Ростислав Семків і Дарія Піскозуб відстежили витоки української фантастичної традиції; розглянули, як розвивався жанр фантастики в літературі, а саме — які твори формують цей жанр, та проаналізували тексти, що заклали основи для подальшого розвитку української фантастики.
Традиційними джерелами фантастичного не лише в Україні, а й у світовій літературі є:
1. Фольклор
Фольклор укладався тисячоліттями й містить багатий матеріал для ідей фантастичних творів. Це усна народна творчість, слов’янська міфологія, греко-римська міфологія, пісні, балади, легенди, перекази, думи, казки, міфічні істоти. Так, Леся Українка при написанні «Лісової пісні» опрацьовувала до 15 збірок із матеріалами українського фольклору. Серед відомих — збірки Володимира Гнатюка, Михайла Драгоманова, Івана Франка.
До фольклору зверталися автори різних періодів розвитку історії літератури — античності, середньовіччя, доби Відродження і т. д. У епоху Просвітництва фантастичне дещо відступає, а також пізніше — у течіях реалізму та неореалізму. Повернення фантастичного простежується у періоди романтизму та неоромантизму, модернізму.
2. Релігійна література
Простежується присутність елементу фантастичного у християнських релігійних текстах. Так, Києво-Печерський патерик, датований XIII ст., представляє літературу Русі та є збіркою житій святих Києво-Печерської Лаври. Цікавою в цьому збірнику є історія про преподобного Марка-печерника, «повелінь якого мертві слухалися». Патерик багато разів був перевиданий. Таким чином українська фантастика пов’язана з агіографією (житія святих), із містеріями, міраклями й апокрифами. Цікаво, як у творчості Дж. Толкіна простежується християнський релігійний елемент, наприклад, назгули відповідають образам вершників апокаліпсису. Потужний масив фантастичного міститься у Біблії, починаючи з опису Раю, ця тема досліджується в численних монографіях.
Читайте також, як це — писати фантастику в сучасній Україні
3. Переплетення двох традицій
«Енеїда» Івана Котляревського (1769–1838) пронизана двома згаданими традиціями фантастичного – фольклором та релігійною літературою. Це перший значний твір нової української літератури, оскільки вважається, що творчість Григорія Сковороди завершує блок давньої літератури. В «Енеїді» присутні образи з античної міфології, а також переплетена з античною християнська традиція оповідування про пекло. Також у творі простежується поєднання комічного з жахливим, такий собі виверт бурлескності.
Фантастичні елементи присутні у сентиментальній прозі Григорія Квітки-Основ’яненка (1778–1843), який у 30-х рр. починає писати прозу українською. В повісті «Маруся» містяться описи передчуття й осмислення смерті, в оповіданні «Мертвецький Великдень» йдеться про п’яного селянина, який потрапив на святкування Великодня мертвими. Його «Конотопська відьма» — комічно-реалістична повість, написана у 1833 р. У ній автор за допомогою комічного намагався нівелювати жахливі речі. Адже це історія про те, як чоловіки в селі вирішили топити жінок, щоб у такий спосіб дізнатись, котра з них відьма. Григорій Квітка-Основ’яненко здебільшого писав про сільське життя, проте фантастичне в його текстах вторгається у повсякденні реалії.
Микола Гоголь (1809–1852) у 1832 р. завершив написання книжки «Вечори на хуторі біля Диканьки». Гоголь найбільше вражає тогочасну публіку містикою, якою пронизані його твори, серед них «Ніч перед Різдвом», «Сорочинський ярмарок» і «Страшна помста». У його текстах яскраво простежується українська фольклорна традиція, досить часто присутній образ чорта. Його раннім творам характерний бурлескний стиль, а в «Страшній помсті» простежується готична багатошаровість. Цікавим є те, що Гоголь є однолітком Едгара По. Схожість їхніх стилів написання — вражаюча. «Вій» наповнений містичними елементами і є авторським образом Гоголя. Повість була двічі екранізована.
«Вій» і «Страшна помста» вважають класичними текстами українського горору. Фантастика Гоголя створила перспективу розвитку українській фантастичній літературі.
У творчості Тараса Шевченка (1814–1861) спостерігаємо два вектори розвитку фантастичного — фольклорний (у таких творах, як «Причинна», «Утоплена», «Тополя», «Лілея», «Русалка»); у пізніших його творах, таких як «Сон», «Розрита могила», «Великий льох», — простежується інший вектор християнської традиції. У цикл поезій «У казематі» присутній елемент горору («За байраком байрак…», «Косар») — потужний образ могили. Таким чином Шевченко відходить від фольклорної до темної фантастики.
Олекса Стороженко (1806–1874) є автором фактично фентезійного тексту «Марко Проклятий», який залишився недописаним. Твір — насамперед історичний, оскільки розповідає про війну Хмельницького. Головний персонаж Марко Проклятий відповідає образу блукальця, який ніде не може зупинитись і несе за собою якесь прокляття. Такий образ часто трапляється в юдейському і також європейському фольклорі, в середньовічній літературі.
У «Тінях забутих предків» Михайла Коцюбинського (1864–1913) простежується перевага етнографізму, опис життя гуцулів, проте наявний потужний елемент фольклорного фантастичного. «Тіні забутих предків» екранізовані Сергієм Параджановим у 1965 р. і створили платформу для розвитку магічного реалізму в українській літературі.
Найвідоміший твір Лесі Українки (1871–1913) у фантастичному жанрі — «Лісова пісня». У ній присутні такі фольклорні постаті, як Мавка, Чугайстер, Водяник, Лісовик, потерчата. Про намір написати «фантазію» Леся Українка повідомляє свою матір у листі. Проте Олена Пчілка не підтримувала цю ідею, оскільки прагнула, щоб Леся була серйозною письменницею та перекладачкою.
При написанні «Лісової пісні» авторка взорується на німецького поета модерніста Ґерхарта Гауптмана і його твір «Затоплений дзвін». Леся Українка пише ще один лист, який датується 14 березням 1911 р. до Агатангела Кримського, в якому зазначає, що таких «фантазій» вона могла б написати ще багато. У ще одному листі від грудня 1911 р. поетка радіє, що матері та усій родині сподобалась «Лісова пісня».
«Сонячна машина» Володимира Винниченка (1880–1951) започаткувала жанр антиутопії в українській літературі. У 20-ті роки XX ст. відбувається активізація жанру. Відомі потужні антиутопії, такі як «Машина часу» Герберта Уеллса, в 1922 р. з’являється «Фабрика абсолюту» Карела Чапека, з якою перегукується «Сонячна машина».
Фантастичне — це щось на межі реального і вигаданого. Детальніше читайте:
- у книжці болгарсько-французького дослідника Цветана Тодорова «Вступ до фантастичної літератури»;
- у 14-томному зібранні творів Лесі Українки містяться вказівки на матеріали, які вона опрацьовувала під час написання «Лісової пісні», зокрема про це йдеться у примітках до 3-го тому;
- традиції втоплення відьом присвячена монографія Катерини Диси «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століття»;
- тексти згаданих, а також інших цікавих авторів можна прочитати в «Антології української фантастики ХІХ–XX ст.», упорядником якої є Юрій Винничук;
- видавництво «Темпора» видало дві книжки фантастичної літератури 20-х років, їх упорядницею є Ярина Цимбал.
Читайте також: Що читати з історії України — від сьогодення до глибини віків
Повне зібрання творів Лесі Українки у 14 томах гортайте на нашій книжковій онлайн-полиці
У межах курсу «Історія української фантастики» відбудуться ще чотири онлайн-бесіди, стежте за розкладом трансляцій і приєднуйтесь до обговорення. Під час трансляцій організатори збирають кошти на потреби письменників, які перебувають у Збройних силах України.
Конспектувала розмову Ірина Килюшик
