fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 2. Гра з цензурою

Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 2. Гра з цензурою

serial tyktor seriia 2 cover - Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 2. Гра з цензурою
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

У 20–30-х роках минулого століття пусті шпальти українських періодичних видань, на яких красувався напис «конфісковано», не були великою рідкістю і свідчили про те, що автор політичної статті перейшов межі дозволеного. Проте, хто захоче купувати газету з чистими сторінками замість актуальних тем? 

Розуміючи це, у редакції «Нового часу» придумали спосіб «заприятелювати» із цензурою. Невідомо, хто був автором такої ідеї, але втілив її відомий на той час львівський журналіст Михайло Струтинський. Він порозумівся з одним із досвідчених цензорів і частенько запрошував того на філіжанку кави. 

Зазвичай у Львові така пропозиція не завжди обмежується лише кавою і має багато значень — від запрошення на невимушену приятельську бесіду до вияву поваги й обговорення серйозних бізнесових питань. У цьому випадку, звичайно ж, ішлося про справи. 

Журналіст, із поваги до пана цензора, пригощав його, а той люб’язно підказував, як можна подати тему так, щоб стаття не потрапила під конфіскацію і при тім не втратила своєї гостроти. І хоча авторам не завжди вистачало креативу, щоб обійти прискіпливість цензури, здебільшого користь від такого кавування отримували всі: і цензор, і часопис, і читачі.

serial tyktor seriia 2 foto 1 - Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 2. Гра з цензурою

Для «Нового часу» працювали такі відомі особи, як Осип Боднарович*, Михайло Возняк, Михайло Галущинський, Іван Герасимович, Гриць Гладкий, Микола Голубець, Володимир Кузьмович, Володимир Левицький, Михайло Лозинський, Григор Лужницький, Лука Луців, Микола Матіїв-Мельник, Дмитро Паліїв, Клим Поліщук, Євген-Юлій Пеленський, Уляна Старосольська, Юрій Стецюк, Юрій Студинський, Володимир Целевич, Юрій Шкрумеляк та інші. Проте значна частина авторів залишалася анонімною. На той час це була поширена практика в газетах.

Однією з причин відсутності підписів під статтями була та ж таки цензура. Річ у тім, що цензор, який відповідав за «порядок» на шпальтах низки українських видань, був добре обізнаний із тематикою та аналітикою згаданих авторів, а відтак переглядав і «чистив» їхні статті від усього підозрілого значно ретельніше за інші. Таким чином «безіменність» певною мірою рятувала матеріали, дозволяла авторові впевненіше і вільніше висвітлювати тему, а разом із тим, в очах читачів, переводила статтю до рангу авторитетної колективної думки редакції.

serial tyktor seriia 2 foto 2 - Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 2. Гра з цензурою

У тім, що думка редакції «Нового часу» справді авторитетна, сумнівалося дедалі менше людей. Адже з кожним новим числом часопису довіра до видання зростала. На початку виходу газети в 1923-му році редакція «Нового часу» складалася з кількох осіб: редактора Дмитра Паліїва, директора Івана Тиктора, Мирона Коновальця, Григора Лужницького, Юрія Стецюка, Ярослава Шав’яка та інших. 

Уже через декілька місяців Іван Тиктор узяв на себе керівництво часописом і значився і як видавець, і як відповідальний редактор. Щоправда, в історії часопису були й інші відповідальні редактори, зокрема Осип Боднарович, Лев Чубатий. Проте саме Тиктор залишався незмінним видавцем і керівником газети, яка стала першою у його видавничій діяльності.

Але навіщо йому було братися за таку ризиковану і проблемну справу як видавництво, якщо гроші, які не падали йому з неба, певніше було би вкласти в щось інше і прибутковіше? Напевно, він прагнув чогось більшого. 

І справа була не лише в зиску, і не лише в тому, щоб збільшити коло політично активних громадян, а й у тому, щоб побороти тогочасну пасивність і байдужість українців-галичан у ставленні до друкованого слова.

Що саме Іван Тиктор робив для цього, читайте у наступній серії.

 

Дизайн серіалу та ілюстрації: Богдана Давидюк

1 1024x538 - Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 2. Гра з цензурою

Прочитати детальніше про текстовий серіал та слідкувати за наступними серіями можна тут:

*Боднарович, Осип (1895–1944) — письменник, журналіст, громадський діяч. Керівник часопису «Назустріч», редактор щоденників «Українські щоденні вісті», «Львівські вісті» та інших.

Возняк, Михайло (1881–1954) — літературознавець та фольклорист. Автор фундаментальних досліджень з історії давньої української літератури: «Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти й замітки», «Початки української комедії (1619–1819)», «Історія української літератури», в яких обґрунтував концепцію самобутності давнього українського письменства, наступності його традицій від часів Русі.

Галущинський, Михайло (1878–1931) — український педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч. Член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Був професором Львівського (таємного) українського університету. Очолював товариство «Просвіта», яке під його керівництвом перетворилось в значну громадсько-освітню організацію.

Герасимович, Іван (1876–1942) — український педагог, редактор та громадський діяч, організатор українського учительства, сотник Української галицької армії. Засновник та редактор українського педагогічного двотижневика «Промінь». Редактор журналу товариства «Рідна Школа».

Гладкий, Гриць (1893–1936) — український громадський і політичний діяч на Волині та Галичині, журналіст. Автор численних публікацій у періодиці. Редагував часописи «Вісти», «Характерник», «Український стрілець». Один із засновників газети «Українська громада», та українського суспільно-політичного часопису «Українська громада» у Луцьку. Активний діяч товариства «Просвіта». Відповідальний редактор часопису «Свобода».

Голубець, Микола (1891–1942) — український історик, архівіст, краєзнавець, мистецтвознавець, поет, прозаїк, публіцист, редактор, перекладач, бібліограф. Займався науковою, літературною і культурологічною діяльністю: член комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові з історії мистецтва, один із організаторів Асоціації незалежних українських митців. Працівник Львівського міського архіву. Під час німецько-гітлерівської окупації Львова заснував Літературно-мистецький клуб, працював над тритомною історією української культури.

Кузьмович, Володимир (1886–1943) — український громадський діяч, посол до польського сейму. У 1925–1931 роках — викладач та перший директор приватної коедукаційної гімназії товариства «Рідна школа» в Дрогобичі. У 1930-х роках — інспектор шкіл товариства «Рідна школа». Головний редактор друкованого органу Українського Католицького Союзу газети «Мета», також був у складі редколегії газети «Діло».

Левицький, Володимир (1856–1938) — український письменник і громадський діяч, нотаріус, видавець, літературознавець, почесний член товариства «Просвіта», дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Автор низки літературознавчих, етнографічних, історичних, філософських досліджень. Разом з Іваном Франком склав антологію української поезії. Був співредактором журналу «Друг» і альманаху «Дністрянка», редактором першого, написаного українською мовою, популярного юридичного довідника для селян «Руський правотар домовий», альманахів «Ватра», журналу «Зоря».

Лозинський, Михайло (1880–1937) — український публіцист, політичний діяч, дипломат, правознавець, біографіст, літературознавець, перекладач, театральний критик. Співпрацював із часописами «ЛНВ», «Діло», «Гасло». Член Української національної ради і заступник секретаря закордонних справ ЗУН. Очолив Комітет поневолених Польщею народів.

Лужницький, Григор (1903–1990) — український вчений, поет, драматург, театральний критик, історик театру, театрознавець. Засновник і член Товариства українських католицьких письменників «Логос», член видавництва Товариства, самостійний видавець бібліотеки зі світової літератури «Меріяма». Редактор журналу «Поступ». Автор п’єс та наукових праць.

Луців, Лука (1895–1984) — доктор філософії, член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка; український журналіст, літературознавець, літературний критик. Автор книг про М. Шашкевича, О. Кобилянську, Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника. Співредактор щотижневика «Свобода».

Матіїв-Мельник, Микола (1890–1947) — український письменник і журналіст, відомий галичанин. Автор поетичних збірок «На вавілонських ріках», «Горить мій світ», збірок прозових творів «По той бік греблі», «За рідне гніздо», «Крізь дим і згар», «На чорній дорозі» та інших.

Паліїв, Дмитро (1896–1944) — політичний і військовий діяч, один з організаторів повстання у Львові 1 листопада 1918 року. Один із засновників УВО і член її начальної команди. Співзасновник Української Партії Національної Роботи, редактор її органу «Заграва».

Поліщук, Клим (1891–1937) — український письменник, публіцист, автор історичних романів. Дослідник культури народу комі. Видавав альманахи, організовував журнали. Працював у державному видавництві, друкувався в періодиці.

Пеленський, Євген-Юлій (1908–1956) — український бібліограф, літературознавець, музеєзнавець, видавець, педагог, упорядник книжок, автор передмов і приміток до книг, громадський діяч, пластун. Для галицьких шкіл писав букварі та підручники, друкував українських класиків у різних редакціях з власними до них науковими передмовами, редагував антологію сучасної української поезії. Очолював редакцію часопису «Української книги», який став провідним галицьким науковим виданням кінця 30-років.

Старосольська, Уляна (1912–2011) — журналістка і письменниця, економістка. Співробітниця жіночого журналу «Нова Хата», журналу «Господарсько-Кооперативний Часопис» та «На сліді»; редакторка журналу Союзу Українок Америки «Наше Життя». Авторка книг спогадів про заслання «Розкажу вам про Казахстан».

Стецюк, Григорій (1890–1946) — український журналіст, військовик, сотник УГА, доктор політичних наук. Член редколегії видавництва Івана Тиктора «Українська преса (концерн)», друкувався в «Новому часі» і «Календарі для всіх Нового часу», виданні Д. Палієва «Перемога», головний редактор півтижневика «Наш Прапор» у Львові і тижневика для українських робітників з генерал-губернаторства «Вісті» у Берліні.

Студинський, Юрій (1903–1965) — український економіст і публіцист. Дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Створював праці та статті на загальноекономічні теми, про економіку України, кооперацію, християнсько-суспільну доктрину. Співробітник низки українських («Діло», «Новий час»), французьких і німецьких газет.

Целевич, Володимир (1891–1943) — український політик і громадсько-культурний діяч, редактор, адвокат, посол Сейму II Речі Посполитої II, IV і V каденції, діяч Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО). Автор праць культурно-просвітнього та політико-правового характеру, численних статей, низки політичних публікацій та статей у «Ділі» й «Свободі».

Шкрумеляк, Юрій (1895–1965) — український журналіст, поет, перекладач і дитячий письменник, січовий стрілець, автор творів про визвольну боротьбу УСС-УГА. Співробітник і редактор часописів «Дзвіночок» і «Світ дитини», видавничого концерну Івана Тиктора, головний редактор і фейлетоніст (псевдонім Іван Сорокатий) газети «Народна справа».

Використані джерела:

Вікіпедія

Енциклопедія сучасної України

Ольга Падков...

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
serial tyktor seriia 2 cover 150x150 - Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 2. Гра з цензурою
Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 2. Гра з цензурою
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter