Ця історія починалася дивно. Була зима 2021 року, і нас у Львові та й усю країну вкотре закрили на глибокий карантин, тож мені не залишалося нічого іншого, як багато писати та сумувати через брак мандрів. А я дуже мандрозалежна людина. Та раптом приходить вісточка з Харкова, і запрошують мене стати учасницею проєкту ЛітМузею «Харківської резиденції “Слово”», що реалізується за підтримки Українського культурного фонду. А це нові плани на літо і прекрасна можливість-нагода-щаслива лотерея не просто подорожі, а й зосередження тільки на творчості. Я думала тиждень. Ага, я не відразу погодилася: отака я вредна, мене ще й вмовляли. Особливо мої домашні — переконували, що варто спробувати. Тим паче, що у Харкові розташоване моє улюблене видавництво й мешкає так багато співзвучних моєму серцю людей. А що таке місто? «Це насамперед люди», — казала я собі. Бо якими людьми ти себе оточуєш, такою є ти сама. Ну, гарно ж я вмію переконувати, хіба ні? Хоча… Черв’ячок сумнівів точив моє серце — їхати чи не їхати, бо це аж на три тижні. Якось, мабуть, надто багато в моїй голові було стереотипів, які крутилися довкола цього міста на Сході України.
Ходила й запитувала себе: їхати чи не їхати? Може, ліпше Карпати чи берег Дністра? Залізла в гугл. Бо що я знала на той момент про резиденцію «Слово»? Виявилося, що в Харківському ЛітМузеї працюють творчі й віддані українській літературі люди. І що знайшовся у Харкові меценат Андрій Набока, який у легендарному будинку «Слово» (де у 20-х і трохи 30-х роках XX ст. жили і творили ті, про кого ми знаємо зараз із підручників і літературознавчих розвідок: Хвильовий, Семенко, Куліш, Курбас, Йогансен, Остап Вишня та ін.) викупив цілу квартиру для того, аби майбутнім резидентам творилося не менш зручно і затишно, ніж класикам. Знала, що на вулицях цього міста заховано так багато справжніх і вже легендарних історій про тих, хто творив сучасну українську літературу, ставши «розстріляним відродженням», і про тих, хто продовжує її творити сьогодні. І тому я сказала «так»…
Читайте також: Сашко Дерманський. Не те слово!
Нині я озираюся на мій харківський творчий період і дякую Долі, що він у мене був. Такий насичений літературними подіями, новими прекрасними людьми та безліччю чудових історій, які от-от стануть книжкою. Мій особистий харківський янгол Оленка Руда, працівниця ЛітМузею, від першої до останньої хвилини мого перебування у Харкові зробила все можливе й неможливе, щоби Дара Корній у квартирі-резиденції почувалася комфортно і спокійно. Таня Пилипчук, яка про кожен камінчик і кожен будинок у Харкові знає геть усе й готова зранку до ночі розповідати й бувальщини, і готичні історії про літературне життя рідного міста, просто закохала мене в місто. І ти ходиш слідом за нею хвостиком цілий день, не знаючи втоми, з відкритим ротом і слухаєш-слухаєш-слухаєш, наповнюєшся атмосферою місць і фантомно відчуваєш у скверах, старих під’їздах, колишніх видавництвах, редакціях газет присутність тих, хто залишив так багато себе і від себе на літературній мапі України.
Проте все починалося не з цього. Починалося з харківського вокзалу й із водія, який віз мене на таксі й не знав нічого про будинок «Слово», і я йому розповідала все те, що знала, а він слухав зачудовано і щосили старався розмовляти зі мною українською.
А наступного дня стався той дивний випадок в одному з відділів Нової пошти Харкова, який по вінця наповнив мене оптимізмом:
— А нармальна, па-чєлавєчєскі, сказать нєльзя? Маладой чєлавєк, я вас катєгарічєскі нє панімаю!
— Дякую, що скористалися послугами Нової пошти.
— Гозпааааді! Дасталі уже етай вашей мовай. Била ж так харашо. Всє друг дружку панімалі.
— Гарного дня.
— Ви мнє рот нє затикайтє. У нас свабода слова. Я на вас жалабу напішу.
Голос із черги:
— В спортлато.
Черга всміхається.
— Пишіть. Нам важлива ваша думка. До побачення.
Жінка років сімдесяти (плюс-мінус) нервово виходить з приміщення пошти.
— У вас залізні нерви, — каже юнакові дівчина, що стоїть у черзі переді мною.
— І не тільки нерви, — відповідає серйозно юнак. — Доброго дня! Відправляєте чи отримуєте?
Так, Харків почав мене дивувати. Мамою хлопчика-першачка, який впирається і не хоче вчити віршика, бо він українською: «Нєт, ти будєш учіть українский. Ти ж нє хочєш бить лохам!». Смачнющим трав’яним чаєм від місцевої травниці, безліччю фонтанів, чепурністю вулиць, скверів, парків, мостами через річечки, чистими під’їздами, охайністю прямих широких вулиць і квартирою, в якій я жила. І яка до мене і її мешканців теж попервах так уважно придивлялася та звикала. То павучок десь з тиждень щоденно вранці в один і той самий час вилазив з-за шафи й зависав у центрі кімнати, щоби повитріщатися на мене, то скрипіли вночі двері на кухні й раз пораз падали зі стін портрети поетів-письменників, які у 20-х жили та творили в будинку «Слово», і я брала їхні книги й читала, розуміючи натяки того, хто пам’ять цього будинку береже. Інколи я на ліжку знаходила цікавинки. Вранці, щойно прокинувшись від сну, або на подушці біля моєї голови, або в ногах лежала маленька біла пір’їна. Звісно, передусім я перевірила наявність пухових подушок і ковдр у квартирі, але нічого не знайшла. Будинок тим часом посміхався сонячно великими вікнами й переконував, що мені в ньому буде добре.
Читайте також: У Харкові відбулася прем’єра опери «Вишиваний. Король України»
І добре було. І в моїй прекрасній резиденції, і з тими людьми, яких так щедро і так упевнено приводив у моє життя Харків. Познайомилась із дослідницько-виконавським гуртом «Муравський шлях», який працює при Харківському обласному організаційно-методичному центрі культури та мистецтва. Його учасники вивчають і виконують пісенний фольклор Східної України (Слобожанщини та Полтавщини). Крім того, у репертуарі гурту є відтворення народних обрядів, ігор, традиційна ансамблева музика («троїсті музики») і танці Слобідського регіону. О, як мені цього багатого матеріалу не вистачало. І я дякую пані Мирославі Семеновій за наданий унікальний народознавчий доробок.
А як не згадати екскурсію до чарівного місця — харківського ювелірного дому «Орінго». Я змогла на власні очі побачити, як творилася колекція прикрас за мотивами моєї книжки «Чарівні істоти. Духи природи». Хто сказав, що між книжками та ювелірними прикрасами немає нічого спільного? Ми вас переконаємо в протилежному та приємно здивуємо, тому що дещо цікаве навколокнижкове задумали разом із творчинею дому Оленою Масловою.
А ще було колоритне театралізоване дійство у стінах харківської книгарні «Віват» на презентації «Чарівних істот». Туди завітали актори Харківського театру для дітей і юнацтва з режисеркою Яною Зеленською та показали фрагменти вистави «Русалчин ставок». І я зрозуміла, що починаю закохуватися в цих творчих, унікальних людей, а заразом і в місто, де вони живуть, бо в нас із ними так багато спільного і ми обов’язково будемо далі співпрацювати.
А ще були прекрасні зустрічі в Бабаях і в Чугуєві, блискуче їх модераторство мегакрутого Сергія Жадана, дві презентації в ЛітМузеї, дві у книгарні «Віват», запис на телебаченні й радіо, прекрасне знайомство з легендарним харківським художником Нікітою Тітовим і його обіцянка кооперації. Та до Сковородинівки, на жаль, я так і не доїхала: трошки прихворіла.
Читайте також авторську колонку письменниці Надійки Гербіш «Плечі велетнів»
І вже коли сиділа у вагоні, а Оленка Руда махала услід поїзду, що віз мене на захід із повною валізою книг, подарованих харків’янами, зовні до вікна за нитку-павутинку бабиного літа зачепилася знайома біла пір’їна. Кілька разів торкнулася шибки, а тоді її підхопив вітер і поніс верхи до сонця. Зненацька в месенджер посипалися повідомлення від харків’ян, у яких поки що не знайомі мені люди запитували, коли будуть нові презентації. І я відповіла, що будуть, бо Харків зі мною не прощався, він просто сказав: «До побачення! До швидкого побачення!».
Усі фото надані ЛітМузеєм
Харківська резиденція «Слово» для дитячих письменників — проєкт ЛітМузею, що реалізується за підтримки Українського культурного фонду. Завдяки резиденції три українські дитячі письменники: Сашко Дерманський, Іван Андрусяк і Дара Корній жили і працювали в будинку «Слово», а також брали участь у творчих заходах і відвідували креативні простори для дітей.
