Повнометражний режисерський ігровий дебют Дмитра Сухолиткого-Собчука пройшов довгий шлях від задуму до, як говорить сам режисер, нарешті премʼєри в Україні. Майже 10 років тому студентською роботою режисера був документальний фільм «Красна Маланка», який затягнув творця в тему цього традиційного дійства, що відбувається в період різдвяних свят на заході України.
Премʼєра фільму «Памфір» відбулася в Каннах у паралельній секції «Двотижневик режисерів», де отримала рекордні шестихвилинні овації.
Світ героя
Історія контрабандиста на прізвисько Памфір починається з його повернення додому із заробітків. Зі світу, у який він утік від криміналу, він приїжджає туди, де, з одного боку, найрідніші люди, а з другого — найзапекліші вороги. Однак витівка сина змушує його повернутися у світ контрабанди. Але хай як би здавалося, що це «на один раз» — віднайти стежку до нормального життя буде дуже складно.
Внутрішня боротьба контрабандиста-сімʼянина між добром і злом відбувається на тлі маленького села в Карпатах на кордоні з Румунією. В українському кіно ми вже бачили історії, коли західні регіони були чимось чужорідним для головного героя чи героїні. Наприклад, фільм Івана Миколайчука «Така тепла, така пізня осінь», де головна героїня-канадійка приїжджає на Буковину познайомитися зі своїм корінням і, до речі, також застає Маланку. Ближчий у часі приклад — герой Антоніо Лукіча у стрічці «Мої думки тихі» приїжджає на Закарпаття до мами.
«Те, що для одних гріх, для інших — спосіб підзаробити», — каже у фільмі мама Памфіра.
Та світ гуцульської традиції для головного героя стрічки так само близький, як і правила його гри в сучасній реальності — часу, де хороші гроші приносить тільки контрабанда. Цим історія якісно відрізняється від того, що ми бачили раніше — повним зануренням у цікавий світ української культури через героя, який знаходиться всередині всіх подій і точно знає правила цієї гри.
Карпатський всесвіт
В інтервʼю Тиктору Дмитро розповів, що «Памфір» — власноруч створений та на сто відсотків автентичний світ, який був клопітливо побудований всією командою: від художника-постановника до акторів масових сцен. Запозичуючи традицію кількох українських регіонів, а також Румунії, команда фільму створила власну Маланку, яка не ставить за мету відтворити реальність.
Натомість створено витвір візуального мистецтва. Із запозичень — в історії Памфіра одразу помічаєш елементи античної трагедії, та й позбавитися від відсилань до давньогрецької традиції під час Маланки майже неможливо. Водночас надивлений глядач може розгледіти середньовічного художника Пітера Брейгеля, зокрема його ідею, що трагедія залишається непоміченою суспільством через яскравість буденності.
Найбільш неочікуваним у фільмі про родину в буковинському селі, де манірність і смиренність диктує церква, стає оголеність героїв та містичність свята Маланки. У цьому проглядається ідея ще одного художника доби Середньовіччя — Ієроніма Босха. Якщо в Босха дихотомія проявилася через роздвоєність духа і плоті, то в «Памфірі», по-перше, все залишається на земному рівні, а, по-друге, заторкує тему лише духовної двоїстості — коливання між добром і злом.
У фільмі справді чимало оголених тіл — неідеальних, але наповнених красою життя й сексуальністю. І зняті вони вишукано, також на рівні з живописом. Як і в картинах-шедеврах — кожен мазок щось означає, щось передає і впливає на контекстуальні ідеї.
Читайте також: Видіння й кошмари Ієроніма Босха
Родина без стереотипів
Складність людських стосунків червоною лінією проходить крізь увесь фільм. Через відносини в родині Памфіра заторкуються філософські питання призначення, буття, Бога та правди. І, що найцікавіше, робиться це поза стереотипним уявлення про українську родину.
Прикладів фільмів, де обігруються теми батьків і дітей, у яких усе зведено до набору кліше, можна нарахувати безліч. У «Памфірі» в цьому плані відчувається детальна робота з персонажами та глибоке їх дослідження.
Головний герой і його син-підліток — яскравий приклад того, що команда глибоко пропрацювала характери. Психологія архетипів привноситься як у мізансцени і кольорові рішення, так і формує магію стосунків між акторами. На пресконференції перед допремʼєрним показом у Києві виконавець ролі сина, актор-дебютант Станіслав Потяк, виправляв себе, коли називав Памфіра татом. І це якнайкраще описує їхній тісний звʼязок з актором Олександром Яцентюком, який вдалося побудувати режисеру.
Така ж магія проглядається і на екрані. У стосунках Памфіра й дружини багато сексу, емоцій і відвертості на всіх рівнях. Акторка Соломія Кирилова до акторської лабораторії, побудованої командою «Памфіра», поїхала в село, щоб вжитися в роль жінки, яка живе в маленькому комʼюніті, ходить до церкви й говорить «цитатами праведності».
Погляд на створений світ
Створити яскраву Маланку, помістити її в автентичне середовище та розповісти історію родини не вражало б так, якби не майстерна робота оператора фільму.
«Ми завжди чекали на момент, коли все зійдеться. Могли рано починати репетиції, а знімати тільки під кінець дня. Світло могло змінюватися по кілька разів на день, і нашого треба просто почекати», — розповів для Moviegram оператор Микита Кузьменко.
Робота з кольором, світлом і природними умовами, фільмування через дзеркала, уважне слідкування камерою на вільних руках — забуваєш, що це українське кіно. Але це те, що варте поваги — нарешті фільми українського виробництва вийшли на рівень такої високої якості відеоряду. І це не тільки про технічні можливості, а саме про погляди.
Фільм заслужено отримав нагороду за найкращу режисуру та спеціальну відзнаку ФІПРЕССІ на фестивалі європейського кіно в місті Паличі в Сербії, пʼять нагород від спілки українських кінокритиків у рамках премії «Кіноколо», Гран-прі «Золотий Скіфський олень» на київському фестивалі «Молодість», премію-відзнаку українського театру та кіно «Чорний лотос» у категорії «Фільм», а також забрав заслужену нагороду «Найкраща операторська робота» на кінофестивалі незалежного кіно Raindance в Лондоні.
Фільм як продукт
Дистрибуцією «Памфіра» в України та за її межами займається Film.UA Distribution, які відомі суто глядацьким, а від того зрозумілим і зазвичай досить успішним за касовими зборами, продуктом.
«Історія, яка чіпляє. Є герой, який не залишає байдужим жодного глядача ні в Україні, ні у світі», — впевнена копродюсерка фільму Альона Тимошенко.
«Памфір» — деталізована і вилюблена авторами робота, з акторам-дебютантами в головних ролях, а не зірками інстаграму, музичних платформ чи власних ютуб-шоу. Своєю справжністю вона заторкує не тільки кінокритиків і кінокритикинь, а насамперед глядачів, бо наштовхує на роздуми, викликає емоції та надовго залишається в пам’яті через зрозумілі життєві аспекти.
«Це вперше, коли після перегляду українського кіно, я виходжу із зали з рівною спиною та відчуттям гордості», — прокоментувала українська телеведуча Кароліна Ашіон після показу.
