fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Василь Махно: «Мої переїзди дали можливість обживати кожен новий простір як привласнення чужого»

Василь Махно: «Мої переїзди дали можливість обживати кожен новий простір як привласнення чужого»

Письменник і перекладач народився в Чорткові на Тернопільщині, два десятки років мешкає у Нью-Йорку. Автор 14 поетичних збірок, найновіша з яких вийшла цьогоріч у Видавництві Старого Лева — «Одновітрильний дім»; прози — роману «Вічний календар», збірки оповідань «Дім у Бейтінґ Голлов» (здобула відзнаку «Книга року BBC»), п’єс та книжок есеїстики. Лауреат літературних відзнак, зокрема Міжнародної премії «Повеље Мораве» та українсько-єврейської премії «Зустріч»
makhno - Василь Махно: «Мої переїзди дали можливість обживати кожен новий простір як привласнення чужого»
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Поезія та проза Василя Махна міцно тримається точок на мапах. До фіксованих елементів, як ось Тернопіль, Чортків і Нью-Йорк, щоразу додаються нові — міста Грузії та Ізраїлю, Туреччини чи Німеччини тощо. Ці об’єктивні точки — лише дещиця, бо ж вилонюються на метафізичному та символічному ґрунті. 

Тиктор медіа поговорило з письменником, що для нього означають територія, місце, або й ширше — простір — та як одягнути його у слова.

 

Пане Василю, в одному з ваших недавніх текстів «Подорожній Аґнон» є, зокрема, такі слова: «Тоді, коли він виїхав з бучацьких дощів, потрапивши до Трієста, він уявляв палестинську землю виключно з книжок. Тепер — коли він сяде в нічний потяг з Каїру до Єрусалиму, минаючи станційки і далекі арабські поселення, йому пригадається єврейський квартал у Яффо і строката єрусалимська вуличка, переповнена бричками і пішим людом». Читаючи їх, укотре зловила себе на думці, що місце, простір, символи простору — чільні (чи принаймні одні з чільних) ознак вашої прози.

 

Нещодавно я зі своїм приятелем-математиком розмовляв про простори Стефана Банаха. Був такий львівський математик, який розвинув оригінальну теорію просторів. Розмовляючи, я зловив себе на думці, що моє уявлення про простори і математичні простори Банаха — це різні за наповненням та осмисленням поняття. Я давно усвідомив, що простір реальний і простір художній мають якесь симетричне віддзеркалення у словах. 

Не знаю, що вплинуло на структуру мого письма, в якому простір, просякнутий часом, наповнений людьми, запахами, звуками, словами, — важливий і постійно вживаний як художній елемент, але без нього будь-яка розповідь — бліда, не сферична. Спробую припустити, що мої переїзди в дитинстві (та і в дорослому віці) дали можливість обживати кожен новий простір як привласнення чужого. Кажу це у тому значенні, що простір завжди викликає бажання означити його та зрозуміти. 

 

Пригадуєте, коли зрозуміли, що місце — не просто точка на мапі, а те, що пронизує час, має на нас вплив?

 

Мені видається, від початків, коли зрозумів, що наше життя організовано у певних просторових структурах — місто, країна — відтоді мені баглося розповісти про те, чим їх наповнено і як усе це взаємодіє. 

Як правило, починаєш від найближчого, тобто від того, що найрідніше й зрозуміліше. Я, звісно, розпочав зі зворотного, з «чужого». Пригадую, як писав есей «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн», один із перших своїх довгих есеїв про Нью-Йорк. Обравши епіцентром розповіді Браянт-парк біля Публічної бібліотеки на 42-ій вулиці, мені захотілося вибудувати кілька важливих мостів поміж Америкою та Європою, поезією та урбаністикою, минулим і теперішнім. Власне бронзовий пам’ятник Ґертруді Стайн, встановлений там, став тією точкою опори, від якої й протягнулася перша стежка початкового речення. 

 

Думаю, робота над собою містить й роботу над розвитком чутливості до простору. Як ви налаштовуєтеся на те, щоби бути його активним читальником і співтворцем?

 

Це трапляється по-різному. Найперше, мені легше й простіше прочитувати будь-який простір, місце, місто, вулиця тоді, коли я ці місця відвідував, або ж мешкав у них. Складніше з тими, в яких ніколи не бував — саме тоді потрібна неабияка уява, якої, як правило, замало, але допомагають читання та збір інформації. 

Коли я писав «Вічний календар», то кілька осіб із Чорткова допомагали мені з уточненням різноманітних топографічних точок міста. Це виглядало на пошуки втраченого простору. Марсель Пруст перебував у пошуку втраченого часу, я зі своїми помічниками шукав втрачений Чортків. І що дивовижно, роздивляючись криві вулички, ти увіходиш в той час, наче через прозору стіну. Мені допомагали старі мапи і знимки. Я міг годинами роздивлятися кадастрові австрійські мапи, їхню точну геометричну пропорційність, плани забудов і порівнювати із сучасними планами, усвідомлюючи, як розросталося місто протягом століть. Це було схоже на людське життя з усім його циклом від початку до кінця. 

 

makhno 4 1024x683 - Василь Махно: «Мої переїзди дали можливість обживати кожен новий простір як привласнення чужого»

 

Читайте також: Ревізія Збаража: погляд і слово Іди Фінк

 

Нерідко ваша оптика бачення місця налаштована так, щоби відчитувати минуле, виявляти зв’язки. Проте хотілося б почути, якими ви бачите особливості свого сприйняття. Що складає методологію вашого бачення?

 

Минуле, або ж пам’ять, — це основа письма. Вони відкладаються, мов корисні копалини, які колись-таки видобуватимуть. Нам видається, що ми живемо в сучасному, а насправді справжнє життя вже перебуває в минулому, у неможливості переінакшити події, що відбулися. 

Та все ж, я б не хотів, щоби у читачів склалося враження, що мене цікавлять виключно минулі простори. Сучасні Нью-Йорк чи Чортків не менш привабливі для письма. Назагал художній текст, попри те в координатах яких просторів конструюється, завжди тримається на людських пристрастях, емоціях, переживаннях. Простір тільки доповнює, додає певного ритму, енергії, творить важливі деталі.

 

Так, ваші тексти неможливо уявити без людей. Вони нерідко «пришпилені» до місць, як Аґнон до Бучача; Довід Моше, Саша Блондер (Андре Блондель), Карл-Еміль Францоз до Чорткова; чи ви до Джуринки. Як гадаєте, як на людину впливає місце/місця, де вона народилася і/чи провела значну частину свого життя?

 

Місце народження для письменника формує все його подальше письмо. Не обов’язково це місце повинно бути Парижем чи Нью-Йорком, але ця енергетична напруга, пейзаж, річки — формують якийсь внутрішню важливу конституцію. 

При тім без широти погляду, а це значить відвідування різних частин своєї батьківщини і світу, тобто без порівняння, саме місце народження нічого не варте, воно може загубитися у постійних прагненнях змінити одноманітність світу. 

Інколи все відбувається з точністю до навпаки: сербський письменник Александр Тишма писав виключно про Новий Сад. Для нього було важливим, щоби дії в романах відбувалися у місті, яке він найкраще знав. Я не можу сказати, що у цьому я солідарний з ним, радше навпаки, оскільки я пишу про Чортків, Тернопіль, Нью-Йорк. У своїх віршах та есеях я згадую десятки інших міст і місць, наповнюючи свій простір часто екзотичними пейзажами, керуючись при цьому висловом Борхеса, що темою для письменника є увесь світ.

 

І, коли звернути до вашого досвіду, то які ті місця/міста, котрі вплинули на вас?

 

Насамперед це село Базар, в якому виростав до дев’яти років, потім, звісно, був Кривий Ріг, далі — Тернопіль, якийсь час я мешкав у Кракові, коли викладав у Ягеллонському університеті, і Нью-Йорк. Саме вони і саме в такій послідовності.

 

А як вони вплинули?

 

Перш за все, ці місця розподілені за часовим принципом: дитинство, юність, зрілість… Тому, коли тепер думаю: а справді, як вплинув Кривий Ріг чи Нью-Йорк? Що, крім пейзажу чи мови, ставало визначальним для мене, що я брав від них? Можу відповісти в такий спосіб — усі вони вплинули на мову, яку вважаю за найцінніший дар, яким може володіти письменник і яка стає його alter ego. 

 

makhno 2 1024x683 - Василь Махно: «Мої переїзди дали можливість обживати кожен новий простір як привласнення чужого»

 

Читайте також: Дефіляда Києвом: відвідуємо локації з першого сезону художнього подкасту

 

Мені пригадався есей, присвячений Тернополеві, «Час “Кози”» із книжки «Уздовж океану на ровері», де ви міркуєте, що біографія міста могла б складатися із корпусу текстів про людей, котрі населяли простір і творили його ідентичність. Тож цікаво поговорити про цей взаємний вплив людини та місця. Як ми впливаємо на нього? І коли довести запитання до фантастичної концентрації, якщо уявити місто, населене виключно літераторами, яким би воно було? Йдеться не про устрій, а радше про те, чи було б воно цікаве до розглядання з такої перспективи.

 

Ну, це справжня фантастика — місто письменників. У такому місті ми б — припускаю — свідками вуличних боїв, схожих на круті голлівудські кримінальні фільми. Письменство — насамперед самотність, алхімічна праця затвірника, тому в місті письменників письменникам не було б вельми затишно. 

Інша справа — тексти про місто, які власне творять його вищу ауру, переносять його із реальності у нагірні світи. Я це мав на увазі, пишучи про справжню ідентичність міста, яке без людських пристрастей приречене, як вистигаюча в космосі зірка. Ось чому, коли я пишу про будь-яке місто, мені хочеться підслухати його голоси разом із мовчання каміння, з якого воно збудоване. 

 

Читайте також інтерв’ю із засновниками видавництва «П’яний корабель»

 

Усі фото: зі сторінки Василя Махна у фейсбуці

Анна Золотнюк

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
makhno 150x150 - Василь Махно: «Мої переїзди дали можливість обживати кожен новий простір як привласнення чужого»
Василь Махно: «Мої переїзди дали можливість обживати кожен новий простір як привласнення чужого»
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter