Вживання ГМО змінює нашу ДНК… та інші нісенітниці про генетично-модифіковані організми, які ви могли чути. Науковиця Оксана Півень у своїй книжці не лише спростовує ці та інші міфи про ГМО, а й пояснює, як насправді працює ГМО-технологія, якими «ножицями» ріжуть гени та чим їх склеюють, а також розповідає про ГМО в лабораторіях та на вашому столі.
Для чого потрібні стада генетично модифікованих кіз та чому одна мишка з відредагованими генами може коштувати 250 доларів? А ще як ГМО-технологія допомагає лікувати хворих на цукровий діабет і вирощувати свинок із людськими генами для трансплантації органів?
Авторка розповідає, як ГМ-томати та шпинат можуть стати вакциною проти сказу, чим можуть бути небезпечні продукти з поміткою «еко», як рослини зможуть замінити ліхтарі на вашій вулиці та чому не варто боятися ГМ яблук.
Оксана Півень — професорка, докторка біологічних наук, старша наукова співробітниця відділу генетики людини Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. Науковиця досліджує функції генів у роботі серця.
Публікуємо фрагмент із книжки «Без ГМО. Правда і страшилки про генну інженерію» Оксани Півень, наданий видавництвом «Віхола».
Модифікований геном мають і деякі риби. І мова не лише про суші, а й про екологію та економіку. Лосось атлантичний — риба смачна, поживна і цінна, але, як і все, запаси її в океані не безмежні. Тому щоб знизити риболовецький тиск на природні запаси та запропонувати всім любителям смачну рибку до столу, хорошим варіантом є фермерські аквакультури риби. Проте аби лосось досяг ринкового розміру у 4–6 кілограмів, потрібно від 24 до 30 місяців. Генетично модифікований лосось компанії AquaBounty Technologies відрізняється від атлантичного тим, що сягає такого ж «товарного» розміру за 18 місяців. Отже, фермер може отримати товарний продукт за коротший проміжок часу і з меншими затратами — ось вам і економічна складова. Для створення AquAdvantage Salmon у геном лосося атлантичного було вбудовано ген, що кодує гормон росту, від річкового родича лосося — чавичі. Генетично модифікованого лосося довго перевіряли на безпечність, і врешті-решт у 2015 році він був нормативно затверджений до промислового вирощування та продажу. Із серпня 2017 року цей лосось з’явився в реалізації в Канаді, а у другій половині 2019 року він потрапив і на ринки США. У 2021 році Бразильська національна технічна комісія з біобезпеки теж дозволила до продажу та вживання генетично модифікований лосось.
Варто зазначити, що однією із засторог до розведення в аквакультурах генетично модифікованого лосося була потенційна його втеча в дику природу та можливе схрещування з дикими родичами. А це, своєю чергою, могло б позначитись на генетичній сталості дикого виду й порушити екологічну рівновагу. Тож лише після того як виробник вжив усіх можливих заходів, щоб генетично модифікований лосось не тільки не зміг утекти, а й розмножитись у дикій природі, FDA дозволила промислове розведення та вирощування цих риб. І мова не лише про добре облаштовані ферми із системами фільтрації та ізоляції від океанської води, а і про те, що такі риби геть не здатні розмножуватися. По-перше, продукуються лише самиці генетично модифікованого лосося. А по-друге, усі вони триплоїди, тобто такі, що мають три набори хромосом, на відміну від дикого лосося атлантичного — кожна його хромосома представлена двома копіями (диплоїдами). А це вже генетична перепона для розмноження. Окрім лосося існують інші генетично модифіковані промислові риби, що ростуть швидше, — тилапія і форель.
На початку 2022 року Японія схвалила промислове вирощування, продаж і вживання ще двох видів генетично модифікованих риб. За допомогою «молекулярних ножиць» CRISPRCas геном тигрової фугу та червоного морського ляща було покращено так, щоб вони швидше досягали товарного розміру й ваги. Розробили цих риб у науково- дослідних установах Кіотського університету й університету Кіндай.
Тигрова фугу формально не є стандартним генетично модифікованим видом, оскільки в її геном не вносили жодних нових або чужих генів. За допомогою технології CRISPR-Cas їй пошкодили, ввівши помилки, ген, що кодує рецептор лептину (спеціальний приймач цього гормону). Ви, сподіваюсь, пам’ятаєте, що це той гормон, який контролює апетит? У риб він працює подібно. Порушення лептину примушує рибу їсти більше, ніж їй потрібно, а отже, набирати вагу. Організми, над геномом яких попрацювали за допомогою технології CRISPR-Cas і при цьому не вносили нових послідовностей чи генів, а вносили мутації, тобто зміни у власні гени організму, називають CRISPRантами.
Червоний морський лящ теж не містить нових генів: йому вимкнули власний ген міостатину. Пам’ятаєте, ми вже говорили про цей ген і м’язистих корів-мутантів? Лящ, у якого відсутній контролер росту (міостатин), має розміри, Щоб прогодувати 115 що в 1,2 раза перевищують розміри його диких родичів. Таку рибу вирощують в аквакультурах у рибних господарствах. Наприклад, на початку 2022 року стартап Regional Fish запустив краудфандингову кампанію для комерціалізації своєї продукції.
