МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА
/
/
Голод як зброя масового знищення. 20 книжок, щоб пам’ятати

Голод як зброя масового знищення. 20 книжок, щоб пам’ятати

Колись нас хотіли знищити голодом, тепер — темрявою і холодом. Та наш вогонь не згасне

Голодомори, організовані радянською владою, — одна з найтемніших сторінок української історії. Незламний дух селянства, яке не бажало працювати на міфічну державу, намагалися підкорити голодом. Хоча, можливо, тут не так боролися зі спротивом тоталітаризмом, як ставили за мету знищити якомога більше українців.

Запаліть свічку з думкою про тих, кого вбили голодом за те, що вони українці. Не забудемо і не пробачимо.

Василь Барка «Жовтий князь», видавництво «Фоліо», 2017

Ще не так давно роман був у шкільній програмі і займав там чільне місце найпотужнішої емоційно історії, але чергова освітня реформа вирішила не наголошувати на трагедії Голодомору. Варто його повертати, бо часи Табачника давно минули! «Жовтого князя» читати важко, адже Василь Барка написав надзвичайно особисте переживання зі свідчень очевидців, але й необхідно. Із сім’ї Катранників уцілів тільки наймолодший. Це диво, що Андрійкові вдалося пройти голод і не втратити бажання допомагати іншим. Він навіть готовий поділитися останньою скибкою із жінкою, якої не знає. Його не підкорив Жовтий князь.

Улас Самчук «Марія», видавництво «Смолоскип», 2018

Трагедія цілого народу, розказана через призму однієї жінки. Дорослішання у приймах, очікування коханого з війська, смерті дітей, війна… і, коли здається, що життєві катаклізми вгамувалися, Марія отримує нищівний удар — радянська влада, колективізація, голод. У її житті так мало було достатку, але навіть у найтемніші часи не доводилося вишукувати гнилу картоплю чи струпішіле зерно. Та навіть не це розчавлює її, а те, як ведеться її синам: полон, в’язниця, і найгірше — один із них стає переконаним комуністом і ворогом власного народу. 

Ґарет Джонс «Ціна правди», видавництво «Жнець», 2019

Ґаретові Джонсу довелося багато заплатити за правду. Коли він дізнався, що українці гинуть від голоду, одразу вирушив туди, щоб привернути увагу світової громадськості та, можливо, змогти когось урятувати. Натомість підгодовані радянським режимом титуловані «журналісти» звинуватили Джонса у брехні та фактично знищили його репутацію. У цій двомовній (поруч з українським перекладом наведений англійський оригінал) книжці зібрані найяскравіші статті британського журналіста, який не боявся шукати правду та писати про неї. 

Таня П’янкова «Вік червоних мурах», видавництво «Наш формат», 2022

Від голоду гинуть люди, а поруч червоні кати годують коней медовими пряниками. Події роману розгортаються в селі Мачухи на Полтавщині. Молоденька Явдоха поховала всіх рідних, які всохли на кістку, а зовсім неподалік дружина радянського комісара голодує в пансіонаті, щоб зігнати зайву вагу, яку набрала, заїдаючи смерть немовляти. Їх не розділяють десятки кілометрів, це зовсім близько, але водночас прірва така глибока, що Соломія мало в ній не втопиться, коли втече з лікувального закладу і побачить біду навколо. Стільки доль змарновано, стільки життів загублено невситимими червоними мурахами.

Мірослав Влеклий «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала», видавництво «Човен», 2020

Ще одна історія про Ґарета Джонса. Непересічний журналіст, якого зацькували підкуплені колеги, заслуговує на те, щоб про нього говорили. Польський репортер Мірослав Влеклий зумів документально відновити мандрівку британця до Радянського Союзу та те, як той збирав інформацію про Голодомор на українських територіях. Він не повірив у московську брехню і мав переконатися на власні очі. Автор ще раз проживає те, що побачив Ґарет Джонс та роздумує, чи не була комусь вигідною його загадкова смерть, адже журналіст не збирався мовчати, навіть попри всі перешкоджання.

Енн Епплбом «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», видавництво HREC PRESS, 2018  

Жодних випадковостей, чітко спланований геноцид — саме такого висновку про Голодомор 1932‒1933 років дійшла американська історикиня Енн Епплбом, досліджуючи архівні документи та свідчення. Сталін не хотів втратити Україну, тож, щоб задушити селянський спротив, поклав у могилу мільйони людей, вибравши для них найболючішу смерть. Та йому не вдалося перемогти свободу, переконана авторка. Епплбом чи не найкраще із західних істориків орієнтується в українсько-російських відносинах в історичному зрізі, тому радимо звернути увагу й на інші її праці.

Роберт Конквест «Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор», видавництво «Центр навчальної літератури», 2019

Одне з найґрунтовніших досліджень штучного голоду, який забрав життя мільйонів українців, яке вперше побачило світ у 1986 році, та було перекладене українською аж після 2000-го. Робота Роберта Конквеста написана ще в ті часи, коли трагедію замовчував не тільки Союз, а й чимало західних країн відмовлялися вірити у те, що подібні звірства можливі. Автор не тільки наголошує на жорстокості геноциду, а й підкреслює те, що голод був штучним, ретельно спланованим злочинним тоталітарним режимом, здатним на все, щоб закріпитися на багатих українських землях.

Євген Гуцало «Голодомор …», «Центр навчальної літератури», 2019

Повість, яка вперше побачила світ у 1990 році, показує, як жорна репресивної машини перемелюють людські долі, як продрозкладка залишає без засобів для існування, як хтось зверху вирішив, що найефективніший спосіб придушення бунту — знищити тих, хто може бунтувати, без пострілів, голодом, забираючи все, що тільки вдасться знайти. І поруч із цим Гуцало показує бравурне сталінське «Жити стало краще, жити стало веселіше!», яке лунає над курганами, що виросли на місці колись веселих сіл, у яких майже не залишилося, або й не залишилося живих.   

Тетяна Боряк «1933: “І чого ви ще живі?”», видавництво «Кліо», 2021

Згадуючи про трагедію Голодомору, ми передусім думаємо про зерно, про вагони, які вирушали на територію росії, однак не тільки зерно забирали в селян. Забирали все — від картоплі до квашенини, від квасолі — до сушені, та й навіть зілля, з якого взимку варили чаї — і те забирали або просто втоптували в землю. Визискувачі грабували селян, виводячи із хлівів тварин, витягали зі скринь одяг. Тому говорити про заготівлю навіть у намаганні хоч якось це виправдати не можна. Геноцид, грабіж, знищення — тільки так, і зібрані Тетяною Боряк свідчення тільки це підтверджують. 

Леонід Кононович «Тема для медитації», видавництво «Кальварія», 2014 

Роман, який справді може стати темою для медитації й дати відповіді на запитання, чому радянський тоталітарний режим був настільки людиноненависницьким (хоча тут, мабуть, передусім треба говорити про ненависть до українців). Юр, який виріс на бабусиних розповідях про великий голод і поневолення, ніколи не почувався своїм. Він не міг поважати тих, хто в якийсь момент зрадив власні ідеали та прийняв наративи партії, а тим паче не розумів, як можна возвеличувати Леніна, завдяки якому вбивство голодом стало можливим. Він любить свою землю і страждає через те, що з нею зробила червона зараза. Йому не має місця в цьому світі, але в майбутньому може з’явитися…

Анастасія Лисивець «Скажи про щасливе життя…», видавництво «К.І.С.», 2016

Щоденник очевидиці (матері поетки Наталки Білоцерківець), яка писала про пережите на прохання чоловіка, щоб зберегти ці спогади для нащадків. Повість, яку авторка ніколи не планувала видавати, адже таке в Радянському Союзі не вийшло б ні за що, вражає простотою і щирістю. Сільська вчителька, яка дитиною бачила безліч смертей від голоду, розповідає про ті страшні події, не пом’якшуючи. Вона показує бездушність режиму, який називав смерті мільйонів статистикою, хоча це насамперед трагедія, трагедія українського народу, який століттями втрачав людей, стикаючись із зажерливістю північного сусіда, якому волелюбність стояла кісткою в горлі. 

Джеймс Мейс «Ваші мертві вибрали мене…», видавництво «Українська прес-група», 2008

Найкраще публіцистичну працю американського історика, залюбленого в український народ, який розбирає політичні передумови Голодомору, ілюструє цитата: «Я переконаний, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію в розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Така політика у класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД». Також зверніть увагу на книжку цього ж автора «Україна: матеріалізація привидів».

Пилип Наум’як, Анна-Марія Наум’як «Україна, 1933 рік. Голодомор. Шлях української сім’ї. Свідчення очевидців», видавництво «Фоліо», 2021

Французькі дослідники українського походження вивчають трагедію, яка забрала життя майже всієї їхньої родини. Це особиста історія, де історик водночас і герой дослідження, який пропускає через себе спогади рідних і оперує колективною пам’яттю народу, який, схоже, досі не оговтався від звірств радянської влади. Спогади батька та свідчення інших вцілілих творять об’ємну картину чорного 33-го, а ще показують, як потужна радянська пропаганда заглушувала поодинокі голоси тих, хто намагався знайти правду та зрозуміти, чому стількох людей вибрали вбити голодом. 

«33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал» (упорядники Лідія Коваленко, Володимир Маняк), видавництво «Радянський письменник», 1991

Найповніше документальне дослідження про Голодомор, записане зі слів очевидців, яке, на жаль, не було завершене через смерті авторів. Історики зібрали понад шість тисяч свідчень про штучний голод-геноцид та інші злочини радянської влади проти українського народу, близько тисячі яких поряд з архівними документами увійшли до цієї книжки. Матеріали в Книзі-Меморіалі згруповані за тодішнім (початок 1930-х років) адміністративно-територіальним поділом Української РСР, до якої входили такі сім областей: Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Одеська, Харківська та Чернігівська. Праця нагороджена Шевченківською премією (посмертно).

«Людяність у нелюдяний час. Доброчинці в часи Голодомору», видавництво «Часопис», 2013

Книжка про доброту в найтемніші часи, адже й під час Голодомору, коли виживання вийшло не просто на передній план, а стало єдиним завданням, знаходилися люди, які допомагали тим, хто був ледве живим від голоду. У цій книжці зібрані історії про 180 таких персоналій, з іменами та прізвищами на основі документів і спогадів. Ці люди надихають і силою духу, і людяністю, якої не підточила жорстока реалісність. Можливо, серед них є ваші предки. На сервісі Google-книги доступна повна версія тексту. 

Ольга Мовчан, Василь Марочко «Голодомор в Україні 1932‒1933 років. Хроніка», видавництво «Києво-Могилянська академія», 2008

Репресії та насильна колективізація, продрозкладка, яка прирікала на смерть, — не тільки це треба знати про Голодомор. Хроніка голоду на українських землях у 1932‒1933 роках, написана на основі документів і матеріалів, що зберігалися в архівах, а також листування та таємні шифрограми Сталіна, листи селян до партійно-радянської номенклатури із проханнями про допомогу, а також доповіді іноземних дипломатів (чи знали вони? чи свідомом замовчували трагедію?). 

Тодось Осьмачка «Ротонда душогубців», видавництво «Фоліо», 2008

Повість Тодося Осьмачки детально показує нищення українського села, зрежисерованого радянською верхівкою, а надто її очільником Сталіним, який понад усе прагнув зібрати у своїх руках усю владу. А що для цього потрібно? Страх, фізичне винищення незгодних, травма, яка переслідуватиме і наступні покоління, щоб замовкли і не висовувалися. Повість показує, як розцяцьковане червоним комуністичне ярмо несли українському селянству, ховаючи за спиною довгу косу смерті. Як же боротися з цією божевільною жорстокістю? Можливо, відповідь у самому запитанні. 

Наталя Доляк «Чорна дошка», видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021

Сашка мучать нічні жахіття. Щойно він засне — бачить перед собою вимучених голодом дітей та їхню матір. В їхніх очах німий поклик про допомогу, вони простягують до нього тонесенькі руки. Допоможи… допоможи нам. Прадід Сашка Лесь Терновий знає, хто вони. Він знає, чому онук їх бачить. Бо й його можна розгледіти в тому жахітті. Йому, одному з небагатьох, вдалося вижити під час штучного голоду 1932‒1933 років. Вижити, але не залишити це позаду. Вижити і не забути. 

Станіслав Кульчицький «Голод 1932‒1933 рр. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків», видавництво «Наш час», 2008

Цю книжку складають два великих блоки досліджень: документальний і написаний за словами свідків. І вони неймовірно збігаються. Що документи, що розповіді очевидців показують жахливу трагедію Голодомору 1932‒1933 років як злочин проти людства, геноцид, який цілковито відповідає формулюванням Конвенції ООН. Різні джерела створюють однакову картинку навіть у деталях. 

Олександр Міщенко (Олесь Воля) «Мор. Книга буття України», Християнське видавництво «Дорога Правди», 1993

Титанічна праця обсягом понад 1100 сторінок, яка є своєрідним реквієм для загиблих у Голодоморі 1932‒1933 років. Автор опрацював безліч архівних документів і свідчень очевидців, щоб знайти відповідь, хто став ідейним натхненником цього жахливого злочину проти людяності, проти українського народу. У книжці розміщені понад 100 фотодокументів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного, Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», Служби безпеки України, а також надані свідками Голодомору.

Рубрика: Добірка, Полиця
Facebook
Telegram
Twitter