичний цикл «Україна віршів / вірші в укриттях». До нього долучилися польські поети Яцек Подсядло та Марцін Сендецький. Обидва є представниками покоління, яке після 1989 року творило новий поетичний голос у Польщі — поезію бунту й анархії, антиінституційну та неформальну. Крім того, Яцек переклав «Екзотичні птахи і рослини» Юрія Андруховича та збірку «Дрогобич» Сергія Жадана.
Уперше на фест завітав письменник Анджей Стасюк. Він не приїздив до Любліна — цілеспрямовано обрав Дрогобич, щоби своєю присутністю виявити солідарність і підтримку Україні.
Шульцфест об’єднує митців різних напрямків і поколінь. У 2020 львівський художник та перформер Влодко Кауфман презентував відеоперформанс «Бруновáга», а київський митець Нікіта Кадан — виставку «Скалічений міф». Хто був цьогоріч?
Віра: Так само Кауфман і Кадан! Влодко презентував перформанс у сховищі Вілли Б’янки — рефлексію на феномен нашого патрона землі галицької. У ній були валіза, скло та 82 поштових листи з малюнками й назвами в дусі Шульца.
Микита створив мистецьку інсталяцію «Зорі провінції», пов’язану з темою війни. Локацію анонсували в день події — це була кімната Шульца в його будинку на колишній вулиці Флоріянській (нині Юрія Дрогобича). Раніше тут не відбувалися жодні мистецькі події, навіть зайти туди ніхто не мав можливості.
Саме через війну талановиті актори й режисери з різних міст України переїхали до Дрогобича, об’єдналися і створили фантастичні проєкти. Скажімо, режисер Іван Шаран — киянин родом із Борислава й поціновувач творчості Шульца, зібрав у Дрогобичі команду та створив спектакль Universum. В акторському складі — виконавці з Києва, Харкова, Маріуполя та Сіверськодонецька.
Іван Шаран, режисер і сценарист вистави Universum, актор:
«Проєкт стартував ще до повномасштабного вторгнення, а з початком війни один із його ініціаторів Олександр Максимов розповів, що у Дрогобичі є актори, ВПО із різних міст, — тож вирішили реалізувати з ними Universum.
Робота була кропіткою. Перший виклик — адаптувати прозу Шульца до сцени і вибудовувати сюжетну лінію. Адже не було готової п’єси, у якій є зав’язка, подієвий ряд, кульмінація і розв’язка.
Згодом з’явився наступний виклик — об’єднати акторів у творчий ансамбль. Адже вони ніколи не працювали разом і мали за плечима різні бекґраунди й акторську школу. За допомогою тренінгів, занурення в тексти Шульца та спільних обговорень нам вдалося стати командою.
Прикметно, що учасники фестивалю з Польщі зацікавилися проєктом. Тож невдовзі зможемо виступати в польських театрах. Та найголовніше — актори, які втратили роботу й домівки, відчувають себе потрібними і можуть реалізуватися у творчості».
Олександр Максимов, актор вистави Universum, художник, перформер, куратор мистецьких проєктів:
«Усе почалося з допису на фейсбуці: я запитав, чи є в Дрогобичі актори з інших міст. Люди відгукувалися, а їхня географія вражала — були актори з “найгарячіших” куточків України. Вони прагнули творити: очі іскрили — відчувалось, що актори хотіли якнайшвидше розпочати роботу і відволіктися від травм війни.
Щоб відчути Шульца, необхідно їхати у Дрогобич — бо тут потрапляємо в безперервний наратив шульцівських контекстів і занурень. Коли до Дрогобича приїздить людина, знайома з текстами Шульца, вона помічає те, чого не видно неозброєним оком. Настає момент повного занурення в середовище шляхів Шульца.
Звичайно, Дрогобич часів майстра не повернути. “Півтора міста” вже в минулому (польський поет і драматург Мар’ян Гемар сказав, що Дрогобич — це “півтора міста”, тобто місто, у якому органічно співіснували три етноси: євреї, поляки та українці — авт.). Залишається довіритися уяві та фантазії.
Пізнавати Бруно Шульца актуально зараз. Адже геній із Дрогобича жив у часи війни, коли нацисти тероризували Європу. Історія ходить колами, вороги змінюються — тепер це російські окупанти. Тільки зараз можемо зрозуміти сповна, що переживав Бруно Шульц під час окупації, і глибше прочитати його твори».
Читайте також: Тут був Лан. Тут жив Бруно Шульц
Ґжеґож: Шульцфест враховує культурне життя Дрогобича, тому запрошуємо на фестиваль також дрогобицькі музичні та театральні колективи, митців, чиї виступи в «контексті Шульца» стають дуже популярними.
Віра: Муніципальний камерний хор «Легенда» створив спеціальну програму «Багатоголосся культури», до якої увійшли українські й світові пісні. А камерний оркестр Sinfonietta музичного коледжу імені Василя Барвінського — концерт, присвячений Альфредові Шраєрові — учневі Бруно Шульца, останньому свідкові життя митця й останньому корінному дрогобицькому євреєві. Шраєр давав концерти із грою на скрипці та виконанням пісень українською, польською і гебрайською. Помер у 2015 році, а 8 травня 2022-го ми святкували 100-річчя з дня його народження.
Осмислюючи феномен Шульца, згадуємо великі контексти, у яких існувала Європа минулого століття: занепад імперій, нові геополітичні утворення, шовінізм, нацистський і совєцький терор. Яким зараз постає Шульц?
Ґжеґож: Я думаю, що контексти дещо відрізняються в різних частинах світу. Є регіони, де найважливішою проблемою для мистецтва є дискусія про те, як людина може зберегти свободу в тоталітарний час. Або дискусія про ідентичність у часи глобального панування попкультури, телебачення, інтернету та корпорацій.
Чи можна «втекти» від влади (політичної, економічної, релігійної тощо), від панування інших і не бути «форматним»? — це завжди гарячі теми. Як зберегти «щось» своє, внутрішнє, те, що ніхто не відбере і не зруйнує?
Хоч дослідники культури піддали критиці всі традиційні теорії, демістифікували і деконструювали, залишилося не осягненим те, що є у великій літературі, у майстерності та магії слова, у прозі — такій, як у Шульца.
Однак російська агресія змусила знову проаналізувати конфлікти і трагедії минулого століття, оскільки заклик «Ні війні!» був жорстоко знищений. Щось забули, чимось знехтували. Постать і творчість Бруно Шульца повертається в цьому контексті як символ. Хоча письменника можна легко вбити, символізм його твору перетворити на посміховисько, рукописи — спалити. Але зміст авторського символізму не можна знищити, бо він перебуває поза матеріальною сферою.
За програмою із зарубіжної літератури тексти Шульца «Птахи» та «Цинамонові крамниці» пропонують вивчати лише у списку творів для додаткового читання в 11-му класі. Що ви про це думаєте?
Віра: Феномен Шульца осягаємо не як чуже, а як своє. Він завжди був у контексті Галичини, а отже, й України. Я за те, щоби письменника вивчали у школі опціонально, тобто за бажанням. Думаю, що Шульц сам би того хотів — не кожен учитель зможе прочитати його твори й інтерпретувати належним чином. Потрібно бути підготовленим до літератури такого штибу.
Шульц складніший, ніж інші програмні автори, наприклад, Кафка. Розібрати твори генія на концепти, розчленувати на зримі поняття, загнати в певні формули — це глухий кут. Попри те, що вважаємо Шульцові тексти канонічними, він надто специфічний, аби бути програмним автором.
Шульца пізнаємо також у контексті збереження культурної та історичної пам’яті.
Віра: Мистецькі акції та рефлексії на шульцівський феномен під час Шульцфесту — це спроба зберегти культурне надбання та примножити пам’ять про Бруно Шульца, якого забороняли, замовчували, затирали сліди по ньому. Місією фестивалю є осмислити Шульца як одного з найвидатніших митців XX століття світового масштабу.
Ґжеґож: Я вважаю, що Шульц має велике значення для українських творців культури ще з однієї причини: тому що він письменник і митець, який виріс у полікультурній традиції Галичини. Завдяки цьому можна аналізувати, досліджувати та розмірковувати, наскільки самобутньою та багатою є українська культура. А також простежити історичний зв’язок із культурами інших народів. Дрогобич був і є батьківщиною не лише українців.
Віра: Митець нерозривно пов’язаний зі своїм місцем — містом Дрогобичем. Він заслужив повернутись додому. Але і Дрогобич заслужив, щоби феномен Бруно Шульца жив тут як символ культурної пам’яті та поліфонії культури. Коли переривається тяглість пам’яті, приходить руйнівне забуття. Однак, як бачимо, з’являються дієвці, готові оберігати традицію попри все.
Читайте також: Остап Сливинський: «З війни слова не виходять невинними»
Розкажіть, у який спосіб пам’ять про Бруно Шульца вбудована у простір міста.
Віра: На Площі Ринок, 2 стояв будинок крамаря Якуба Шульца, у якому 1892 року народився малий Бруно. За адресою вулиця Франка, 24 розміщений Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка, раніше — Польська державна чоловіча гімназія ім. короля Владислава Яґайла, де Шульц навчав малювання та ручних робіт.
У професорському кабінеті митця на громадських засадах працює Музей Кімната Бруно Шульца — своєрідна кунсткамера, у якій міститься безліч мистецьких об’єктів, світлин, несподіваних речей, публікацій, які створюють довколошульцівську нарацію. На вулиці Шевченка, 23 — Вілла Яроша, яка належала бургомістрові Дрогобича, співвласникові Трускавця, прихильному до Шульца меценатові.
У міській бібліотеці ім. В’ячеслава Чорновола на вул. Шевченка, 27 у довоєнні часи був будинок єврейських літніх людей, у центральній його частині — колишній синагозі, Шульц змушений був каталогувати вкрадене німецькими нацистами у єзуїтському колегіумі та інших місцях. Найцінніше вивезли до Берліна, менш цінне знищила радянська влада.
У Палаці Мистецтв, знаному як «Вілла Б’янки», на Шевченка, 38 демонструють експозицію робіт «дрогобицького самітника». Власне, палац отримав назву «Вілла Б’янки» завдяки згадці про це місце й героїню Б’янку в Шульцовому оповіданні «Весна».
На вулиці Юрія Дрогобича, колись Флоріянській, є будинок сестри письменника, у якому він мешкав до вигнання в ґетто. Зрештою, на початку вулиці Тараса Шевченка, обіч парку імені Степана Бандери, маємо пам’ятну таблицю на тому місці, де від кулі німецького офіцера загинув Бруно Шульц.
Читайте також Ревізія Збаража: погляд і слово Іди Фінк
Як Бруно Шульц змінює рідний Дрогобич?
Ґжеґож: Дрогобич є українським містом, яке важко і поволі сприймає Шульца як свого. Процес триває. Оскільки місцеві досі використовують назву «Вілла Б’янка», то значить, Шульц таки має успіх у рідному місті.
Десятки подій, присутність важливих митців на Шульцфесті змінюють місто, а найбільше впливають на молоді покоління культурників Дрогобича. Водночас Дрогобичу, як відомо з оповідань Шульца, досі доводиться боронитися від уніфікації «євроремонтів», нищення історичної архітектури та беззаконня нуворишів. Шульц захищає Дрогобич!
Шульц мене дивує, дивує якоюсь своєю таємничістю і тим, що він зробив із маленького Дрогобича axis mundi (вісь світу — авт.) — так, що мені здається, що я й досі живу у Дрогобичі…
Як культурні події, зокрема Шульцфест, можуть допомагати на шляху до перемоги?
Віра: Окрім культурного фронту, ми активно підтримуємо тил і допомагаємо військовим. Так, організували благодійний збір коштів для Дрогобицького батальйону тероборони ім. Петра Сагайдачного. Збираємо кошти для оборони Харкова та Харківської області — на волонтерську ініціативу Сергія Жадана.
Поет Яцек Подсядло з початком війни розпочав волонтерську роботу в Україні: спершу перевозив людей зі Львова до Польщі на власному авто. Далі транспортував гуманітарну допомогу для тимчасово переміщених осіб у нашому університетському гуртожитку. Здебільшого це були речі для дітей: самокати, велосипеди, іграшки, знаряддя для ігор та розвитку, солодощі.
Отак Яцек Подсядло став волонтером і жартома говорив, що через мене з антиінституційного письменника він перетворився на активного волонтера та навіть має посвідчення. Завдяки фестивалю він скоординувався із Сергієм Жаданом і зможе допомогти харків’янам. Бажання допомогти та злагоджена співпраця волонтерів також є результатом фестивалю.
Читайте також: Євгенія Лопата: «Фестивалі — це магніти, які притягують людей до міст, в яких вони не були»
Фото Ігоря Фецяка, із фейсбук-сторінки фестивалю
На чільній світлині — виставка «Мандрівка вернісажами»
