fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
/
Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни

Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни

Упродовж останніх років в Україні спостерігався справжній бум книжкових клубів
knyzhkovi kluby - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Чи то із Заходу до нас нарешті докотилася хвиля моди на книжкові клуби, чи то сам інтерес до читання виявився чудовим об’єднавчим фактором для багатьох українців. Та в кожному разі активне формування читацьких спільнот свідчить, що люди не прагнуть насолодитися тільки самими книжками. Їм важливо обговорити прочитане з однодумцями, перетворюючи читання з особистої практики на потужний комунікаційний фактор.

На певному етапі читачам стає замало просто переглянути відгуки на ґудрідзі чи в букстаграмі й залишити власний. Зароджується прагнення живої розмови, у якій можна було б обмінятися досвідом, поглядами, думками чи жартами з приводу прочитаного, тож вони йдуть у книжковий клуб. Вибір великий: свої читацькі клуби в різних форматах провадять кілька українських видавництв, книгарні, письменники, критики, довколакультурні платформи і просто завзяті читачі.

Із початком повномасштабного вторгнення росії українським книгоманам, зрозуміло, було не до читацьких посиденьок. Однак станом на сьогодні чимало книжкових клубів відновило свою роботу, деякі — навіть офлайн. Очевидно, бажання гуртуватися і говорити про прочитане нікуди не зникло, ба навіть посилилось.

Тиктор медіа поспілкувалося з модераторками трьох великих і популярних українських книжкових клубів про те, як воно — читати книжки під час війни, та ще й обговорювати їх під звуки сирен повітряної тривоги. Як війна вплинула на вибір книжок, формат розмов і звичку читати — читайте в нашому матеріалі.

Kyiv Bookworms Club

Засновниця й модераторка — Тетяна Лукинюк, В2С директорка Kyivstar, професорка Kyiv School of Economics

Від вузького кола до п’ятитисячної фейсбук-спільноти

Книжковому клубу Kyiv Bookworms Club 5 років. Засновниця Тетяна Лукинюк розповідає, що раніше обговорювала прочитане з подругами, а клуб виник спонтанно.

Все почалося з її поста в соцмережі — у коментарях зібралися охочі поговорити про антиутопію Олдоса Гакслі. Прямо там і домовилися про зустріч, а також створили фейсбук-групу. Сьогодні вона налічує понад 5 тисяч книжкових «хробачків». Щомісячні офлайн зустрічі клубу відвідує 10–50, інші — активно спілкуються в групі та голосуванням обирають книжку місяця.

«На першій зустрічі нас було десятеро — ми зібралися в бібліотеці, але занадто голосно сміялись, і згодом нам довелося шукати інше місце. На другій зустрічі нас знову було десятеро. А потім я випадково створила публічну подію, видиму для всіх на моїй сторінці, і до групи активно почали додаватися нові люди», — пригадує Тетяна. Клубом вона займається у вільний від роботи та родини час.

lukyniuk t 1024x1024 - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Тетяна Лукинюк

Участь у Kyiv Bookworms Club безкоштовна. Треба лише пройти «фільтр від ботів» під час вступу в групу, тобто відповісти на два прості запитання: «Чому ви хочете до клубу?» та «Які у вас улюблені книжки?». Це також перевірка мотивації потенційних учасників — чи готові люди зробити мінімальні зусилля для вступу в клуб.

Спільнота має 4 правила, за порушення яких із групи видаляють:

  • у клубі обговорюють тільки художню літературу;
  • учасники мають бути відкритими до думок інших;
  • пропаганда піратства заборонена;
  • реклама себе чи свого бізнесу в клубі — табу.
Дискусії замість монологів чи мовчання

Сьогодні у виборі книжок Kyiv Bookworms Club керується географічним принципом. Не читають англо-американську та російську літературу. Першу — оскільки через особливості видавничого бізнесу вона й так домінує у світі й додаткової популяризації не потребує. Другу — через війну.

За словами Тетяни Лукинюк, місія клубу — відкривати для учасників твори тих українських і закордонних письменників, які є знаковими для своєї країни, але, можливо, не такі відомі поза її межами. Як тільки визначаються із країною, Тетяна робить добірку авторів та авторок із-поміж лауреатів національних і міжнародних літературних премій, на кшталт Ґонкурівської, Нобелівської, Пулітцерівської. Шляхом голосування у групі для прочитання й обговорення вибирають одну, рідше — дві із запропонованих книжок.

«Я модерую зустрічі. Моє основне завдання — дати можливість усім висловитись. Намагаюся зробити так, щоб зустрічі проходили у форматі дискусії, а не монологів чи мовчання. Обговорення починаємо завжди по колу із фрази з п’яти слів, у якій для нас полягає сенс книжки. Кожен член чи членкиня клубу мають щось сказати на цьому етапі. І в кінці ми оцінюємо, наскільки нам сподобалось і чи ми готові рекомендувати книжку».

kk kbc 1024x683 - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Читайте також книжкові добірки переможців Пулітцерівської та Букерівської премій в українському перекладі
Онлайн — можливий, але не ідеальний формат

За день до введення першого карантину Kyiv Bookworms Club відсвяткував свій п’ятий день народження, після чого вимушено перейшов в онлайн. Це можливий, але не ідеальний формат для книжкового клубу, вважає Тетяна. Тож «хробачки» поступово повернулися до офлайну, проводили свої зустрічі спочатку в парку, згодом — допускали на них тільки вакцинованих.

Засновниця розповідає, що більш ніж половину учасників клубу становлять кияни. 85 % — українці з України. Багато є також українців із Німеччини та Польщі. 90 % — жінки, а середній вік більшості учасників — 25–45 років.

«Зазвичай на офлайн обговореннях клубу присутній максимум один учасник-чоловік. Чоловіки читають та коментують пости в групі, але на зустрічі ходять рідко. Але на липневому пікніку хлопців було аж четверо. Війна підтягнула наш гендерний баланс».

Перейшли на українську

Із початком повномасштабного вторгнення в Kyiv Bookworms Club категорично не раді бачити росіян і білорусів — усіх, кого змогла ідентифікувати, як таких, Тетяна видалила з групи. Щомісячні зустрічі клубу відновили з березня в онлайні. На офлайн «хробачки» наважилися аж у липні — провели свій традиційний пікнік у вишиванках.

«На онлайн зустрічі приходить 10–20 людей. На офлайні нас було більше 30-ти — і це було прекрасно! До того ж ми святкували перший ювілей — п’ятиріччя клубу. Зазвичай день народження Kyiv Bookworms Club — це велике свято, на яке приходять до 100 “хробачків”, але цього року його в нас украли».

Засновниця зізнається — не була впевнена, чи варто відновлювати зустрічі клубу після 24 лютого, адже в перші тижні великої війни взагалі не могла читати. Витягнути її із цього стану зуміла підхожа книжка, що трапилася в слушний момент.

«Це були “Два брати” Бена Елтона — шпигунська драма про названих братів, єврея і німця, у Німеччині кінця 30-х років XX століття. Це і суспільний експеримент, і відповідь на питання — як німці могли все це скоїти… Однієї безсонної ночі, поринувши в новини і плачучи від них, зрозуміла, що далі так не можна. 6 березня я написала в групі клубу: “Ми зараз проживаємо жахливий час: війна, жертви, втрати, розлука з рідними та постійне відчуття небезпеки. Але! Життя триває. І для того, щоб воно було стерпним, давайте не відходити від наших традицій».

Формат клубу і підхід до вибору книжок під час війни особливо не змінилися. Проте зараз спільнота повністю перейшла на українську мову. А ще в Kyiv Bookworms Club провели #ProudlyUkrainian челендж: протягом літа читали тільки українських авторів — класиків у липні та сучасників у серпні. Голосуванням обрали «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, «Місто» Валер’яна Підмогильного, «Інтернат» Сергія Жадана та «Доцю» Тамари Горіха Зерня.

«Читання стало для нас можливістю знову з оптимізмом дивитись у майбутнє, відкривати своє коріння, нашу історію та пишатися нашими людьми. І це неймовірно надихає».

Читацький клуб The Ukrainians

Модераторка — Богдана Неборак, редакторка The Ukrainians, менеджерка культурних проєктів

Спільнота амбасадорів

Читацький клуб, який функціонує в рамках The Ukrainians Media, із самого початку задумували як спільноту закритого типу. Участь у ньому доступна тільки для амбасадорів проєкту — тих, хто щомісячно перераховує на його користь внесок у 200 гривень. Обов’язковий донейт можна розцінювати і як додатковий об’єднавчий фактор, адже так у клубі збираються тільки ті, хто має спільні цінності — підтримує незалежну журналістику та створення українського медійного контенту. Зрештою, участь у клубі — приємний, але не єдиний коржик для амбасадорів.

neborak b 1024x1024 - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Богдана Неборак

Як розповідає Богдана Неборак, ніхто наперед не знав, скільки учасників спільноти відгукнеться на ідею робити книжковий клуб (станом на сьогодні спільнота The Ukrainians налічує понад 2,5 тисячі осіб). Але з-поміж амбасадорів проєкту одразу почало збиратися товариство зацікавлених людей. Усі — з дуже різними читацькими бекґраундами й життєвими контекстами, що урізноманітнює спільний новий досвід і робить його ще цікавішим. Багатий бекґраунд й у самої модераторки — Богдану без перебільшення можна назвати професійною читачкою, а в її літературному активі — два тематичних подкасти й інстаграм-блог із 20 тисячами підписників, у якому вона теж рекомендує книжки.

Самотужки створюють собі безпечний простір

Зустрічі читацького клубу відбуваються щомісяця: наживо в Києві й онлайн у зумі, з різницею в тиждень. Це дозволяє клубові не бути просто черговою київською тусовкою, а реально об’єднувати людей із різних куточків країни та з-за кордону на основі обговорення прочитаного.

Під час пандемії засідання клубу відбувалися тільки в онлайні. До такого формату повернулися і в час активних воєнних дій, коли в березні відновили роботу: спершу збиралися що два тижні в зумі.

«Зараз ми зустрічаємося щомісяця в київській книгарні “Сенс”, де за келихом вина чи горнятком кави створюємо безпечний простір для навкололітературної розмови. У зумі — формат той же, лиш дистанційно. У книгарні збирається близько двадцяти читачів, у зумі — зазвичай більше. Оскільки всі зустрічі модерую я, ми робимо їх із різницею в тиждень, щоб я змогла відрефлектувати почуте в Києві й бути достатньо цікавою модераторкою для всіх учасників».

kk tu 1024x768 - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Аргументований діалог

Метою книжкового клубу The Ukrainians є читати більше, якісніше і щоразу з більшим задоволенням. Зараз вирішили зосередитись тільки на українській літературі. Для всіх учасників важливо, аби запропонована книжка була читомою, цікавою і проблемною, щоб провокувала різні, іноді навіть полярні думки. А основоположне правило цього читацького клубу — повага до думки іншого.

«Щоразу ми переконуємося, що тільки в різноманітті озвучених думок справжні ідеї певного тексту розкриваються повно. Тому в нас можна озвучувати найнеконвенційніші трактування, бо в результаті всі вони працюють на спільну справу».

Щоб якнайповніше дотримуватися встановленого правила клубу, для зустрічей підібрали відповідний формат. У пригоді став особистий досвід Богдани. Вона розповідає, що коли була учасницею семінарів Аспен Інституту, захопилася тим, як вдало працює обговорення, якщо його рамкувати форматом сократівського діалогу. Саме цей метод вона і взяла на озброєння для книжкового клубу The Ukrainians.

«Ми використовуємо таймер для того, щоб кожен мав однаковий час для висловлювання, і по черзі ділимося думками. У другій частині зустрічі ми без таймера обговорюємо гострі моменти чи просто те, що не хотілося озвучувати в діалозі».

Передовсім — українські автори

«У лютому я зрозуміла, що читання як практика змінилося в усіх, однак доволі швидко люди почали знову шукати опертя у важливих речах або ж пробували вирішувати певні екзистенційні питання за допомогою українськомовних текстів. Тут клуб був доречним як ніколи. Урешті ми повернулися до регулярних щомісячних засідань. Єдина зміна, яку запровадили наразі, — це читання передовсім українських авторів».

Коли в березні клуб уперше після повномасштабного вторгнення відновив свою роботу, учасники домовилися, що читатимуть книжки, які трохи краще пояснюють, що таке тоталітаризм і як він працює. Обрали для старту «Нестерпну легкість буття» Мілана Кундери. Зі слів Богдани Неборак, це ключовий текст для розуміння трагедії особистості під тиском російської імперії.

«Хочеться перечитувати класичні тексти в новому контексті й краще розуміти себе і те, наскільки класна наша література».

Книжковий клуб Litosvita

Модераторка — Ірина Осадчук, головна редакторка та співзасновниця видавництва Pabulum, кураторка курсів Litosvita

Клуб як підтримка і розвиток платформи

Школа сучасної літературної індустрії і комунікації Litosvita допомагає розвивати творчі навички, і про книжки тут говорять завжди й у різних контекстах: розбирають, радять, обговорюють. Тож ідея створення власного читацького клубу виникла цілком сподівано — команда зрозуміла, що він був би дуже органічним для спільноти. На стратегічній сесії Litosvita в листопаді минулого року вирішили нарешті втілити цю ідею в життя. А наприкінці грудня вже провели першу (і поки що, на жаль, єдину) зустріч офлайн — у власному просторі в Києві на Подолі.

Ірина Осадчук взялася модерувати книжковий клуб, оскільки вважає читання власним способом комунікувати зі світом, частиною щоденних ритуалів. Це і робота, і відпочинок, і своєрідний індикатор своїх/чужих.

«Наша основна мета — підтримка і розвиток спільноти Litosvita через розмови про хороші книжки. Кожен учасник та учасниця під час реєстрації може обрати для себе формат участі “говорю і слухаю” та “лише слухаю”. Як інтровертка, я розумію, що інколи можу пропустити цікаву подію або нагоду через необхідність публічності, “голосної” включеності. Тому в нас є можливість silent participant. Особистою перемогою вважаю тих, хто прийшов “лише послухати”, але потім активно долучається, ділиться враженнями».

osadchuk i 1024x1024 - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Ірина Осадчук
Не гнатися за трендами

Ірина каже, що команда Litosvita комунікує зі своїми учасниками постійно — як дійсними, так і потенційними. Спілкування відбувається на подіях, проєктах, у соцмережах. І хоч книжковий клуб створений передовсім для цієї спільноти, насправді долучитися може кожен охочий, просто зареєструвавшись на зустріч.

У середньому на засіданнях присутні близько 40 учасників. До повномасштабної війни формат зустрічей був таким: один раз на місяць із чергуванням онлайн та офлайн (у Києві та надалі — Львові). Зараз усе відбувається тільки онлайн, багато учасників змінили місце перебування, але регулярність зустрічей вдалося зберегти.

«Шалений ритм, коли нові книжки з’являються поверх інших новинок, безперервне відчуття, що ти не встигаєш і точно пропустив щось важливе… Цей тиск особливо стосується текстів, які ти ніби вже давно мав прочитати. І не можеш говорити про п’єсу Шекспіра або роман Багряного, бо ж чекають тренди: щось нове від Жадана, Етвуд чи Руні. У нашому книжковому клубі я запрошую читати не тільки те, що на слуху в цю хвилину, а й те, що актуальне повсякчас. Це нагода для всіх нас призупинитися і дізнатися трішки більше про себе в хорошій компанії».

Читацький клуб Litosvita будується на взаємоповазі та вмінні слухати. Ірина Осадчук розповідає, що в них діє правило піднятої руки. Це допомагає не перебивати одне одного. Звісно, думки про текст чи авторів у всіх можуть бути різними, від цього тільки цікавіше. Але відверте критиканство у клубі — табу. Також тут не розглядають (про)російських авторів (і класиків, і сучасників), але це не підхід суто клубу, а загалом позиція платформи.

kk lo 1024x683 - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Тема війни постійно присутня в обговоренні

Третя зустріч клубу мала відбутися 25 лютого у просторі Litosvita офлайн. Навіть після злощасної «заяви» 22 числа Ірина все ще планувала їхати і мала напоготові квиток на потяг до Києва. На обговорення чекали репортажі Остапа Яриша «This is Америка». Але, звісно, його не відбулося. Повернутися до своїх засідань читацький клуб зміг аж 17 травня із книжкою Пітера Померанцева «Нічого правдивого і все можливо».

osadchuk 2 768x1024 - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни

«Війна на всіх вплинула по-різному, але більшість узагалі нічого не могла читати, окрім як тільки постійно скролити телеграм-канали. Це був і мій варіант — я перечитувала щоденники Астрід Ліндґрен, але тільки тому, що вони були підтвердженням теперішній ситуації: це вже було, це не нове, все мине. Вибір Померанцева був очевидний — потрібно проговорити те, що відбувається. Не так пояснити для себе, як оновити в пам’яті всі інструменти ворога, зрозуміти, наскільки це стара історія і як із нею бути».

Учасники читацького клубу запам’ятали першу зустріч під час повномасштабної війни як найтеплішу і найщирішу. Всі розуміли одне одного без слів, адже, незважаючи на те, хто де знаходився, відчуття й переживання впродовж тих місяців у всіх були однакові. Одна з учасниць на зустрічі сказала, що під час війни вона продовжує багато читати, бо не планує віддати окупантам ще й це: «Вони не заберуть у мене читання».

Зараз під час вибору книжки місяця книжковий клуб Litosvita не орієнтується на воєнну тематику. Але, за словами Ірини Осадчук, так чи інакше тема війни постійно присутня в обговоренні, адже сьогодні це неминуче.

«Клуб для нас тепер ще й те, що ми не віддамо, наше місце наповнення і відновлення — дві години для себе».

Фото надані героїнями

Ірина Стахурська

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
knyzhkovi kluby 150x150 - Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Спільнота, що читає попри все: досвід книжкових клубів у часи повномасштабної війни
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter