fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Вправи з йоги (під час війни). Оповідання Алекса Малишенка

Вправи з йоги (під час війни). Оповідання Алекса Малишенка

Ілюстрація: Юлія Нагорна
iliustratsiia iuliia nahorna - Вправи з йоги (під час війни). Оповідання Алекса Малишенка
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Андрій виходить із дому під звуки сирени, яка сповіщає про повітряну тривогу. На спині — тривожний рюкзак. У руках — велосипед. У вухах — Jockii Druce.

На другому кроці його спиняє неймовірний аромат бузку. Андрій спантеличений ним так само, як руда осмія, що натрапила на свіжу бузину.

Цей запах неймовірно приваблює його. Він підходить до куща, щоб зламати гілку. Ламає і чує сторонній неприємний голос, який змішується з римами Jockii Druce. Доводиться поставити музику на паузу, щоб почути:

— Ламати бузок — до біди, — бабуся.

І відповісти:

— Маячня, — Андрій.

Він вдягає навушники, щоб більше не чути повчання старої. Відкриває зіпер рюкзака на два сантиметри і встромляє гілку всередину. Сідає на велосипед, їде у бік лісу на Виноградарі. Там на нього чекає робота.

Андрій називає себе підприємцем-фрилансером. Більшість людей, із якими він має справу, кличуть його драгдилером. І, відповідно, підписують у телефонній книзі та телезі: «Дилер», «Андрій Дилер», «Колеса», «Доза» і подібні.

Мабуть, Павло, заради якого Андрій їде робити закладку, єдиний виняток із правил. Він підписав Андрія «Братюня». Бо справді тепло ставиться до Андрія і знає, що той не підведе навіть під час війни.

Андрій, виправдовуючи довіру, залишає велосипед поруч із табличкою «Обережно, міни!» та заглиблюється у ліс.

Приємний вітерець колихає гілки й освіжає. Десь корою повзають енцефалітні кліщі й інші комахи. Вони не турбують Андрія, який просувається швидко, але обережно: зайві очі завжди не любив.

Раптом він оступається і ногою впирається у щось тверде. Цей твердий предмет видається неприродним у лісі. Це не опале листя. Не поламані гілки. Не сміття, яке залишили відпочивальники ще з минулого травня.

Щоб роздивитися предмет, Андрій робить уттгіту триконасану. Тепер він знає напевне — він наступив на міну.

Андрій приймає тадасану. Його заціпило. Проходить декілька хвилин. Його трусить. Він, стукаючи зубами, говорить собі:

— Так… Не панікуй… Не панікуй… Зараз щось придумаєш.

Але не придумується. Телефон сповіщає звуковим сигналом про відбій повітряної тривоги. Це привертає увагу Андрія. Телефон! Там точно є порятунок.

Він гуглить, що робити, якщо став на міну. Десь пишуть, що смерть. Андрій відмітає цей варіант, бо живий. Десь, що можна покласти на міну щось важке і втекти — так роблять у фільмах. Цей варіант теж не видається надійним.

Тоді він згадує про Ігоря на прізвисько Конфуцій. Колега-драгдилер, який вже давно «прєісполнілся» і знає відповіді на всі запитання. Якось Андрій прийшов до нього за порадою. Він хотів піти на курси програмування та кинути барижити. На це Конфуцій йому сказав:

— У кого сил не вистачає, на пів шляху кидають. А ти ще не починав іти!

Тож Андрій набирає Конфуція. Той довго не відповідає. Нарешті слухавку бере людина з незнайомим, невиразним голосом:

— Алло?

Це спантеличує Андрія, він питає:

— Алло. Хто це?

На тій стороні слухавки не відповідають. Дихають у динамік. Нарешті звіддаля чується:

— Ми знайшли ще 100 коліс. Шукати далі чи вже пакуємо?

Андрій розуміє, що Конфуція арештували. Кидає слухавку. Телефон починає дзвонити. Номер Конфуція. Андрій сильно пітніє і скидує. Так повторюється декілька разів. Нарешті на тому боці перестають наярювати. Тиша, яка можлива лише у лісі.

Андрій втомлюється і робить маласану. Йому приходить ідея набрати ще одного свого друга — Аркадія. Аркадій завжди виручав Андрія, що б той не попросив. Одного разу він заховав у себе велику партію трави, чим врятував Андрія від в’язниці. Іншого — полагодив кран на кухні, який нещадно тік. Імовірно, Аркадій впорається і з міною.

Андрій телефонує. Аркадій не відповідає. Андрій починає хвилюватися. Пише у телеграм:

«Все гаразд?»

Прочитано… пише

«Я у лікарні. Підірвався у Виноградарському лісі на міні. Не ходи туди».

Андрій блідне. Знову приймає позу гори. Треба щось робити. Дзвонити більше нікому. Хіба що — у поліцію. Проноситься у голові:

«А непогана думка».

Він набирає поліцію. Плете їм про те, що гуляв у лісі, заблукав і став на міну. Боїться, що тут і помре. Там уважно вислуховують та обіцяють допомогти. Питають лише номер телефону, щоб він міг через телеграм розшарити геолокацію. Андрій так і робить. У поліції кажуть чекати.

Андрію стає спокійніше. Він опановує себе. Дістає наркотики та закидує їх у якісь кущі. Тепер він чистий. Андрій знову приймає позу гірлянди й чекає.

Через півтори години приходять два поліцейські. Питають:

— Андрій?

Відповідає:

— Андрій.

Поліцейські підходять до нього. Один із них робить падангуштхасану. Каже:

— Все добре. Це протитанкова міна. Щоб вона вибухнула, потрібна вага понад 100 кг.

Андрію легшає. Він відчуває неймовірну радість. Робить декілька кроків. Нічого. Ніякого вибуху. Щасливий, стає в банарасану, щоб розім’ятися. Все ще перебуваючи у позі високого випаду вперед, дякує:

— Я навіть не знаю, що б без вас робив. Я вам неймовірно вдячний. Ви мої рятівники.

Поліцейські посміхаються та, здається, теж радіють. Кажуть:

— Дуже приємно це чути. Прогуляймося з нами. Розкажете, як так сталося, що ви опинилися тут самі, посеред лісу, на протитанковій міні.

Ці слова не псують настрою Андрія:

— Звісно, звісно! Ходімо!

Поліцейські не розділяють його ентузіазму, але залишаються привітними. Кажуть:

— Після вас.

Андрій іде уперед. Всередині себе він відчуває щастя, яке можна порівняти з відчуттями після занять з йоги. Ліс тішить. Йому легко. Голова світла й порожня. Він відчуває, ніби наново народився. За цими думками він не помічає, як гілка бузку чіпляє розтяжку над його головою.

Вибух.

 

Літературне редагування: Світлана Развенкова

 

Читайте також новелу Валерія Пузіка «Гра у шпроти»
А також оповідання Владислава Івченка «Щасливець» та Юрчик
і фантастичне оповідання Остапа Українця «День Нептуна»
Тиктор медіа

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
iliustratsiia iuliia nahorna 150x150 - Вправи з йоги (під час війни). Оповідання Алекса Малишенка
Вправи з йоги (під час війни). Оповідання Алекса Малишенка
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter