fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
«(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

«(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

Акторки Вікторія Агафонова, Антоніна Гладка, Ліна Підцерковна, а також режисер Іван Шаран рятувалися від повномасштабного вторгнення росії у Дрогобичі. Тут вони створили спільний проєкт
drohobych cover - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Творити під час війни, вірити у своє мистецтво, згуртовувати і надихати людей — важливо. Адже навіть в умовах вимушеного переїзду, стресу і повної невизначеності творчість може допомогти митцям віднайти баланс. Нашим героям вона допомогла.

Актори з Маріуполя, Харкова, Києва, Луганська, Сєвєродонецька, Борислава та Дрогобича об’єдналися, щоб створити театральну виставу на основі текстів Бруно Шульца. Ця вистава, у якій беруть участь внутрішньо переміщені актори, показує єдність українських митців, які були змушені покинути свій дім через війну. Але в них залишається мистецтво і можливість творити нові сенси, ділитися ними із глядачами.

Герої розповіли Тиктор медіа про свій досвід проживання війни та про роботу над виставою UNIVERSUM, що була представлена цьогоріч на ШульцФесті у Дрогобичі.

Дрогобич під час повномасштабної війни

На Львівщину переїхало чимало внутрішньо переміщених осіб, у Дрогобичі оселилися понад 9 тисяч із них. Для порівняння — станом на січень 2022 року населення Дрогобича становило понад 73 тисячі мешканців.

Місто стало прихистком і для багатьох людей творчих професій. Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича прийняв у своїх стінах внутрішньо переміщених театралів, для яких театр зовсім не метафорично став тепер новим домом.

Вистава з переміщеними митцями

Усе почалося з допису у фейсбуці. Актор, митець, культурний менеджер та активіст Олександр Максимов запитав на своїй сторінці, чи є в місті актори з інших міст, які хотіли б узяти участь у спільному проєкті. Актори відгукнулися. Потім провели перші зустрічі, учасників ставало більше. З’явився режисер Іван Шаран — і новостворена команда почала роботу над масштабною виставою.

UNIVERSUM — вистава за мотивами творів Бруно Шульца. Це не випадково, адже письменник — уродженець Дрогобича, який любив своє місто й часто згадував у текстах знайомі йому вулички. Символічно, що виставу про такого важливого для міста митця поставили саме тут — на X Міжнародному Фестивалі Бруно Шульца. Сценаристом вистави став Іван Шаран. Він почав роботу над сценарієм задовго до 24 лютого, та втілити задумане вдалося аж у липні.

Жанр UNIVERSUM визначають як сюрреалістичну історію з елементами побуту та перформативними акціями. Це справді експериментальний театр — глядачі перебувають з акторами на сцені, за куліси майже ніхто не виходить, навіть зміна образу відбувається в одному просторі. Деякі сцени знімають і транслюють на екрани, щоб глядачі могли роздивитися обличчя акторів ще ближче.

Прем’єра виявилася успішною — адже охочих подивитися виставу було значно більше, ніж місць у залі. Про те, як тривала робота над проєктом, розпитали акторів і режисера.

Іван Шаран, режисер вистави UNIVERSUM

Іван Шаран родом із Борислава, містечка біля Дрогобича. Тож місто йому знайоме, хоч до повномасштабного вторгнення він бував тут не часто. Митець називає Дрогобич культурним містом і захоплюється його архітектурою, яка нагадує старий Львів і польські міста. Адже Борислав — більш індустріальний.

Попрацювати над виставою Івану запропонував Олександр Максимов, актор і його добрий друг.

«Я актор і не мав режисерських амбіцій. Але Сашко наполіг, і я погодився робити цю виставу. Отож це мій режисерський дебют. 

Через повномасштабну війну робота над виставою зупинилась. Та через два місяці Сашко знову зателефонував і сказав, що актори, які приїхали до Дрогобича з різних регіонів України, згодні грати у виставі. Завдяки їм проєкт набув іншого характеру. Я розумів, що зараз актори не мають змоги працювати. Це мене теж мотивувало — посприяти тому, щоб вони залишалися у професії. Я вже мав половину сценарію. Ми зустрілися з акторами й почали працювати», — розповів Іван Шаран.

Репетиції тривали близько трьох місяців. Іван поділився цікавими й дещо містичними збігами, що супроводжували виставу.

ivan sharan 768x768 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера
Іван Шаран, м. Київ, український актор театру, кіно і телебачення. Актор Київського Національного Академічного Драматичного театру ім. Івана Франка. Фільми: «Памфір», режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, «Лалібела», режисерка Анастасія Морозова. Вистави: «Буна», режисер Давид Петросян, «Verba», режисер Сергій Маслобойщиков

«Я прописав сценарій так, що для всіх залучених акторів знайшлася роль. Дехто виконував по дві ролі. Але все склалося так, що всі персонажі з тих сюжетних ліній, які я взяв у Шульца, були на місці.

Іще до війни, коли я почав працювати над сценарієм, перше речення прологу було приблизно таке: “На сцені висвічується напис universum, на сцені знаходиться діджей, що починає міксувати музику і налаштовує мікрофон”.

Потім з’явилися актори. На нашій першій зустрічі виявилося, що таки маємо діджея — Олександра Гладкого. Він навіть привіз із собою всю свою апаратуру. Тобто все сталося, як і я задумав, і ці люди просто знайшлися», — розповів Іван Шаран.

Вистава важлива для режисера не лише тому, що це його дебют і що це дало змогу працювати тим акторам, які втратили роботу.

universum sharan 682x1024 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

«Також ми створюємо культурний міст із Польщею, оскільки Бруно Шульц писав польською, а народився і жив на території сучасної України. Після показу вистави нас запросили на декілька фестивалів у Польщу. Тож маємо змогу говорити там про нас, про наші рефлексії щодо війни. Бо Шульц теж дотичний до війни — він сам пройшов і радянщину, і воєнну окупацію.

Вистава вийшла досить депресивна. Я зважав на настрої автора — читаючи листи, біографію. Виникало питання, чи не буде глядачам важко. У виставі є брудна сцена з німцями, дуже “тріпова”, коли актори на сцені випивають 12 пляшок пива. Ми навмисно прагнули зробити таку сцену, яка б викликала блювотний рефлекс», — розповів режисер.

«Шульц дуже поліфонічний, його недарма порівнюють із Кафкою. З таким матеріалом я ще не працював. До того ж це проза. У п’єсі вже є драматургія, а тут її треба було вибудовувати самому. Історія з “Фауста”, персонаж Мефістофеля, а також Ніцше — ось така вийшла поліфонія. Але все органічно поєдналося», — вважає Іван Шаран.

Прем’єра вийшла несподіваною, адже вистава була камерною, на 70 місць. Проте охочих подивитися UNIVERSUM виявилося значно більше — близько 300 гостей. Тож планують іще покази, режисер поділився планами:

«Ми обіцяли ще два покази у Дрогобичі. Також почали переговори з театром Лесі Українки у Львові. А на жовтень плануємо поїздку в Польщу, де відвідаємо Катовіце, ще чотири міста поблизу, імовірно, серед них будуть Люблін і Краків».

Іван Шаран хоче втілити з трупою ще кілька проєктів:

«Я запропонував усім перечитати “Колгосп тварин” Орвелла. У Дрогобичі є старий м’ясокомбінат — це чудова локація для реалізації Орвелла, адже його тексти зараз на часі. До того ж в Україні виставу за “Колгоспом тварин” взагалі ще ніхто не ставив.

Ми вирішили, що закінчимо покази UNIVERSUM, а потім подаватимемось на грант, щоб втілити цю ідею. Можливо, режисером я буду не сам. Хочу, щоб вистава за Орвеллом була ще й трохи рок-оперою, а для цього треба багато ресурсів і вмінь. Тож запрошу до співпраці своїх колег».

Ліна Підцерковна, акторка

Ліна народилася на Львівщині, але останні 5 років жила і працювала в Києві. Війна застала її в рідному Дрогобичі, куди жінка приїхала за тиждень до повномасштабного вторгнення. Місто описує як маленьке і розмірене. Проте з лютого багато що змінилося:

lina pidtserkovna 768x768 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера
Ліна Підцерковна, м. Київ. Акторка, кастинг-менеджерка та продюсерка в кіноагенстві Limelite. Фільми: «13 автобус», режисер Олександр Безручко, «План розлучення», режисерка Катерина Сергієнко. Вистави: «Перерваний політ», режисер Олександр Король, «Лісова пісня», режисер Олександр Король

«У Дрогобичі з’явилося скупчення творчої енергії. Місто оновилося завдяки такій кількості людей, які сюди переїхали».

Хоч жінка й опинилася у знайомому для себе місті, та повномасштабне вторгнення змінило її ставлення до мистецтва.

«Спочатку я не могла займатися мистецтвом. Мені здавалося, що це безглуздо і не має сенсу, бо ж війна, треба волонтерити, воювати, допомагати воїнам. Але потім зрозуміла, що мистецтво тримає українську культуру, а якщо її не тримати, то далі будуть завойовувати наші території», — вважає акторка. 

Олександра Максимова Ліна не знала, але друзі тегнули її під його дописом, тож акторка приєдналася до зустрічей з іншими митцями, які переїхали до Дрогобича.

«Для мене цей проєкт — культурне волонтерство. Я прийшла на першу зустріч, побачила акторів із Маріуполя та Сіверськодонецька і зрозуміла, що це важливо робити. Побачила, що їм це потрібно і може морально допомогти. Спершу працювала заради них — я чула їхні історії й розуміла, що хочу їх підтримати. І могла їх підтримати в такий спосіб», — зізналася Ліна Підцерковна.

Ліна у виставі грала Аделю — служницю родини Бруно Шульца, яку, проте, сприймали як частину сім’ї, що було дуже незвичайно для Дрогобича:

«Спочатку в мене був внутрішній протест, бо, коли читала сценарій, уявляла себе в іншій ролі. Та коли прочитала новели Бруно Шульца й опис Аделі, зрозуміла, що ми з нею дуже схожі зовнішньо. Тому мені й дісталася саме ця персонажка. 

Я до неї звикала, вона до мене, і так ми рухалися спільно до взаємодії на сцені. Раніше я не грала служниць. Та вона і не була ярликовою служницею, бо мала свій гонор, могла фиркнути на господарів, не прибирала, якщо не хотіла», — розповіла про свою персонажку акторка.

universum 1 1024x646 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

«Я була приємно вражена, що дрогобичани позитивно сприйняли виставу. Це новаторський продукт, експериментальний. Вірю, що треба робити більше таких проєктів і вчити глядача трохи іншого театру, відходити від побутового. Іти в експериментальний театр, де є символізм, де глядач може зробити висновки самостійно», — каже Ліна Підцерковна.

Особливістю цієї вистави є не тільки її експериментальність, а й те, що акторська трупа зібралася вперше.

«До вистави долучилися люди з різними характерами, професійними досвідами, з різними школами. Зібрати докупи таких різних людей — складно. Тому ми мали не тільки репетиції, а й тренінги — щоб відчувати і розуміти партнера, щоб розвивати емпатію», — розповіла мисткиня.

Акторка проводила такі тренінги, щоб створити команду, яка зможе втілювати спільний продукт. 

«Виставу варто дивитися всім, навіть тим, хто не любить експериментальний театр. Іван, наш режисер, показав справжнього Шульца, в усіх його проявах. Бо кожна людина багатогранна», — підсумувала Ліна Підцерковна.

 

Читайте також: Від «Тіней забутих предків» до «Вавилону XX»: чотири іпостасі Івана Миколайчука

Антоніна Гладка, акторка

Антоніна переїхала у Дрогобич із чоловіком і дитиною на початку березня. Дорога на захід була непростою. Поки сім’я чекала евакуаційного потяга, у їхній двір потрапив снаряд.

«Наш потяг їхав без світла. Коли під’їжджав, то було вже темно. І не було ніяких ознак, що це пасажирський потяг: щось чорне димить, він сам темний, усі вікна зачинені. Провідниця вже всередині сказала, що ми не маємо себе висвічувати в дорозі. Тож їхали як товарний поїзд.

Уже на Житомирщині ми вперше почули повітряні тривоги, бо в нашій області їх просто не було, тільки повідомлення в телеграм-каналах», — розповідає про свій шлях до Дрогобича Антоніна Гладка. Акторка розповіла, чому вирішила їхати саме в це місто:

«Я працюю в Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі, а Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича — наш театр-побратим. Тож директор театру в Дрогобичі запропонував прихисток акторам із Луганщини. Ми прожили у приміщенні театру три місяці».

antonina hladka - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера
Антоніна Гладка, м. Сєвєродонецьк. Акторка Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. Вистави: «Вій», режисерка Вероніка Золотоверха, «Саша, винеси сміття…», режисер Максим Булгаков, «Коли дівчата грають Jazz…», режисер Максим Булгаков, «Три сестри та інші», режисер Ігор Білиць

Дрогобич виявився зручним для акторки. Для неї важливо, коли місто невелике і до роботи не треба добиратися годинами. Також вона зауважує, що цінує в містах доглянуту архітектуру.

«Коли йду вулицями Дрогобича і бачу, що хтось викупив будинок чи квартиру і робить ремонт, відчуваю радість. Адже вони і для себе роблять красиво, і ті, хто проходить повз, мають шанс дивитися не на руїну, а на гарну будівлю. Мені приємно проходити там, де красиво», — ділиться Антоніна Гладка.

Зараз вона із сім’єю залишається у Дрогобичі.«Дуже багато зелені, повітря, наче на морі. Інколи здається, що воно таке зі смаком солі. Звісно, бо тут сіль добувають», — описує свої асоціації Антоніна Гладка.

antonina hladka un 1024x682 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

У проєкт за творами Бруно Шульца Антоніна потрапила, поки жила в театрі.

«Поруч із нами в кімнаті жила акторка з Маріупольського театру Вікторія Агафонова. Вона додала мене у групу з іншими акторами. Коли ми зібралися, Ліна Підцерковна провела тренінг, щоб дізнатися особисту мотивацію кожного учасника, чому ми приєдналися і чого чекаємо від цієї роботи. Для мене саме із цього й почався проєкт», — згадує Антоніна.

Акторка виконувала у виставі роль матері Бруно Шульца. А ще Ворони, Птаха і повії — це епізодичні ролі, які, втім, допомагають створити відповідну атмосферу. 

Про прем’єру акторка згадує з радістю, адже вона знову мала можливість грати.

«Я скучила за цим відчуттям — бути на сцені, грати виставу. Я подумала: Боже, як це давно відбувалося. Коли вистава закінчилася, я побачила, що більшість людей була в захваті. Було дуже приємно, що те, що ми зробили — відгукнулося», — каже Антоніна Гладка.

Її, як і інших акторів, здивувало, скільки охочих прийшло подивитися виставу:

«Дехто сидів на підлозі, дехто стояв позаду, а деякі — на балконах для освітлювачів. А ще хтось просто сидів у залі й тільки слухав виставу», — розповіла Антоніна про прем’єру.

universum sharan 4 1024x450 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

Антоніна Гладка працює акторкою вже 20 років. Раніше викладала театральні дисципліни в музичному училищі в Сіверськодонецьку. У 2014 році міський театр, у якому вона працювала, об’єднали з Луганським. Так вона потрапила в новий колектив.

Зараз цей театр переїхав до Сум, але Антоніна поки не вирішила, чи приєднається до нього. Якщо трупа з переміщених акторів продовжить працювати над новими виставами, то Антоніна з радістю приєднається, бо вважає, що їм вдалося знайти порозуміння і створити міцну команду.

 
Читайте також: Без штампів і стереотипів: як волинські театрали переосмислили Лесю Українку

Вікторія Агафонова, акторка

Маріуполь — рідне місто Вікторії, вона працювала в театрі — саме тому, у який невдовзі влучила ворожа бомба. Ще 23 лютого Вікторія грала в «Сойчиному крилі» за Іваном Франком, а вже наступного ранку все змінилося.

viktoriia ahafonova 1024x1024 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера
Вікторія Агафонова, м. Маріуполь, акторка Донецького академічного обласного драматичного театру. Вистави: «Сиротливий Захід», режисерка Єва Тихонова, «Поминальна молитва», режисер Анатолій Левченко, «Вісім люблячих жінок», режисерка Єва Тихонова, «Лускунчик», режисер Анатолій Левченко

«24 лютого подзвонила колишня колега, яка працює у Дрогобицькому театрі, і запропонувала переїхати. Я відмовилася, але 28 лютого місто відрізали від зв’язку, не було потягів, перший снаряд потрапив у нашу дев’ятиповерхівку. Тож можливості виїхати не було.
Виїхали ми лише 14 березня. Весь цей час провели у підвалі в танцювальній залі. Спочатку дісталися до селища біля Маріуполя, потім до Бердянська, тоді до Запоріжжя. Аж 25 березня прибули у Дрогобич», — розповіла про шлях евакуації Вікторія Агафонова.

До цього Вікторія бувала на Львівщині, але не в Дрогобичі. Пригадує, що її батьки колись відпочивали у Трускавці та їздили до Дрогобича на екскурсію.

Про місто акторка каже:

«Спочатку, коли тільки-тільки приїхала, я ходила вулицями, майже як Шульц. 

Роздивлялася, мала відчуття мирного неба над головою, мирного — на відміну від Маріуполя. А потім звикла — і гори здалеку вже не так дивують. Найбільше мені подобається вулиця Шевченка, вона найменш людна, широка, і на ній розташована гарна будівля біолого-природничого факультету місцевого університету».

Оселилася Вікторія спочатку у дрогобицькому театрі. Невдовзі розпочалася робота над виставою з іншими переміщеними акторами.

«Для мене ця робота почалася з того, що в мене брав інтерв’ю польський журналіст. Для нього перекладав Олександр Максимов, який потім грав у виставі батька Бруно і Мефістофеля.

Він сказав, що хоче зібрати усіх переміщених акторів і створити щось спільне. Поки це була тільки ідея. Після його допису у фейсбуці актори приходили на зустрічі. Ми розмовляли, рефлексували, я навіть написала монолог про свої відчуття від війни.

А потім приїхав Іван Шаран. Стало зрозуміло, що він може нас об’єднати навколо своєї ідеї», — описує початок роботи над виставою Вікторія Агафонова.

viktoriia ahafonova 2 1024x683 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

Вікторія грає шість із половиною років. Спершу вона здобула філологічну освіту, але не працювала за спеціальністю. Одразу пішла вчитися далі — уже на акторку.

«Не можу сказати, що я завжди хотіла стати акторкою. Хотіла бути географом, поїхати в Антарктиду, досліджувати вулкани», — ділиться мріями Вікторія.

Актори теж долучилися до створення сценарію UNIVERSUM — прописували власних персонажів і працювали над розвитком дії.

«Я вже думала, що більше не буду акторкою. Не знала, як змінювати професію, але мала сумніви, чи продовжувати кар’єру в театрі. Проте завдяки виставі зникло відчуття, що я випала з акторського процесу.

Вистава і про кохання, і про війни, і про смерть, і про взаємини з батьками. Це допомогло відволіктися. Адже під час репетицій думки про те, що зараз відбувається, відходять на другий план, і я живу своїм образом», — розповіла Вікторія Агафонова.

viktoriia ahafonova un 1024x922 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

Акторка виконувала роль Юзефіни Шелінської, Юни, «вічної нареченої» Шульца, яка так і не стала його дружиною.

«Бути закоханою в генія — це завжди важко і не закінчується нічим добрим. Юна була закохана в Шульца, хотіла нормального життя. Але геній не міг їй цього дати. Думаю, вона теж була для нього коханою людиною, але своє мистецтво він любив більше», — розповіла про свою персонажку акторка.

«Таку емоційно зрілу жінку я ще в театрі не грала. Раніше грала молодих або легковажних дівчат. Тож ця робота була для мене дуже важлива. Завдяки Юні, моїй персонажці, я виросла як акторка. І завдяки Іванові Шарану — він умілий режисер, уміє пояснити, як і що треба зробити, щоб відчути емоцію персонажа», — поділилася мисткиня.

Вікторія розповіла, що чула тільки хороші відгуки про виставу:

«Вона своєрідна, її не можна назвати класичною. Це поєднання психологічного театру й театру абсурду. Всі, хто її бачили, казали, що зрозуміли, про що вистава, зрозуміли кожного персонажа. Це найважливіше для режисера й акторів — щоб глядач не відчував себе дурнем».

Поки акторка залишається у Дрогобичі й не знає, як складеться її життя далі.

«Я порівнювала себе з людиною, яка стоїть на площі, перед нею відкрито багато доріг. Але вона не знає, куди йти, стоїть і сподівається, як щось саме до неї прийде. У мене є друзі, які мають плани, а в мене їх нема. Хотілося б знову мати відчуття власного дому», — зізналася Вікторія Агафонова.

 

Читайте також: «Шульцфест — це нескінченність, у якій кожен може знайти себе»: директорка фестивалю Віра Меньок

 

Фото з вистави авторства Ігоря Фецяка, портретні фото надані героями

 

Матеріал створено за підтримки проєкту «Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7», який реалізується Американською Асоціацією юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальність за зміст інформації несе авторка. Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.

nesvij cover 1024x535 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера

Читайте інші історії проєкту «(Не)свої у місті» тут:

Олеся Богдан

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
drohobych cover 150x150 - «(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера
«(Не)свої у місті»: Дрогобич. Історії внутрішньо переміщених акторок і режисера
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter