Тема Антарктиди мені здавалася дуже важливою, адже насправді вона стосується не лише цього континенту. Один зимівник означив континент як білий аркуш, на якому все одразу видно. Там, у шарі льоду, який утворився з опалого в 1945 році снігу, знайшли сліди радіації, що поширилася внаслідок вибухів на Хіросімі та Нагасакі.
В Антарктиці — регіоні, що включає континент і довколишні моря та острови — можна спостерегти і катастрофічний рівень забруднення навколишнього середовища. Сліди виробів парфумерії та фармакології знаходять у яйцях пінгвінів та жирі тюленів. Не кажучи вже про те, що регіон, де знаходиться українська станція «Академік Вернадський», потеплів з середини XX століття на 3 градуси.
Втім, коли почалася повномасштабна війна, книга «Мрія про Антарктиду» здалася мені ще актуальнішою. Адже путін заявляє нісенітницю, що українців придумав Ленін. Ми прекрасно розуміємо, що це — маячня. Однак, цей світ такий, що інколи потрібно доводити навіть очевидні речі. І уявіть людину, яка вірить у російську пропаганду. А потім вона дізнається, що українці були в Антарктиді на пів століття раніше від народження Леніна. На жаль, нам, зважаючи на історичні обставини, потрібно повторювати про нас, нашу історію та ідентичність не так само багато, як інші, а навіть більше і частіше. Повторювати всюди, де це можливо. Чому б і не у контексті Антарктиди — цієї глобальної теми?
Ця книжка — нонфікшн, жодної вигадки. Сюжетом у ній є моя мандрівка в Антарктиду і життя на українській науково-дослідній станції «Академік Вернадський». Втім, розповісти про мандрівку на континент, яка, без сумніву, була захоплива і яскрава, не було єдиною метою книги. Ще важливіше — розповісти про сам континент. Адже він досі мало вивчений, доволі загадковий, оповитий незвіданістю регіон планети.
Антарктида має унікальну історію — по суті, якщо порівнювати, то там майже ніякої історії немає, адже немає держав, міст, постійного населення, її відкрили якихось 200 років тому. Антарктида унікальна природою — понад 98 % території покрито льодом, який подекуди досягає товщини понад чотири кілометри. Втім, саме в Антарктиді є долини настільки сухі, що навіть у Сахарі більша вологість. Антарктида — нічийна, це унікальна територія у правовому сенсі, адже вона належить всім і нікому, хоча є свої нюанси. І ось про все це і значно більше розповідається у книжці.
Читайте також колонку Романа Малиновського “Порахувати війни”
Разом із тим, книга все ж таки українська, тож я не міг оминути у ній нічого важливого, що пов’язано з Україною. А розповідати є про що. Адже вже із перших експедицій, які шукали невідому південну землю, ще до відкриття Антарктиди, у тих плаваннях були й українці. Український першопроходець був і в експедиції відомого полярного дослідника Роберта Скотта. Звісно, дуже багато наших земляків були у всіх експедиціях радянських часів. На жаль, росія не хоче про це пам’ятати. Росія не виконала договору про розподіл закордонного майна СРСР, коли той розвалився, і, зокрема, забрала собі всі спільні станції в Арктиці та Антарктиці.
Однак цей прикрий випад — а їх було зі сторони росії у бік України не один — дозволив нашій державі претендувати на британську станцію «Фарадей». Британці побудували у тому районі нову. Утримувати дві для них було недоцільно, тож вони вирішили продати «Фарадей» державі, яка не має своїх станцій в Антарктиді. Тож українські дипломати, науковці, політики і меценати зробили титанічну роботу і в першій половині 90-их здобули для нашої держави неймовірно чудову станцію. Її нам передали зокрема через наш накопичений науковий потенціал і здобутий в Антарктиді досвід часів УРСР. Більше того, наші дипломати змогли домовитися про безкоштовну передачу станції. Не дарма тодішній посол у Британії зазначив, що Сполучене Королівство завжди було добрим партнером України.
Утім, станція не перейшла до нас за один фунт стерлінгів, як то часто пишуть у медіа. Адже потрібно було пройти навчання у британців — за це платили українці. А ще треба було заплатити за частину обладнання на станції. Це було дуже важко, адже робилося силами науковців та небайдужих меценатів. Держава тоді не вважала Антарктиду аж таким пріоритетом. Утім, загалом, та сума була мізерною порівняно з тим, якби нам захотілося спорудити станцію «з нуля».
А чи варта станція тих зусиль? Без сумніву. Адже це можливість для багатьох поколінь науковців бути у світовій антарктичній науці, це престиж країни, це квоти на вилов морепродуктів у антарктичних водах, а також — право голосу України у всіх питаннях, пов’язаних із долею крижаного континенту.
Тож у книзі «Мрія про Антарктиду» можна прочитати як про всі перелічені питання, так і про безліч інших. Зокрема про те, що таке зміна клімату, яка її природа і як вона впливає на Антарктиду і світ. Також книжка дуже детально розповідає про побут на антарктичній станції, про шлях в Антарктиду яхтою через океан, про антарктичну природу і тварин, про музеї в Антарктиді, про антарктичну кухню і розвиток зв’язку тощо.
Крім того, у 2020 році до мене звернулася команда українського медіасервісу Megogo Audio. Історія мандрівки надихнула команду на створення аудіосеріалу «Літо в Антарктиді», який є у вільному доступі. Та, врешті, поки я робив книгу, вона розгалузилась у певну — як тепер кажуть — екосистему. Понад три роки я пишу історії про Антарктиду тут. Вони не повторюють книжку, однак я планую до кінця літа зібрати їх та інші матеріали у «Мою другу книгу про Антарктиду», яка також буде у вільному доступі. Щоб отримати її — можна зголошуватися тут.
Також ми з товаришем запустили першу версію сайту на унікальному антарктичному домені .aq — його можна знайти за адресою Nopolarbears.aq. Тут найближчим часом буде зібрано велику галерею фотографій з Антарктиди, які розповідатимуть візуальну історію подорожі на континент. Та вже зараз я поступово переходжу до опрацювання відео з подорожі. І принагідно наповнюю ютуб-канал і відеоконтентом не лише з Антарктиди, але і про Антарктиду та книжку.
Попри те, що Антарктида «не на часі», я бачу цікавість до цієї теми саме від читачів. Тож це, а також сучасні можливості робити такі багатошарові й мультимедійні проєкти, підштовхують до майбутніх мандрівок, із яких з’являться наступні українські книжки про світ.
Усі фото: Маркіяна Прохаська
