Ніч.
Гуп!
М’яч б’є по підлозі у спортзалі.
Гуп!
— Сука, блять! — чути голос у темряві.
Гуп!
— Що тут відбувається?
— Ідітє нахуй!
— Що?
— Ідітє нахуй. Я вас всєх сейчас положу. Всєх, підари.
Гуп!
Клацнув запобіжник. Постать у темряві розвернулась.
— Ей-ей, полегше, братішка.
— Я тєбє нє братішка.
— Поклади автомат. Не кіпішуй. Бухнув — ок. Лягай спати.
— Нє-а. Вам всєм пізда! — пташиним криком лунає сміх. — І мнє тоже. Всєм!!!
На вулиці лунає сирена.
— Ми з сином грали в шпроти. Знаєш таку гру?
— Ні…
— У грі є два типи карток — «Консерви» та «Риби». Картки «Риби» беруть гравці, а картки «Консерви» кладуть «сорочкою» догори посередині.
«Консерва» перевертається на кілька секунд. За цей час треба запам’ятати найбільше видів риб, що на ній зображені, і викласти свої картки з відповідними рибами.
За помилково викладену картку, якої не було в «Консерві», штрафують.
— А сенс?
— Сенс? Це дитяча гра на спостережливість. Розвивальна.
Пауза.
— А знаєш, як називаються всі ці прильоти, коли гине багато людей одночасно?
— Як?
— «Шпроти».
…
— Ми теж граємо в «шпроти». Тільки це — варіант для дорослих і в новій реальності.
Він здав усі позиції. Здав координати нашої казарми. Дивись у телефон. Дивись! Скріншоти. Переписки.
— Вам пізда! — він лежить на підлозі з розбитим носом і сміється. У світлі ліхтарика баскетбольний м’яч котиться під стіну.
— Сука, нахуй…
Сука, нахуй.
Лунає сирена.
— А чим відрізняються картки «Риби»?
— Кольорами та дрібними елементами. Риба-в-каптурі-та-з-тростиною, Риба-морячка, Риба-клоун, Риба-в-окулярах, Риба…
Ми спимо просто неба. Зірки над нами виблискують. Чутно, як повз проїжджають пожежні машини. Одна, дві, три. Машини-риби пливуть порожніми вулицями міста. Запах цигаркового диму тонкими язиками повзе поміж стовбурами сосен.
— А ми які риби?
…
— Головне не стати «шпротами». Ах-ах.
Я кладу карту на стіл. Намагаюсь зберегти голоси рідних. Хочу, щоб вони звучали в моїй голові. Усмішки. Очі. Моменти. Запам’ятовуй, сука. Не дай стертися. Бережи їх, як зіницю ока.
— Тато, а риби вміють літати?
— Так, уміють.
— І що, у них є крила?
— Є. Але в Україні таких немає. Лише у тропіках.
— А про них кіно є?
— Не знаю.
— Давай пошукаємо!
— Давай.
— Я хочу побачити, як літають риби!
Ми дивимось це кіно: зрадник сидить у клітці. Ми проходимо повз підара. Проходимо повз. Суканахуйблять, у нього зуби всі цілі. Хто його так бив? Хто? Зуби повинні бути на підлозі. Він злив усе. Усі позиції, де був, полігони, казарми. Усе. А зуби в нього, хоч і гнилі, але цілі. Він кидає погляди з-під лоба. Ми ходимо коридорами. Куримо на вулиці. Лягаємо у траву під деревами. Слухаємо пташиний спів. Долинають фрагменти чиїхось розмов. Хто ми? «Консерви» чи «Риби»?
Запам’ятовуй: уміння літати в риб розвинулось як спосіб порятунку від переслідування риб-хижаків. Але в повітрі на них очікує інша небезпека: там вони стають здобиччю великих морських птахів — альбатросів і мартинів.
Лунає сирена. Ми дивимось у небо.
«Ракетна небезпека! … перейдіть, будь ласка, в укриття».
Російські війська збільшили інтенсивність застосування авіації над акваторією північно-західної частини Чорного моря. У місто прилітає все більше й частіше.
— Хочеш, я тобі розкажу, як ми його положили? Знаєш, — каже, — стрьомно трохи, коли п’яний хуй автоматом у тебе тикає.
…
— Підар почистив свій телефон, збив до заводських настройок. Але я шарю, я работаю з цим. Я все відновив. Коли глянули в месенджері, а там… Повний фарш: фотки, локації, карти, переписки… Розказати? Може, напишеш щось? Книжку, а? Ти ж письме…
— Давай потім, — кажу.
Я лежу у траві. Небо — прекрасне.Запам’ятовуй його. Запам’ятовуй ці хмари, слід від ракети і дим протиповітряної оборони.
Лунає сирена.
Гуп!
— А це вже прильот.
— Прильот звучить не так.
— Збили?
— Збили.
— Ах-ах.
— Краще би нас не забирали сюди назад. Краще мерзнути вночі хуй-зна-де, ніж чекати незрозуміло чого.
«Шість кораблів і два підводні човни рф перебувають у готовності завдавати ракетні удари», — повідомляє ОК «Південь».
Дзень!
Повідомлення: «Вам треба якась допомога? Я в Києві, можу шось переслати/передати».
Та наче не треба. Дякуємо за все!
Літературна редакторка: Ната Коваль
