МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА
/
/
Осучаснюйте традиційне. Фрагмент із «Великої важливої книги про мистецтво» Даніелле Кризи

Осучаснюйте традиційне. Фрагмент із «Великої важливої книги про мистецтво» Даніелле Кризи

Даніелле Криза. Велика важлива книга про мистецтво (тепер і про жінок). Приклади нестримних художниць і мистецьких проєктів, які надихнуть вас на власну творчість, переклад: перекладацька група VERBація (Юлія Дідоха, Таня Родіонова, Вероніка Ядуха), дизайн: Микола Ковальчук, ArtHuss, 2022

Книжка розповідає про мисткинь, які творили в різні часи, та все ж залишалися у тіні історії. Кожен розділ цієї книги розпочинається завданням, яке зачіпає внутрішнього художника, спонукаючи читача створювати нову захоплюючу роботу та прокладати власний творчий шлях. Інтерв’ю, зображення та історії сучасних художниць, які перебувають на вершині своєї слави, дають додаткове натхнення, а історичні ретроспективи пов’язують їх із роботами жінок-новаторів минулого.

Публікуємо фрагмент із видання «Велика важлива книга про мистецтво (тепер і про жінок). Приклади нестримних художниць і мистецьких проєктів, які надихнуть вас на власну творчість», наданий видавництвом ArtHuss.

Розділ 9

ОСУЧАСНЮЙТЕ ТРАДИЦІЙНЕ

як Жоель Пенкман, Кайок Кім і Кетрін Морлінґ

ПРОЄКТ

Усе створили ще до нас. Завжди так кажуть, правда? Припустимо, що це так, та ви можете перевернути цю слабеньку відмовку догори дриґом і дати своє сучасне прочитання старим добрим речам.
+ Настав час трохи покопатися в минулому. Пройдіться історією мистецтва та знайдіть цікаву для вас техніку, а потім застосуйте її до об’єкта попкультури. Наприклад, відтворіть селфі Кім і Каньє у стилі японської ксилографії, намалюйте фреску про зміни клімату або ж поверніть улюблені емодзі до їхніх ієрогліфічних коренів (за потреби використайте золоту фольгу).
Кожна з художниць, про яких я розповідаю у цьому розділі, взяла якусь техніку з минулого та зробила її цілковито своєю. Жоель Пенкман малює чарівні натюрморти на тему їжі, використовуючи власноруч приготовлену яєчну темперу. Так, це суміш справжніх яєць з кольоровими пігментами. Кайок Кім перетворює будь-який матеріал, як-от зварний метал, свинячу шкіру чи мило, на мистецтво. Порцеляна теж не залишається поза увагою. Цей матеріал винайшли майже дві тисячі років тому, і у кожному столітті художники, працюючи з ним, залишали якийсь свій слід. Сьогодні однією з таких художниць є Кетрін Морлінґ. Вона використовує порцеляну для створення унікальних, химерних малюнків з ефектом 3D. Якщо все це звучить так, що у це й важко повірити, просто перегляньте цей розділ, а потім самі візьміться за осучаснення традиційного.

Жоель Пенкман

1979 р.н. | Нова Зеландія, Велика Британія

Жоель народилася в Новій Зеландії в сім’ї вихідців з Британії. Вона пише «напівфотореалістичні, сучасні натюрморти, всуціль заповнені їжею». Ба більше, вона не лише зображає багато їжі, а й, певною мірою, пише за допомогою їжі. Техніка, в якій вона працює, — яєчна темпера, яка складається лише з подрібнених пігментів, змішаних з водою, і яєчних жовтків. Та стривайте, я тут вже забігаю наперед.

У дитинстві Жоель малювала фарбами й олівцями, але сама себе називала «дитям науки», адже дуже любила математику. Коли прийшов час вступати в університет, Жоель ніяк не могла обрати між архітектурою та графічним дизайном. Вона пройшла на обидві спеціальності, та вирішила, що проявлятиме більше творчості, якщо навчатиметься на дизайнерку, тож вступила на графічний дизайн у Школу образотворчих мистецтв при Кентерберійському університеті в Крайстчерчі. Майже всі ті чотири роки Жоель присвятила вивченню дизайну й практично не займалася живописом.

У 2002 році, одразу після закінчення навчання, Жоель зробила те, що роблять багато випускників — спакувала свої речі, аби відправитися в подорож, перш ніж розпочати осілий спосіб життя. З Нової Зеландії вона поїхала у Ліверпуль.

На той час там мешкала її бабуся, тож це був гарний привід для того, щоб ненадовго в неї зупинитися. Згодом вона переїхала в Манчестер працювати у сфері дизайну, познайомилася зі своїм чоловіком Джеймсом, і на цьому її подорожі скінчилися.

Печиво в рядок, 2009. Яєчна темпера, ґрунтоване полотно, 50х60 см

Роками Жоель працювала в дизайнерських агентствах, та врешті-решт перейшла на фріланс. Робота на себе вивільнила трохи часу, тож вона подумала, що, можливо, їй варто знову взятися за живопис. Все ж як людина науки, Жоель вирішила піти шляхом самостійного опанування живопису, вивчаючи тонкощі яєчної темпери.

Про цю багатовікову техніку написано чи не в кожному підручнику з історії мистецтва. Темпера була основною технікою живопису на панно, якою користувалися більшість європейських художників у період Середньовіччя та раннього Відродження аж до 1500 року, доки на зміну їй не прийшла олійна фарба. І навіть тоді, коли вже писали переважно олійною фарбою, є свідчення, що художники продовжували використовувати яєчну темперу як підмальовок, як це робив Мікеланджело. Однак Жоель зацікавилася цією технікою геть не через Мікеланджело, а через роботи Ендрю Ваєта та Грема Сідні.

Морозиво, 2015. Яєчна темпера, ґрунтоване полотно, 45х45 см

За словами Жоель, вперше вона дізналася про яєчну темперу у старших класах. Її захопила картина Ваєта «Світ Крістіни», а потім, вже в університеті, вона відкрила для себе культові новозеландські пейзажі Сідні. Минуло більше десяти років, перш ніж Жоель серйозно зацікавилася темперою. Зрештою, працюючи «невдоволеною графічною дизайнеркою», вона взяла в бібліотеці кілька книжок на цю тему і вирішила спробувати.

«Я купила на eBay недорогий скляний дробильний валик і дошку, а також взяла трохи пігментів та лист ДВП. Ретельно, за інструкцією, заґрунтувала лист, розтерла та змішала фарби й загалом дотримувалася всієї техніки живопису. Я написала два пейзажі й портрет — вийшло досить непогано. Через три роки, у 2009 році, у мене з’явився вільний час, тож я знову спробувала, цього разу намалювавши різнокольорове печиво. Це був мій перший натюрморт в авторському стилі».

Дивовижні, 2011. Яєчна темпера, ґрунтоване полотно, 45х60 см

Цей невеличкий експеримент із зображенням печива з варенням, здійснений Жоель у свої тридцять один, став початком нового шляху, який чекав на неї попереду. Вона подала одну зі своїх картин з печивом на місцевий художній конкурс, і жінці, яка організовувала захід, сподобалася ця робота. Вона запросила Жоель зробити в її галереї невелику виставку. Жоель, звісно, погодилася. Вона подумала, що зробить паузу на кілька місяців у своїй фрілансерській дизайнерській роботі, аби зосередитися на створенні картин. Приблизно в той же час вона розмістила ці чудові картини з їжею в інтернеті, і, як це часто буває, тут же піднявся шквал зацікавлення. Коротко кажучи, Жоель покинула дизайн, почала виставляти свої роботи на виставках, знайшла артагента, почала малювати на замовлення та перестала бути «невдоволеною графічною дизайнеркою».

Тепер на полицях майстерні Жоель видніються кольорові подрібнені пігменти і спринцівки з яєчним жовтком — вона знайшла свою «найкращу техніку». Вона любить темперу за те, що та швидко висихає, а це дає їй змогу одразу наносити багато напівпрозорих шарів, і в результаті виходить красиве атласно-матове покриття.

Гаразд, це пояснює, чому вона обрала цю техніку. Тепер дізнаймося, чому вона малює так багато їжі:

«Прийняття нової культури цілковито визначило мій вибір, який тепер здебільшого базується на аспектах британського життя. Такі об’єкти, як-от крем для взуття чи пиріг зі свининою, я зображаю на нейтральному тлі, не навантажуючи їх додатковими смислами — кожен твір залишається відкритим для інтерпретації. Суб’єктивних прочитань не уникнути. Крім того, я люблю додавати дрібні, часто непомічені деталі та недоліки: щось десь пролити, посадити пляму або ж залишити подряпину на краєчку банки з варенням».

Ці непомічені деталі Жоель бере не з уяви — вона сама фотографує майже все, що потім хоче зобразити на картині (за виключенням тих випадків, коли це — замовлення, і в неї немає перед собою об’єкта). Завдяки цьому Жоель отримує повний контроль над процесом: починаючи з того, під яким кутом зображати етикетку на банці желе, і закінчуючи тим, щоб показати краплю полуничного морозива, що стікає по стінці вафельного ріжка. Стосовно талого морозива, виявляється, Жоель зазвичай не їсть того, що фотографує. За її словами, «ви можете лише бачити стільки морозива». Гм, мабуть, повірю їй на слово.

Кайок Кім

1977 р.н. | КОРЕЯ

Сеульська художниця Кайок Кім обожнювала займатися мистецтвом з дитинства. Ще навчаючись у початкових класах, вона займалася в Корейському Інституті каліграфії та навіть брала участь у конкурсах з мистецтва та каліграфії. Напевно, Кайок успадкувала цей талант від свого діда, бо той був обдарованим каліграфом. Є ще один доказ того, що Кайок наслідувала свого дідуся.

Прикраси-печатки, 2014. Полімер, 8,4х8,4х1,1 см

Вона розповіла мені одну деталь: «Дідусь вправно виготовляв зуби з полімеру». Он воно що, тепер усім її чудовим роботам, створеним з різноманітних матеріалів, знайшлося пояснення.

Врешті, окрім каліграфії, в поле її зацікавлень потрапив дизайн металоконструкцій та ювелірних виробів. У 2002 році вона закінчила навчання на факультеті мистецтва та дизайну металу в університеті Гонґік і почала здобувати магістерський ступінь з ювелірної справи у Королівському коледжі мистецтва в Лондоні. Там вона навчалась до 2006 року, зосереджувала увагу на золотарстві, працювала зі сріблом, різними металами.

Та цього виявилося замало, і, повернувшись в Корею, за кілька років Кайок отримала ступінь доктора мистецтва і дизайну металу у тому ж університеті Гонґік у 2015. Почуваючись комфортно в академічному середовищі, останні десять років Кайок кілька днів на тиждень читала лекції у своїй альма-матер.

Хоч Кайок і дизайнерка прикрас за освітою, однак вона справжня художниця за своєю суттю. Маючи за плечима такий досвід в металообробці (вона й досі час від часу використовує метал), Кайок не боїться по-новому експериментувати з матеріалами з минулого, як-от мило чи кишки тварин.

Прикраси-печатки, 2014. Полімер, 8,4х8,4х1,1 см

Незабаром після закінчення магістратури вона почала працювати над серією робіт «Ювелірні прикраси як друга шкіра». Частину серії складала низка красивих, мильних, ароматизованих каблучок, який вона назвала «Друга шкіра з аромату»:

«Коли миєш руки з мильною каблучкою вона зникає, перетворюючись лише на аромат. Від прикраси залишається аромат, що нагадує легкий парфум. Це чуттєве переживання стає несвідомою прикрасою та може слугувати елементом самовираження та викликати різноманітні емоції людей».

Мильна каблучка, 2008. Мильна основа, ефірна олія, 22х32х11 мм

Ідея більш ніж прекрасна. Серія отримала своє продовження, але замість каблучок, що залишають аромат, художниця зробила браслети з полімеру, що залишають відбитки та повідомлення на тілі. Цю серію вона назвала «Друга шкіра з відбитків»:

«Вироби «Наче твій голос» залишають відбитки на шкірі після носіння. Ці відбитки стають нематеріальним орнаментом, немов другою шкірою. Залишений слід від букв символізує емоційну пам’ять».

Прикраси-печатки, 2014. Полімер, 8,4х8,4х1,1 см

Це ті полімерні прикраси, що залишають на тілі поезію, — бачите, я знала, нащо вона не просто так спостерігала за своїм дідусем, коли той майстрував полімерні зуби. Що ж, поговорім нарешті про свинячі кишки. В останніх роботах художниця досліджує текстуру або, якщо точніше, «згорнуту шкіру». Ось уривок з опису брошок з цієї серії:

«Серія брошок «Згорнута шкіра» — це еволюція наміру виразити «розширення шкіри», де «друга шкіра» замінюється шкірою не людською. Я хотіла показати форму, в якій сама шкіра тіла може стати прикрасою… Я хотіла показати нове значення прикрас через красу модифікованого тіла. Шкіра як медіум, оболонка внутрішніх органів тварини, також транслює поняття шкіри як прикраси через перетворення внутрішньої шкіри тіла на зовнішню шкіру в нелюдському тілі».

І хоча матеріали на кшталт мила й кишок тварин використовувалися століттями (мило — з часів стародавнього Єгипту, а з кишечника тварин ацтеки виготовляли перші повітряні кульки), Кайок не шукає натхнення в минулому. Вона просто не припиняє активні пошуки нових матеріалів для втілення своїх радикальних концепцій. Дійсно, ці матеріали не нові, але вона неймовірно по-сучасному їх використовує.

Унікальний підхід Кайок до матеріалів також слугує їй виходом з усіх творчих криз, з якими вона тільки може зіткнутися:

«Коли я розробляла ідею «другої шкіри», було важко вигадати щось настільки чудове, як серія мильних каблучок. Я спробувала робити об’єкти або серію «друга шкіра» замість прикрас, але не була впевнена в результаті. Тоді я повернулася до «другої шкіри» і намагалася підібрати матеріал, який би відтворював і заміняв людську шкіру. Зараз я працюю зі свинячою шкірою, а також полімером. Я нарешті подолала свої страхи, коли знайшла потрібний матеріал».

Згорнута шкіра, 2016. Свинячий кишечник, залізний дріт, мідь, 70х56х28 см

ГАКУКО ОНО

1915–1996 | ЯПОНІЯ

Кераміка була невід’ємною частиною життя родини Гакуко Оно. Гончарству її навчив батько, а коли в 1950-х роках він пішов на пенсію, утримувати власну майстерню з піччю почала Гакуко. Її заінтригувала складна техніка, відома як юрі-кінсай. Варто сказати, що десь між тонким сусальним золотом, шарами лаку, безліччю етапів глазурування та неймовірно гарячою піччю залишалася велика ймовірність, що щось піде не так. На початку Гакуко постійно зазнавала невдач, але вона не здалася — фактично, вона вдосконалила весь процес. Її вважали піонеркою японського світу мистецтва, частково через ці вдосконалення, але також тому, що вона була однією з перших жінок, які виготовляли кераміку та виставляли свої керамічні вироби. У 1981 році за ці досягнення Гакуко нагородили престижною премією Японського керамічного товариства. Радісно знати, що сімейна традиція продовжує жити: Гакуко навчила цій майстерності свого сина, Джіро Оно, і він працює в її техніці по сьогодні.

Facebook
Telegram
Twitter