МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА

Забагато стереотипів щодо здоров’я дітей. Фрагмент із книжки «Як максимально розкрити потенціал дитини» Емануели Фаветті

Емануела Фаветті «Як максимально розкрити потенціал дитини. Практичний посібник для батьків, які бажають виховати свою дитину якнайкраще», переклад: Ірина Кащей, художнє оформлення: Наталія Олійник, Видавництво 21, 2022

Гіперактивні, тривожні, невгамовні, неуважні, закриті, самотні, нездатні зосередитися, особливо у школі: сьогодні наші діти піддаються рівню емоційного та соціального стресу, який у минулому годі було уявити. А ми не завжди вміємо відрізнити особистісну рису від порушення, а порушення – від захворювання. Навчімося робити це, щоби дати дітям змогу рости в якнайкращих умовах. 

 

 

Забагато стереотипів щодо здоров’я дітей

 

Наведемо приклад. Уявімо дитину, котра під час сну дихає ротом, а не носом, як було б фізіологічно. Цей тип дихання, який називають «ротовим», є неправильним. Однак медики та батьки не звертають достатньо уваги на цю доволі розповсюджену проблему, хоча насправді вона може дуже негативно вплинути на психофізичний розвиток дитини. «Ротове дихання» призводить до того, що страждає якість сну, через що дитина не відпочиває як треба, а це погано позначається на самопочутті.

Сон є надзвичайно важливим. Достатньо поспостерігати, що відбувається з будь-якою людиною, котру позбавили сну, щоби зрозуміти, наскільки важлива ця функція: людина втрачає енергійність, знижуються її когнітивні функції, змінюється настрій. Він є важливим і для центральної нервової системи: саме у цьому фізіологічному стані в мозку відбуваються процеси, необхідні для правильного протікання наступної фази — неспання. Саме тому під час сну настільки важливим є хороше забезпечення киснем.

Натомість «ротове дихання» спричиняє нічні апное, тобто переривання сну та постійні пробудження, що у деяких випадках переходять у жахи. Так дитина, котра провела у ліжку вісім-дев’ять годин, однаково прокинеться вранці втомленою.

Щоби пересвідчитися у цьому, не потрібно далеко ходити й покладатися на особливі наукові праці чи дані доказової медицини (тієї, яка англійською має назву Evidence-based Medicine, EBM), — гадаю, достатньо просто звернутися до життєвого досвіду.

Замислімося про такі ситуації. Як ви почуваєтеся, коли через закладений ніс не можете заснути, адже вам «бракує повітря»? Або ж як ви почувалися, коли треба було вдень і вночі доглядати новонароджену дитину? Найімовірніше — втомленими, позбавленими енергії. А з роботою як у таких випадках було? Ви працювали цілком ефективно? Впевнена, що ні.

 

Читайте також огляд книжки «Мене звати Варвара» Дзвінки Матіяш 

 

Тепер повернімося до нашого прикладу. Дитина, котра вночі належно не відпочиває, оскільки через якусь проблему дихає ротом, почувається так завжди, щодня. Я скажу вам більше: така дитина сприймає цю ситуацію як нормальну, на яку батькам і скаржитися нічого, адже у неї так мало життєвого досвіду, що вона просто не знає, як воно – правильно повноцінно дихати й добре почуватися.

Цей приклад має багато спільного з ситуацією дитини, котра у школі ніяк не може зосередитися на завданні, якій не сидиться на місці, яка постійно у русі й не вміє рівно писати. Ця «дивна поведінка», ця варіація, у порівнянні з середніми показниками у шкільній системі, де система суджень — дозволю собі сказати — ґрунтується на успіхах і кількості інформації, засвоєної за якомога коротший час (а до того ж уже в початковій школі існує практика, що різні предмети викладають різні вчителі), може бути інтерпретована чи сплутана з порушенням, а отже — вадою.

Дійсно, швидкість реагування дитини на подання дидактичного матеріалу, якої вимагає нинішня шкільна система, разом із браком часу та інформації як у батьків, так і, власне, у школі, сприяє тому, щоби подібним дітям ставили поспішний діагноз ADHD.

Цей синдром є порушенням поведінки, для якого характерні недостатня уважність, імпульсивність і фізична гіперактивність дитини, котрі ускладнюють чи стають на заваді її нормальному розвиткові, інтеграції та соціальній адаптації.

Звертаючись до інформації, наданої Вищим інститутом охорони здоров’я Італії, читаємо: «Сонливість у дітей може спричиняти різні симптоми — від класичних позіхань і тертя очей до імпульсивності, гіперактивності, агресивності, перепадів настрою та неуважності. Обструктивне апное уві сні може стати причиною симптомів, типових для ADHD». Виходить, вони знають про це? Безперечно, знають, просто світ дорослих надто часто плутає причини з наслідками, як я вже раніше говорила в цьому розділі!

Тож багатьох дітей таврують як гіперактивних, хворих на нейропсихіатричні захворювання раннього віку. Відтак їм пропонують рішення, тісно пов’язані зі стандартними терапевтичними протоколами, котрі в найгіршому випадку призведуть до зайвої медикалізації їхньої ситуації та прописування медикаментів – як звичайних, так і психотропних. Усе це підпорядковується одній меті — забезпечити спокійну поведінку маленького пацієнта.

Хочу також зазначити, що в деяких випадках психотропні медикаменти призначають для того, щоби спробувати уточнити діагноз. Тобто до кінця не розуміючи причини порушення, медики намагаються йти методом спроб: дають дитині ліки й дивляться, як її організм на них реагує. На мою думку, це неприпустимо, оскільки так вони спостерігають наслідки, а не намагаються розібратись у справжніх причинах нетипової поведінки. До того ж ці методи ризикують назавжди негативно повпливати на життя дитини! Нагадаю вам, що в нашому випадку стрес був спричинений «ротовим диханням», яке може зумовлюватися такими явищами, як (назву тільки деякі з них):

  • гіпертрофія аденоїдів;
  • алергія;
  • викривлення носової перетинки;
  • звужене піднебіння;
  • низьке положенням язика;
  • надмірне виділення слизу.

 

Тепер ви розумієте, що така низка подій, яка, на жаль, так часто трапляється, є драматичною для дитини та її родини, а оскільки діти — це наше майбутнє, то і для майбутнього нашого суспільства й усього людства!

Саме тому варто звертати увагу на все, зокрема на дрібні знаки, а відтак знову оцінювати здоров’я дитини комплексно, в усіх його аспектах. «Найбільший подарунок, який ми можемо зробити дитині, – це дозволити їй стати тим, ким вона насправді є. Так, щоб вона могла вільно розкрити власну індивідуальність, власні таланти й амбіції, дозволити максимально розвинутися своєму особистісному потенціалові. Станьте тим, ким ви є насправді!».

 

Читайте також: Нонфікшн, який читають: пояснити чи спростити

 

Книга з’явилася на світ українською мовою завдяки ідеї, старанням і фінансовій підтримці Ольги Косенко, лікарки-стоматологині-терапевтки, лікарки-стоматологині-ортопеда, лікарки-ортодонтеси.

Facebook
Telegram
Twitter