Чому ландшафт — це не просто картинка, а те, до споду чого прикріплена культура; як антропоцентризм впливає на ідею сприйняття овиду та чому горизонт вартий не тільки естетичних, а й онтологічних рефлексій, — про це поговорили з географом-дослідником, запрошеним викладачем Українського католицького університету та інженером кафедри географії України Львівського національного університету ім. Івана Франка Романом Лозинським.
Пане Романе, як у вас виник інтерес до ландшафту?
Я чутливий до візуальних подразників, а ландшафт — це, перш за все, візуальний фактор. Мене завжди цікавило, чому середовище є саме таким, а не іншим, чому ландшафт різноманітний, а крім того, чому він змінюється певним чином.
Ландшафт, як наголошує бельгійський географ Марк Антроп, — це передусім цілісний погляд на те, що нас оточує, без поділу на складові, тому для його вивчення є важливою міждисциплінарність. Ландшафт — це поєднання природничої географії, містобудування, землекористування, культурної та національної ідентичності, досвідів і практик; це складний концепт, проте найбільш багатообіцяльний у вивченні груп людей та суспільства, їхнього функціонування.
Яке значення ви вкладаєте у слова культурний ландшафт?
Перш за все, некультурного ландшафту не існує, бо люди скрізь залишили свій слід, навіть, якщо це візуально непомітно. Приміром, посадити дерево — це втрутитися у ландшафт. Властиво, відтоді, як люди почали осмислювати ландшафт і надавати йому певних значень, він перетворився в культурний ландшафт.
Через те ландшафт не може бути нейтральним — він результат ухвалених рішень, взаємодії людей між собою та із середовищем, він виявляє пріоритети суспільства, проявляє владні структури та ідеології. Ландшафт — це матеріальна частина світу, котра є набагато важливішою за свій матеріальний вимір, маючи здатність містити та транслювати культурні значення.
Завдяки смисловому, текстовому, ментальному і символічному виміру ландшафту, він залучений у створення соціальних структур (систем відносин), національних, економічних, класових чи гендерних. Зв’язок ландшафту й людини двосторонній — ми створюємо ландшафт, а він впливає на нас та наші щоденні практики.
У книжці ви пишете: «Люди сприймають ландшафти по-різному. Це сприйняття залежить від їхнього життєвого досвіду, професій, дозвілля, знань та залученості до його (пере)творення і змін, а тому зв’язок з ландшафтами може бути дуже міцним, а оцінка високою або навпаки — слабкою та відсутньою. Зв’язки з ландшафтами є не однаковими». Чому вони не однакові?
Усе залежить від історичного контексту та місця. Наприклад, естонський географ Ганнес Паланг говорить про явище відсторонення та відчуження ландшафту, що особливо характерно для Центрально-Східної Європи. У містах і містечках цього регіону жили представники різних релігій та культур. Тут у XX столітті часто і швидко змінювалися державні утворення з різними адміністративно-територіальними устроями, рівнем самоврядування, економічною системою та владними стосунками, історична тяглість була у великій мірі перервана через переселення та знищення окремих груп людей за етнічною та/або соціальною ознакою.
Через те теперішні мешканці та мешканки часто взаємодіють із ландшафтом в особливий спосіб, котрий можна назвати травматичним у багатьох сенсах — від низької чутливості до пам’яті місця до проявів «дикого» капіталізму та кризи ідентичності, що проявляється в теперішніх химерних архітектурних стилях нового заможного класу.
Аби зрозуміти такий ландшафт, варто звернутись до історичної географії: в радянські часи у людей на місцях був обмежений вплив на рішення, громадянське суспільство було слабким — це породило байдужість до ландшафту зокрема і загалом до всього громадського, була поширена думка, що все громадське є нічиїм, а тому з ним можна робити все, що хочеш. У часи капіталізму, особливо в 1990-х, коли держава як інституція була особливо слабкою, фокус змінився — все приватне почали вважати найкращим. Зараз ця недовіра до громадського змінюється, особливо із ростом популярності урбаністики та після реформи децентралізації.
Ландшафт — це матеріальна частина світу, котра є набагато важливішою за свій матеріальний вимір, маючи здатність містити та транслювати культурні значення.
Інший аспект порушення зв’язку з ландшафтом — це трактування спадщини та виникнення поглядів «своя — не своя» спадщина. Певні елементи ландшафту суспільство може вважати не своїм. Свої треба підтримувати та зберігати, а ось чужі можуть вважати ледь не помилкою історії, яку треба стерти, що легше зробити, ніж осмислювати. Таке сприйняття виникає через переважання викладання політичної національної історії замість культурної історії з увагою до регіональних особливостей. Як наслідок — неможливість усвідомлення того, що мікс спільнот, хоч і був складним, проте є плодючим для людства.
Ландшафт може допомогти проговорити минуле. Він — це історичний палімпсест, нашарування епох. Наприклад, внаслідок багатокультурності міста і містечка Галичини мають по кілька домінант поблизу ринкових площ. Культові та громадські споруди різних етнічних груп є матеріальним свідченням історії, яке спонукає задуматися про минуле — без таких свідчень важче було б почати говорити про минуле.
Читайте також: Тут був Лан. Тут жив Бруно Шульц
Ми говорили про «заповнений» простір. Але інша складова міст і містечок — незаповнені простори, люфт між окультуреними територіями. Останнім часом міста почали втрачати той, нічийний, простір. Чи це виключно позитивне явище?
Згідно з модерністичною ідеєю, людина є найпотужнішою силою, котра змінює природне середовище, окультурює його згідно з певними ідеологіями та задля «прогресу». Натомість постгуманізм говорить, що люди не одні на цій планеті, важливими є всі елементи світу, особливо тварини та рослини, а також штучний інтелект, і привносить нову етику відношення людини зі всім іншим і розмиває межі людське-нелюдське (human-nonhuman).
Модерністичний погляд розглядає ділянки, котрі не використовуються, — як ознаку негосподарницького ставлення до середовища. Так само модерністичний підхід передбачає поділ рослин і тварин на «корисні» та «некорисні», «шкідливі» та «нешкідливі». Цей підхід говорить, що пусток не має бути, що вони ознака хаосу та невпорядкованості. Тому найчастіше, що влада робить на підтвердження активності і для своєї легітимізації, — впорядковує території у певний спосіб. Люди у Західній культурі не можуть спокійно сприймати те, що вони не контролюють, бо люблять порядок і прогрес, це відбивається у ландшафтному дизайні. На противагу цьому постгуманістичний підхід розглядає пустки як частину екосистеми, а місцеві багаторічні рослини не як «бур’яни», а як вагому її складову.
Читайте також: Ревізія Збаража: погляд і слово Іди Фінк
Який погляд на ландшафт є екологічним?
У вибудовуванні стосунків із ландшафтом важливе врахування трьох аспектів — екології, минулого та бачення того, яким буде розвиток, тобто майбутнього.
Культурна екологія, адаптація людини до природного середовища — базис домодерних культурних ландшафтів, з них ми можемо черпати ідеї для міського планування та використання матеріалів у час екологічної кризи.
Друге — пам’ять місця, яку важливо враховувати. Якщо місце мало значення для певної групи людей, то зміни в ландшафті мають бути етичними щодо цієї групи. Тому повага та осмислення минулого особливо важливі. Ландшафти зберігають пам’ять, через це не можна будувати нове, не знаючи та не враховуючи минулого. Водночас місця трагедій не варто сакралізувати чи робити з них неторкані простори — слід акуратно працювати з ними та, осмисливши, надавати й нові функції.
І третя складова — усвідомлення перспективи. Власне, від цього усвідомлення має розпочинатися будь-яка робота, тобто з запитання, яку ціль ми собі ставимо, куди прямуємо.
Потрібно завжди мати на увазі, що ландшафти є не просто пасивними візуальними одиницями оточення, які створюються людьми та природою, а є частиною життя людей, спільнот, їх переконань і цінностей. Тому, крім екології, минулого та перспективи, важливими є щоденні практики мешканців і мешканок та їх зв’язок із ландшафтом.
Ландшафти зберігають пам’ять, через це не можна будувати нове, не знаючи та не враховуючи минулого.
Що кожен може зробити для свого ландшафту?
Багато чого: від найменшого — піти й зібрати сміття на своїй вулиці до створення громадської організації. Ландшафт показує (не)активність людей, їхні цінності, взаємодію одне з одним і владою, та їх пріоритети — все це матеріалізується у ландшафті.
Читайте також: Бібрка очима Уляни Кравченко
Фото на головній: Роман Лозинський
