fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Гра у шпроти. Новела Валерія Пузіка

Гра у шпроти. Новела Валерія Пузіка

Ілюстрація: Дарія Луцишина. У зображенні використано роботу Валерія Пузіка «Мунін. Крук Одіна», акрил, 2022
valerij puzik opovidannia cover - Гра у шпроти. Новела Валерія Пузіка
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Ніч.

 

Гуп!

 

М’яч б’є по підлозі у спортзалі.

 

Гуп!

 

— Сука, блять! — чути голос у темряві.

 

Гуп!

 

— Що тут відбувається?

— Ідітє нахуй!

— Що?

— Ідітє нахуй. Я вас всєх сейчас положу. Всєх, підари.

 

Гуп!

 

Клацнув запобіжник. Постать у темряві розвернулась.

 

— Ей-ей, полегше, братішка.

— Я тєбє нє братішка.

— Поклади автомат. Не кіпішуй. Бухнув — ок. Лягай спати.

— Нє-а. Вам всєм пізда! — пташиним криком лунає сміх. — І мнє тоже. Всєм!!!

 

На вулиці лунає сирена.

 

— Ми з сином грали в шпроти. Знаєш таку гру?

— Ні…

— У грі є два типи карток — «Консерви» та «Риби». Картки «Риби» беруть гравці, а картки «Консерви» кладуть «сорочкою» догори посередині.

 

«Консерва» перевертається на кілька секунд. За цей час треба запам’ятати найбільше видів риб, що на ній зображені, і викласти свої картки з відповідними рибами.

 

За помилково викладену картку, якої не було в «Консерві», штрафують.

 

— А сенс?

— Сенс? Це дитяча гра на спостережливість. Розвивальна.

 

Пауза.

 

— А знаєш, як називаються всі ці прильоти, коли гине багато людей одночасно?

— Як?

— «Шпроти».

— Ми теж граємо в «шпроти». Тільки це — варіант для дорослих і в новій реальності.

 

Він здав усі позиції. Здав координати нашої казарми. Дивись у телефон. Дивись! Скріншоти. Переписки.

 

— Вам пізда! — він лежить на підлозі з розбитим носом і сміється. У світлі ліхтарика баскетбольний м’яч котиться під стіну.

— Сука, нахуй…

 

Сука, нахуй.

 

Лунає сирена.

 

— А чим відрізняються картки «Риби»?

— Кольорами та дрібними елементами. Риба-в-каптурі-та-з-тростиною, Риба-морячка, Риба-клоун, Риба-в-окулярах, Риба…

 

Ми спимо просто неба. Зірки над нами виблискують. Чутно, як повз проїжджають пожежні машини. Одна, дві, три. Машини-риби пливуть порожніми вулицями міста. Запах цигаркового диму тонкими язиками повзе поміж стовбурами сосен.

 

— А ми які риби?

— Головне не стати «шпротами». Ах-ах.

 

Я кладу карту на стіл. Намагаюсь зберегти голоси рідних. Хочу, щоб вони звучали в моїй голові. Усмішки. Очі. Моменти. Запам’ятовуй, сука. Не дай стертися. Бережи їх, як зіницю ока.

 

— Тато, а риби вміють літати?

— Так, уміють.

— І що, у них є крила?

— Є. Але в Україні таких немає. Лише у тропіках.

— А про них кіно є?

— Не знаю.

— Давай пошукаємо!

— Давай.

— Я хочу побачити, як літають риби!

 

Ми дивимось це кіно: зрадник сидить у клітці. Ми проходимо повз підара. Проходимо повз. Суканахуйблять, у нього зуби всі цілі. Хто його так бив? Хто? Зуби повинні бути на підлозі. Він злив усе. Усі позиції, де був, полігони, казарми. Усе. А зуби в нього, хоч і гнилі, але цілі. Він кидає погляди з-під лоба. Ми ходимо коридорами. Куримо на вулиці. Лягаємо у траву під деревами. Слухаємо пташиний спів. Долинають фрагменти чиїхось розмов. Хто ми? «Консерви» чи «Риби»?

 

Запам’ятовуй: уміння літати в риб розвинулось як спосіб порятунку від переслідування риб-хижаків. Але в повітрі на них очікує інша небезпека: там вони стають здобиччю великих морських птахів — альбатросів і мартинів.

 

Лунає сирена. Ми дивимось у небо. 

 

«Ракетна небезпека! … перейдіть, будь ласка, в укриття».

 

Російські війська збільшили інтенсивність застосування авіації над акваторією північно-західної частини Чорного моря. У місто прилітає все більше й частіше.

 

— Хочеш, я тобі розкажу, як ми його положили? Знаєш, — каже, — стрьомно трохи, коли п’яний хуй автоматом у тебе тикає.

— Підар почистив свій телефон, збив до заводських настройок. Але я шарю, я работаю з цим. Я все відновив. Коли глянули в месенджері, а там… Повний фарш: фотки, локації, карти, переписки… Розказати? Може, напишеш щось? Книжку, а? Ти ж письме…

— Давай потім, — кажу.

 

Я лежу у траві. Небо — прекрасне.Запам’ятовуй його. Запам’ятовуй ці хмари, слід від ракети і дим протиповітряної оборони.

 

Лунає сирена.

 

Гуп!

 

— А це вже прильот.

— Прильот звучить не так.

— Збили?

— Збили.

— Ах-ах.

— Краще би нас не забирали сюди назад. Краще мерзнути вночі хуй-зна-де, ніж чекати незрозуміло чого.

 

«Шість кораблів і два підводні човни рф перебувають у готовності завдавати ракетні удари», — повідомляє ОК «Південь».

 

Дзень!

 

Повідомлення: «Вам треба якась допомога? Я в Києві, можу шось переслати/передати».

 

Та наче не треба. Дякуємо за все!

 

Літературна редакторка: Ната Коваль

 

Читайте також про досвід письменників, які воюють і волонтерять
А також оповідання Владислава Івченка «Щасливець» та Юрчик
і фантастичне оповідання Остапа Українця «День Нептуна»
Тиктор медіа

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
valerij puzik opovidannia cover 150x150 - Гра у шпроти. Новела Валерія Пузіка
Гра у шпроти. Новела Валерія Пузіка
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter