Коли реальність усе більше схожа на якусь антиутопію, варто максимально озброїтися. Хоча б ознайомитися, із чим маєш справу. П’ять романів, нонфікшн видань і коміксів, які покажуть інший світ. Та чи такий уже інший?
Художка
Іван Багряний «Сад Гетсиманський», видавництво «Школа», 2009
Тоталітаризм не терпить незгодних, адже вони можуть його зруйнувати. Він намагається зламати кожного, хто несе загрозу режиму. У коваля Якова Чумака було четверо синів, троє стали опорою системі, служачи у війську, а четвертий… а четвертий переховується, та материне прохання знаходить його. Ця історія автобіографічна, вона про в’язня сталінських катівень, який зумів зберегти здоровий глузд, надію та вижити у страшній тоталітарній реальності. Попри всі жахіття, зображені в романі, цей текст пронизаний любов’ю до життя.
Олена Кузьміна «Проєкт “Лабіринт”», видавництво «Фабула», 2022
Всюдисуще радіо, яке заодно слухає, що коїться у твоєму домі, і телевізор як привілей за заслуги перед державою. У цій країні всі мають імена з грецьких міфів (і вам буде цікаво дізнатися чому, це не те щоб зовсім несподівано, та все ж). Тут безліч Аріадн і Тесеїв, а ще тут є Лабіринт — проєкт, до якого щороку відбирають по одному кандидату з кожного соціального стану. Кажуть, що це привілей, але певніше — що смерть. Привілейовані військові та спортсмени мають певні переваги. Чи хтось повертається з Лабіринту? Є такі чутки, але цих людей ніхто не бачив, а от мертві тіла — так. Тому що в Лабіринті будь-хто може бути Мінотавром.
Марґарет Етвуд «Оповідь служниці», переклад: Олена Оксенич, видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019 та «Заповіти», 2020
Республіка Гілеад — тоталітаризм у найогиднішому прояві, де ті небагато вцілілих виконують усі забаганки купки владців. Тут дефіцит усього, а найдужче людяності.
У першій книжці читачі знайомляться зі служницею Джун, її завдання — підкорятися й виносити дитину для Командора та його Дружини. Вона пам’ятає, як було колись (та що казати, воно так і залишилося в інших країнах).
Друга книжка розповість про те, що було 15 років потому, через заповіти, чи то пак свідчення трьох жінок із Гілеаду, яким є що розказати.
Юрій Щербак трилогія «Час» («Час смертохристів», «Час великої гри», «Час тирана»), ілюстратор обкладинок: Олександр Продан, видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2019-2021
Книжки, які зараз будуть надзвичайно тригерними, хоч і розповідають про ще доволі далеке майбутнє. Все починається у 2077 році, коли гетьманат Україна опиняється в епіцентрі геополітичного протистояння. Третя світова закінчилася не так давно, планета ще не оговталася, а вже, схоже, насувається нова велика війна. На українську територію суне Чорна Орда зі сходу, а гетьман тим часом більше турбується внутрішніми чварами, ніж зовнішньою безпекою. Наближаються нові темні часи… разом ворога вдасться подолати, та хто об’єднає майбутніх удільних князів? Час вийти на арену темній конячці, яка дбає не тільки про себе.
Гізер Морріс «Подорож Цильки», переклад: Вікторія Калина, видавництво #книголав, 2020
Здавалося б, людина, яка вижила в концтаборі Аушвіц, уже ковтнула лиха і далі буде тільки краще, та в житті юної Сесилії Кляйн це було тільки початком біди. Після звільнення від нацистів вона знову потрапила у заслання — цього разу комуністичне, у Сибір, як «колаборантка». Ця історія показує, скільки коричнева чума і червоний терор мають спільного (надто багато), адже тоталітаризм ґрунтується на зламаних долях. Цилька не дозволила себе зламати, вона щоразу знаходила в собі сили боротися, хоч часом здавалося, що смерть уже близько.
Читайте також: 10 екранізованих мальописів: супергерої й не тільки
Нонфікшн
Тімоті Снайдер «Шлях до несвободи. Росія, Європа, Америка», переклад: Галина Герасим, видавництво «Човен», 2020
Аналітика Тімоті Снайдера щодо російсько-української війни видається найбільш притомною. Та що казати, цей науковець одним із перших розгледів небезпеку зміцнення позицій російської федерації та передбачив, що шалена бензоколонка й надалі провадитиме імперську політику (а дехто й досі вперто не бачить загрози). «Шлях до несвободи», книжка, якій уже більше п’яти років, та її актуальність тільки зростає, адже автору вдалося через окремі епізоди вивести тенденції, які творять історію сучасності.
Лоренс Ріс «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна», переклад: Катерина Диса, видавництво «Лабораторія», 2020
Автор цієї книжки проробив неймовірну роботу: він 30 років збирав свідчення тих, хто були свідками правління Гітлера і Сталіна — двох кривавих катів XX століття (одному з яких чомусь дісталось незаслужено мало засудження за мільйони закатованих українців і не тільки). Тут і про армії — червону та вермахт, і про життя цивільних (і ставлення до них), і про таємні домовленості (не такі вже таємні тепер). Свідки й учасники тоталітаризму розповідають про злочини проти людства. Продовжує тему його книжка «Аушвіц. “Остаточне рішення” нацистів».
Вітольд Шабловський «Як нагодувати диктатора», переклад: Андрій Бондар, «Видавництво Старого Лева», 2020
Що їв диктатор, коли його народ голодував? Хто з них усе життя дотримувався дієти, щоб віддалити власну смерть? Що можуть розповісти про диктаторів їхні кулінарні уподобання? Насправді чимало. Кухарі — люди, яких не вважають наближеними до владної верхівки, та вони чимало знають і помічають. Вітольд Шабловський поспілкувався з людьми, які готували їжу для Саддама Хусейна, Іді Аміна, Енвера Ходжі, Фіделя Кастро та Пола Пота (здається, тут бракує ще одного диктатора), і розповідає, що почув від них про життя, яке вожді не афішували.
Читайте також: 10 книжкових серій для юних детективів
Девід МакКін «І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна дипломатія», переклад: Юлія Лазаренко, видавництво «Лабораторія», 2022
Чому Гітлеру вдалося так далеко просунутися і знищити стількох людей? Усе дуже просто: його недооцінили, не помітили ескалацію, розслабилися… Ця книжка про прорахунки американських дипломатів, які не розгледіли загрози ні в Гітлерові, ні в Муссоліні. Дипломати, які спостерігали за подіями у Європі з Лондона, Берліна, Риму, Парижа та Москви, щось пропустили і не повідомили Рузвельта про те, що насувається. Несподіваний підхід до історії, якому, проте, добре вдається розкрити суть тоталітаризму та всіх його небезпек — явних і прихованих.
Славенка Дракуліч «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися», переклад: Роксоляна Свято, видавництво Yakaboo Publishing, 2019
Досі є люди, які дозволяють собі казати, що не було в комунізмі чогось такого аж надто страшного. Краще подумати про це двічі й більше такого не казати. Славенка Дракуліч не розповідає жахливих речей, вона просто показує, як у соціалістичному таборі велося жінкам, і тут приємного мало. Коли решта світу намагалася зробити життя комфортним, тут дбали про гонку озброєнь, важку промисловість, космонавтику… Але не те, із чим стикається кожна. Можливо, для західної аудиторії, серед якої Славенка Дракуліч була вельми популярною, це оповідки з іншого світу, але українці впізнають у цьому своє не таке далеке минуле, до якого в жодному разі не хочеться повертатися.
Гортайте також безплатну книжкову онлайн-поличку для дітей і підлітків
Комікси
Арт Шпігельман «Маус», переклад: Ярослава Стріха, видавництво «Видавництво», 2020
Мальопис — лауреат Пулітцерівської премії, створений сином про батька, який пережив Голокост. Розмови про минуле важко йому давалися, самотня старість, без дружини, яка відійшла раніше. Синові треба було знати, йому треба було розповісти цю історію і собі, і всьому світові. «Маус» водночас і дуже особистий, і передає біль мільйонів закатованих нацистами. Він і про надію, адже герой жив тим, щоб знову побачити свою кохану, і про розпач, адже неможливо постійно триматися, якщо твій світ перебуває у стані постійного руйнування.
Олександр Корешков «Серед овець. Книга 1», видавництво Vovkulaka, 2019
Алегоричний мальопис, який показує світ, у якому ніхто не хоче опинитися. Тут мало тексту, але емоцій вистачить на цілий роман. Вовк серед овець живе як вівця, бо не хоче виділятися. Система перемелює тих, хто відрізняється. Система знищує тих, хто прагне думати. Система пресує тих, хто із чимось не згоден. Для овець усе просто, вони згідливі, їм комфортно у власному стаді з нав’язаною думкою. А йому ні. Тільки він уже не вовк, серед вовків він усього лиш пес, який підібгав від страху хвоста. От тільки й пес може збунтуватися, якщо натиснути надто сильно, але не вбити.
Ігор Баранько «Орда», переклад: Олена Лісевич, видавництво Vovkulaka, 2021
Український автор добряче розгледів імперські амбіції російської федерації, коли на початку 2000-х створював франкомовну «Орду». Фантасмагоричне банд-десіне переносить читача в недалеке майбутнє, де хворий на голову диктатор тоталітарної росії, у минулому письменник-фантаст Іван Апельсинов, прагне захопити весь світ (або хоча б увесь материк — аж до Атлантичного океану). Дух Золотої Орди промовляє до нього, але для реалізації цього скаженого плану йому потрібен особливий артефакт, похований на українських теренах. Маленький спойлер: падло отримає те саме, що й зараз окупанти, і за цим так цікаво спостерігати.
Марк Міллар «Супермен. Червоний син», переклад: Анатолій Пітик, Катерина Пітик, видавництво «Рідна мова», 2019
Супермен — один із найвідоміших персонажів американської попкультури. Він дуже американський, тому експеримент Марка Міллара, де капсула з диво-хлопцем приземляється не в Канзасі, а на території колгоспу в срср, вийшов вельми цікавим. Супермен же не лише п’ятирічку за два роки міг виконати, а й стати неабиякою перевагою в Холодній війні. Зрештою, саме про це міркує автор. А ще про те, наскільки ж огидно виглядає Супермен — гвинтик системи. Є в цьому коміксі й Диво-Жінка, її роль — мов яскравий спалах.
Алан Мур «V означає Vендета», переклад: Анатолій Пітик, видавництво «Рідна мова», 2020
Фільм за цією мальованою історію визнаний одним із шедеврів світового кінематографа. І він жахає. Але комікс жахає ще більше. Творіння Алана Мура та Девіда Ллойда показує тоталітарний світ, у якому немає свободи, ідентичність же настільки розмита, що ледве проглядається. Такий світ має вибухнути, адже існувати довго не зможе. Вистачить іскри, одного бунтаря, який готовий повалити тоталітарний устрій, щоб усе запалало. Нехай анархія править бал. І так, маска Гая Фокса, яка стала символом спротиву (зокрема, в Анонімуса, саме звідти).
