Якщо ви одразу потягнулися шукати термін із заголовка в ґуґлі, постривайте. Жодного офіційного діагнозу під назвою «каталонський синдром» не існує. Принаймні поки що. Одначе таким словосполученням люблять послуговуватися журналісти, описуючи активні рухи за незалежність або розширення прав автономій у сучасній Європі.
Як натяк, що саме Каталонія з її референдумом про незалежність 1 жовтня 2017 року начебто дала поштовх усе гучнішому звучанню крайньо-правої риторики на європейських теренах у подальші роки.
Спільна трагедія — персональний шок
У цій рецензії означення «каталонський синдром» ужито радше як влучна метафора спільного переживання, що накладається на особисті драми життя шести мешканців Барселони, яких письменниця і журналістка Бланка Бускетс зробила героями свого психологічного роману «Крик» (2019). У ньому йдеться про кризу самоідентичності, конфлікт поколінь, морально-етичні проблеми. Але також зокрема й про те, як бурхливий політичний процес спричинився до численних травматичних приватних досвідів каталонців. А навіть став «золотою копальнею» для психологів і психіатрів.
Люди, вражені та пригнічені, відчули зневіру, настільки перейнялися долею політичних в’язнів, поліційними репресіями з боку режиму, що їм самим стала потрібна допомога, хоч вони і не завжди можуть це усвідомити чи прийняти. Особливе загострення настало на тлі терактів, які відбулися в Каталонії незадовго до визначальних політичних подій.
Назва роману дає підстави передбачати своєрідне вивільнення, яке врешті повинно чекати героїв наприкінці, бодай символічне. Тому що крик можна потрактувати і як спробу найпростішої самотерапії: згадати хоча б розповсюджені поради «піти покричати десь у лісі», якщо накопичилося забагато негативних емоцій. Але наскільки потужним має бути крик, щоб звільнити людину від пережитого екстремального потрясіння?
«[…] життя — це не все, що минуло, а те, що почнеться відтепер»
Роман-ланцюжок
«Крик» — роман зі своєрідною структурою: кожен наступний персонаж тут виникає з історії попереднього і постає перед нами вже зі своєю картиною світу, складною й багатошаровою. Та залишається при цьому в нерозривному зв’язку з іншими персонажами, і так ланка за ланкою. Разом із поступовим розкриттям героїв наростає і читацька напруга, бо часто пазли складаються в зовсім непривабливі фрагменти, як-от зрада, обман, біль, маніпуляція, насильство, продажність тощо.
Коли коло замикається, мимоволі згадуємо теорію шести рукостискань і відкриваємо для себе її на дещо глибшому рівні: люди не просто опосередковано знають одне одного через спільних знайомих — людські досвіди навзаєм глибоко проростають і мають реальний уплив на життя.
Кожен новий розділ книжки — це ще й окрема конкретна дата хронологічного ряду (нагадаємо, йдеться про 2017 рік): 5 вересня, 1 жовтня, 11 жовтня, День усіх святих, 29 листопада, Різдво. І для повноцінного розуміння порушених у «Криці» тем національної ідентичності та політичної влади дуже важливо пригадати ті події, які сколихнули Іспанію протягом цього періоду.
Від серпневого теракту в Барселоні — до розпуску парламенту Каталонії й подальшого ув’язнення активістів. Це сталося після проголошення 27 жовтня незалежності Каталонії за результатами референдуму, який центральна влада Іспанії визнала незаконним. Згадані події хоч і по-різному, але відіграли свою роль для кожного героя і кожної героїні книжки.
«Тих, хто втішає, завжди треба втішати».
Читайте також: Фрагмент із книжки «По тих, хто вижив, стрілятимемо знову» Клаудіо Лаґомарсіні
Спусковий гачок
Унаслідок зіткнення вантажівки на бульварі Ла-Рамбла 17 серпня 2017 року загинуло 15 осіб, понад 100 отримали поранення. Відповідальність за теракт узяла на себе Ісламська Держава. Цей пішохідний район — одне з найвідвідуваніших і найбільш людних місць у переповненій туристами Барселоні. Чи варто казати, скільки нажаханих людей стали свідками тієї страшної події? Серед таких свідків опинилася і Жудіт Паскуал — перша героїня «Крику», з якою ми знайомимося в почекальні психолога.
Мабуть, саме в цей момент стає очевидно, чому «Крик» відгукнеться багатьом українцям сьогодні. Понад рік ми виживаємо на межі, війна щодня проявляється як загальнонаціональним горем, так і приватними втратами. І часто особисті трагедії настільки поглиблюються на фоні колективної травми, що стає важко самотужки викараскатись — повсюди забагато тригерів, які не дозволяють цього зробити.
Таким тригером для Жудіт стали ніжки маленького хлопчика, з яких злітають сандалики. Вона побачила їх крізь вікно готельного номера у день теракту, внаслідок якого той хлопчик загинув. І відтоді її сльози все ніяк не можуть пролитися, бо зупинилися десь у грудях і душать. Жудіт має чоловіка, та тоді в номері вона була не з ним. А той, із ким вона була, волів би бути деінде і з кимось іншим.
Забагато скелетів в одній шафі, тож жінка пересилює внутрішній спротив і звертається до психолога, навіть не підозрюючи, що цей візит стане визначальним не тільки для неї. На початку роману читачеві видається, що саме Жудіт — головна героїня, навколо якої все обертатиметься. Але, як і личить майстерно написаному твору, справжнє відкриття чекатиме наприкінці. І воно може відштовхнути, вразити, а когось — навіть шокувати.
Зазирнути глибше
Авторка надає голос також чоловікові Жудіт — Едуарду, активістові каталонського руху, який брав безпосередню участь у підготовці до вищезгаданого референдуму. Суперечлива постать, зрештою, як і кожна тут. Із його історії випірне наступна — історія доньки впливового банкіра Шенії, бунтарки, що прагне звільнитися від тиску родинних зв’язків, метаючись між сім’єю і відчуттям власного громадянського обов’язку.
Та, своєю чергою, відкриє нам героя, який веде подвійне життя, але сам при цьому є маріонеткою у чужій грі. І так далі, аж доки коло не замкнеться в усе тому ж кабінеті психолога, де сидить Жудіт і намагається зарадити собі з невиплаканими слізьми.
Доволі лаконічний обсяг книжки не завадив Бланці Бускетс створити складну мережу сюжетних ліній, пов’язаних цікавими з різних точок зору персонажами. Психологічні портрети кожного і кожної з них вона зуміла передати без зайвих деталізованих описів, здебільшого через моделювання непростих життєвих ситуацій і виборів.
«Крик» є неймовірно глибоким зануренням у природу людини, яка намагається знайти своє місце у світі. І цей роман, безумовно, розрахований на читача, здатного дивитися на речі під різними кутами та самостійно робити критичні висновки.
«Немає нічого важчого, ніж пізнати до глибин душу людини».
Цікавий факт
Бланка Бускетс написала своє перше оповідання ще у 12-річному віці. Відтоді письменництво стало основою її життя — окрім романів, вона пише тексти пісень і сценарії. Працювала також як журналістка на каталонському радіо. Вже в 17 років Бланка здобула свою першу літературну нагороду і відтоді отримує премію за премією. Серед найважливіших відзнак авторки — Премія каталонських книготорговців 2011 року та премія Альгеро Донна 2015 року (Італія).
