Нагадаємо, що ми оголосили жовтень Місяцем українського модернізму й запрошуємо разом відкривати для себе, читати й обговорювати тексти вітчизняних модерністів. А також пропонуємо всім охочим взяти участь у книжковому челенджі та прочитати цього місяця п’ять книжок. Умови та шаблони зображень для поширення в соцмережах шукайте тут, підказку до пункту №1 — тут, до №2 — ось, до № 3 — тут, до № 4 — тут.
«Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута», «Видавець Олександр Савчук», 2020, 64 сторінки
За створення української абетки видатний український графік Георгій Нарбут (1886–1920) брався двічі: 1917 року (14 літер) та 1919 року (3 літери). Абетка — архітвір митця — не лише взірець бездоганної графіки, а й результат творчого шляху художника та його національної самоідентифікації.
Ця книжка — перше повне видання всіх відомих літер української абетки Георгія Нарбута, репродукованих з оригіналів.
Видання здійснено до 100-ліття від дня смерті митця.
Світлана Кирилюк «Кобилянська від А до Я», «Видавництво Старого Лева», 2022, 72 сторінки
Нова книжка у серії книжок-абеток для родинного читання «Кобилянська від А до Я» — про українську письменницю-модерністку, ранню учасницю феміністичного руху на Буковині і майстриню драматичної оповіді, близьку товаришку Лесі Українки.
Головна «фішка» Кобилянської — в її глибині, в зазиранні в «нутро», у внутрішній світ людини. У цьому й криється революційність її творів.
Виросла в оточенні п’ятьох братів, мала тихий голос і дуже комплексувала, коли доводилося виступати перед широкою публікою, навіть у дорослому віці. Але мріяла про акторську кар’єру, хотіла бути побаченою і почутою, у письмо вкладала душу…
Згодом її назвуть феміністкою, а жінок у її творах — неординарними і суперечливими. Та якою насправді була Ольга Кобилянська, яка порівнювала себе з ніжною квіткою «мімозою сором’язливою», але не боялася першою виказати свої почуття чоловікові? Книжка розповідає про тонку творчу особистість, мрійницю, сміливу і ніжну жінку, яка вміла любити по-справжньому, писати емоційно про сильних духом жінок і любов до рідної землі.
Ірина Магдиш «Ар-нуво. Стилі українського мистецтва XX століття», «Портал», 2021, 120 сторінок
XX століття — період, який спровокував цілий вибух нових стилів у світовому мистецтві, серед яких хронологічно першим був ар-нуво. Україна вбирала в себе всі нові європейські творчі ідеї, наповнюючи їх власними смислами і формами.
Для тих, хто досі не цікавився вітчизняним мистецтвом, ця книжка стане зручним і привабливим трампліном для входження до світу візуальної культури. А фахівці зможуть подивитися на свою царину з нового боку: побачити зображення рідкісних творів українського ар-нуво з обласних музеїв та простежити зв’язки національних і світових тенденцій у мистецтві XX століття.
Людмила Соколюк «Михайло Жук: мистець-літератор», «Видавець Олександр Савчук», 2018, 256 сторінок
Михайло Жук — один із засновників Української академії мистецтва у 1917 році, універсал рідкісного типу, представник доби українського Розстріляного відродження.
Дослідження охоплює як мистецьку, так і літературну творчість митця. Вона розглядається у найтіснішому зв’язку з тогочасною проблематикою української художньої культури. До наукового обігу введена значна кількість нових творів Михайла Жука. Вперше вибудувано їх еволюційний ряд. Твори проаналізовані в контексті європейської синхронності й супроводжуються відповідними переліками із зазначенням місцезнаходження.
Книжка розрахована на фахівців і всіх тих, хто цікавиться українською літературою й образотворчим мистецтвом.
Мирослава Мудрак, «“Нова ґенерація” і мистецький модернізм в Україні», «Родовід», 2018, 352 сторінки
Англомовна монографія The New Generation and Artistic Modernism in Ukraine Мирослави М. Мудрак, професорки Університету штату Огайо, уперше побачила світ у США. Українську версію авторка значно розширила й доповнила. Проте зберегла її струнку та чітку структуру: три частини — «Панфутуризм», «Художній образ», «Друкований аркуш» — по два розділи в кожній.
Михайль Семенко, Василь Єрмілов, Борис Косарев, Анатоль Петрицький, Дан Сотник і багато інших творців «Нової ґенерації» — головні герої цієї книги. «Жвавий обмін ідеями між українськими письменниками й художниками, кінорежисерами і фотографами, сценографами і графіками, театральними режисерами й архітекторами, зразки якого бачимо на сторінках “Нової ґенерації”, демонструє, яким насправді був модернізм початку XX ст. в Україні — надзвичайним, неповторним, — зазначає наприкінці монографії авторка. — Часопис Семенка боровся за будь-які можливості подальшого зростання української мистецької культури в усіх її аспектах, загалом притаманних модернізму».
Хід думок і свої висновки Мирослава Мудрак супроводжує вдало дібраними ілюстраціями. Вони збагачують видання й дозволяють зануритися у світ «Нової ґенерації» — «останнього рубежу як для українського, так і для російського авангарду», яким став простір часопису в кінці 1920-х років.
Мирослав Шкандрій, «Авангардне мистецтво в Україні, 1910–1930: пам’ять, за яку варто боротися», «Фабула», 2021, 224 сторінки
Чимало митців, які вважали себе українцями, народились і працювали на території України, нині відомі у світі як представники російської чи європейської культури. Цією книжкою Мирослав Шкандрій повертає українським авангардистам українське обличчя, викрадене колоніальним минулим.
Тут Україна постає мультинаціональною країною з багатою культурою, яка надихала сміливі мистецькі порухи. Автор прискіпливо досліджує життя і творчість митців 20–30-х років XX століття, зокрема Давида Бурлюка, Казимира Малевича, Івана Кавалерідзе, Дзиґи Вертова, Вадима Меллера, Михайла Бойчука.
Дмитро Горбачов «Лицарі голодного Ренесансу», «Дух і Літера», 2020, 376 сторінок
Явище «український авангард» уперше прозвучало на Заході у 1973 році на лондонській виставці Tatlin’s dream. Тоді там уперше були виставлені роботи світового рівня безвісних авангардистів України Василя Єрмилова й Олександра Богомазова. Це змусило згадати й інших відомих на весь світ майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю та національними традиціями пов’язаних із Києвом, Харковом, Львовом, Одесою.
Окрім зазначених, у книжці один за одним зринають портрети «найвірнішого сина України» Давида Бурлюка; поляка, який мав себе за українця, Казимира Малевича; професора Київського художнього інституту і бандуриста Володимира Татліна; засновниці української школи конструктивістської сценографії Олександри Екстер; митців «Культур-Ліги»; феноменального скульптора Олександра Архипенка.
Доповнена розлогими культурологічними студіями й особистими спогадами автора книжка покликана представити читачеві цілісну картину витоків і формування українського художнього авангарду.
Віра Агеєва «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета», «Видавництво Старого Лева», 2018, 496 сторінок
Ця книжка — про одного з найвидатніших поетів XX століття, якому судилися вершини й провалля, високі здобутки й принизливі манівці. До нього рано прийшло визнання: прочитавши «Гофманову ніч», перед молодим автором став на коліна сам метр Микола Хвильовий.
Захопившись футуризмом, поет зостається при тому завсідником антикварних крамниць і пристрасним колекціонером живопису. Невдовзі виробляє самобутній неокласичний стиль. Удостоєний ордена Леніна з особистого наказу кремлівського вождя, пише чи не найкращий вірш в українській сталініані. А згодом, перетривавши добу репресій, тотального страху й неминучого конформізму, стає великим релігійним поетом, на кожному етапі своєї творчості звертаючись до образу Собору, до засадничих християнських цінностей.
Син петлюрівського офіцера, Микола Бажан волею випадку обіймає посаду заступника Голови українського радянського уряду. Сходознавець за фахом, перекладач Руставелі й Навої — повсякчас наводить зруйновані мости між Україною та Заходом. Відзначений усіма престижними радянськими нагородами, змушений самохіть відмовитися від номінування на Нобелівську премію.
Свідомий гріховних переступів, караючись зрадами і втратами, намагається відпокутувати їх подвижницькою культуртрегерською працею, невпинним і неймовірно результативним тихим спротивом, маючи певність, що за будь-яких обставин слово не може мовчати.
Діана Клочко, «65 українських шедеврів. Визнані і неявні», «ArtHuss», 2022, 264 сторінки
Проєкт працює на створення альтернативної історії українського мистецтва, доповненої творами, які у XX столітті не вважались «канонічними» або «вартими уваги» з ідеологічних причин. Тут представлений суб’єктивний погляд на окремі твори, що зберігаються у музеях і приватних колекціях України.
Саме тому і вибір, і опис, й інтерпретації включатимуть не стільки «лінійне» уявлення про те, як створювались 65 шедеврів скульптури, графіки і живопису, скільки широке поле європейських асоціацій. Мистецтвознавиця і лекторка, Діана Клочко представить свій канон і пояснення, чому саме ці твори мають таке значення для наших сучасників, чому усі вони — не сироти в стильовому розмаїтті, а свідки великих (хоч і не завжди відомих) інтелектуальних історій.
Авторка пише не тільки про модерністське мистецтво, проте в цій книжці його чимало, а обрамлення з текстів про давніші й сучасні твори дає змогу побачити український модернізм як частину тривалої живої традиції.
Катерина Лебедєва «Микола Глущенко — художник і шпигун», «Видавець Олександр Савчук», 2022, 160 сторінок
Перша, вичерпна, захоплива — біографія Миколи Глущенка водночас пропонує новий погляд на історію українського мистецтва XX століття. Книжка заснована на публікаціях, на секретних матеріалах з Галузевого державного Архіву СБУ, розповідях тих, хто особисто знав митця, з ексклюзивними фотографіями і репродукціями. Розрахована на широкий читацький загал.
