Грузинські орнаменти, життя кількох поколінь, відкриття і втрати, любов, радість, арешти і … килим. Це все про книжку «Восьме життя» Ніно Харатішвілі, що вийшла у «Коморі» в перекладі Роксолани Свято. Ілюстраторкою українського видання стала Марі Кінович, яка зуміла передати атмосферу книжки на обкладинці. Художниця розповіла Тиктору про роботу над «Восьмим життям», про власний шлях до оформлення й цікаві відкриття на цьому шляху.
Книжка епічна. І не тільки за своїм обсягом понад тисячу сторінок. Вона охоплює багато життів та подій, які вмістилися у ціле століття. Мені дуже сподобалась оригінальна обкладинка, яка виглядає як коло сансари. Для українського видання хотіла зробити щось не менш епічне.
Ідею підкинув текст. У ньому весь час виринає одна й та сама метафора килима, де візерунки і є саме життя, яке проживають герої. Я подумала, що це може бути воно, і почала шукати, який вигляд мають грузинські килими.
Я ніколи не була в Сакартвело (і тепер не знаю, наскільки скоро поїду, бо мене лякає тамтешня кількість росіян на квадратний метр), тому дослідження далося мені непросто.
Можливо, я не так шукала, але оцифрованих килимів мало. Тому пішла шукати фото з грузинських базарів. Важливо було зрозуміти принцип побудови орнаменту та кольори, які переважали.
У принципі через якийсь час я вичленила потрібну геометрію та деякі деталі, які притаманні майже всім килимам, і на цей каркас уже можна було додумувати деталі власні.
Найважче було зрозуміти, як передати текстуру.
Тут було два моменти: будь-яке накладання готової текстури давало штучний ефект, а малювати імітацію ниток тла зайняло би вічність. Тому десь посередині процесу я відмовилась від ідеї текстури взагалі і зробила пласку картинку.
Результат мене не задовольняв, але не було розуміння, як це виправити. Аж поки я випадково не купила книжку про подільські килими, де було багато клоуз-апів. Ці фото дали мені краще розуміння, як можна досягти імітації килима — по суті треба зробити піксель-арт. Це зайняло багато часу, адже треба було переробити кожну маленьку деталь, та воно було того варте.
У такий спосіб на обкладинці вийшов грузинсько-український мікс (я підсилила українськість, додавши маленьке дерево життя на звороті). Через пів року, коли книжка вже була на стадії друку, видавництву вдалося зарезервувати під це видання дизайнерський картон. Він додав тактильного відчуття і зовсім перетворив обкладинку на килим.
Окрема історія із символами. На момент роботи я прочитала не всю книгу, тому що повного перекладу ще не було. Тож треба було знайти якісь образи, які б запам’ятовувались і найімовірніше повторилися би далі в тексті. Найперше я хотіла зобразити гарячий шоколад (він є на корінці). Не знаю, з якого посуду його їли в Сакартвело, тому довелося уявляти. Важливе місце займає балерина.
Тут усе очевидно — це про Стасю і її мрію, але також балет і трупа Дягілєва — це той символ «великої російської культури», який насаджувався як у Сакартвело, так і в Україні. На початку роману мені дуже сподобалася любов Стасі до верхової їзди. Тому коні на обкладинці — з одного боку про це, а з іншого — як якийсь вільний дух, із яким у мене асоціюються персонажі роману, що вибирають опиратися обставинам/радянському режимові.
Ідея розмістити напис дзеркально виникла не одразу, а у процесі, бо хотілося підсилити симетричність композиції і додати «килимовості» на максималках. Знайти потрібний шрифт було непросто, адже хотілося, щоби він був середнім між текстовим і акцидентним, аби літери теж нагадували візерунок і водночас залишалися читабельними. Хотілося підтримати українських шрифторобів, тож я пішла шукати українські шрифти.
Так мені трапився Almaz від студії Alfabravo, на основі якого я і зробила напис. Якби хто спитав, чому я настільки виділила ім’я авторки і так мало візуальної уваги віддала назві — у мене не буде чіткої відповіді. Я просто набрала ім’я — Ніно Харатішвілі — і воно було таким візуально смачним, що хотілося дати йому дуже багато місця.
Особливість цієї книжки — корінець. Я ще ніколи не працювала із такою широкою площею, тому помістила на нього важливого героя — гарячий шоколад.
На форзаці думала зобразити родинне дерево, але потім вирішила дати простір для кожного читача зробити це самостійно. Гранат — іще один мотив, на який я натрапила на одному фото із грузинського килимового базару. Взагалі кортіло зробити контраст між геометричністю ззовні і плавністю рослинного орнаменту всередині, і, якщо у когось виникне бажання, — є зручний прямокутник, куди можна вписати родинні зв’язки і зробити схему стосунків між персонажами.
