У різні роки Пулітцерівську премію отримували такі відомі автори, як Ернест Гемінґвей та Гарпер Лі. Вони вже давно посіли почесні місця не тільки в літературних рейтингах, а й у серцях та на книжкових полицях затятих читачів. Кого, крім них, можна почитати в українському перекладі, щоб долучитися до читацької спільноти — дізнаймося разом далі.
Що таке Пулітцерівська премія?
Одну з найпрестижніших нагород у США вручають щорічно ще з 1917 року. Пулітцерівською премією нагороджують не тільки американських письменників, а й, наприклад, журналістів. Всього існує понад 20 категорій, що об’єднують літературу, журналістику, театр та музику.
Заснував премію видавець Джозеф Пулітцер. У його заповіті закріплене право наглядової ради додавати нові номінації, розширюючи межі премії. Так, у 1942 році серед лауреатів почали відзначати фотографів, а у 2006 році до розгляду журі допустили публікації не тільки у друкованих ЗМІ, а й в інтернет-виданнях.
У цьому матеріалі Тиктор медіа зібрав кількох лауреатів номінації Fiction — у неї потрапляють автори найкращої художньої книжки того чи іншого року. До 1948 року номінація мала назву Novel («Роман»).
Едіт Вортон
Пулітцерівську премію за свою книжку «Пора невинності» авторка отримала ще сто років тому — у 1921-му. А сама Вортон стала першою жінкою, відзначеною такою нагородою.
«Пора невинності», переклад: Ганна Гнедкова, «Знання», 2019
Роман про суспільство, для якого репутація та вірність традиціям важливіша за все, а будь-яке відхилення від правил прирікає винуватця на ганьбу.
Арчер Ньюланд, головний герой роману, мешкає у Нью-Йорку. Він має чарівну наречену Мей, але раптова пристрасть до її кузини перевертає усталене життя догори дриґом. Загадкова і незалежна Еллен за чутками щойно повернулася з Європи, де розлучилася з чоловіком (для кінця 19 століття це просто нечуваний вчинок). Арчер опиняється між двома жінками та двома світами: один пророкує йому стабільність із красивою дружиною, сімейне щастя та добробут, а другий — вихід за рамки правил і свободу бути собою.
Мова роману цікава, насичена іронічними коментарями щодо устроїв та настроїв еліти, знудженої одноманітністю. Читачі матимуть змогу досконало вивчити елементи гардеробу жінок та чоловіків — їхній одяг описаний прискіпливо і точно. Але не тільки це робить книжку живою — кожен персонаж сформований тонко і правдиво, з потаємними думками та мимовільними висновками про світ.
Філіп Рот
У 1998 році письменник отримав Пулітцера за роман «Американська пастораль». Ця книжка — перша частина так званої американської трилогії автора: дві інші — це «Мій чоловік — комуніст» та «Людське тавро». Що цікаво, Філіп Рот має українське коріння, адже його батьки емігрували до США з Галичини.
«Американська пастораль», переклад: Анатолій Саган, «Клуб сімейного дозвілля», 2018
Знаєте, що таке американська мрія? Білі парканчики, чепурні діти, кохана дружина та безхмарне життя, здобуте власною наполегливістю та трішечки шармом. Головний герой, Швед Левов, єврей з Нью-Джерсі, здійснив її. Він — щасливчик, його життя розплановане, безбідне та успішне. В юності дівчата не зводили з нього закоханих поглядів, спортивна кар’єра йшла вгору, Шведа всі любили, йому вдалося одружитися з першою красунею, та ще й неабияк вигідно.
Але навіть безхмарну американську мрію можна затьмарити. Дочка Шведа Левова, яка виросла бунтаркою та захопилася комуністичними ідеями, вчиняє злочин — і рай руйнується. Тепер світ успішного і впевненого Левова стає зовсім іншим.
У 2016 році вийшла однойменна екранізація роману «Американська пастораль», що не дивно, адже проза Філіпа Рота дуже кінематографічна. У стрічці знялися Дакота Феннінґ та Дженніфер Коннеллі, для ще одного актора — Юена Мак-Ґреґора — ця кінокартина стала режисерським дебютом.
Джон Стейнбек
1940 рік приніс видатному американському письменнику Пулітцерівську премію за «Грона гніву», пізніше автор також став володарем Нобелівської премії — у 1962 році.
«Грона гніву», переклад: Ольга Смольницька, «КМ-Букс», 2018
Часи Великої депресії, вимушені переселенці, пилові бурі й посухи — ось тло, на якому розгортається історія роману. Родина Джоуд мусить перебратись у Каліфорнію, аби мати змогу прогодувати себе.
Та цей шлях важкий і часом несправедливий, бо навіть в омріяному місці ніхто не чекає переселенців. Урожай знищений, немає роботи, економічний крах, голод — у таких умовах напруга тільки зростає, як і грона гніву у серцях людей, що змушені боротися за виживання. Центральний герой роману Том Джоуд разом із сім’єю зустрічає на шляху багато перешкод, вони бачать страждання інших, самі страждають та втрачають близьких.
Текст і справді важкий, тут нема карколомних подій чи поворотів сюжету — та й не потрібно. Дивовижно, як автор майстерно і точно передає кожну подробицю — мертві поля, пил, що не влягається і насичує повітря. Оповідь теж просякнута цим пилом, тому така тягуча і непроста. Книжку забороняли і спалювали, вона викликала неоднозначну реакцію. У 1940 році Джон Форд створив екранізацію цього роману з Генрі Фондою в ролі Тома.
Джеффрі Євгенідіс
Американський письменник має грецьке коріння по батькові та англо-ірландське по матері. У 2003 році автор отримав Пулітцерівську премію за «Середню стать» — книжку, над якою працював 9 років.
«Середня стать», переклад: Анна Вовченко, дизайн обкладинки: Анастасія Стефурак, «Видавництво Старого Лева», 2018
Родинна сага про три покоління сім’ї емігрантів із Греції вразить читачів не лише непересічною тематикою, а й легкістю стилю. Оповідь ведеться від першої особи — Калл (а спочатку Калліопа). Автор не затягує інтригу: вже з першого речення ми дізнаємося, що персонаж — гермафродит.
Він народився зі статевими ознаками обох статей, і це відкриття стає поштовхом до дослідження не тільки власного тіла та ідентичності, а й власного роду. Калл прагне дізнатись усі таємниці родини, а вони, повірте, вразять. Не обійшлося без втеч, переховувань та інцесту.
Багатоголосся важливих тем захоплює — еміграція та пристосування до нового місця, родинні історії, сексуальна ідентифікація, дорослішання. А ще — що навіть очікувано — на читачів чекають різнорівневі алюзії та перегуки з грецькою міфологією.
Елізабет Страут
У 2009 році американська письменниця отримала Пулітцерівську премію за книжку «Олівія Кіттеридж». Українською з’явився також роман Елізабет Страут — «Мене звати Люсі Бартон», а про відзначену книжку — далі.
«Олівія Кіттеридж», переклад: Галина Цимбалюк, «КМ-Букс», 2017
Книжка складається з 13 новел, які об’єднує саме Олівія Кіттеридж. Її образ може видатися неоднозначним — вчителька математики, дружина фармацевта і мама, вона буває грубою і зухвалою, її гострі слова ранять, але саме її глибинна емпатія та співчуття так багато змінюють у провінційному містечку штату Мен.
Серед історій є ті, де Олівія у центрі сюжету, але у деяких вона — тільки другорядний персонаж. Проте цей факт не робить її менш значущою, адже жінка володіє дивною притягальною силою, і це відчувають усі. Книжка пропонує різноманітні сюжети: травми, зради, болючі спогади про коханих, захоплення заручників у лікарні. Однозначних відповідей чи простих рішень тут годі шукати, адже Елізабет Страут змальовує складне, десь несправедливе, десь заплутане життя, у якому так важливо чути одне одного.
У 2014 році HBO випустив однойменний мінісеріал з 4 епізодами. Він отримав кілька значних нагород (Еммі, Золотий Глобус, Премія Гільдії кіноакторів США).
Читайте також добірки українських перекладів лауреатів Букерівської премії — частина I
частина II
Сол Беллоу
У 1976 році один з найуспішніших американських письменників здобув Пулітцерівську премію за «Дар Гумбольдта» — книжку, яка здатна вражати. Сол Беллоу, крім Пулітцера, отримав за неї також Нобелівську премію.
«Дар Гумбольдта», переклад: Ірина Карівець, дизайн обкладинки: Тетяна Омельченко, «Видавництво Старого Лева», 2017
Книжки, у яких оповідь ведеться від імені письменника, мають у собі щось чарівливе — атмосфера творчих пошуків, одвічних таємниць складних процесів письма, непересічна доля того, хто обрав (чи його обрали) бути Митцем. У романі Беллоу теж це все є, але додайте ще дрібку іронії, самоіронії, трохи чорної комедії та навіть розбірок мафіозі!
Головний герой — Чарлі Сітрин, успішний і багатий письменник. Він не прагне тільки грошей, але отримує їх, а також славу, красивих жінок і все, що тільки може забажати. Але Чарлі дедалі частіше згадує свого наставника та друга — Гумбольдта фон Флейшера. Колись він вразив Чарлі своїми геніальними віршами, та його слава швидко згасла, він помер у дешевому готелі, а успіх так і не наздогнав письменника-невдаху. Проте Гумбольдт залишає своєму другові спадок, по нього Чарлі й вирушає. Який саме це дар — інтрига, що розкриється аж наприкінці.
У тексті багато роздумів про природу літератури, філософських опусів про сенс життя і людини, вони перемежовані жартами, гострими поворотами сюжету і цікавими героями.
В’єт Тан Нґуєн
Американський письменник в’єтнамського походження здобув Пулітцера у 2016 році. Нагороджений роман є і в українському перекладі.
«Симпатик», переклад: Олена Оксенич, дизайн обкладинки: Володимир Волянюк, «Клуб сімейного дозвілля», 2017
Шпигунський роман про втечу з В’єтнаму, служіння різним режимам, внутрішню боротьбу та війну. Тут немає приголомшливих рятувань світу в дусі бондіани, це роман про людину, яка не може знайти свого місця.
Двоїстість капітана в’єтнамської армії у всьому — він син француза та в’єтнамки, у ньому бореться Схід та Захід. Він мусить шпигувати і працювати в тилу, йти на небезпечні кроки і, перш за все, змагатися із самим собою. Він не інтригує, а говорить одразу: «Я шпигун, сплячий агент спецслужби, людина двох облич». Це перше речення роману, й не випадково — бо саме у подвоєності суть всієї історії. Війна тут — не героїчна, а приголомшливо жорстока, зі сльозами, тортурами і смертю. А головний герой — у її центрі.
Мова «Симпатика» здається простою, але вдалі конструкції, порівняння та метафори додають цій простоті особливого значення. Наприклад: «Саме цього місяця у війни, що тривала дуже довго, підкосилися ноги, як то буває з війнами».
Тоні Моррісон
Письменниця отримала низку нагород, серед них і Пулітцерівська премія у 1988 році за роман «Кохана». А вже у 1993 році він приніс авторці й Нобелівську премію.
«Кохана», переклад: Світлана Орлова, «Фабула», 2017
Зовсім нелегка книжка про безмежну материнську любов, втрату, рабство і докори сумління. Назва може трохи збити з пантелику, адже Кохана тут не якась романтична героїня, а слово, висічене на могилі дворічної дитини, яку вбила власна мати.
Дівчинка не зникає безслідно, вона стає привидом, який оселяється у будинку разом із Сет, її матір’ю, братами та сестрою. Книжка доволі химерна, її поетичний стиль переплітається із жахливими сценами насильства та людської жорстокості. Тоні Моррісон безжально кидає читачам у вічі реальність рабства — і від цього важко відвести очі. Бо стиль письма захоплює, він веде далі — углиб історії, де привиди — зовсім звичайна справа.
Історія Сет, що тікає з рабства і вбиває доньку, щоб вберегти її від такої ж долі — частково реальна. Авторка взяла за основу історичний факт і перетворила його у розлогу і щемку оповідь, яку водночас так важко читати, і так хочеться побути у тексті ще трішечки.
Вільям Фолкнер
Нобелівський лауреат (за 1949 рік) отримав престижну Пулітцерівську премію двічі: вперше — у 1955 році за «Притчу» — роман, який критики називають одним із найцінніших його творів. А вдруге — у 1963 році за роман «Крадії», що теж має український переклад.
«Притча», переклад: Олександр Мокровольський, «КМ-Букс», 2017
Тексти про війну зараз як ніколи актуальні, вони спонукають замислитися про людську природу: чи війни — це взагалі людське? Що штовхає людей брати до рук зброю? Фолкнер теж роздумує про це, створюючи щільний, насичений метафорами та біблійними алюзіями текст про Першу світову війну.
В основі роману — притча, легенда про те, що солдати вирішили не йти в бій — і німці, і французи припинили атаку. Здається, що от і все — так закінчуються війни. Але «Притча» показує, що це не зовсім так. Метафоричний образ Ісуса Христа втілюється в одному з героїв — саме він подає хліб жінці, яка голодує, і заводить розмову про легендарне припинення вогню з обох сторін.
Читання не буде даватися легко, адже стиль автора насичений деталізованими описами, розлогими роздумами та прискіпливою увагою до подробиць, що в сумі може добряче триґерити читача в сьогоднішніх умовах. Проте текст вартий прочитання, адже дає можливість осмислити та зрозуміти природу людської душі, як загалом люди справляються з війнами, як реагують і чому.
Колсон Вайтхед
Американський письменник отримав Пулітцерівську премію двічі — у 2017 році за роман «Підземна залізниця» (він перекладений українською) і у 2020 — за книжку The Nickel Boys.
«Підземна залізниця», переклад: Любов Пилаєва, Book Chef, 2017
Роман про рабство та свободу, про відносність цих понять і нелюдські умови, в яких раби жили, народжували дітей і помирали. У центрі сюжету — Кора, дівчина років 16 (точно ніхто свого дня народження не знає), вона працює на плантації бавовни. До неї тут жила і її мама, і бабуся, тож це місце Кора вважає домом.
Проте дівчина вирішує тікати — є чутки, що «підземна залізниця» може вивести кожного чорношкірого, що наважиться на втечу, до свободи. На шляху її чекає багато перешкод та небезпечних пригод, але втрачати Корі нічого.
Книжка одразу занурює в побут рабів: як їх купують — вони уже звикли, як б’ють і катують нові господарі, як програють і дарують, як формуються стосунки між рабами на плантації — бо насильства чекати слід не тільки від білих. Цей світ жорстокий і докорінно неправильний, але все тягнеться роками, цілими поколіннями. Чи є вихід з цього кола і чи принесе «підземна залізниця» таку бажану свободу?
У 2021 році Amazon Prime Video випустив 10-серійний серіал з однойменною назвою — він уже встиг завоювати кілька престижних нагород.
Читайте також: Книжкова онлайн-полиця: що читати під час війни
Донна Тартт
Американська письменниця, авторка кількох романів, у 2014 році отримала Пулітцерівську премію за книжку «Щиголь» — роботу, якій присвятила десять років життя. Читайте про її переклад українською.
«Щиголь», переклад: Віктор Шовкун, «Клуб сімейного дозвілля», 2016
Щемка і багатошарова історія захопила читачів з усього світу. Тео Деккер розповість її й не омине найменших деталей. Тео — підліток, що втрачає матір, залишається сам і змушений проходити власне дорослішання без найближчої людини.
У книжці багато мистецтва: не дарма обкладинку прикрашає фрагмент полотна нідерландського художника Карела Фабриціуса. Ця картина стане важливою частиною оповіді. Тут також достатньо подорожей, любові, життєвих драм, друзів та недругів, осяянь та помилок. Стиль письменниці зачаровує, віриш кожному слову — як тут не вірити, якщо Тео пам’ятає колір маминого шарфа та плаща, погоду та напругу між ними у день, коли та загинула?
Деталей вистачить, аби уявити кожну подробицю, а якщо вашій спраглій читацькій уяві й цього буде замало, то можна переглянути екранізацію. Вона з’явилася у 2019 році завдяки студії Warner Bros. Серед акторів — Ніколь Кідман, Фінн Вулфгард, Сара Полсон та інші.
Адам Джонсон
Американський письменник у 2013 році отримав престижну Пулітцерівську премію за «Сина начальника сиріт» — книжку, яка стала результатом його подорожі до Північної Кореї.
«Син начальник сиріт», переклад: Ганна Яновська, дизайн обкладинки: Тетяна Волошина, «Клуб сімейного дозвілля», 2016
Північна Корея — тоталітарна країна, режим якої немилосердний до будь-кого, хто чинить спротив. Книжку деколи порівнюють із «1984» Орвелла, проте якщо в антиутопії режим хоч і видається страшним, та все ж є дещо гіперболізованим, бо це художня книжка, то у «Сині начальника сиріт» читач зіштовхнеться з реальністю. Смерті, великі навантаження на робітників, відверта брехня, пропаганда, голод — навіть у XXI столітті тоталітаризм все ще існує і від нього все ще потерпають сотні тисяч людей.
У центрі сюжету — Чон До, його мама була співачкою, а тато — начальником трудового табору для сиріт. Малий Чон До теж там жив, хоч і не був безбатченком. Пізніше він потрапляє до військових і стає тунельним солдатом. Потім він буде і перекладачем, і членом делегації до США.
Чи можливо втекти з цієї країни? І що таке свобода для тих, хто ніколи її не мав? Читачі матимуть змогу пройти весь шлях із героями і пережити все заради чогось світлого — любові, дружби, людського співчуття.
Ентоні Дорр
Американський письменник, володар кількох літературних премій, зокрема і Пулітцерівської. У 2015 році автор отримав цю нагороду за роман «Все те незриме світло». Книжка має український переклад, і це ще один випадок, коли історія про війну заслуговує на нове прочитання з перспективи сучасності.
«Все те незриме світло», переклад: Олександра Гординчук, «Клуб сімейного дозвілля», 2015
Роман розповідає про Другу світову війну — про втрати, окупацію, зброю, руйнування міст, держав та людських доль. Усе описане болітиме українського читача з особливою силою. Але, як і у кожній темряві, знаходиться місце світлу. Як у найтемніші часи проявляється людське добро та переплітаються долі — ось про що зокрема ця книжка.
У центрі сюжету — Марі-Лор, сліпа дівчинка з Франції, яку війна застала в окупованому місті на узбережжі. А також талановитий німецький хлопчина Вернер — він опинився по інший бік барикад. Крім реальних історичних подій, маємо також містику — багатьом відомо, що Гітлер шукав та збирав різноманітні артефакти. Один із героїв полює за таким, а саме — за каменем, що дарує безсмертя, але разом із ним приносить прокляття.
Мова роману дуже виважена й точна, автор вдало описує найдрібніші деталі, які впливають і на сприйняття героїв, і на розуміння сюжету.
Невдовзі книжка отримає своє екранне втілення — Netflix взявся за мінісеріал на 4 епізоди, у січні 2022 стало відомо, що до касту приєднався Марк Раффало та Г’ю Лорі, знайомий глядачам за роллю ексцентричного Доктора Хауса.
Дженіфер Еґан
2011 рік приніс Пулітцерівську премію американській письменниці Дженіфер Еґан, її відзначена книжка — «Візит загону горлорізів».
«Візит загону горлорізів», переклад: Софія Андрухович, «Темпора», 2014
Книжка складається з 13 розділів. Кожен із них — окрема історія, проте об’єднують розділи два персонажі — Саша та Бенні. Саша — молода асистентка, вона клептоманка й уже в першому розділі краде гаманець. Бенні — засновник рекордингової компанії, музикант.
Історії у книжці чітко і точно формують образи як головних, так і другорядних героїв, вони об’ємні та цікаві. Багато з них пов’язані з рок-музикою. Це книжка про дорослішання та старіння, про зміни і їхню важливість у людському житті. Персонажі часто діють деструктивно, не розуміючи, що їм приносить нова диджитальна епоха. Тут ми зустрінемо різні часові періоди — від 70-их до недалекого минулого, часу написання книжки, географічно — Нью-Йорк, Сан-Франциско, Кенія та Італія.
Еґан — хороша оповідачка, добре тримає інтригу і вдало підкреслює важливі нюанси. Читати її прозу легко навіть попри доволі заплутаний сюжет і непередбачувані повороти.
Майкл Каннінгем
У 1999 році американський письменник за свої «Години» був нагороджений Пулітцерівською премією, а також отримав літературну нагороду ПЕН/Фолкнер. Українські читачі мають змогу оцінити роботу Каннінгема у перекладі.
«Години», переклад: Оксана Постранська, «Віват», 2017
Що стається, коли вигадані герої сходять зі сторінок книжки й потрапляють у реальне життя? Цілком можливо, що стаються такі тексти. Роман «Години» розгортає історію одночасно у трьох часових площинах — на початку XX століття, після Другої світової війни та наприкінці 1990-их.
Вірджинія Вулф — відома письменниця, пише свій роман і вигадує героїню. Лора Браун — вагітна домогосподарка, що розгортає роман Вулф і поринає у читання. І нарешті Кларисса — може, та сама місис Делловей, поспішає купити квіти й влаштувати вечірку другові. Їх розділяють роки, але об’єднує дещо міцніше — невидимий зв’язок, який не завжди вдається описати словами. Кожна із жінок мала б бути щасливою, адже за мірками суспільства має усі блага для безбідного існування. Проте кожна з них — трішечки нещасна, і кожна — по-своєму.
Мова роману нагадує річку. Як і місис Делловей, Кларисса наприкінці XX століття має про що подумати в дорозі. Деталі, подробиці, чіткі та вдалі образи плинуть і захоплюють, підбираючи на шляху все нові й нові слова і стани. Ті, хто люблять «потік свідомості» Вулф, будуть втішені, відшукавши аналогії у тексті.
Роман має прекрасну однойменну екранізацію, а Ніколь Кідман нагороджена «Оскаром» за роль Вірджинії Вулф.
