«Постіль» («Футон») — скандальна повість написана у 1907 році, у якій розповідається про таємне кохання вчителя до учениці, шокувала сучасників і викликала небувалі доти дискусії передусім на етичні теми. У добу активних дискусій навколо жіночої освіти й виховання, модернізації та емансипації ця повість стала твором, у якому на передньому плані зображено вольову, розкуту, освічену, молоду і привабливу жінку нової формації.
Сексуальність, що вперше була описана в історії японської літератури саме в цьому творі, забезпечила їй сенсаційний успіх. «Постіль» стала точкою відліку японської літератури нового часу. До збірки також увійшли оповідання, більшість з яких не перекладалися жодною європейською мовою.
Публікуємо фрагмент із книжки «Постіль» Таяма Катай, наданий видавництвом «Сафран».
1
Він вирішив спуститися пологим схилом, шляхом, що веде від узвозу Кірішітан-дзака до Ґокуракусуї вздовж річки Коїші. Дорогою він думав: «Ось до чого дійшли мої стосунки з нею. Як подумаю, що мені вже тридцять шість і в мене троє дітей, то дурнем собі здаюся. І все ж… І все ж… Та якщо це справді так? А що, коли ці її почуття — і не кохання зовсім, а просто прив’язаність?»
Листи, сповнені почуттів. Ні, їхній зв’язок аж ніяк не був звичайним. Так, у нього є дружина, є діти, є друзі й знайомі, є рідня, а з нею — взаємини учителя й учениці. Ні, він не поринув у палахке кохання, тільки у грудях стукотить під час бесід і очі блищать, коли дивиться на неї, а насправді ж — лютий буревій чаїться насподі. Здавалося, якби випала слушна нагода, то цей буревій, що на самісінькому дні, миттєво набравши силу, мигцем стер би і дружину з дітьми, і світло, і мораль, і стосунки між учителем і ученицею. Принаймні він вірив у це.
Поза тим, після того, що сталося два-три дні тому, вона, певне, брехала про свої почуття. Однак сам він як літератор міг аналізувати лише свій душевний стан, а от із психікою молодої жінки було розібратися не так уже й легко. Її тепла й радісна люб’язність — це лише прояв особливої жіночої натури; і вираз немов замилуваних красою очей, і м’яка зворушеність у поведінці — усе це, можливо, несвідоме, ненадумане, подібне до стану людини, розчуленої спогляданням живих квітів. Навіть якщо припустити, що дівчина його любить, він учитель, а вона учениця; він обріс дружиною і дітьми, а ця молода жінка — красива юна квітка, що ось-ось зацвіте; вони обоє неодмінно мали б усвідомлювати це.
Та навіть більше: для нього так і залишилося загадкою, чому вона в сповненому пристрасті листі відкрито й приховано скаржилася на душевні муки, схожі на ті відчуття, коли природні сили покидають тіло. Чи можна збагнути стриману жіночу натуру? Можливо, ця молода жінка саме через таку природу своєї психіки зневірилась і пішла на те, що сталося.
— Проґавив свій шанс, йолопе! Вона вже належить іншому! — не зупиняючись, він кричав на повний голос і рвав на собі волосся.
У смугастому костюмі із чесаної вовни та солом’яному капелюхові він спускався пологим схилом, спираючись на палицю із чорничної верби. Була саме середина вересня, все ще стояла нестерпна спека, але в повітрі вже розливалася осіння свіжість і прохолода, темна зелень впадала в очі й збуджувала емоції. Навпроти рибних крамничок, кнайп, магазинчиків із усілякою всячиною у провулку стояла не то храмова брама, не то дерев’яний одноповерховий житловий будиночок; нижня частина вулиці Хісаката була наповнена чорним димом від труб численних заводів.
На другому поверсі одного із цих самих заводів, у кімнаті в європейському стилі, куди він щодня приходив у першій половині дня, у самому центрі кімнати розміром у десять татамі стояв великий стіл, поруч із ним — висока європейська книжкова шафа, повністю набита різного штибу посібниками з географії. За дорученням одного видавництва він редагував посібники з географії. Літератор займається редагуванням посібників із географії! На цю роботу він погодився через інтерес до географії, хоча й не сказати, що був надто вдоволений.
Читайте також: Привид Києва тепер і в японському коміксі
У глибині душі йому було нестерпно боляче від то провальних, то схвальних літературних оглядів, діймав душевний біль через те, що він і досі не мав нагоди докласти зусиль і завершити хоча б ще один твір; боліло через образливу критику, яку щомісяця друкували молодіжні журнали, через усвідомлення того, що одного дня він усе ж таки мусить це зробити. Суспільство розвивалося з кожним днем дедалі більше. Трамваї в Токіо змінили сполучення.
Студентки стали сміливішими, змінилися настільки, що навіть якби хтось, кому до серця старі порядки, захотів помилуватися старомодною дівчиною, то й не знайшов би такої. Молодь є молодь, хай би що він робив — чи то міркував про кохання, чи то обговорював літературу, чи то вів бесіди про політику, — у нього щоразу лишалося таке відчуття, що між ними величезна відстань, що ніяк вони не досягнуть точки перетину.
Кожного дня він механічно йшов тією самою дорогою, проходив крізь ту саму велику браму, минав той самий вузький коридор, де можна було почути, як рухаються машинні колеса, та бив у ніс запах поту майстрових, і ледь помітно привітавшись із людьми з контори, з тупотінням підіймався довгими й вузькими сходами до кімнати, яка освітлювалася зі сходу та півдня саме тоді, коли післяобіднє сонце палить найбільше, через що там стояла нестерпна спека. Служка був ледачий і не прибирав там, тому пил на столі лежав білими ковтунами, було незатишно.
Сівши на стілець і викуривши сигарету, він підвівся й, діставши із шафи товсті книги зі статистики, мапи, довідники та посібники з географії, тихо взявся продовжувати написане напередодні. Протягом останніх двох-трьох днів думки його були геть розхристані й робота ніяк не просувалася. Напише рядок, зупиняється і думає про те, що написав. Знову пише рядок, знову зупиняється, знову пише і знову зупиняється — і так весь час. Думки, що з’являлися в голові, були фрагментарними, роз’ятреними, раптовими, сповненими відчаю. Несподівано, можливо, через схожість згадалися «Самотні» Гауптмана.
Ще раніше він думав, чи не включити до навчальної програми дівчини цю п’єсу. Хотів розповісти їй про душевний стан і муки Йоганнеса Фоккерата. Він читав цю п’єсу роки три тому, коли і помріяти собі не міг її існування, але вже тоді почувався самотнім. Токіо не порівнював себе з Йоганнесом, але глибоко відчував, що якби існувала схожа на Анну жінка, його занурення в подібний драматизм було б природним. «Тепер я не можу бути навіть Йоганнесом», — подумав він і глибоко зітхнув.
Звичайно ж, він не розповідав їй про «Самотніх», але розповідав про «Фауста» Тургенєва. Він бачив, як у його кабінеті в чотири з половиною татамі, у світлі лампи недосвідчене серце молодої жінки наповнювалося захопленням яскравою розповіддю про кохання, сповнені почуттів очі ще більше сяяли глибоким смислом. Її вишукану модну зачіску, гребінь і стрічку наполовину освітлювала лампа, близько піднесена до обличчя книга, невимовний аромат парфумів, запах тіла, запах жінки; коли герой оповідання виразно читав своїй колишній коханці уривок із «Фауста», його сповнений пристрасті голос сильно затремтів.
«Однак, годі вже!» — і він знову вчепився собі у волосся.
