Тільки теперішнє є нашим часом, і воно невпинно прослизає крізь пальці. А що, як дні полічені і їх лишилося зовсім мало? Рустем Халіл запрошує на пробіжку з обмірковуванням, що можна встигнути за чотири дні. Надто, якщо має впливу трохи більше, ніж у власному тілі…
«Життя — це колекція краєвидів із вікон»
Головного героя роману звати Едем. Таке затишне, романтичне ім’я, до якого, здається, можна пригорнутися і заплющити очі від задоволення. Тільки от його носій не зовсім такий: він обожнює біг (але вирушає на пробіжку на таксі), колекціонує краєвиди з вікон (і це важливо!), вірить у справедливість і правосуддя (хоч багато років працює адвокатом і бачив різне), упевнений, що зруйнував своє життя (хоча дещо ще може змінити).
Історія Едема — все ж історія успіху: хлопець із сиротинця здобув хорошу освіту і має власну справу. Так, цей успіх не те щоб вимірювався великими грошима, але Едем робить роботу, яку любить. І довго б іще її робив, якби його спляча орфанна хвороба не перейшла в останню стадію, коли вже лишилося зовсім трохи…
«Дізнавшись про своє ураження Мітчем, Едем ухвалив тяжке рішення — по виноградинці відірвати від грона свого життя важливих йому людей. Адже спілкуватися з ними, згораючи від таємниці, яку він не хотів відкривати нікому, було б ще важче. Тоді доведеться завжди відчувати потилицею чужі жалощі та полегшення».
І от у його житті лишилося не так багато людей: лікар, який став другом, і таксист з амбіціями капітана, який возить його на пробіжки. Один знає все про його хворобу, інший — усе про дозвілля. Зараз у його житті немає важливіших людей: названі батьки померли ще кілька років тому, єдине велике кохання безнадійно втрачене. Інара… Зачекайте, цей спалах рудого волосся… Невже це вона? Треба спробувати наздогнати, обов’язково наздогнати. Це вона! Це вона! І вона його не впізнала…
«У житті завжди доводиться ходити тими картами, що є на руках. Треба прийняти це, аби гра мала сенс».
Здається, ми застали Едема в найгірший із його днів: підсудний, якого він захищав, не витримав через несправедливе звинувачення і пустив собі кулю, а самого Едема забрала швидка, бо хвороба раптово вимкнула його свідомість. Ось і все — таймер зворотного відліку запущений і рахувати йому недовго. Цей день насправді не може бути гіршим… чи може?
«Бувають дні, які просто треба пережити. До того дня, якого пережити не можна».
Читайте також: Не потрібно нічого доводити. Фрагмент із книжки «Дар. 12 уроків, які врятують ваше життя» Едіт Еґер
Джин — добрий фей чи злий демон?
Усе пішло шкереберть в один день — хто таке витримає? Не Едем. Він виснажений, йому вже нічого не хочеться. Йому не хочеться бути. Тому того вечора у своїй самотній квартирі він чекає чого завгодно, але не гостя. Він чекає небуття. Але що ж? Зустрічай джина, Едеме, і подумай, що хочеш встигнути за кілька днів перед небуттям. Варіантів — безліч… нічого тебе не обмежує, жодне примарне майбутнє, жодне «що скажуть люди», жодні закони.
«Є сотні інших речей, які варто спробувати перед смертю. Побачити, як незнайомець свідомо жертвує задля тебе найціннішим. Відчути справжню ненависть, здатну перетворити тебе на згусток вогню. Опублікувати роман, який навчить людей знову читати. Безмісячної ночі знести пам’ятник сумнівному історичному діячеві. Пограбувати банк і розсіяти гроші над місто, аби навіть роки потому хтось знаходив купюру в димарі. Виявитися для когось останньою линвою і виправдати цю надію — витягти людину з виру. Викрасти поп-зірку з готельного номера й переконати її вирушити разом із тобою на чуже весілля. За один день висадити на пустирі парк».
Моральна дилема: зробити щось для себе чи зробити щось для світу і залишитися в історії, як людина, яка змогла, попри те, що відміряно їй було небагато. Що вибере Едем? Чи справді він вибирає в цей критичний момент? Чи все його життя вказує, який вибір може зробити цей шукач справедливості?
«Нам здається, що ми являємо собою цілий світ. У дитинстві фантазуємо: може, люди довкола — лише актори однієї постановки, грають призначені ролі для героя, який нічого не підозрює. Усе в цьому всесвіті — від чайної ложки до метеоритного дощу — не існує саме собою, це частина нас. Наші переживання глибші за Маріанську западину, а набиті в падіннях висновки — цінніші за антиречовину. Коли вмирає хтось близький, це не чийсь світ стискається до розмірів надмогильної плити, це наш світ стає трохи інакшим».
Тільки от адвокати радять завжди добре перечитувати договори, які підписуєш. Здається, він щойно знехтував цим вічним законом. А джин, схоже, надто задоволений собою.
Музикант, бізнесмен, президент
Рустем Халіл не дає своєму героєві спокою і змушує за три дні приміряти три личини: лідера музичного гурту «Часу немає» (до слова, найпопулярнішого в Україні), відомого і дуже заможного бізнесмена і нарешті президента, який стрімко втрачає рейтинг. Зі своїми новими еґо він як кава з вершками: тягуча ароматна субстанція, яка задає смак усьому напою, а він — та крапля або ж ложечка молока, яка робить трунок не таким гірким. Тепер він має гроші, славу, вплив. Чи можна з таким набором щось змінити? У вас, мабуть, уже є відповідь.
«Гроші — це порожня пляшка. І тобі вирішувати, чим її наповнювати: водою, ромом чи бензином. Якщо ти вважаєш, що гроші — це можливості, отже, воно так і є. Якщо сприймаєш гроші як відповідальність, отже, вони справді тебе зобов’язують. Якщо ж твоя пляшка по вінця наповнена свободою, це означає, що ти накопичуєш гроші, щоб розірвати свої ланцюги».
Авторові вдається майстерно балансувати між межами впливу кожного із цих персонажів: першому довіряють мільйони, але він не прагне влади; другий усе своє заробив, але теж не бачить себе на перших сторінках, а от третій… Він спочатку може подобатися, а далі, — далі не все так однозначно.
«Президент — це не найрозумніший, не найгідніший і не найдалекоглядніший із вас. Це просто людина, яка зуміла скористатися шансом, не більше».
Здається, джин влаштував для Едема випробування владою. Тим, чого той ніколи не прагнув. Але чи справді не прагнув? У нього завжди були ідеї, що варто змінити і як це можна зробити. Тож, може, це просто насмішка міфічної сутності. Адже, знаєте, у східній міфології джини — лихі створіння.
«Хтось уважає, що влада — це повага, покора, гроші й жінки. Звісно. Зокрема. Але це не головне. Влада — це архітектура. Ось що вабить найдужче. Ось найсильніший наркотик з усіх. Ми в центрі тисячі процесів одночасно. Усе довкола перетворюється на цеглинки, з яких ми можемо будувати власний світ».
То що ж можна встигнути за чотири дні?
За чотири дні можна провести повну ревізію власного життя… і скотитися в депресію. А можна взятися за те, що завжди відкладав, щоб воно нарешті було зроблене. Можна здійснити мрію. Але краще, якщо то буде мрія не твоя. Едем іде тонкою гранню, балансуючи між цими «для себе» і «для інших». Він думає, що має використати цей час з максимальною користю.
«Буває минуле — як салют: згадуєш про нього хіба тоді коли побачиш салют куди гірший. А буває — як фотографія три на чотири у внутрішній кишені гаманця: ти не витягаєш її, іноді тижнями не згадуєш про неї, але незримо вона завжди з тобою».
Едем — не гравець, хоч ставить на карту все. Він — бігун, який щодня трохи вкладає у власний добробут. Вдих-видих, вдих-видих — хіба не із цього складається життя? Але, коли все залежить від однієї гри, треба грати.
«Наші успіхи — це результати того, чи знаєш ти всі свої сильні карти, чи тримаєш їх при собі, щоб викласти в потрібний момент, чи здатен розпізнати цей момент».
Він грає із джином, як умілий адвокат, шукаючи прогалини в договорі. Можливо, якщо така прогалина є, вдасться виторгувати кілька днів. Часу немає. Він постійно прослизає, але він же й огортає нас своїм повітряним леготом. Часу немає, але він — єдине, що ми по-справжньому маємо. І, щоб не казав джин Сатчі… А що він каже про час, до речі?
«Як ви назвете істоту, якій вручили зерна, але замість ґрунту він розкидає їх по асфальту й уперто сподівається на те, що вони зійдуть? Божевільним. Люди — це божевільні, яким не можна дозволяти розпоряджатися даром часу».
Що ж буде на п’ятий день?
Автор так майстерно переконує читача, що чотири дні — це все, що під час читання навіть думки не допускаєш, що може бути не по-іншому. Що й п’ятий день настане для Едема після четвертого. А він настане? Чи настане небуття. Без спойлерів!
«Часу немає» — класний дебют, після якого хочеться спитати в автора: «Ви ж пишете наступну книжку?». Біографічна довідка на звороті обкладинки натякає, що так, адже для цього роману Рустем Халіл купив 20 блокнотиків, і нові 20 блокнотиків теж уже купив. Сподіваємося, цього разу на реалізацію ідеї не знадобиться 15 років.
А що ж Едем? Ось що він скаже насамкінець джинові й, мабуть, читачеві теж:
«Ти подарував мені чудовий час і можливість щось змінити в цьому світі».
