Митці розповідають, як змінилося їхнє життя, професійна сфера та пріоритети і які виклики постали перед ними. Кілька серій документального серіалу вже вийшли на MEGOGO Live. Перша знайомить із тим, як митці пережили перший день повномасштабного вторгнення. Згодом проєкт продемонструють на UA:Перший.
Тиктор медіа поспілкувалося з героями проєкту «Ми з України» Максимом Демським, Тарасом Прохаськом, Павлом Нечитайлом, Анастасією Євдокимовою та Антоном Слєпаковим.
«Ми хочемо наголосити на важливості культурного тилу й забезпечити видимість і цінність української культури в Україні та за її межами, особливо в цей час. Напередодні 24 лютого 2023 року ми випустили серіал, щоб нагадати, як пройшов рік і для чого ми жили, боролись і продовжуємо тримати позиції», — розповідає авторка ідеї та співпродюсерка серіалу Олександра Венславовська.
Зйомки першої серії відбувалися в перші тижні війни у Вінниці, Чернівцях, Харкові, Хмельницькому та Бакоті за спільної ініціативи Мистецького об’єднання ПЛАЙ і Respublica Fest.
«”Ми з України” — це документація культурної частини життя українців під час війни, що демонструє єдність думки та позиції, безкомпромісну готовність до боротьби за майбутнє. Мовою мистецтва Україна «кричить» на весь світ, і нашим завданням є остаточно і безповоротно закріпити та визнати цінність української мови, української історії та української культури», — кажуть автори проєкту.
Як для вас за рік змінилося значення фрази «Ми з України»? Як ви це відчуваєте? Що в цьому викликає найбільшу гордість?
Директор «ГогольFest» Максим Демський був максимально лаконічним. Він розповів, що значення фрази «Ми з України» для нього змінилося радикально, — і це глибоке відчуття. А надихає його героїзм українок.
«Особисто для мене ця фраза не змінилася, бо вона була моїм девізом із дитинства. Тепер просто стає радісно, що нас стало так багато. І не йдеться про те, що ми, з України, кращі від усіх інших. Вражає прийняття своєї самості як чогось природного», — поділився письменник Тарас Прохасько.
«Для мене значення не змінилося. Підза*бав уже цей слоган, на кожному кроці до діла й не до діла його ліплять. Україна дуже різна: одні воюють, інші волонтерять, треті ховаються від військкомату, четверті досі не можуть навчитися говорити українською. Та всі вони — з України», — каже музикант і письменник Павло Нечитайло.
«Значення цієї фрази лишилося незмінним. Ми — українські митці, ми творимо сучасну українську культуру, ми з України — з тієї країни, яка 30 років є на політичній карті й десяток століть на культурній. А ви, зокрема на Заході, так мало про нас знаєте, але будьмо відверті — ми й самі про себе знаємо недостатньо», — каже Анастасія Євдокимова, літературознавиця, кураторка мистецьких проєктів, співавторка подкасту «Наразі без назви».
«Для мене ці слова точно не змінились. Я завжди відчував, звідки та хто я. Однак відчуваю певний острах, що весь світ за рік повномасштабного вторгнення почав трохи втомлюватися від нас і наших проблем. Та проблема вже давно не тільки наша, а загальносвітова. Гордість — трохи далеке мені поняття, бо постійно вилазить слово “гординя” — от його точно намагаюсь уникати. Та й на гордощі немає часу», — відповідає музикант Антон Слєпаков.
Читайте також: Невимовна війна. Есей Володимира Шейка
Чому серіал варто переглянути — який його меседж для вас найцінніший?
«Усі присутні в серіалі є тими, хто формулює сенси у свій спосіб. Тобто вони є донорами, які підводять до практики рефлексування всіх акцепторів, яким сформулювати сенси самостійно важче», — каже Тарас Прохасько.
Головною цінністю фільму Максим Демський вважає те, що він про такі моменти, про які багато хто не знає, та ще й із чудовими героями.
«Митці, які справді чесно несуть службу під час війни, показують, що це дійсно справа всенародна. Тобто немає людей у яких “лапки” замість рук і яких погано готували. Якщо воюють всі — то всі.
Тому своїм прикладом чесної служби вони надихають інших. Але це тільки в тому випадку, якщо артисти чесно тягнуть лямку, а не по концертах у пікселі шаряться», — резюмує Павло Нечитайло.
«Найважливіше в цьому серіалі — єдність думок таких різних людей, які між собою не змовлялися й опинилися поруч волею творців серіалу, магією монтажу, яка ставить такі різні думки в один ряд, бо вони — про те саме.
Серіал про оптимізм, про віру, а ще про впевненість, що є ланки креативного сектору, позиція яких була і залишилася незмінною. І для яких повномасштабне вторгнення не стало раптовим великим надломом (як для представників шоубізнесу, які враз прозріли), бо цьому надлому вже дев’ять років», — додає Анастасія Євдокимова.
«Кожен документальний проєкт несе важливу функцію — фіксацію часу в певний проміжок історичних подій. Я дуже ціную це. Мене тішить, що всі, з ким я поділився посиланням на серіал, запитували, коли вийде нова серія. Значить, працює.
Ми дуже різні, і тим цінніше зібрати таке різноманіття людей і думок в одному кадрі й почути шматочок історії кожного», — відповідає Антон Слєпаков.
Культурна перемога України. Вона настане, коли…?
«Ніколи. Це боротьба, яка триватиме стільки, скільки живемо ми та памʼять про нас у наступних поколінь. Чи наблизила до культурної перемоги родина Ханенків на початку XX століття, інвестуючи в українське мистецтво, відкриваючи музей?
Чи наблизили до культурної перемоги Старицький, Кропивницький і Карпенко-Карий, коли ставили в російській імперії українські пʼєси, інвестували в український театр у 1880-х? Чи наближають нас до культурної перемоги книжкові ярмарки й музичні фестивалі, яких до повномасштабного вторгнення було багато, хоча й недостатньо?
Усе нас наближає до того, щоб творити свою культуру на своїй землі, щоб цікавитися іншими культурами, щоб мислити себе частиною світу, зрештою, щоб нею бути. Але ця робота не припиниться ніколи, бо українська культура завжди творилася не завдяки, а всупереч, тож білих плям, перерваних традицій, відсутнього мистецтва ще забагато», — каже Анастасія Євдокимова.
«Культурна перемога — це безперервність тривання й повнота спектра питань і проблем, які культура культивує. У такому разі — поки культура жива й адекватна — перемога вже є», — підсумовує Тарас Прохасько.
Максим Демський бачить культурну перемогу як момент, коли українці усвідомлять себе єдиним цілим.
«Певною мірою вона вже відбулась. У світі вже не перепитують “Звідки? Що це за країна? Це росія?”. Дуже прикро, звичайно, що це сталося через повномасштабну війну. Так, нам би не завадив Пулітцер, Оскар, Золотий ведмідь, Нобель і ще якась блискуча хрінь, яку чомусь вважають ознакою перемоги (у деяких випадках) культури…
Але це теж певна умовність. Митці не мають зупинятися, це точно. Зараз ще не час спочити на лаврах, та цього якраз і не буде найближчим часом… А значить робота триває і ми не маємо права зупинятися», — оптимістично зауважує Антон Слєпаков.
«Культурна перемога має бути не України, а в Україні. Але цього за нашого життя не станеться», — висловлюється Павло Нечитайло.
Хронометраж усіх серій: 1 година 20 хв
Продюсери й автори ідеї: Олександра Венславовська, Володимир Подолян
Оператори: Микола Геркалюк, Марина Сербінович, Олександр Кохан, Євген Горун, Назар Назарук, Андрій Новіков, Ярослав Ільчишин
Режисер монтажу: Євген Горун
PR проєкту: Катерина Войчук, Ірина Бабенко
Розшифровка тексту і переклад субтитрів (англ.): Владислав Захарко
За підтримки Німецького культурного центру Goethe-Institut.
Фото надані героями і героїнею матеріалу
